Феофан Прокопович
Поняття лекторської майстерності
Педагогічна майстерність характеризує високий рівень педагогічної діяльності. А.С.Макаренко стверджував: “Педагогічна майстерність – це високе мистецтво навчання і виховання, що постійно вдосконалюється, доступне кожному педагогу, основу якого складають професійні знання, вміння і здібності.” Професійні знання викладача ВНЗ – це бездоганне знання змісту предмету, який він викладає, та його методики, знання психології і педагогіки, логіки, принципів, форм і методів навчання і виховання, знання індивідуально-психологічних особливостей студентів. Педагогічна майстерність ґрунтується на педагогічних здібностях, сутність яких можна розкрити схемою 8.
До цього слід додати побажання наявності почуття гумору, вміння швидко і адекватно реагувати на проблемні педагогічні ситуації та попереджувати конфлікти.
У викладацькій діяльності змістовність мовлення набуває виключного значення, адже одним з головних чинників ефективності навчання у вищій школі постає зміст інформації, що надходить від викладача до студента.
Особливості наукового стилю мовлення.
У навчальному процесі вищої школи, зазвичай, використовується науковий стиль мовлення, для якого характерними є такі риси як науковість, послідовність, доказовість, виділення головного, логічність, об’єктивність, узагальненість. У науковій мові головну роль відіграє правильне використання категоріально-термінологічного апарату наукової дисципліни.
Схема 8
Сутність педагогічних здібностей (за П.М. Щербанем)
З цих позицій вимоги до стилю мовлення викладача можна доповнити вимогами до комунікативних якостей культури мовлення, окреслених відомим педагогом і лінгвістом В.Головіним1:
правильність – відповідність мови мовній нормі;
точність – сувора відповідність слів предметам, що їх означають, явищам дійсності;
чистота мови – мова, в якій немає елементів, чужих літературній мові та елементів, що відкидаються нормами моралі;
виразність – особливості структури мови, що викликають увагу та інтерес слухача;
доцільність – підбір та організація мовних засобів, що роблять мову такою, яка відповідає меті та умовам спілкування;
багатство – різноманітність мовних засобів.
Для прикладу щодо багатства мови наведемо дані про кількість слів, які використовували у своїй творчості:
С.Єсенін – понад 18 тисяч;
Сервантес – понад 17 тисяч;
М.Гоголь – понад 10 тисяч.
Але про багатство мови свідчить не тільки кількість вживаних слів. "Молода була вже немолода", так охарактеризували Ільф і Петров наречену Остапа Бендера. Зіткнення різних значень слова у цьому висловлюванні породжує комізм: виникає гра слів, в основі якої їхня багатозначність.
Отже, мовлення, - це струнка система засобів спілкування, приведена в динаміку. А мова і мовлення підвладні різним впливам, зокрема, збідненню та забрудненню. Забруднюють мову діалектні слова, професіоналізми, простонародні слова, вульгаризми, мовні штампи, непотрібні слова. Нанизування їх в мові свідчить про бідність літературного словникового запасу.
Доцільність мови – це така організація мовних засобів, яка понад усе підходить для конкретної ситуації висловлювання, відповідає меті та завданням спілкування, сприяє установленню контакту між тим, хто говорить, та тим, хто слухає. Мова – це пов’язане ціле, і кожне слово в ній, будь-яка конструкція повинні бути цілеспрямовані, стилістично доцільні.
Точність і ясність мовлення - взаємно пов'язані. Точність надає мові ясності, а ясність є наслідком точності. Критерій точності висловлювання визначається і його правильністю. Слово повинне бути адекватне висловленому ним поняттю. Захоплення книжковими словами, вживання надуманих термінів стає причиною псевдо-науковості мовлення. Причиною неясності висловлювання може стати неправильний порядок слів у реченні. Яскравим прикладом подібного може бути речення: “Велосипед розбив трамвай”.
Дослідженнями А.П.Овчіннікової та С.К.Хаджирадєвої1 доведено, що змістовність мовлення залежить від багатьох умов, які впливають на різноманітність форм подачі матеріалу. Так, у газеті найчастіше представлені жанри з мінімальною інформативністю. Хронікальна інформація містить відповіді на три питання: що? де? коли? У більш розповсюдженій інформації можна знайти відповіді на більшу кількість запитань: хто? де? коли? чому? для чого? Можна сказати, що багатослів’я є недоліком мовлення незалежно від стилю та жанру. Зайві слова наносять шкоди інформативності мови, затінюючи головну думку висловлювання. Лаконізм, як і точність слововживання, виховується важко. Багатослів'я часто поєднується з пустослів'ям. "Наш командир ще за 25 хвилин до своєї смерті був живим" - ця фраза із пісні, складеної солдатами французького маршала Ля Паліса, який загинув у 1525 році. Від його імені і виник термін "ляпалісіада", зміст якого окреслений попередньою фразою.
Педагогу-оратору слід знати, що багатослів'я може набувати форми плеоназму - надлишку. Плеоназмом називається вживання у вимові близьких за змістом і тому зайвих слів (“головна суть”, “темний морок”, “передчувати заздалегідь” тощо). Однак до плеоназму іноді вдаються спеціально: “думав довгу думку”, “сум-нудьга”. Різновидом плеоназму є тавтологія - повторне позначення іншими словами вже названого поняття (“запитати питання”, “незвичайний феномен”, “мізерні дрібниці”, “юний вундеркінд”). Тавтологія свідчить про те, що той, хто говорить, не розуміє точного смислу запозиченого слова.
Важливою умовою лекторської майстерності викладача є стислість мовлення. Вживання складних речень - характерна ознака книжкових стилів. При усному викладі лекції бажано використовувати більш прості речення, однак міркування філософського характеру потребують ускладненого синтаксису.
Лектор в аудиторії повинен турбуватися про те, щоб мова не порушувала логічних законів1. Зокрема, закону тотожності: предмет думки в межах одного міркування повинен залишатися незмінним. Закон вимагає, щоб у процесі міркування одне знання про предмет не замінювалось іншим. Цей закон спрямований проти такого недоліку в мові як невизначеність, неконкретність міркувань. Ці недоліки стають причиною такої помилки як "заміна тези": почавши говорити про одне, у процесі міркування людина непомітно для себе починає говорити про щось інше.
Закон протиріччя: не можуть бути одночасно істинними два висловлювання, одне з яких стверджує, а інше заперечує те ж саме і в той же час.
Закон виключення третього: якщо є два протилежних одне одному судження про предмет, то одне з них істинне, а інше - ні, між ними не може бути середнього, тобто такого судження, яке було б істинним у тому ж відношенні.
Закон достатнього обґрунтування: для того щоб визнати судження істинним, слід обґрунтувати свою точку зору, потрібно довести істинність висунутих положень, послідовність та аргументованість висловлювань. Вага доказів покладається на того, хто стверджує.
Мистецтво володіння студентською аудиторією
Якщо абстрагуватися від педагогічної теорії і звернутися до педагогічної практики, то однією з найбільш актуальних проблем, котрі хвилюють викладачів вищої школи, є проблема формування лекторської майстерності, в структуру якої входить уміння володіти студентською аудиторією. Тому одним з першочергових завдань, які слід вирішити молодому викладачеві, – є створення позитивного враження на слухачів. Зазначимо, що 7% першого враження сформує те, як говорить викладач; 38% - що він говорить; 55% - як він виглядає. На схемі 9 запропонована класифікація знакових систем передачі інформації викладачем, яку слід урахувати в практичній діяльності.
Схема 9