Регіональна економіка

-територіальними - в розміщенні виробництва в окремих економічних регіонах (областях);

-зовнішньоекономічними - ввезенням і вивезенням продукції різних галузей і регіонів.

Усі структурні співвідношення взаємопов’язані та відображають різне становище галузей у суспільному господарстві.

Сучасна структура економіки України має низький рівень соціальної орієнтації та збалансованості. Структурна недосконалість зумовила витратний характер виробництва, сировинне спрямування експорту, монопольний імпорт енергоносіїв, високий рівень зовнішньої заборгованості, територіальні господарські диспропорції, нераціональне використання ресурсного та виробничого потенціалу, високий рівень інфляції. Структурні диспропорції призвели до різкого погіршення кінцевих результатів діяльності промислового комплексу: скорочення обсягів виробництва, падіння рівня життя населення та екологічної безпеки.

Структурна переорієнтація економіки України передбачає:

-прискорення темпів науково-технічного прогресу;

-запровадження новітніх форм і методів організації та управління інноваційними процесами;

-розширення можливостей адаптації різних сфер господарства країни до потреб внутрішнього та зовнішнього ринку.

Є дві основні точки зору щодо проведення структурних реформ:

1)механізм саморегулювання ринку дає змогу усунути диспропорції в економіці, збалансувати виробництво і споживання і здійснити структурні зміни.

2)державне регулювання структурних перетворень шляхом надання підтримки пріоритетним галузям економіки або окремим виробництвам, стимулювання інноваційних процесів на рівні підприємств.

Ринкова трансформація економіки України в цілому має визначальний і багато в чому суперечливий вплив на структуру промислового виробництва. Виділяють дві групи чинників, що визначають характер структурних змін:

1)обмеженість доступу до традиційних ринків збуту, розрив господарських зв’язків і міжрегіонального обміну в країні, на який припадала частина товарного виробництва.

2)недосконалість та інерційність міжгалузевої політики держави. Відчутними є наслідки старого, «союзного» поділу праці, розміщення в

Україні матеріалота енергомістких галузей, зокрема чорної металургії, хімічної, харчової промисловості, які не були забезпечені власними джерелами енергії та сировини.

Велике значення має також розвиток виробництв, які відновлюють розірвані технологічні ланцюги і створюють на території України необхідні замкнені цикли, забезпечують випуск виробів машинобудівного та міжгалузевого призначення.

61

Назріла потреба активного проведення реструктуризації нежиттєздатних підприємств і організацій, прискорення конверсії виробництв, що втратили оборонне значення.

Структурну переорієнтацію промисловості України доцільно здійснювати

втаких основних напрямах:

-підвищення соціальної спрямованості промисловості та забезпечення високих темпів виробництва предметів споживання;

-удосконалення галузевої, внутрішньогалузевої та територіальної структури, забезпечення збалансованості та пропорційності розвитку промислового комплексу;

-модернізація і перехід на нові прогресивні технології всіх базових галузей промисловості;

-прискорений розвиток галузей, від яких найбільшою мірою залежить науково-технічний прогрес;

-розвиток наукомістких галузей і виробництв;

-комбінування і кооперування виробництва з метою комплексного використання мінеральної сировини, утилізація відходів.

Зміни в пропорціях окремих галузей мають бути узгодженими, взаємопов'язаними. Структурна переорієнтація економіки потребує цілісного підходу, програмного забезпечення і безпосереднього державного регулювання, про що свідчить практика багатьох зарубіжних країн.

9.3. Види та характеристика міжгалузевих комплексів України

В Україні виділено такі види міжгалузевих комплексів: паливноенергетичний; гірничо-металургійний; машинобудівний; хімічної індустрії; лісовиробничий; військово-промисловий; будівельний; продовольчий; комплекс галузей виробництва непродовольчих товарів; транспортний комплекс; комплекс соціальної інфраструктури.

Розглянемо докладніше характеристики основних міжгалузевих комплексів.

