1 Урядовий кур'єр. — 2006. — 16 берез.

2 Офіційний вісник України. — 2006. — № зо. — Ст. 2127.

Однак більшість указів Президента України, прийнятих після набуття чинності новою Конституцією України, є надзви­чайними. На жаль, у чинному законодавстві не визначена юри­дична природа надзвичайних указів, зокрема, в ньому не містяться вказівки щодо можливості прийняття з економічних питань указів, що суперечать законам, прийнятим Верховною Радою України. Аналіз зазначених указів Президента України свідчить про невідповідність їх змісту законам України. Це обу­мовлено тим, що з прийняттям нової Конституції України близь­ко половини статей ЗК України в редакції від 13 березня 1992 р., яка діяла на той час, втратили чинність через їх невідповідність нормам Конституції України. Так, виданий Президентом України 23 квітня 1997 р. Указ «Про оренду землі» значно роз­ширив, у порівнянні із ЗК України в редакції від 13 березня 1992 р. сферу застосування оренди землі. Цей Указ діяв до 22 жовтня 1998 р., коли набув чинності прийнятий Верховною Радою України Закон «Про оренду землі».

Із прийняттям Президентом України надзвичайних указів з питань регулювання земельних відносин більш прискорено по­чала здійснюватися земельна реформа та формування ринко­вих інститутів у сфері використання земель. Одночасно з цим загострилася проблема внутрішньої узгодженості земельного законодавства як важливої передумови його ефективності. Вирішення цієї проблеми відбулося з прийняттям Верховною Радою України чинного ЗК України та інших законів, якими ре­гулювання земельних відносин приведене у відповідність до Конституції України.

Широке коло питань у сфері використання й охорони земель­них ресурсів регламентують постанови й розпорядження Ка­бінету Міністрів України, який є вищим органом у системі органів державної виконавчої влади. Кабінет Міністрів України приймає нормативно-правові акти в розвиток і на виконання Конституції і законів України, а також указів Президента України. У такий спосіб цими актами регулюються суспільні земельні відносини, що недостатньо врегульовані Законами України. Нерідко Кабінет Міністрів України сам визначає необхідність прийняття конкре­тизуючої чи деталізуючої постанови для усунення прогалин у чинному законодавстві. Прикладом може бути постанова Ка­бінету Міністрів України «Про заходи ефективного використання зрошуваних земель в 1997 році» від 17 травня 1997 р.¹

Однак частіше Кабінет Міністрів України приймає постанови на виконання прямої вказівки, що міститься в законі, постанові Верховної Ради чи указі Президента України. Так, наприклад, згідно зі ст. 126 ЗК України форма державних актів на право влас­ності на землю та на право постійного користування землею вста­новлюється порядок відшкодування Кабінетом Міністрів України. На виконання цього припису ЗК України Кабінет Міністрів прий­няв 2 квітня 2002 р. постанову «Про затвердження форм державно­го акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою», якою за­твердив форми бланків таких державних актів².

1 Офіційний вісник України. — 1997. — № 21.

2 Офіційний вісник України. — 2002. — № 14. — Ст. 753.

Однак слід пам'ятати, що постанови й розпорядження Уряду України повинні відповідати законам, а також указам і розпо­рядженням Президента України, інакше вони не є чинними і не можуть вважатися джерелом земельного права.

Джерелами земельного права є також нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної виконав­чої влади, господарського управління та контролю (постанови, накази, інструкції тощо). Головне призначення цих актів — сприяти однаковому та правильному тлумаченню й застосуван­ню чинних нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою, Кабінетом Міністрів та Президентом України. Здійс­нення цього завдання виконується шляхом деталізації більш загальних положень, що містяться в нормах цих нормативно-правових актів.

Нормативно-правові акти приймаються міністерствами та іншими галузевими органами державної виконавчої влади в ме­жах їх компетенції з власної ініціативи чи за дорученням органів вищого рівня. Як правило, названі відомчі розпорядження обов'язкові тільки для підприємств, установ, організацій, що входять до системи конкретного відомства, а також для їх поса­дових осіб. Однак з огляду на спеціальне нормативне розпоря­дження міністерству чи іншому центральному органу виконав­чої влади може бути надано право видавати правові акти, що мають міжвідомчий характер. Наприклад, Постановою Верхов­ної Ради України «Про прискорення земельної реформи та при­ватизацію землі» від 13 березня 1992 р.¹ було встановлено, що нормативні документи та вказівки Державного комітету Украї­ни по земельних ресурсах з питань реформування земельних відносин, що не суперечать законодавству України, є обов'яз­ковими для виконання місцевими органами влади й управління, власниками землі й землекористувачами незалежно від форм власності й відомчої належності.

¹ ВВР. — 1992. — №25. — Ст. 324.

Важливе місце серед міністерств і відомств, що мають право приймати нормативно-правові акти міжвідомчого значення, посідає Державний комітет України по земельних ресурсах

(Держкомзем України), який був знову створений на основі ре­організації Державного агентства земельних ресурсів України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 р.№ 48^і.

Згідно з Положенням про Державний комітет України по зе­мельних ресурсах, затвердженим постановою Кабінету Мініст­рів України від 19 березня 2008 р. № 224², Держкомзем України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів зако­нодавства видає накази, організовує та контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Держкомзему підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку. У випадках, передба­чених законодавством, рішення Держкомзему України є обо­в'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм влас­ності і громадянами. Отже, нормативно-правові акти Держком­зему України також є джерелами земельного права. Держком­зем України підпорядкований Міністерству охорони навколиш­нього природного середовища України, яке також здійснює нормотворчу діяльність. Відповідно до Положення про це Міністерство, затверджене постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 2 листопада 2006 р.³, Мінприроди є головним (провід­ним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціо­нального використання, відтворення й охорони природних ре­сурсів, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, екологічної безпеки, заповідної справи, пово­дження з відходами, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезич­ної та картографічної діяльності.