§ 1. Необхідність у вивченні письма

Отже, конкретним предметом нашого вивчення є суспільний продукт, відкладений у мозку кожної лю­дини, тобто мова. Але цей продукт — свій у кожної мовної групи: те, що нам дано — це різні мови. Лін­гвіст повинен знати якомога більше мов, аби зі спос­тережень і порівнянь їх між собою виявити, що є в них універсальним.

Однак ми знайомі з мовами переважно через пись­мо. Навіть у рідній мові щомиті в ролі посередника виступає писемність. Коли йдеться про мову, відда­лену від нас у просторі, потреба в письмових свід­ченнях ще більш зростає, поготів це стосується мерт­вих мов. Щоб мати у всіх випадках безпосередні дані, слід було б у всі часи робити те, що лише тепер робиться у Відні й Парижі, а саме — збирати фо­нографічні взірці всіх мов. Однак і тут ми змушені були б вдаватися до письма, аби повідомляти іншим збережувані в такий спосіб тексти.

Отже, хоча письмо саме по собі і стороннє від внутрішньої системи мови, від цієї техніки абстрагу­ватися неможливо — адже мова весь час у ньому фіксується. Тож необхідно усвідомлювати його ко­рисні сторони, недоліки й небезпеку, яку воно може становити.

§ 2. Престиж письма; причини його переваг над усною формою мовлення

Мова й письмо — це дві відмінні системи знаків; єдине призначення другої з них — зображати першу. Об’єктом лінгвістики є не сполучення слова написа­ного зі словом усним, а виключно це останнє. Однак написане слово так тісно сплітається зі словом усним, чиїм зображенням воно є, що врешті-решт привлас­нює собі головну роль. І тоді ми починаємо надавати

Частина перша ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ

Розділ І ПРИРОДА ЛІНГВІСТИЧНОГО ЗНАКА

§ 1. Знак, позначене (сиґніфікат) і позначення (сиґніфікант)

Дехто схильний вважати мову по суті номенкла­турою, тобто розглядати її як перелік слів, кожне з яких відповідає окремій речі.

Наприклад:

ARBOR

ТОЩО

EQU0S

Таке розуміння не захищене від крити­ки з багатьох погля­дів. Воно передбачає, що словам передують уже готові поняття (див. с. 142 і далі), во­но не говорить" нам про те, яку природу має назва — голосову чи психічну, адже слово arbor можна розглядати і в пер­шому, і в другому плані; нарешті, воно дозволяє думати, що зв’язок між назвою і річчю встановлюєть- тощо ся зовсім просто, на­справді ж це далеко не так. Проте цей спрощений погляд може наблизити нас до істини, адже показує, що мовна одиниця є чимось подвійним, утвореним внаслідок поєднання двох складників.

Розглядаючи мовленнєвий зв’язок (с. 23), ми з’я­сували, що обидві сторони лінґвістичноґо знака пси­хічні і з’єднані в нашому мозку асоціативним зв’яз­ком. Ми особливо на цьому наголошуємо.Лінгвістичний знак поєднує не річ і назву, але по­няття та акустичний образ . Цей останній є не ма­теріальним звучанням, чисто фізичною річчю, а пси­хічним відбитком цього звучання, уявленням, яке ми отримуємо про нього від наших органів чуттів, акус­тичний образ має чуттєву природу, і якщо іноді ми називаємо його “матеріальним”, то лише з цієї при­чини і для протиставлення його іншому, взагалі абстрактнішому, члену асоціативної пари — поняттю (концепту).

Психічний характер акустичних образів добре вид­но при спостереженні за нашою власного мовною ді­яльністю. Не ворушачи ні губами, ні язиком, ми мо­жемо розмовляти самі з собою або повторювати по- думки якийсь вірш. Саме через те, що слова мови є для нас акустичними образами, не слід говорити, що їх складають “фонеми”. Цей термін стосується акту фонації і може відповідати лише усному, вимовле­ному слову як реалізації внутрішнього образу в мов­ленні. Ми можемо уникнути цього непорозуміння, го­ворячи про звуки та склади слова, але пам’ятати при цьому, що йдеться про акустичний образ (зву­ка)⁵.

Отже, лінгвістичний знак є двосторонньою психіч­ною сутністю, яку можна зобразити схематично в такому вигляді:

Обидва ці елементи гли­боко пов’язані між собою і $ один одного передбачають. / Чи шукаємо ми зміст ла- / тинського слова arbor, чи / слово, якому в латині від- 1 повідає поняття “дерево”, ясно, що лише такі освячені мовою зіставлення, як

видаються нам відповідними дійсності, а будь-які ін­ші, породжені уявою зіставлення, ми відкидаємо.

Це визначення порушує важливе питання термі­нології. Ми називаємо знаком поєднання поняття та акустичного образу, але у загальноприйнятому розу­мінні цей термін звичайно означає лише акустичний образ, наприклад, слово arbor тощо. Забувають, що коли arbor і називають знаком, то лише тому, що воно містить у собі поняття “дерево”, і, отже, чуттєва частина знака передбачає знак як ціле⁶.

Двозначність зникне, коли назвати всі три наявні тут поняття іменами, що передбачають одне одного і водночас взаємно протиставлені. Ми пропонуємо за­лишити слово знак для назви цілого, а терміни по-

няття та акустичний образ замінити відповідно на позначене (сиґнгфікат) і позначення (сиґнгфгкант); останні два терміни мають ту перевагу, що вказують на протиставлення як між собою, так і щодо цілого, частинами якого вони є. Що стосується слова знате, то ми змушені залишити його без змін, адже не знаємо, чим його замінити, бо повсякденна мова не підказує нічого кращого.

Визначений таким чином лінгвістичний знате має дві першорядні властивості. Вказуючи на них, ми тим самим формулюємо принципи досліджуваної тут галузі знань.