Паливно-енергетичний комплекс об’єднує групи галузей і підгалузей промислового виробництва, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці та споживанні твердого мінерального, рідкого і газового палива, виробництві, передаванні та використанні електроенергії, тепла. Структура паливно-енергетичного комплексу України формується з урахуванням паливно-енергетичного балансу, що склався, і відбиває територіальну специфіку видобутку (виробництва) і споживання паливних та енергетичних ресурсів.

Гірничо-металургійний комплекс - сукупність підприємств, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку чорних, кольорових і рідкісних металів та нерудної сировини для металургії,

62

виробництво чавуну, сталі, кольорових і дорогоцінних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини.

Машинобудівний комплекс об’єднує систему науково-дослідних, конструкторсько-технологічних організацій, підприємств (об’єднань), продукція яких має загальноекономічне значення, виробничу та експлуатаційну спільність.

Військово-промисловий комплекс (ВПК) - це система підприємств оборонної промисловості, НДІ та конструкторських бюро, у якій зосереджені високотехнологічні виробництва з наявною кваліфікованою робочою силою. Основною проблемою ВПК є утилізація озброєнь, що є збитковим процесом, тому повинен фінансуватись з держбюджету.

Комплекс хімічної індустрії складають підприємства, які застосовуючи хімічні методи переробки сировини і матеріалів, виробляють різноманітну хімічну продукцію. Це замінники шкіри, металу, дерева, скла тощо, що є у значній мірі сировиною для інших галузей. До неї входять гірничо-хімічна галузь (видобуток сировини), основна хімія (солі, кислоти міндобрива), хімія органічного синтезу (вуглецева сировина, півфабрикати), хімія полімерів (пластмаси, каучук, волокна), переробка полімерних матеріалів (шини, поліетилен).

Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські і дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в господарстві досить значна – до 8 %. Цей комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. За його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих фондів. Будівельні матеріали є вагомою складовою вантажообігу транспорту.

Агропромисловий комплекс (АПК) - один з найбільших і найважливіших секторів економіки України. Від рівня його розвитку, стабільності функціонування, особливо сільського господарства, залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, рівень життя населення. АПК України дає 95% продовольчих ресурсів, за рахунок його продукції формується понад 2/3 фонду споживання. До АПК відносяться галузі, що виробляють засоби виробництва для сільського господарства і АПК; власне сільське господарство (рослинництво, тваринництво); галузі промисловості, що переробляють сільськогосподарську сировину; виробнича та соціальна інфраструктура (заготівля, зберігання, транспортування і реалізація продукції, підготовка кадрів тощо).

Розвиток галузевої структури господарства України забезпечить населення товарами власного виробництва, особливо тих галузей, продукція яких завжди має попит на внутрішньому ринку.

63

ТЕМА 10. ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ ТА ЇХ РОЛЬ У РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ І РЕГІОНІВ

План

10.1.Сутність і значення зовнішньоекономічних зв’язків у становленні національної економіки України.

10.2.Вплив міжнародного територіального поділу праці на формування міждержавних економічних зв’язків.

10.3.Механізм зовнішньоекономічної діяльності України: сутність та принципи формування.

10.4.Основні форми економічного співробітництва України.

10.5.Сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків України. Структура експорту. Проблеми та перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України.

10.1. Сутність і значення зовнішньоекономічних в становленні національної економіки України

Розміщення продуктивних сил країн світу, і в тому числі України, нерозривно пов'язано з розвитком міжнародного поділу праці і формуванням міждержавних економічних зв'язків.

Зовнішні зв’язки держави - це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співдружність політичних органів, спрямована на ефективне вирішення глобальних проблем людства та розширення особистих контактів громадян.

Зовнішні зв’язки мають розгалужену структуру. Їх класифікують за різними ознаками.

