Місце країни на міжнародному ринку факторів виробництва

Прямі закордонні інвестиції Маврикія складають $ 131,5 млн. Імпорт — $ 1,2 млрд (головним чином Сінгапур — 31,2%; Таїланд — 12,4%; Японія — 12,3%; Китай — 9,1%; Малайзія — 8,0%). Експорт — $ 746 млн (головним чином Індія — 13,1%; Китай — 10,9%; Сінгапур 9,9%; Таїланд — 8,2%). Головна експортна культура — рис[8].

В області залучення іноземного капіталу були зроблені рішучі кроки. За перші 9 років (з кінця 1988 року до березня 1997) в економіку Маврикія було інвестовано 6,05 млрд. доларів США в 247 проектах. З них 34 проекту були зв'язані з нафто- і газовидобутком і вимагали $2,13 млрд. Ще 82 проекту передбачали вкладення 1,2 млрд. у підприємства обробної промисловості.

До 1998 року (при правлінні генерала Не Віна) іноземні інвестиції були заборонені, проводилася політика автаркії, країна позбулася валютних надходжень від експорту рису і опинилася серед найбідніших країн Південно-Східної Азії. У 1988 році був прийнятий закон ДРВЗП про іноземні інвестиції, спрямований на отримання твердої валюти у вигляді прямих портфельних інвестицій, експортних надходжень, зростання кількості фахівців, зайнятості та розвитку високих технологій. Заохочувалося створення іноземних або спільних (35% іноземного капіталу) підприємств, причому основною дійовою особою на ринку Маврикія була "Burma Holding Corporation", в якій 60% акцій належало міністерству оборони, а інші 40% були поділені між відставними генералами. "Burma Holding Corporation" капіталізувала 22% ВВП, що дозволяло військовим тримати економіку країни у своїх руках. У 1988 році була створена Бірманська інвестиційна комісія, до 1995 року санкціонувала 95% всіх інвестицій, що надійшли. Закон надавав інвесторам ряд пільг і гарантій від націоналізації, але всі прибутки та інвестиції необхідно було перевести в кьят за офіційним курсом 1 USD = 6 кьят, при неофіційному курсі 300-400 кьят за долар. У зв'язку з тим, що існує значний дефіцит держбюджету уряд, для підтримки курсу національної валюти, проводить емісію грошей, що призводить до інфляції. Розбіжність офіційного і неофіційного курсу кьят просто неймовірно. У 2004 році офіційний курс склав 5,7459 кьят / USD, неофіційний - 815-979 кьят / USD, аналогічні показники в 2005 р були 5,761 і 1075 кьят / USD відповідно[9].

У країні практично немає приватних банків, немає реальної конкуренції, ринку акцій, незалежного ЦБ. Іноземні інвестори не мають вибору, діючи тільки за правилами ГСМР. Він встановлює рівень процентної ставки для державних і приватних банків (17%) нижче рівня інфляції (21-59% за 1990-1995 рр.). Оскільки Бірма не могла запозичити у Світовому банку або МВФ, у ГСМР не було перспективи стабілізувати валюту, модернізувати банківську систему або дозволити іноземним банкам незалежно працювати з місцевими банками. До 1995 року тільки трьом держбанкам і чотирьом приватним банкам було дозволено обмінювати валюту. Дозвіл в цьому ж році створення спільних підприємств з іноземними банками нічого не змінило, оскільки, по-перше, був введений жорсткий контроль щодо спільних банків, а по-друге, курс кьят, за яким повинні були працювати нові освіти перевищував реальний більш, ніж у 60 разів, що робило іноземні інвестиції в банківську сферу Маврикія неефективними[10].

У той же час МВФ не міг надавати фінансову підтримку Маврикії, у зв'язку з жорсткою політикою США в її відношенні, а за таких умов країна не могла обслуговувати зовнішній борг і при цьому підтримувати реальний курс валюти. Інвестиційний бум в 1995 році пережила така галузь, як туризм. Уряд прийняв 20 іноземних проектів будівництва готелів; тільки Гонконг інвестував у будівництво готелю в Янгоні 700 млн. USD і в будівництво ділового центру 200 млн. USD. Після кризи 1998 року, під час якого зростаючий дефіцит бюджету покривався грошовою емісією, що викликало зростання інфляції (30% - 1997 р, 45% - 1999 р), бюджетний дефіцит склав 7% ВВП. З метою стабілізації курсу кьят уряд відкликав ліцензії у 30 іноземних валютних приватних дилерів, а ЦБ призупинив права десяти приватних банків, зайнятих валютними операціями. Валютні резерви становили близько 60 млн. USD, що менше однотижневої імпорту, крім цього існувала реальна загроза дефолту зовнішнього боргу, найбільша частина якого припадала на Японію. У серпні 1998 р ГСМР отримав позику у Китаю на суму 150 млн. USD для стабілізації валютних резервів. Незважаючи на заклики МВФ до девальвації кьят, уряд не був готовий піти на такий крок у зв'язку із загрозою соціального загострення і без того нестабільній ситуації[12].

