Завдання для самостійної роботи Завдання і запитання для самоконтролю

1. Чи згодні Ви з думкою відомого дидакта А.І.Молібога¹, який вважав самостійну роботу «основою кожної освіти, особливо вищої. При підготовці творчого фахівця всі останні форми навчальної роботи є тільки допоміжними різного ступеню ефективності»?

2. Сформулюйте основні вимоги до організації самостійної роботи студентів.

3. Охарактеризуйте різновиди самостійної роботи студентів.

4. Як впливає «нова» парадигма навчання на зміст і методи самостійної роботи студентів ВНЗ?

5. Охарактеризуйте можливості і особливості використання комп’ютерів при організації СРС.

6. Порівняйте ефективність конспектування наукових джерел і їх ксерокопіювання.

7. Які методи роботи з книгою можна рекомендувати студентам?

8. Дайте психолого-педагогічну характеристику «Портфоліо» як методу самостійної роботи.

9. Яким чином у процесі організації самостійної роботи можна залучати студентів до науково-дослідної роботи?

10. Укажіть основні вимоги до наукової доповіді, есе, реферату як результатів СРС.

11. Прокоментуйте вислів Ш.Монтеск’є: «Ніколи не треба вичерпувати предмет до тих пір, щоб уже нічого не залишилося на розсуд читача; справа не в тім, щоб примусити його читати, а у тому, щоб примусити його думати».

Індивідуальні творчі завдання

1. Розробіть систему індивідуальних завдань для самостійного опрацювання студентами однієї з тем фахової дисципліни за Вашою спеціальністю. Обговоріть її зміст з викладачем.

2. Складіть список літератури з проблеми організації самостійної роботи студентів (20-25 найменувань). Сформулюйте принципи наукової організації самостійної роботи студента.

3. На допомогу першокурснику складіть схему пошуку книги в систематичному каталозі бібліотеки.

4. Сформулюйте вимоги до організації самостійної роботи студентів. Надайте письмові рекомендації першокурсникам щодо раціоналізації самоосвітньої діяльності.

Міні-модуль 3.4. Педагогічний контроль у вищих навчальних закладах та основні форми його здійснення

З суспільною природою мотивації

людської діяльності пов’язаний вплив,

який справляє на неї оцінка –

обумовлена суспільними нормами

самооцінка й оцінка з боку оточуючих,

особливо тих, думкою яких

людина дорожить.

С.Л.Рубінштейн

Завдання, функції і види педагогічного контролю.

Контроль та оцінювання навчальних досягнень студентів є важливою складовою навчально – виховного процесу у вищому навчальному закладі.

Процес контролю, здійснюваний викладачем, передбачає декілька етапів (рис. 15):

1. педагогічний супровід і перевірку (виявлення рівня отриманих студентами знань, умінь та навичок);

2. оцінювання (вимірювання рівня знань умінь і навичок та порівняння їх з певними стандартами, окреслених вимогами навчальних програм);

3. облік (фіксація результатів у вигляді оцінок, балів, рейтингу в журналі, заліковій книжці, залікових чи екзаменаційних відомостях) навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Рис. 15 Компоненти педагогічного контролю

Контролюючи навчально-пізнавальну діяльність студентів, викладач спрямовує свої зусилля на вирішення наступних завдань:

• виявлення якості засвоєння навчального матеріалу, ступеня відповідності отриманих умінь і навичок цілям і завданням навчальної дисципліни;

• виявлення труднощів у засвоєнні навчальної інформації та типових помилок з метою їх корекції та усунення;

• визначення ефективності організаційних форм, методів і засобів навчання;

• діагностування рівня готовності студентів до сприйняття нового матеріалу.