За змістом, характером, предметами обміну поділяються на політичні, економічні, наукові, культурні, інформаційні, воєнні, екологічні, релігійні, гуманітарні відносини та особисті стосунки громадян.

За часовою тривалістю: тимчасові та стабільні, довготривалі. За територією: з країнами Європи, Азії, Америки тощо.

За рівнем розвитку країн: з розвиненими країнами і країнами, що розвиваються.

При цьому кожна група зв’язків має свою ієрархічну багаторівневу структуру. Наприклад, економічні зв'язки поділяються на зовнішньоторговельні, науково-технічні, інвестиційні, кредитно-фінансові, інтуристські тощо.

Міжнародні економічні зв’язки - це система господарських зв’язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці.

Різноманітними є функції світових зв’язків. Вони сприяють інтегруванню держави у всесвітні структури з наступними цілями:

64

-зміцнення миру й безпеки;

-ефективний розвиток економіки, науки, освіти і культури;

-формування єдиного екологічно чистого простору Землі;

-задоволення особистих потреб громадян.

Поступове входження України у світовий економічний простір розпочалося після проголошення суверенітету. До 1991 р. Україна була колоніальною, залежною від московського центру країною. У структурі економіки домінували важка індустрія, ВПК, міцно прив’язані до господарства Росії. По-хижацькому експлуатувалися родовища природних ресурсів (наприклад, природний газ Прикарпаття). Міжнародна торгівля велася через центральні союзні міністерства, які щедро розтринькували валютні кошти на сумнівні цілі (комуністичним партіям, на афганську авантюру тощо). Русифікація, система дезінформації, культурний та екологічний колоніалізм і етноцид щодо української нації не давали розвиватися зовнішнім зв’язкам України.

Зовнішньоекономічні зв’язки України виявляються в розширенні її економічних, політичних, торговельних, фінансово-кредитних, господарських і технологічних зв’язків з іншими країнами світу.

Держава планує свою зовнішньоекономічну діяльність виходячи з економічної доцільності. Вона створює умови для економії витрат в господарстві або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогресу та підвищення рівня життя народу.

У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються:

-номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту;

-головні напрями розвитку зовнішньоторговельного обороту з окремими країнами;

-обсяг технічного й економічного сприяння країнам, які розвиваються;

-обсяги кредитних операцій.

Під час розробки планів проводяться розрахунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту згідно з методикою визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі. Її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на виробництво з витратами на імпорт.

Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які відображають корисний ефект чи збиток, отримані економікою в результаті застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зовнішньої торгівлі.

Зовнішньоекономічна діяльність належить до числа найдавніших форм міжнародних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни

65

характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП.

Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не знаходилась, не може нормально розвиватися поза світовим господарством, без тісних економічних зв'язків з іншими країнами світу. Саме зовнішні економічні відносини сприяють зростанню національного доходу, прискореному розвитку науко-технічного прогресу, підвищенню рівня життя населення. Крім того, зовнішні економічні зв’язки впливають на загальну атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх партнерських відносин та взаєморозуміння і добросусідства.

Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її економіки особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних зв'язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем. Цьому сприятиме входження України у Світову організацію торгівлі.

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв'язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня населення. Відомо, що країна, яка не розвиває зовнішню торгівлю, не має господарських зв'язків з іншими країнами світу, змушена збільшити витрати виробництва приблизно в 1,5 - 2 рази.

10.2. Вплив міжнародного територіального поділу праці на формування міждержавних економічних зв’язків

Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн на виробництві тієї чи іншої продукції чи наданні послуг у світовому масштабі. Кожна країна світу концентрує на своїй території виробництво певних видів продукції, для виробництва якої вона має найсприятливіші економічні і природні передумови, і що дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу за кордоном, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає чи економічно невигідно виробляти на своїй території.

