13. Методи вибіркового спостереження на засадах відносних та середніх величин

Вибіркове спостереженняпередбачає спеціальний випадковий відбір певного кола одиниць загальної сукупності, характеристика яких дає змогу судити про всю сукупність.

Спостереження основного масиву проводиться за відібраними великими одиницями спостереження, всередині яких сконцентрована значна частина предметів або явищ, які необхідно вивчити.

Вибіркове спостереженнядає змогу досліднику, не вдаючись до суцільного обстеження, отримати узагальнюючі дані, які достовірно, адекватно відображають характеристики всієї сукупності предметів або явищ.

Вибіркові сукупності можуть формуватись за допомогою таких методів відбору:

-         нерайонованого (відбір здійснюється із генеральної сукупності, яка не поділена на частини) та рахованого відбору (генеральна сукупність спочатку розподіляється на декілька груп, які повністю її охоплюють);

-         випадкового (без поперенього групування, визначення умов відбору, спеціальної послідовності);

-         механічного (здійснюють сортування всієї сукупності за будь- якою, навіть несуттєвою, ознакою вбо погоджуються з природною послідовністю елементів, визначають інтервал методом співвідношення чисельності генеральної та вибіркової сукупності та формують нову сукупність необхідної кількості);

-         типового (є синтезом районованого та механічного відборів з тією різницею, що групування обов’язково проводиться за суттєвою ознакою);

-         багатоетапного (типовий відбір, в якому послідовно відбувається групування за різними суттєвими ознаками на різних рівнях);

-         багатофазного (типовий відбір, в якому послідовно відбувається групування за єдиним критерієм на всіх рівнях);

-         комбінованого, згідно з яким зазвичай на перших стадіях досліджують повну нечисленну сукупність, а в подальшому, у міру її розвитку та зростання, застосовують вибірку за будь -яким доцільним методом, або навпаки, переходять від вибіркового дослідження до суцільного;

-         серійного (до складу досліджуваної вибірки включають не окремі елементи, а цілі серії);

-         моментного (абсолютно всі елементи процесу, фіксуються та відбираються у певний момент часу);

-         малого (сукупність елементів вибраної групи не перевищує 20, але дає змогу судити навіть про численну генеральну сукупність). 

14. Методи групування та їх характеристика

Групування – це розподіл генеральної або вибіркової сукупності за певними сутісними варіюючими ознаками, які мають назву ознак групування або критеріїв.

Групування дає змогу упорядкувати первинний матеріал, систематизувати досліджувану сукупність та провести сортування її елементів. З цього, власне, і випливають завдання, які має вирішувавати групування у наукових дослідженняхсеред яких основними є такі:

-         розподіл генеральної або вибіркової сукупності на якісно однорідні та масштабно менші сукупності, які охоплюють всі досліджувані елементи;

-         вивчення складу сукупності за певними ознаками;

-         вивчення взаємозалежної зміни варіюючих ознак у межах сукупності.

У результаті вирішення таких завдань формуються типологічні, структурні та аналітичні групування.

Простіше формувати типологічні групування за атрибутивними ознаками втакий спосіб – кількість груп та їх чисельність визначається безпосередньо взятою за основу ознакою. Типологічні групування, побудовані за кількісними ознаками, потребують визначення меж окремих груп, які вказують на перехід певних кількісних характеристик у якісні.

Структурні групування застосовуються для однотипних сукупностей і орієнтовані на вивчення складу таких сукупностей  за варіюючими ознаками, а також взаємозв’язків.

Аналітичні групування спрямовані на вивчення взаємозв’язків варіюючи ознак у межах однотипної сукупності.

Групування, побудовані за однією ознакою, мають назву простих, а за кількома, застосовуваними послідовно або одночасно, - складних. Останні бувають комбінованми та багатомірними.

Комбіновані групування це такі, в яких всередині визначених за однією ознакою груп за іншою ознакою формуються групи другого рівня і т.д. (зазвичай від 2 до 4 ознак). Основна характерна риса цього методу полягає в тому, що здійснюється послідовне застосування різних ознак групування.

Багатомірні групування – це розподіл сукупності на групи з одночасним використанням будь-якої кількості суттєвих ознак у комплексі. Подібні багатомірні групування дають можливість формувати однорідні сукупності, відбирати суттєві ознаки та типові групи об’єктів тощо.