13. Охарактеризуйте діяльність київської «Громади»

Початок відродження українського руху був позначений тяжкою втратою – смертю Т.Шевченка. Похорон великого поета став поштовхом до масових українських маніфестацій. Домовину з його тілом відправили з Петербурга через Москву в Україну, щоби згідно з його поетичним заповітом поховати тіло поета над Дніпром. Жалобний похід українськими землями супроводжувався масовими зборами тих, хто хотів віддати шану національному мученикові. Найбільш масовими були маніфестації в Києві, організовані за участю київської громади. Місце поховання Т.Шевченка в Каневі стало місцем паломництва українських патріотів. У 1861 р. колишні діячі гуртка хлопоманів разом із викладачами та студентами Київського університету утворили нове товариство – Українську громаду. На 1862 р. вона налічувала близько 200 членів. Діяльність громади була легальною і культурницькою. Київська громада і всі наступні, що виникли, об’єднували людей з різноманітними політичними поглядами і переконаннями, але всіх їх об’єднувало прагнення зробити щось корисне для власного народу.

Жандармський рапорт про діяльність Київської громади (1861 р.) В Росії існує особливе товариство малоросів, прийнятих духом якогось патріотизму, товариство це має скрізь своїх послідовників, і університети, Київський і Харківський, служать головними провідниками і поширювачами ідеї про можливості відновлення Малоросії. Так, у Київському університеті виникло товариство малоросів під назвою «Українська громада». Це молоді та пристрасні вільнодумці, які докладають усіх зусиль для здійснення пестуваної ними думки про свободу Малоросії та прагнуть зблизитися з простим народом, навчити його грамоті й поступово навести його на думку про колишню славу Малоросії та принади свободи з тією саме метою, щоб згодом, коли уми простого народу підкоряться їхньому впливу, діяти на шкоду монархії. З цією метою видається малоросійський журнал «Основа», розсилаються пропаганди малоросійською мовою, пишеться історія України та існує в Київському університеті щоденна народна школа, і з цією ж метою виїжджають молоді люди в різні місця Малоросії та України».

14. Що Вам відомо про національно-культурний рух у Галичині в другій половині XIX ст.

Національне відродження, що розпочалося в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості українців у Галичині, яка перебувала в складі Австрійської імперії. У національно-культурному відродженні Галичини можна хронологічно виділити три періоди: перший — присвячений збиранню народної спадщини (1816—1847 pp.); другий — організаційний (1848-1860 pp.); третій — політичний (1861-1918 pp.).

В умовах відсутності національної інтелігенції роль ініціатора національного відродження в Галичині взяло на себе греко-като-лицьке духовенство. Досліджуючи історію Греко-католицької церкви в Україні, М.Грушевський наголошував, що ця церква "...стала для Західної України такою ж національною церквою, якою перед тим була церква православна".

Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут у Перемишлі. З ініціативи галицьких митрополитів і єпископів П.Білянського, А.Анге-ловича, М.Левицького та духовних діячів при церквах Галичини були відкриті парафіяльні школи. Вони поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. Лише на терені Перемиської єпархії налічувалося понад 380 таких шкіл. Навчання у школах велося польською мовою. Це викликало протест греко-католицького духовенства, яке вимагало запровадити навчання українською мрвою.

Активну культурно-просвітницьку діяльність розгорнули відомі діячі Греко-католицької церкви І.Могильницький, М.Герасевич, В.Компаневич, І.Лаврівський та ін. І.Могильницький (1777— 1831 pp.) був автором першої в Галичині граматики української мови. У науковій розвідці "Відомості о руськом язиці" (1829 р.) він висловив думку стосовно української мови як народної, що має право на самостійне існування у сім'ї братніх слов'янських мов, а також про єдність галицьких і "малоросійських" українців. І.Могильницький прагнув "оживити пам'ять про руський народ", існування і колишня самостійність якого має такі самі історичні та політичні засади, як чеський й угорський народи. З ініціативи І.Могильницького було створене товариство галицьких священиків греко-католицького обряду (1816 p.). Воно мало на меті розповсюдження книжок, що слугували б душпастирям для "навчання вірних", а парафіянам — для "духовної поживи". Діячі товариства виявили чітке розуміння мовного питання — важливого елемента питання національного. Високу оцінку культурно-просвітницької діяльності товариства дав І.Франко, назвавши його "зірницею відродження в Галичині".