Педагогічний контроль виконує наступні функції:

• навчальну (освітню), яка полягає у тому, щоб контрольні заходи сприяли поглибленню, розширенню, удосконаленню та систематизації знань, вмінь та навичок студентів, забезпечували зворотній зв'язок у навчанні;

• діагностично-коригуючу, спрямовану на визначення рівня знань, вмінь і навичок, а також типових помилок, прогалин та утруднень у навчанні, причин неуспішності та забезпеченню заходів по їх усуненню;

• оцінювальну, яка полягає у з’ясуванні стану знань, умінь і навичок як окремих студентів так і академічної групи в цілому, а також забезпечує облік і відкритість результатів контролю, що сприяє об’єктивному оцінюванню та кращому навчанню;

• стимулюючу, що передбачає схвалення досягнутих студентами успіхів та формування позитивної мотивації до навчання, систематичної навчально-пізнавальної діяльності, розвитку почуття відповідальності за її результативність;

• розвивальну, яка полягає у тому, що за умов систематичного, педагогічно доцільного контролю розвиваються пам'ять, увага, мислення, усне та письмове мовлення, здібності, пізнавальні інтереси, активність та самостійність студентів;

• виховну, спрямовану на формування дисциплінованості, організованості, вмінь самодисципліни, позитивного ставлення до навчання, формування потреби в постійній самоосвіті та самоудосконаленні;

• прогностично-методичну, яка стосується як викладача (який отримує досить точну інформацію щодо ефективності своєї діяльності), так і студентів, оскільки вибір оптимальної методики викладання, вдосконалення методів навчання, може суттєво вплинути на кінцевий результат - якість професійної підготовки випускника ВНЗ.

Ефективний педагогічний контроль можливий, якщо забезпечується наступні вимоги до його організації:

• індивідуальний підхід до оцінки навчальних успіхів студентів що передбачає виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного студента, вибору методів контролю з урахуванням індивідуальних особливостей особистості (нервової системи, типу темпераменту, здібностей, потенційних можливостей тощо);

• об’єктивність, тобто максимально точне виявлення рівня навчальних досягнень студентів та їх справедливої оцінки (незалежно від особистісного ставлення викладача до студента) на основі єдиних вимог до всіх студентів згідно критеріїв, окреслених навчальними програмами у відповідності з загальнодержавними стандартами;

• систематичність і системність – здійснення постійного, цілеспрямованого контролю протягом усього періоду навчання у вищому навчальному закладі з використанням поточних (у тому числі модульних контрольних робіт) і тематичних перевірок та підсумкового контролю;

• оптимізація контролю, що передбачає: по-перше, адекватність змісту і методів контролю цілям навчання; по-друге, валідність контролю, який має охоплювати весь обсяг навчального матеріалу, окреслений навчальними програмами; по-третє, надійність – усталеність результатів, одержаних повторним контролем через певний проміжок часу, а також кореляцію результатів під час проведення контрольних заходів різними викладачами; по-четверте, використання такої методики контролю, яка потребує мінімальних затрат часу і зусиль викладачів для отримання необхідної інформації щодо стану знань умінь та навичок студентів;

• гласність контролю полягає в ознайомленні студентів з результатами перевірки рівня знань, їх аргументованій оцінці; обов’язковим визначенням тем і розділів програми, які підпорядковуються контролю та термінів і засобів контролю;

• всебічність контролю означає перевірку і оцінювання теоретичних знань, а також здатності студентів їх застосовувати на практиці;

• дотримання етичних норм полягає в педагогічній тактовності при аргументації оцінки, доброзичливості і делікатності при висловлювані критичних зауважень, відчутті міри в заохоченні чи покаранні студентів тощо;

• професійна спрямованість контролю зумовлюється цільовою підготовкою спеціалістів у ВНЗ та має сприяти підвищенню мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів – майбутніх фахівців.

Викладачеві слід усвідомити, що педагогічний контроль має допомогти молодій людині пізнавати себе, повірити у власні сили, можливість творчо реалізувати набуті знання і навички. Згідно сучасній гуманістичній педагогічній парадигмі викладач – не контролер навчання студента, а в першу чергу помічник і фасилітатор його навчально-пізнавальної діяльності (див. табл. 9 міні-модуля 3.3).

В сучасній педагогічній практиці використовуються такі види контролю: попередній, поточний, тематичний, підсумковий.

Попередній контроль здійснюється з метою виявлення рівня підготовленості студента до сприйняття нового матеріалу. Він, наприклад, може здійснюватися на початку навчання студента у ВНЗ для встановлення рівня знань і запобігання дидактичних труднощів у період адаптації студентів-першокурсників до особливостей педагогічного процесу у ВНЗ. Доцільно проводити попередню (діагностичну) перевірку перед вивченням нового розділу для виявлення питань, які потребують повторення, тощо. Така перевірка може проводитися у вигляді тестових завдань, письмових контрольних робот, фронтального усного опитування перед початком семінарських, практичних, лабораторних робіт, усних співбесід на індивідуальних чи групових консультаціях.

