1 Офіційний вісник України. — 2000. — № 27. — Ст. 1112.

2 Офіційний вісник України. — 2001. — № 31. — Ст. 1402.

3 Офіційний вісник України. — 2002. — № 12. — Ст. 585. Офіційний вісник України. — 2002. — № 12. — Ст. 587.

5 Офіційний вісник України. — 2004. — № 34. — Ст. 2261.

Порядок віднесення земельних ділянок до земель історико-культурного призначення. Основною кваліфікуючою ознакою земель історико-культурного призначення є наявність на них об'єктів культурної спадщини. Тому віднесення земельних діля­нок інших категорій земель до земель історико-культурного призначення може здійснюватися за умови виявлення на них об'єктів, які відповідають вимогам, встановленим законодав­ством України до об'єктів культурної спадщини. Порядок вияв­лення об'єктів культурної спадщини визначає центральний ор­ган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Як встановлено у ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти культурної спадщини, незалеж­но від форми власності, відповідно до їхньої археологічної, есте­тичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи худож­ньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Дер­жавного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини та всі його елементи по­ширюється правовий статус пам'ятки. Порядок визначення ка­тегорій пам'яток встановлений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Дер­жавного реєстру нерухомих пам'яток України» від 27 грудня 2001 р.¹

Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та вне­сення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ят­ки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: а) пам'ятки національного значення — постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; б) пам'ятки місцевого зна­чення — рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Україн­ського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Разом із тим, об'єкти культурної спадщини, зокрема нововияв-лені, до вирішення питання про занесення їх до Реєстру підляга­ють охороні відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», про що відповідний орган охорони культурної спадщини у письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган. Однак питання про віднесення земельних ділянок, на яких розташовані такі об'єкти культурної спадщини, може вирішуватися лише після надання їм статусу пам'яток. Отже, до земель історико-культурного призна­чення включаються земельні ділянки, на яких розташовані об'єк­ти культурної спадщини, що занесені до Державного реєстру не­рухомих пам'яток України і мають правовий статус пам'ятки.

Віднесення земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти культурної спадщини, до земель історико-культурного призна­чення передбачає зміну їх цільового призначення. За загальним правилом, встановленим у ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповід­но до їх повноважень. При цьому зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передання цих земель у власність або надання у користування, вилучен­ня (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Обов'язковою умовою зміни цільового призначення земель­них ділянок, на яких виявлені об'єкти культурної спадщини, що отримали статус пам'яток, із включенням таких земельних діля­нок до категорії земель історико-культурного призначення є ви­готовлення та затвердження проектів землеустрою щодо відве­дення земельних ділянок. Порядок виготовлення та затверджен­ня таких проектів землеустрою встановлений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку роз­роблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природо­охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурно­го призначення» від 25 серпня 2004 р.¹ Згідно з постановою за­мовником проекту землеустрою може бути сільська, селищна, міська рада, обласна, районна, Київська або Севастопольська міська держадміністрація, землевласник або землекористувач, інша особа відповідно до закону. У разі прийняття судом рішення про розроблення проекту землеустрою його замовником є фізич­на або юридична особа, на користь якої прийнято рішення.

Розробником проекту землеустрою може бути фізична або юридична особа, яка має ліцензію на проведення робіт із земле­устрою відповідно до закону. У проекті землеустрою визначаєть­ся: 1) функціональна організація території історико-культурного призначення; 2) місце розташування і розміри земельних ділянок, їх власники та землекористувачі, зокрема орендарі; 3) режим ви­користання та охорони території історико-культурного призна­чення (охоронні зони); 3) межі земельних ділянок, включених до складу територій історико-культурного призначення, щодо вико­ристання яких встановлено обмеження (обтяження), у розрізі землевласників та землекористувачів; 4) розмір охоронної зони.

¹ Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 груд­ня 2007 р. у 2008 р. правом продажу об'єктів нерухомого майна та земель­них ділянок, на яких вони розташовані, наділений Фонд державного майна України та його територіальні органи.

Проект землеустрою зі встановлення меж території істори­ко-культурного призначення погоджується з власниками і кори­стувачами суміжних земельних ділянок та земельних ділянок, які включаються до категорії земель історико-культурного при­значення без їх вилучення, а також з органом земельних ре­сурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини. Після одержання позитивного висновку державної експертизи проект землеустрою з встановлення меж території історико-культурного призначення розглядається та затверджується сільською, селищною, міською радою, облас­ною, районною, Київською або Севастопольською міською дер­жадміністрацією чи в установленому порядку подається іншим органам, до повноважень яких належить надання у користуван­ня або передача у власність земельних ділянок¹. Після затвер­дження проекту землеустрою власникам і користувачам зе­мельних ділянок, на яких розташовані об'єкти культурної спад­щини, видаються державні акти відповідно на право власності чи на право постійного користування землею, в яких зазначається цільове призначення відповідних земельних ділянок.

Як встановлено у ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини», за типами об'єкти культурної спадщини поділяються на: 1) споруди (витвори) — твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з на­явними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або при­міщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб; 2) комплекси (ансамблі) — топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою об'єктів культурної спадщини; 3) визначні місця — зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетично­го, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, нау­кового чи художнього погляду. Відповідно, у державних актах цільове призначення земельних ділянок формулюється як при­значення земельної ділянки для використання та охорони від­повідного нерухомого об'єкта культурної спадщини.