1. Поняття та склад земель історико-культурного призначення

Поняття та склад земель історико-культурного призначення.

Однією з важливих складових національного надбання Україн­ського народу є його культурна спадщина — рукотворні та при­родні об'єкти, що донесли до нашого часу свою цінність з архео­логічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектур­ного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. В Україні на державному обліку перебуває понад 130 тис. пам'яток, з них 57 206 — пам'ятки археології (з них 418 — національного значення), 51 364 — пам'ятки історії (з них 142 — національного значення), 5 926 — пам'ятки монументаль­ного мистецтва (з них 44 — національного значення), 16 293 — пам'ятки архітектури, містобудування, садово-паркового ми­стецтва та ландшафтні (з них 3 541 — національного значення). Крім того, в нашій країні функціонує 61 історико-культурний за­повідник. До складу заповідників входять комплекси (ансамблі) пам'яток, що мають особливу культурну цінність, 13 заповідни­кам надано статус національних¹.

Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми збере­ження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 ро­ки // Офіційний вісник України. — 2004. — № 19. — Ст. 1311.

Близько 9 400 населених пунктів України мають понад 70 тис. об'єктів культурної спадщини, що потребують дослідження та взяття на облік. 401 населений пункт включено до Списку істо­ричних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 878^і.

Культурна спадщина України є невід'ємною частиною світо­вого культурного надбання. До Списку всесвітньої спадщини включено Софійський собор з архітектурним ансамблем, Києво-Печерську лавру у м. Києві, історичний центр м. Львова. Готуються для подання до ЮНЕСКО матеріали щодо інших ви­значних пам'яток, зокрема пам'яток м. Кам'янця-Подільського, з метою включення їх до цього Списку.

Збереження і примноження культурних цінностей належать і до пріоритетних напрямів політики держави у галузі культури та духовного відродження нації. Крім того, культурна спадщина України є невід'ємною частиною світового культурного надбан­ня. Відповідно до ратифікованих Верховною Радою України міжнародних конвенцій охорона культурної спадщини є міжна­родно-правовим зобов'язанням нашої держави перед світовою спільнотою.

Отже, Україна не зможе стати повноправним членом євро­пейської спільноти, якщо вона не забезпечить виконання своїх міжнародно-правових зобов'язань у сфері охорони культурної спадщини. Такі зобов'язання викладені у ряді міжнародно-пра­вових документів, які ратифіковані нашою державою. До них на­лежить Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природ­ної спадщини (ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 жовтня 1988 р. № 6673-ХІ) та Конвенція про охорону підводної культурної спадщини (ратифікована Законом України від 20 вересня 2006 р. № 164-У).

Охорона культурної спадщини є системою правових, орга­нізаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руй­нуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збере­ження, утримання, відповідного використання, консервації, рес­таврації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини. Одним із важливих організацій­них та правових напрямів забезпечення охорони культурної спадщини є встановлення особливого правового режиму земель, на яких розташовані об'єкти культурної спадщини, та виділення їх в окрему категорію земель України — земель історико-куль-турного призначення. їх площа становить близько 7,1 тис. гек­тарів або 0,01 % території країни.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спад­щини» об'єкти культурної спадщини поділяються на нерухомі об'єкти культурної спадщини та пов'язані з ними рухомі предме­ти. До нерухомих об'єктів культурної спадщини Закон відносить ті об'єкти культурної спадщини, які не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, науко­вого чи художнього погляду та збереження своєї автентичності. Саме нерухомі об'єкти культурної спадщини заносяться до Дер­жавного реєстру нерухомих пам'яток України і набувають право­вого статусу пам'ятки. Отже, об'єкти культурної спадщини мають юридичні ознаки нерухомого майна, оскільки являють собою або земельні ділянки, або земельні ділянки та розташовані на них будівлі чи споруди, або ж окремі частини будівель чи споруд (квартири тощо). Це означає, що в переважній більшості випадків земельні ділянки є або головною, або важливою складовою об'єкта культурної спадщини.

