Поліводський О. А. Правове регулювання ринку сільськогосподарської продукції // Організаційно-правові засади розвитку аграрного і земель­ного ринків в Україні / За ред. В. І. Семчика. — К: Юридична думка, 2006. —С. 126-127.

² ВВР. — 2004. — №49. — Ст. 527.

3 Ввр. — 1992. — №10. — Ст. 139. Голос України. — 1997. — 13 серп.

Одним із перспективних суб'єктів виробництва товарної сільськогосподарської продукції є виробничі сільськогосподар­ські кооперативи, створені відповідно до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р.⁴ Сіль­ськогосподарський виробничий кооператив — це підприємство, створене громадянами для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства з обов'язковою трудо­вою участю членів кооперативу в його діяльності. Вони здійсню­ють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу (ч. 2 ст. 2). З дня державної реєстрації сіль­ськогосподарський кооператив набуває прав юридичної особи. Кооператив формує майно за рахунок вступних і пайових внесків, а також доходів, отриманих від господарської діяль­ності. Відповідно до ч. З ст. 20 Закону члени кооперативу переда­ють право користування належною їм земельною ділянкою коо­перативу як пайовий внесок до статутного фонду у порядку, ви­значеному ЗК України. За земельну ділянку, передану в користування, справляється відповідна плата згідно з договором у розмірах, визначених загальними зборами. У статті 22 Закону зазначено, що земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих кооперативу в користування або придбання ним у власність. За претензіями кредиторів звернення стягнення не допускається. Встановлено, що земельні відносини в коопера­тиві регулюються ЗК України та законами України

Цей закон не вирішує всіх питань права на земельні ділянки, наданих кооперативу у користування або придбаних ним у влас­ність. Спеціально права виробничого сільськогосподарського кооперативу ЗК України не регулюються. Оскільки Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» виробничий сільськогосподарський кооператив визнаний підприємством для спільного виробництва продукції сільського господарства, то цілком логічним буде застосовувати до земельних відносин у та­ких кооперативах ст. 28 ЗК України «Земельні ділянки сільсько­господарських підприємств», норми ЗК України, що стосуються права власності на землю юридичних осіб, а також права довго­строкового користування, зокрема оренди. Конкретні земельні відносини у сільськогосподарському виробничому кооперативі можуть бути вирішені у Статуті кооперативу.

Діяльність сільськогосподарських виробничих кооперативів в Україні не отримує належної підтримки з боку законодавчої (бюджет) і виконавчої (створення належних умов) влади та ор­ганів місцевого самоврядування. Це пояснюється тим, що вироб­ничі сільськогосподарські кооперативи ототожнюються з «кол­госпами», які одержали негативну оцінку в радянський період. Між тим, в умовах перехідного періоду сільськогосподарська кооперація у разі дотримання міжнародних кооперативних принципів є чи не єдиним способом розвитку сільського госпо­дарства в Україні і соціального розвитку села, подолання аграр­ної кризи і нарощування виробництва товарної сільськогоспо­дарської продукції і на цих засадах — підвищення економіки України і життєвого рівня сільського населення.

4. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення особистого селянського господарства та підсобного господарства несільськогосподарських підприємств

Право селянського (фермерського) господарства на земель­ну ділянку, її цільове призначення було обумовлено правовим статусом селянського (фермерського) господарства, визначе­ним ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) госпо­дарство» від 20 грудня 1991 р.-¹ Згідно із цим законом селянське (фермерське) господарство вважалося формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

В радянський період існували сільські двори, які в період ко­лективізації були перетворені в колгоспні двори. Оскільки кол­госпи не платили колгоспникам за колгоспну працю, то колгосп­ним дворам надавалися у користування невеличкі земельні ділянки (городи) для ведення підсобного господарства з метою надання можливості їм виробляти власну сільськогосподарську продукцію для підтримки сім'ї продуктами харчування. Оплата праці колгоспників вважалася основним джерелом доходів, а сільськогосподарська продукція, вироблена на земельних ділян­ках (садибах) колгоспного двору, вважалася допоміжним дохо­дом з підсобного господарства. Насправді ж, все було навпаки. Підсобне господарство було основним джерелом забезпечення селян продуктами харчування. Більше того, лишки продукції з городів колгоспники мали право продавати на колгоспних рин­ках з тим, щоб набути хоч якихось коштів для сплати сільсько­господарського податку.

¹ ВВР. — 1992. — №14. — Ст. 186.

Примірним статутом колгоспу, прийнятим Третім Всесоюз­ним з'їздом колгоспників 27 листопада 1969 р. і затвердженим Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28 листопада 1969 р., закріплені за колгоспом у користування землі державної власності поділялися на землі громадського користування і при­садибні землі. Присадибні землі відмежовувалися в натурі від земель громадського користування¹. Згідно із п. 42 Примірного статуту сім'ї колгоспника (колгоспному двору) надавалася в ко­ристування присадибна ділянка землі під город, сад та інші по­треби у розмірі до 0,50 гектара, включаючи землю, зайняту будівлями, а на поливних землях — до 0,20 гектара. Розмір при­садибних ділянок у межах встановлених норм визначався стату­том колгоспу. При цьому розміри присадибних ділянок, встанов­лені відповідно до статуту колгоспу, який діяв до цього, могли зберігатися.

ЗК УРСР від 8 липня 1970 р. (ст. 50) передбачалося, що землі сільськогосподарського призначення надавалися у безстрокове користування колгоспам, іншим' сільськогосподарським під­приємствам для ведення сільського господарства і громадянам — для ведення особистого підсобного господарства без застосування найманої праці. Відповідно до ст. 63 ЗК України кожний колгосп­ний двір мав право на присадибну земельну ділянку, яка надава­лася в порядку і в межах норм, встановлених статутом колгоспу². Оскільки у селах УРСР до прийняття Примірного статуту колгос­пу (1969 р.) ділянки надавалися у розмірі до 0,60 гектара, то для колгоспних дворів, яким земельна ділянка уже була надана у та­кому розмірі, цей розмір у них зберігався й надалі.

Пункт 42 Примірного статуту колгоспу, яким було визначено право колгоспного двору на одержання в користування при­садибної ділянки, вміщено у розділі X «Підсобне господарство сім'ї колгоспника (колгоспного двору)». Це дає підстави вважати, що присадибна земельна ділянка колгоспного двору використо­вувалася для підсобного господарства.