§ 3. Асоціативні відношення

Утворені асоціативним мисленням лексичні групи об’єднують не просто слова, які мають між собою щось спільне, — розум схоплює також і характер відношень, що їх пов’язують в кожному випадку, і створює тим самим стільки асоціативних рядів, скільки існує різних відношень.

Так, у словах enseignement “навчання”, enseigner

“навчати”, enseignons “навчаємо” тощо спільним для

всіх членів відношення елементом є корінь. Однак

слово enseignement можна включити й до ряду, що

спирається на інший спільний елемент — суфікс

(пор. enseignement “навчання”, armement “озброєння”,

changement “зміна” тощо); асоціація може також

ґрунтуватися на схожості позначених (enseignement

“навчання”, instruction “підготовка”, apprentissage

“вчення”, éducation “освіта” тощо) або, навпаки, лише

на простій спільності акустичних образів (наприклад,

enseignement “навчання” і justement “справедливо”) .

2 «

Останній випадок трапляється рідко, і його можна вважати

аномальним, оскільки наш розум природно усуває асоціації, здатні

порушити розуміння сказаного; проте його існування доводять

асоціації нижчого рівня, тобто тут гра слів заснована на випадкових

абсурдних збігах; ці останні можуть виникати зі звичайної омонімії,

як, наприклад, у парі: Zes musiciens produisent les sons et les

Отже, перед нами або спільність і за змістом, і за формою, або спільність лише за формою чи лише за змістом. Будь-яке слово завжди може викликати в пам’яті все, здатне так чи інакше з ним асоціюва­тися. У той час, коли синтагма відразу ж викликає уявлення про порядок (послідовність) і визначену кількість елементів, члени асоціативної групи не по­стають перед нами у певній кількості чи в певному порядку. Якщо продовжити асоціативний ряд таких слів, як désir-eux “бажаючий”, chaleur-eux “пал­кий”, peur - eux “лякливий” тощо, то неможливо за­здалегідь сказати, якою буде кількість підказаних пам’яттю слів і в якій послідовності вони з’являться. Будь-який член групи можна розглядати як центр сузір’я, як точку, де сходяться інші сурядні з ним члени групи, кількість яких залишається невизначе- ною (див. схему):

( enseignement J

Розділ III ПРЕДМЕТ МОВОЗНАВСТВА 3

Розділ IV 13

ЛІНГВІСТИКА МОВИ ТА ЛІНГВІСТИКА МОВЛЕННЯ 13

ВНУТРІШНІ ТА ЗОВНІШНІ ЕЛЕМЕНТИ МОВИ 17

Частина перша ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ 21

Розділ І ПРИРОДА ЛІНГВІСТИЧНОГО ЗНАКА 21

Тепер мова стає залеж­ною, адже час дозволяє су­спільним силам впливати на неї; так ми приходимо до принципу безперервності, яка усуває всяку свободу. Проте безперервність неминуче пе­редбачає зміну, тобто більш- менш значний зсув у відно­шеннях між позначеним і позначенням.Розділ III 39

СТАТИЧНА ЛІНГВІСТИКА ТА ЕВОЛЮЦІЙНА ЛІНГВІСТИКА 39

Розділ V 42

ВІДНОШЕННЯ СИНТАГМАТИЧНІ ТА АСОЦІАТИВНІ 42

Розділ VI МЕХАНІЗМ МОВИ 47

décoller / 50

déplacer 50

découdre 50

тощо 50

faire 50

refaire 50

contrefaire 50

тощо 50

quadru-plex в ► 50

quadrupes 50

quadrifrons quadraginta 50

тощо 50

simplex 50

triplex 50

centupleX тощо 50

Розділ VI МЕХАНІЗМ МОВИ

§ 1. Синтагматичні єдності

Отже, сукупність звукових і значеннєвих відміннос­тей, з яких складається мова, є наслідком двох видів зближень — асоціативних і синтагматичних. Угрупо­вання тих та інших значною мірою визначається мо­вою, власне, ця сукупність відношень і становить мо­ву, вона ж спрямовує її функціонування.

Перше, що нас вражає в цій організації, — це синтагматичні єдності: майже всі одиниці мови зале­жать або від того, що їх оточує у мовленнєвому лан­цюжку, або від частин, з яких вони складаються самі. Це можна показати на прикладі словотворення. Та­кий елемент, як désireux “бажаючий”, розкладається на два елементи нижчого порядку (désir-eutс), але це не два самостійні елементи, механічно поєднані разом (désir + eux). Це сполучення двох солідарних (взаємо­залежних) елементів, які набувають вартості лише завдяки взаємодії в одиниці вищого порядку (désir х eux). Суфікс -eux, взятий окремо, не існує; своє місце у мові він отримує завдяки низці таких за­гальновживаних слів, як chaleur-eux “палкий”, chanc-eux “щасливий” тощо. Корінь, у свою чергу, також не автономний — він існує лише у сполученні з суфіксом: у слові roul-is “хитавиця” елемент roui — нічого не означає без суфікса -is. Отже, вартість цілого визначається його частинами, а вартість час­тин — їхнім місцем у цілому; ось чому синтагматичне відношення частини до цілого настільки ж важливе, як і відношення між самими частинами.

Це і є той загальний принцип, який випливає з усіх перелічених вище синтагм (див. с. 157); тут за­вжди йдеться про більші одиниці, утворені меншими, причому як ті, так і інші перебувають у відношенні солідарності (взаємозалежності).

Щоправда, мова містить і самостійні одиниці, які не мають синтагматичних відношень ані зі своїми частинами, ані з іншими одиницями. Такі еквівалент

иречень, як oui “так”, non “ні”, merci “дякую” тощо, можуть правити за добрі приклади. Однак цього факту, поготів виняткового, ще не досить, аби поста­вити під сумнів загальний принцип. Як правило, ми говоримо не окремими знаками, а групами знаків, організованими множинами, які самі становлять зна­ки. У мові все зводиться до відмінностей, але так само все зводиться і до угруповань. Цей механізм полягає у функціонуванні послідовних членів відно­шення і нагадує роботу машини, деталі якої взаємо­діють, хоча й розташовані в одному вимірі.