Японія була основним донором економіки Маврикія до 2002 року (вона відновила фінансову підтримку після звільнення Су Чжи), але в 2002 році було заявлено, що Японія більше не має наміру давати Маврикії позики в ієнах до погашення попередніх позик.

До березня 2003 уряд Маврикія схвалив 371 проект інвестиційних пропозицій, що надійшли з-за кордону, на суму 7,5 млрд. USD. Найбільший обсяг займають інвестиції з трьох країн: Сінгапуру (1572 млн. USD), Таїланду (1,29 млрд. USD) та Малайзії (660 млн. USD). Прямі інвестиції спрямовуються в основному в нафтогазову промисловість (32%), обробну промисловість (21,4%), сферу туризму (14,1%), нерухомість (13,7%) і горонодобивающую промисловість (7%). До 2003 загальний обсяг інвестицій у видобуток нафти і газу склав 2,4 млрд. USD в 56 проектах. Основні іноземні інвестори - компанії "Petronas" (Малайзія), "Total" (Франція), "PTT" (Таїланд) і "China International Trust and Investment Corporation" (Китай).

Маврикій торгує самперед з азіатськімі державами - Японією, Кітаєм, Сінгапуром, ні з Німеччіною ї Велікобрітанією. Експорт орієнтується самперед ринкі Китаю, Індії, та Таїланду. Маврикій експортує сільськогосподарську продукцію, лісоматеріали, мінеральну сировину, коштовне камінням, морепродукти та других.

Що стосується масштабної контрабанди і супутніх бартерних угідь, всі вони здійснюються переважно через кордон з Таїландом і Китаєм. Саме завдяки їм надавалася протяг багатьох років бірманська економіка тримай від розвалу. Головні статті «неофіційного» імпорту формували споживчі товари та запчастини. У «неофіційному» експорті переважали опіум, рис, тиковая деревина, тяглові тварини, зокрема слони, і коштовним камінням. У 90-х років частку Маврикія доводилося 90% виробництва опіуму і героїну у Південно-Східній Азії і по 50% – в усьому світі. Імпортує Маврикій Переважно кошти виробництва.

Кількість мігрантів складає -1,85.

Розміщення населення. У Маврикії переважають села і невеликі міста. Більше половини населення зайнято в сільському господарстві. Середня щільність населення становить бл. 75 осіб на 1 кв. км., але територія країни заселена дуже нерівномірно. Найбільш щільно заселені райони з кращими орними угіддями в дельті Іраваді і на рівнинах Сухого пояса в центральній частині країни, де щільність населення в різних місцях коливається від 100 до 500 чол. на кв. км. Найменш обжиті гірські області, населення яких в основному концентрується в долинах і передгір'ях. Щільність тут в середньому від 10 до 20 чол. на кв. км (в Каренні - 17,6)[12].

Внутрішні міграції пов'язані з двома основними чинниками - громадянською війною і урбанізацією. Крім цього з 1996 відзначається масштабне насильницьке переселення жителів сільських прикордонних районів, особливо в місцях дії етнічних повстанців, і районів, що вважаються пріоритетними для економічного розвитку, в т.зв. спеціальні поселення. Всього за цей період було переселено приблизно 3 тис. Сіл. За оцінками фахівців, в результаті кампанії насильницького переселення, яка супроводжується безперервними бойовими діями, місця свого проживання були змушені покинути близько 2 млн. Чоловік. Кількість біженців і вимушених переселенців на території Маврикія в 2004 коливається від 0,6 до 1 млн. чоловік.

Корінне населення. У Маврикії виділяють близько 135 народностей і племінних груп з власною мовою і культурою. При всьому різноманітті майже всі народності відносяться переважно до монголоїдної раси і належать до чотирьох основних лінгвістичним групам (тибето-бірманської, мон-кхмерської, тайської та кая-каренської). Більшість населення країни оцінками на 2004, від 27,7 млн. До 31 млн. Жит., Або від 55,9% до 68%) складають бірманці, або мьямма, що населяють великі райони центральної та південної Маврикія, особливо дельту р.Іраваді, а також узбережжя Ракхайна (Аракана) і Тенассеріма. Крім того, до бірманців відносять мергуйцев і тавойцев (бл. 100 тис. Жит., За оцінкою на 2004) на крайньому півдні країни і камман мяьмма Лейя (бірманці чотирьох кутів), що живуть у східній частині шанського Кентунга. Всі вони вважаються нащадками гарнізонів прикордонних фортець, які опинилися відрізаними від основної етнічної групи бірманців в 17 ст., Але тим не менш зберегли архаїчний діалект бірманського мови і звичаї. У Верхній Маврикії (в районі Ката) і по північних околиць Ракхайна і Чин мешкають Каду (кадо, канту, Асака) (170 тис. Жит., 2004) і родинні їм Тама (12,1 тис. Жит., 2004)[5].