27. Проаналізуйте розвиток романтизму в історії української культури.

Романтизм – ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів - балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі "Грамматикамалороссийскогонаречия" О. Павловського і збірка М. Цертелева "Опытсобраниястаринных, малороссийскихпесен" з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії.

До виявів українського перед-романтизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник "Малороссийскиепесни" М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського ("Твардовський" і "Рибалка", 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків - з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах.

Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком таких ділянок науки, як етнографія і історія, виявом чого були збірки етнографічних і фольклорних матеріалів - українських народних пісень М. Максимовича, історичних пісень і дум І. Срезневського, народної усної творчості П. Лукашевича (1836).

Основоположницею розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками - першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського , та другим, що діяв у середині 1830-х p. також під проводом І. Срезневського. До гуртків були причетні: Л. Боровиковський, А. Метлинський (псевдонім - Амвросій Могила), М. Костомаров, О. Корсун, М. Петренко та інші. Програмними для діяльності цих гуртків були збірки "Украинский альманах" (1831) та "Запорожская старина".

Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила "Руська трійця" з участю М. Шашкевича, І. Вагилевича і Я. Головацького для яких була програмною "Русалка Дністрова" (1837) з її елегійним захопленням ідеями народності і слов'янського братерства. Послідовниками "Руської трійці" в її романтичних змаганнях за народність української мови й літератури стали згодом М. Устиянович і А. Могильницький у Галичині та О. Духнович на Закарпатті.

Другим осередком чи й етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830-40-х p. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого вже 1840 року "Кобзаря", і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим.

Літературними трибунами цього етапу українського романтизму були альманахи:

"Киевлянин" (1840, 1841, 1850) М. Максимовича;

"Ластівка" (1841) Є. Гребінки;

"Сніп" (1841) О. Корсуна;

"Молодик" (1843, 1844) І. Бецького;

"Южно-Русскийсборник" (1848) А. Метлинського.

Третім етапом українського романтизму була діяльність, згуртованих навколо журналу "Основа" (1861-62) письменників і діячів, між якими були: кирило-методіївці В. Білозерський, М. Костомаров, автор першого романтичного роману "Чорна Рада" П. Куліш і Т. Шевченко, автор перейнятих національно-політичним пафосом, але романтичних в основі подражаній пророкам і поем "Юродивий" і "Неофіти". До цього ж етапу пізнього романтизму зараховуються: О. Стороженко, автор багатьох повістей і оповідань з фантастичними сюжетами й мотивами, ліричні поети Я. Щоголев, Ю. Федькович. Наявні елементи романтизму у ранніх поетів другої половині XIX століття.

В цілому,у поетичній творчості українського романтизму помітні дві течії- національно-патріотичний у більшості поетів-романтиків і суб'єктивно-ліричний.

Ідеї, теми й сюжети як і мистецькі засоби романтизму мали великий вплив на образотворче мистецтво кінця XVIII і початку XIX століть Західної Європи і сусідніх з Україною слов'янських народів, зокрема тих митців, що були народжені або жили в Україні: В. Тропінін, І. Айвазовський, Ю. Коссак та інші. Елементи романтизму наявні в ранніх творах Т. Шевченка і К. Трутовського, у творчості І. Сошенка, А. Мокрицького…

В українській музиці вплив романтизму позначився слабо. Його елементи помітні лише у творах українських композиторів другої половини 19 ст.: С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, В. Матюка, П. Воробкевича, А. Вахнянина й інших, зокрема у їхніх композиціях на слова поетів-романтиків.

Тривале місце в історії української музики й театру зайняли написані за творами романтиків опери "Запорожець за Дунаєм" (1863) С. Гулака-Артемовського, "Різдвяна ніч" (1874), "Утоплена" (1883-84), "Тарас Бульба" (1890) М. Лисенка.