Поточна перевірка здійснюється на лекціях, семінарах, практичних, лабораторних заняттях, колоквіумах з метою виявлення рівня засвоєння матеріалу і при необхідності коригування навчально-пізнавальної діяльності студентів що особливо важливо при організації їх самостійної роботи.

Тематична перевірка знань спрямована на визначення рівня засвоєння студентами певної теми чи декількох взаємопов’язаних тем (модулів). Одним з основних завдань тематичної перевірки є створення передумов для осмислення та узагальнення достатньо великої за обсягом навчальної інформації. Для проведення тематичного контролю, який може здійснюватися на підсумковому семінарі, колоквіумі чи в процесі модульної або тематичної контрольної роботи, завдання повинні добиратися та конструюватися таким чином, щоб усунути елементи випадковості та об’єктивно оцінити навчальні досягнення студентів за усіма розділами теми.

Підсумковий контроль має на меті перевірку рівня засвоєння знань, практичних умінь та навичок студентів за тривалий проміжок часу навчання – семестр, рік, за весь період навчання у ВНЗ. Мета підсумкового контролю знань полягає у виявленні структури і системи знань студентів. Складові такого контролю – семестровий контроль і державна атестація.

Важливе місце в педагогічному контролі посідає колоквіум (лат. colloquium – розмова, бесіда).

Колоквіум– «мікрозалік» - це вид аудиторного чи позааудиторного заняття, де здійснюється обов’язкове опитування за однією чи декількома найбільш важливими темами, розділами навчального предмету. Студентів заздалегідь попереджують про необхідність ретельної підготовки до колоквіуму, зміст запитань та вимоги до відповіді. Відповіді на колоквіумах не можуть набувати форми дискусії. Функції колоквіуму – узагальнююче повторення теми або розділу та контроль якості засвоєння знань. Результати опитування дають змогу внести корективи в лекційний курс і лабораторно-практичні заняття.

Семестровий контрольпроводиться у формі заліку або семестрового іспиту з конкретної навчальної дисципліни. Студента допускають до семестрового контролю за умови виконання ним усіх видів робіт, передбачених навчальним планом на семестр з цієї дисципліни. Відповідно до принципів кредитно-модульної системи, якщо підсумкова (загальна) оцінка з навчальної дисципліни (сума оцінок в балах за окремі оцінювані форми навчальної діяльності) є достатньою для продовження навчання (наприклад, 60Е), то студент має право не складати семестровий іспит чи залік.

Семестровий залік– форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студентами лекційного матеріалу, а також виконаних ними певних робіт на семінарських, практичних, лабораторних заняттях. Семестровий залік не передбачає обов’язкової присутності студентів за умови виконання ними всіх видів робіт, передбачених навчальним планом за семестр.

Іспити – спеціальні засоби здійснення підсумкової перевірки та оцінювання академічних досягнень студентів. Перші відомості про екзамени в Росії датуються 1703 роком і пов’язані з діяльністю М.В.Ломоносова. У той час екзамени практикувалися двох видів – закриті, що проводилися вчителем у присутності директора, і відкриті, на яких були присутні представники влади, духовенства, дворяни, батьки.

Семестровий іспит – форма підсумкового контролю з окремої навчальної дисципліни за семестр, що спрямована на перевірку засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.

Іспити складають за екзаменаційними білетами, затвердженими кафедрою. Викладач в обов’язковому порядку повинен ознайомити студентів зі змістом екзаменаційних питань. Такий метод контролю як семестровий іспит має прибічників і противників. З одного боку, іспити підвищують відповідальність студентів за результати своєї праці, а з іншого – створюють надмірне психологічне напруження. Тому нерідко досвідчені викладачі модифікують процедуру проведення іспитів з метою створення атмосфери довіри і взаєморозуміння. Різновидом подібних модифікацій можуть бути “іспити без білетів”, які проводяться у формі вільної бесіди, або “іспити з відкритим підручником”, коли викладач має на меті не тільки перевірку фактичних знань, але й уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися додатковою літературою, навчальними посібниками тощо. Такий іспит доцільно проводити зі складних і великих за обсягом навчальних дисциплін.