Щоб виробляти продукцію певної спеціалізації країна повинна мати певні переваги перед іншими державами. Для цього необхідно мати:

-кваліфіковані кадри;

-достатній природно-ресурсний потенціал;

-вигідне економіко-географічне положення;

-специфічні агрокліматичні умови;

-попит на продукцію спеціалізації на світовому ринку;

-та високий рівень її конкурентоспроможності.

Територіальний поділ праці, в тому числі і міжнародний, є проявом суспільного поділу праці і має історичний характер. У первісному суспільстві поділ праці існував між жіночою і чоловічою працею, між працею дорослих і дітей. Перший суспільний поділ праці відбувся у зв’язку з поділом племен, що

66

займалися тваринництвом і рослинництвом. Другий - у зв’язку з відокремленням ремесла від землеробства і тваринництва. Але і в першому, і в другому випадках виробництво і споживання продукції мали локальний, здебільшого замкнутий характер. Третій суспільний поділ праці пов’язаний з появою нового суспільного прошарку населення - купців, що виконували функції посередників між регіонами виробництва і регіонами споживання продукції. Завдяки цьому суспільний поділ праці набув ознак територіального.

Поява машин призвела до підвищення продуктивності праці, до збільшення концентрації виробництва промислової продукції в окремих регіонах країни. Поява і подальший розвиток сучасних видів транспорту, особливо залізничного, морського, авіаційного, трубопровідного обумовили поглиблення міжнародного територіального поділу праці. В інтеграційні, або обмінні процеси втягується все більша кількість країн, територій, віддалених материків.

Все це веде до необхідності поглиблення спеціалізації окремих країн, до розширення кількості галузей міжнародної спеціалізації. Виникають регіональні утворення світу, які мають свою конкретну галузеву і регіональну спеціалізацію: країни Північної Америки (США, Канада, Мексика), Європейський Союз (ЄС), країни ОПЕК - основні постачальники нафти на світовий ринок (до 60% світових поставок).

10.3. Механізм зовнішньоекономічної діяльності України: сутність та принципи формування

Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв’язків, його теоретична розробка та практичне втілення в життя.

Механізм зовнішньоекономічних зв’язків - це сукупність конкретних їх форм, а також система правових, організаційно-управлінських та фінансовоекономічних важелів, що забезпечують ефективну взаємодію національних господарських комплексів зі світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.

Виходячи з принципу міжнародного поділу праці, геополітичного становища України, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючих науково-технічного та ресурсного потенціалів, механізм зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, необхідно орієнтувати на реалізацію головної стратегічної мети в сфері зовнішньоекономічної політики - інтеграцію господарського комплексу України у світову економічну систему. Ця інтеграція передбачає досягнення таких цілей:

- формування розвинутої ринкової системи господарства, яка базувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та

67

економічних механізмах;

-використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства;

-перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

На відміну від раніше діючої системи державного адміністрування сьогодні повинен забезпечуватися пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів у регулюванні даної сфери діяльності.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації зовнішніх економічних зв’язків, які передбачають:

-скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт;

-підвищення ролі митного та валютного регулювання міжнародних господарських зв’язків;

-надання об’єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.

Водночас зовнішня економічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємовигідну співпрацю з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

Для створення нового дієвого механізму зовнішньоекономічних зв’язків необхідне вирішення таких основних проблем:

-формування необхідної законодавчої бази;

-створення відповідного економічного середовища;

-розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішні зв’язки. Елементами механізму зовнішньоекономічної діяльності є

зовнішньоторговельна, зовнішньо-інвестиційна, валютна і митна політики. Зовнішньоторговельна політика встановлює і регулює відносини з

іноземними державами, що охоплюють міжнародний обмін товарами і послугами.

Зовнішньо-інвестиційна політикаце комплекс заходів для залучення і використання іноземних інвестицій на території держави і регулювання вивозу інвестицій за кордон.

Валютна політика - це сукупність економічних, юридичних і організаційних форм і методів у сфері валютних відносин, які здійснюють держава і міжнародні валютно-фінансові організації. За допомогою валютної політики здійснюється вплив держави та центрального банку на платіжний баланс, валютний курс та конкурентноздатність національного виробництва.