Перелік земель історико-культурного призначення, тобто зе­мель, на яких розташовані об'єкти культурної спадщини, визна­чений у ЗК України саме шляхом позначення об'єктів культурної спадщини, які розташовані на відповідних земельних ділянках. Так, статтею 53 Кодексу визначено, що до земель історико-куль­турного призначення належать землі, на яких розташовані: 1) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіа­льні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, моги­ли, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; 2) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зоб­раження, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріп­лень, виробництв, каналів, шляхів; 3) архітектурні ансамблі і ком­плекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавньо­го планування і забудови міст та інших населених пунктів, спору­ди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Крім того, ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що до земель історико-культурного призначення належать не лише земельні ділянки, на яких розта­шовані відповідні об'єкти культурної спадщини, а й охоронні зони навколо таких об'єктів та охоронювані археологічні тери­торії. Зона охорони об'єкта культурної спадщини (пам'ятки) — це встановлювана навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулю­вання забудови, зона охоронюваного ландшафту та зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання. До охоронюваних археологічних тери­торій належать топографічно визначені території чи водні об'єкти, в яких містяться об'єкти культурної спадщини або мож­лива їх наявність. Слід зазначити, що до охоронюваних архео­логічних територій належать земельні ділянки, на яких розта­шовані об'єкти культурної спадщини, які не включені до Дер­жавного реєстру нерухомих пам'яток України, та земельні ділянки, на яких імовірно розташовані такі об'єкти, що має бути підтверджено у процесі археологічних розкопок.

Разом із тим, до земель історико-культурного призначення не належать історичні ареали населених місць, крім тих їх частин, на яких розташовані території пам'яток та їх охоронних зон, тери­торії заповідників, а також охоронювані археологічні території.

Отже, до земель історико-культурного призначення нале­жать земельні ділянки, на яких розташовані занесені до Дер­жавного реєстру нерухомих пам'яток України об'єкти культур­ної спадщини, а також земельні ділянки, на яких встановлені зони охорони об'єктів культурної спадщини та охоронювані ар­хеологічні території.

Цільове призначення земель історико-культурного призна­чення. Цільове призначення земель історико-культурного при­значення полягає в їх використанні для забезпечення збережен­ня предмета охорони об'єктів культурної спадщини, яким є ха­рактерна властивість кожного з таких об'єктів, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої той чи інший об'єкт культурної спадщини й визнається пам'яткою. Тому на земельних ділянках історико-культурного призначення заборо­няється діяльність, яка може призвести до знесення, зміни, заміни та переміщування об'єкта культурної спадщини на інші місця. Крім того, на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, спрямована на зміну призначення пам'ятки, її частин та елементів, здійснення написів, позначок на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (ст. 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини»)¹.

Особливості використання земельних ділянок історико-куль­турного призначення та особливості їх цільового призначення визначаються режимами використання об'єктів культурної спадщини, встановлених органами охорони культурної спадщи­ни. Такі режими передбачають внесення якнайменших змін і до­повнень пам'яток та забезпечують збереження їх матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів облад­нання, упорядження, оздоби тощо. Режими використання па­м'яток встановлює: 1) центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток націо­нального значення; 2) орган охорони культурної спадщини Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастополь­ської міських державних адміністрацій щодо пам'яток місце­вого значення (ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

¹ Переміщення (перенесення) пам'ятки на інше місце допускається як ви­няток у випадках, коли неможливо зберегти пам'ятку на місці, за умови ' проведення комплексу наукових досліджень з вивчення та фіксації пам'ятки (обміри, фотофіксація тощо).

Законодавство про землі історико-культурного призначен­ня. Статус та правовий режим земель історико-культурного призначення визначається ЗК України та Законом України від

8 червня 2000 р. «Про охорону культурної спадщини»¹. Ці зако­нодавчі акти є головними правовими актами, які визначають правовий режим цієї категорії земель.

Крім того, важливу роль у визначенні правового режиму зе­мель історико-культурного призначення відіграють нормативно-правові акти, якими деталізується порядок використання й охо­рони об'єктів культурної спадщини, що одночасно є нерухомим майном і тісно пов'язані з земельними ділянками, на яких розта­шовані. До таких нормативно-правових актів належать постано­ви Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списку істо­ричних населених місць України» від 26 липня 2001 р.², «Про за­твердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини» від 28 грудня 2001 р., «Про за­твердження Порядку видачі дозволів на проведення архео­логічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охоро­ни, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною по­верхнею, під водою на території України» від 13 березня 2002 р.³, «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів вико­ристання історичних ареалів населених місць, обмеження гос­подарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» від 13 березня 2002 р.⁴, «Про затвердження Порядку роз­роблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природо­охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурно­го призначення» від 25 серпня 2004 р.⁵