Тема 9. Філософія хх – початку ххі століть

Зарубіжна філософія ХХ ст. у багатьох відношеннях являє собою своєрідне явище: на відміну від попередніх епох розвитку європейської філософії, вона широко використовує не лише останні, найновіші концепції та здобутки, а, фактично, усю попередню історію філософії. Внаслідок цього вона постає надзвичайно різноманітною, строкатою, із майже неозорою широтою проблематики. Сповідуючи переважно парадигму некласичної філософії, вона так чи інакше накладає відбиток такої парадигми на всі філософські течії та концепції, внаслідок чого останні часто набувають характеру оновлених (нео-позитивізм, нео-томізм, нео-кантіанство та ін.). В цілому філософія ХХ ст. яскраво і виразно виразила болючі проблеми цього суперечливого століття, передавши естафету майбутньому та продемонструвавши вміння поєднувати класичні ідеали із плюралістичним підходом до дійсності.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу.

1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у ХХ – на початку ХХІ ст.

2. Напрями сучасної антропологічної філософії.

3. Сцієнтистська філософія ХХ – поч. ХХІ ст.

4. Культурологічні та історіософські напрями у сучасній філософії.

5. Релігійна філософія ХХ –ХХІ ст.

6. Провідні тенденції розвитку світової філософії на межі тисячоліть.

Питання 1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у ХХ – на початку ХХІ ст.

За загальним визнанням філософів, істориків, культурологів, політичних діячів та інших інтелектуалів, ХХ ст. являє собою особливий етап у розвитку сучасного суспільства. Воно вирізняється надзвичайною динамікою усіх сфер суспільного життя, інтенсифікацією соціальних процесів, прискоренням темпів соціальних змін. Досвід цього століття може вмістити у себе досвід цілих епох попередньої історії – настільки він є насиченим різноманітним змістом. Досить лише згадати те, що у ХХ ст. людство пережило дві світові війни, жахливі чисельністю своїх жертв, кільканадцять революцій (також часто із руйнівними наслідками), досягло досі небачених результатів технічного прогресу, вперше вийшло за межі земного простору, проникло у світ мікропроцесів, винайшло небувалі засоби оперуванням інформації, навчилося трансплантувати органи людського тіла, дешифрувало генетичний код людини і т. ін. За одне це століття в культурі та мистецтві відбулася зміна кількох стилів та напрямів, виникло явище масової культури, надзвичайного розповсюдження набули засоби масової інформації. У ХХ – ХХІ ст. кожна людина постає так чи інакше прилученою до всесвітньої історії, живе не лише своїм особистим життям, а певною мірою і життям усього людства. На тлі колосального збільшення масштабів людських проявів та людської життєдіяльності окремо взята людина починає губитися, розчинятися у масі, проте це лише один бік, що характеризує зміни у її становищі. Інший же, навпаки, засвідчує колосальне зростання можливостей окремої людини; це стосується і політичних діячів, і до певної міри будь-якої людини, адже сьогодні одна людина може спілкуватися (через “Інтернет”) із ким завгодно, може поширювати свій вплив і свої думки майже безмежно. Люди, прилучені до засобів масового знищення, несуть колосальну відповідальність за наслідки своїх дій; те ж саме можна сказати і про тих, хто пов’язаний із особливо небезпечним в екологічному плані виробництвом. Надзвичайно строкатим постає сучасне життя в етнічному плані: різні народи та етноси сьогодні до певної міри перемішалися, досить яскраво проявилась культурна багатоманітність людства. Словом, можна стверджувати, що суспільне життя у ХХ - ХХІ ст. постає надзвичайно строкатим, інтенсивним та масштабним, різноманітним та суперечливим. Все це не могло не позначитись на становищі філософії. По-перше, філософія у цей час вийшла далеко за межі академічних аудиторій, постала досить сильно інтегрованою у систему загальної (а не лише спеціальної) освіти, отримала широке розповсюдження через різного роду видання, публічні лекції, симпозіуми та семінари, через створення та діяльність різного роду філософських товариств. Це значить, що у своїх основних проявах філософія ХХ - ХХІ ст. є некласичною. По-друге, відчутно змінилася мова філософії: звернена до широкого загалу, вона почала говорити зрозумілою кожній людині, інколи навіть буденною мовою. По-третє, змінилися також (і неминуче) і її змістові та предметні орієнтації: можна сміливо стверджувати, що для філософії ХХ ст. не існує заборонених тем або зон; вона всюди проникає і все намагається втягнути в орбіту свої інтелектуальних осмислень. Звідси випливає така особливість філософії ХХ - ХХІ ст., як її колосальна різноманітність, строкатість, насиченість різновидами та варіантами. По-четверте, цікавою особливістю філософії сучасної постає і те, що вона не замикається лише на тому змісті, який виник у даних століттях, а, навпаки, ніби актуалізує усю попередню історію філософії. У ХХ - ХХІ ст., поруч із новітніми філософськими винаходами абсолютно повноцінно та рівноправно існували і існують історично давні напрями і течії, отримавши інколи додаткову частку “нео-“: неопозитивізм, неосхоластика, неотомізм; тут також культивувалися деякі напрями давньої східної філософії, античної філософії (наприклад, неоплатонізм), патристики (неопаламізм) та ін. І все це, по-п’яте, привело до того, що у філософії ХХ - ХХІ ст. відбулася певна, інколи – досить радикальна, переоцінка попередніх ідей, уявлень та цінностей. У цей час продовжували нарощуватися тенденції мінімалізму у філософії, тобто відмови від абсолютів, зосередження уваги на доступному для сприйняття та пізнання; філософія виводила на перший план суб’єктивну реальність, фактично усунувши проблему співвідношення об’єкта та суб’єкта; філософські положення та висновки більше спрямовувались не на пошуки готових чи остаточних висновків, а на інтелектуальне освоєння та проблемне окреслення найперших ділянок того, що можна назвати людською реальністю. Нарешті, по-шосте, у ХХ ст. почали поступово розмиватися грані між філософськими працями та працями і жанрами близьких до неї сфер інтелектуальної діяльності. На ґрунті тісної інтеграції між філософією та мистецтвом, з одного боку, виник жанр філософської (або інтелектуальної) літератури, а, з іншого боку, - жанр філософської есеїстики, яку інколи досить складно відрізнити від літератури. Отримали свій розвиток у наш час і жанри інтеграції філософії та релігії, філософії та різного роду езотерики. Отже, філософія ХХ – ХХІ ст. постає перед нами як явище складне, розмаїте, активно-дійове та досить органічно вписане у сучасні культурно-історичні процеси. Тому для ознайомлення із нею її класифікують за найбільш авторитетними напрямами, до яких відносять: 1) напрями антропологічного спрямування; 2) напрями сцієнтистської філософії (тої, що опікується розвитком науки); 3) напрями соціальної філософії, філософії історії та культурології; 4) напрями релігійної філософії. Ми зосередимось лише на частині з них.