3.Становлення і розвиток земельного права в Україні в період з 1917 р. До 1991 р.

Після перемоги Жовтневої соціалістичної революції в земель­ному законодавстві Росії, України, а з 1924 р. — і Союзу PCP, відбулися докорінні зміни.

Першим земельним законодавчим актом радянської держави був декрет «Про землю», прийнятий Другим Всеросійським з'їздом Рад 26 жовтня (8 листопада) 1917 p., який скасував назав­жди і без будь-якого викупу право приватної власності на землю. Він був запроваджений в Українській PCP рішенням Першого Всеукраїнського з'їзду Рад від 12 (25) грудня 1917 р.¹ З'їзд ухва­лив негайно встановити «повну погодженість» у цілях і діях з ра­дянською Росією та іншими частинами колишньої імперії. З'їзд доручив обраному ним Центральному Виконавчому Комітетові України (ЦВК) негайно поширити на територію Української рес­публіки всі декрети і розпорядження Робітничо-Селянського Уряду РСФРР, які мають загальне для всієї Федерації значення, зокрема декрет «Про землю». В основу російського декрету було покладено «Селянський наказ про землю», що був складений на підставі 242 місцевих селянських наказів. Згідно з декретом всю землю — поміщицьку, удільну, кабінетську, монастирську, цер­ковну, посесійну — було націоналізовано, конфісковано і переда­но в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів. Землі рядових селян і рядових ко­заків не конфісковувалися.

1 Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, поста­нов і розпоряджень Уряду урср. — т. 1. — с. 77.

2 Сурсфср. —1918. —№25. —Ст. 346.

3 Су усср — 1919.— № 1. — Ст. 1.

Декретом РНК РСФРР «Про соціалізацію землі» від 19 лютого 1918 р. приватна власність на землю скасовувалася назавжди і земля передавалася трудящим на засадах зрівняльного земле­користування². В Україні маніфест Тимчасового робітничо-селянського уряду в 1919 р. проголосив, що землі поміщиків з усім живим і мертвим інвентарем повинні бути негайно відібрані у них і безплатно передані селянам³. Такі ж вимоги висувалися і в

Конституції УСРР 1919 р.¹, а також в декреті РНК УСРР від З квітня 1920 р.²

У 1917-1920 рр. на українських землях існувала Українська Народна Республіка (УНР). 7 (20) листопада 1917 р. Третім Універсалом Української Центральної ради вона була проголо­шена як автономна частина майбутньої федеративної Росії. 9 (22) січня 1918 р. УНР була визнана «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу. Центром політичного і державного життя у цей час була Україн­ська Центральна Рада. 13-14 листопада 1918 р. на засіданні Українського національного союзу була створена Директорія УНР, яка 26 грудня 1918 р. затвердила Раду Міністрів УНР і ухва­лила ряд законів, серед яких новий земельний закон про передачу селянам усієї поміщицької землі без викупу. Земля проголошува­лася добром народу, а земельні ділянки надавалися у безстрокове користування корисним підприємствам загального або місцевого громадського значення; приватно-трудовим господарствам, які займаються власною працею, працею окремих осіб, сімей або то­вариств; під оселі і будівлі окремим особам товариствам або гро­мадським установам для мешкання, або для торговельних і про­мислових підприємств. Землі, що передавалися у користування за цим законом могли передаватися у спадщину. Однак наприкінці 1920 р. внаслідок контрнаступу радянських військ державні струк­тури УНР залишили Східну Україну, і на землях України з 1921 р. вона втратила свій вплив і діяла в еміграції у формі Державного цен­тру Української Народної Республіки в екзилі³. Отже, норми зе­мельного закону НДР на практиці не були реалізовані.