
- •Cours de linguistique
- •§ 3. Місце мови серед явищ людського життя.
- •§ 1. Необхідність у вивченні письма
- •§ 2. Престиж письма; причини його переваг над усною формою мовлення
- •§ 1. Знак, позначене (сиґніфікат) і позначення (сиґніфікант)
- •§ 2. Перший принцип: довільність знака
- •§ 3. Другий принцип: лінійний характер позначення
- •§ 1. Незмінність знака
- •§ 2. Мйіливгсть знака
- •§ 1. Внутрішня двоїстість усіх наук, де є поняття вартості
- •§ 1. Визначення
- •§ 2. Синтагматичні відношення
- •§ 3. Асоціативні відношення
- •§ 1. Синтагматичні єдності
- •§ 2. Одночасне функціонування синтагматичних і асоціативних угруповань
- •§ 3. Абсолютна і відносна довільність знака
§ 2. Одночасне функціонування синтагматичних і асоціативних угруповань
Між утвореними таким чином синтагматичними (й асоціативними) угрупованнями існує зв’язок взаємозалежності; вони взаємозумовлені. Справді, координація у просторі сприяє утворенню асоціативних координацій, які, у свою чергу, необхідні для поділу синтагми на складники.
Розгляньмо складне слово dé-faire “руйнувати”, “відділяти”. Ми можемо зобразити його на горизонтальній осі, яка відповідає мовленнєвому ланцюжку.
Але водночас і вже
на
іншій осі у підсвідо-
мості мовців зберігаєть- dc-fâilG В ►
ся один або кілька асо- ціативних рядів. Кожен з їхніх членів має якийсь спільний з синтагмою елемент.
Так само лат. quadruplex “четвертий” є синтагмою лише завдяки тому, що спирається на два асоціативні ряди.
Défaire і quadruplex можуть розкладатися на елементи нижчого порядку, інакше кажучи, становлять синтагми саме завдяки тому, що їх оточують всі інші перелічені форми. Якби всі форми з елементами dé- або faire зникли з мови, défaire стало б нерозкладним; воно перетворилося б на простий елемент, а обидві його частини стали б непротиставні одна одній
.dé-fake
/
décoller /
déplacer
/
découdre
/
тощо
/ \
faire
\
refaire
\
contrefaire
\
тощо
\
\
Тепер стає зрозумілим функціонування у мовленні цієї подвійної системи.
Наша пам’ять зберігає в собі всі більш-менш складні типи синтагм, якого б роду і протяжності вони не були, і коли їх треба використати, ми вдаємося до асоціативних груп, щоб здійснити свій вибір. Коли хтось каже тагсНопз\ “ходімо”, він сам, того
quadru-plex в ►
7 v —
—
/
quadrupes
/
quadrifrons quadraginta
/
тощо
/
/
\
simplex
\
triplex
V
centupleX тощо
\
\не усвідомлюючи, звертається до асоціативних груп, на перетині яких і лежить синтагма marchons! Справді, з одного боку, вона фігурує в ряду marche\ “іди!”, marchez! “ідіть!”, і вибір визначається її протиставленням цим формам. З іншого боку, таг- chonsl викликає в пам’яті ряд montons! “ходімо нагору”, mangeons! “з’їмо!”, всередині якого її вибір здійснюється у такий же спосіб. Відомо, що саме треба змінити в кожному ряді, аби отримати відмінність, властиву для бажаного елемента. Коли виникає потреба виразити якийсь інший сенс, то для іншої мовної вартості стають потрібні інші протиставлення; і тоді ми скажемо marchezl або ж montons!
Отже, не досить сказати, стаючи на позитивну точку зору, що ми вдаємося до вибору marchons!, бо воно означає те, що ми хочемо виразити. Насправді поняття викликає не форму, а цілу приховану систему, завдяки якій ми й отримуємо протиставлення, необхідні для утворення знака. Цей останній сам по собі не має власного значення. Якби прийшов час, коли поряд з marchons! вже не лишилося б ні marcheі, ні marchez, то відпали б деякі протиставлення і ipso facto змінилася б мовна вартість marchons!
Цей принцип застосовний до синтагм і речень усіх типів, навіть найскладніших. Вимовляючи таке речення, як que vous dit-il “що він вам каже!”, ми змінюємо елемент у латентному синтагматичному типі, наприклад, que te dit-il? “що він тобі каже?”, que nous dit-il? “що він нам каже?” тощо; саме так наш вибір зупиняється на займеннику vous “вам”. Отже, у цій операції, яка полягає в усуванні подумки всього, що не веде до бажаної диференціації у бажаній точці, діють як асоціативні групи, так і синтагматичні, типи.
З іншого боку, цей прийом фіксації і вибору підпорядковує собі найменші одиниці аж до фонологічних елементів, коли вони наділені смисловою роллю (вартістю). Ми маємо на увазі не лише такі випадки, як франц. pstit (пишеться petite “маленька”) поряд з рзіі (пишеться petit “маленький”) або латинське dominï “пана” поряд з domino “панові”, де відмінність цілком випадково ґрунтується на простій фонемі, а й характерніші й складніші факти, коли фо- 22 — 8-1166 нема сама по собі відіграє певну роль у системі одного стану мови. Якщо, наприклад, у грецькій мові то, р, t тощо ніколи не зустрічаються в кінці слова, то це означає, що їх наявність або відсутність у певному місці враховується в структурі слова і в структурі речення. Адже в усіх випадках такого роду ізольований звук, як і всі інші елементи, обирається внаслідок подвійного мисленого протиставлення: так, у довільно створеній групі апта звук т перебуває у синтагматичному протиставленні з навколишніми звуками і в асоціативному протиставленні з усіма тими, які можуть виникнути в свідомості.
апта
v
d