Митна політика держави захищає внутрішній ринок, виконує функції контролю та регулювання товарообміну на митній території.

68

Ставши на шлях лібералізації зовнішніх економічних зв’язків та побудови відкритої економічної системи, Україна постійно відчуватиме зростаючий вплив тенденцій світового розвитку на свої внутрішні господарські процеси.

10.4.Основні форми економічної співпраці України

Всучасних умовах міжнародна співпраця України відбувається в таких основних формах:

- науково-технічна співпраця; - взаємовигідна зовнішня торгівля;

- надання кредитів і позик, в тому числі і безвідплатних; - створення спільних підприємств; - спеціалізація і кооперування виробництва; - торгівля технологіями;

- спільна участь зацікавлених країн у розробці багатих природних ресурсів;

- іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

- міжнародний туризм; - культурні зв’язки між країнами світу.

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України можливий у таких формах:

- запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, а також підготовка і підвищення кваліфікації вітчизняних кадрів за кордоном;

- взаємодія створення, розширення та забезпечення нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі і спільних;

- співпраця у галузі науки і техніки, будівництві, модернізації та експлуатації підприємств, інших об’єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури;

- обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню;

- співпраця у збиранні, обробці та використанні науково-технічної і економічної інформації.

Аналіз нинішнього стану зовнішньої торгівлі України свідчить про те, що економічні зв’язки в цій сфері є нераціональними, характеризуються вузькою географією, її структура і ефективність не відповідають потребам формування національної ринкової економіки. Так, частка експорту в національному доході України майже в 4 рази менша за середньосвітовий показник.

Сама структура експорту та імпорту будь-якої країни вказує насамперед на здатність галузей її народногосподарського комплексу до міжнародної конкуренції.

69

10.5. Сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків України. Експортний потенціал України. Проблеми та перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України

В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини - одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з найбільш розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом Україна зможе інтегруватися в Європейський і світовий ринок. В той же час структура та обсяги експорту не відповідають стану України у світогосподарських зв’язках. Україна, населення якої становить майже 1,5% населення світу, країна, яка має великий промисловий і природно-ресурсний потенціал, має невідповідно низьку частку у світовому експорті - 0,2%. Якщо у Канаді на душу населення експортується продукції на суму 5,6 тис. дол., Німеччині - 5,1, Франції - 4,1, Італії - 3,3, Японії - 3,2, США - 2,0, Росії - 0,4, то в Україні - 0,2 - 0,3 тис. дол.

Експортний потенціал України. У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на виробництві: машин (літаки, судна, ракетнокосмічна техніка, танкобудування), продукції чорної металургії (залізна і марганцева руди, прокат), продукції АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олія, м’ясо, молоко, овочеві консерви, кондитерські вироби), виробництві хімікатів та цементу.

Об’єктивними причинами, що перешкоджають нині входженню України у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З вітчизняних промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1%, а ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Крім того, в Україні недосконалою є система управління зовнішньоекономічною діяльністю.

До основних причин, що зумовили сучасний рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України, слід віднести такі.

По-перше, після розпаду колишнього СРСР стався розрив господарських зв’язків України з іншими країнами. Через це Україна втратила частину своїх традиційних ринків збуту, зупинилося чимало підприємств через відсутність комплектуючих виробів. Внаслідок зростання енергомісткості та цін, українські товари не можуть бути реалізовані на міжнародному ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30 - 50%.

По-друге, переважання в експорті України паливно-сировинної групи товарів. Їх частка перевищує 70%, а разом з товарами народного споживання становить понад 90%.

По-третє, у структурі експорту низькою є частка машин, обладнання, об’єктів інтелектуальної власності. Згідно з даними Держкомстату України тільки 0,5% від загальної кількості вироблених нових видів машин і

70