Практичний іспит найчастіше полягає у виготовленні студентами натуральних об’єктів, макетів, схем, захисту попередньо розробленого науково-методичного проекту тощо.

Державну атестацію студентів здійснює державна екзамена-ційна (кваліфікаційна) комісія після завершення навчання на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або його етапі з метою встановлення фактичної відповідності рівня освітньої підготовки вимогам кваліфікаційної характеристики. Теперішнього часу присвоєння кваліфікації молодшого спеціаліста здійснює державна кваліфікаційна комісія, інших кваліфікацій – державна екзаменаційна комісія (ДЕК). Під контролем державних комісій студенти, які закінчують вищий навчальний заклад, складають державні іспити та захищають кваліфікаційні (дипломні) проекти (роботи).

Складання державних іспитівта захистдипломних робіт (проектів)проводяться на відкритому засіданні ДЕК за участю принаймні половини її складу та обов’язкової присутності Голови комісії.

Рішення державної комісії щодо оцінювання знань, продемонстрованих під час складання державного іспиту, захисту дипломного проекту, а також про присвоєння студенту-випускнику відповідного освітнього рівня виноситься ДЕК на закритому засіданні відкритим голосуванням звичайною більшістю голосів членів комісії, які брали участь у засіданні. За однакової кількості голосів голос Голови є вирішальним.

Студент, який не склав державний іспит або не захистив дипломного проекту, допускається до повторного складання іспитів чи захисту дипломної роботи протягом 3 років після закінчення вищого навчального закладу .

Форми і методи контролю навчальних досягнень студентів.

Кожна з форм контролю має особливості й залежить від мети, змісту та характеру навчання.

Усне опитування допомагає контролювати не лише знання, а й вербальні здібності, сприяє виправленню мовних помилок. Відтворення студентом раніше вивченого матеріалу сприяє кращому запам’ятовуванню, активному використанню наукових понять, що неможливо без достатнього застосування їх у мові.

Усне опитування може бути індивідуальним і фронтальним. За фронтального опитування студенти відповідають з місця, доповнюючи один одного. Частковим випадком фронтального опитування є групове опитування, коли опитується 5-6 осіб одночасно. Індивідуальне опитування здійснюється у процесі проведення співбесіди під час лабораторних робіт, семінарських занять, при роз’язуванні задач біля дошки, під час захисту рефератів, курсових і дипломних робіт.

Запитання для усної перевірки знань поділяють на основні, додаткові і допоміжні. Основні запитання передбачають самостійну розгорнуту відповідь (наприклад, запитання щодо змісту лабораторного заняття). Додаткові – спрямовані на уточнення того, як студент розуміє певне питання, формулювання, формулу та ін. Допоміжні запитання мають на меті виправлення помилок та неточностей, якщо такі мали місце у відповіді студента. Усі запитання викладача мають бути логічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність – послідовною і системною.

Письмовий контрольможна здійснювати у вигляді диктантів, відповідей на запитання, розв’язання задач, виконання вправ, тестових завдань, лабораторних робіт, графічних робіт, написання рефератів, доповідей тощо. Письмові роботи допомагають за короткий час з’ясувати рівень засвоєння матеріалу у великої кількості студентів. Результати письмових робіт зберігаються і тому можна з’ясувати деталі і неточності у відповідях та діагностувати їх причини. При письмовому опитуванні слід виключити можливість списування. Письмові роботи також потребують великої кількості часу для перевірки, і оскільки викладачі не завжди вимагають правильної орфографії, то є ризик зниження грамотності студентів.

У деяких випадках можна організувати комбіноване (ущільнене) опитування, за якого викладач одночасно запрошує до відповіді декількох студентів, один з яких відповідає усно, один – два готуються до відповіді біля дошки, інші – виконують індивідуальні письмові завдання на місцях.

Програмований контроль здійснюється за допомогою перфокарт, посібників з друкованою основою, комп’ютерних програм.

Практичний контроль – контроль, за якого виявляються вміння і навички студентів, набуті під час практичної діяльності (проведення дослідів, лабораторних експериментів, проходження різних видів виробничої практики). Така перевірка дає змогу виявити, на якому рівні студент засвоїв теоретичні основи цих дій.

Тестовий контроль (від англ. test – випробування, іспит) все ширше використовується для визначення рівня сформованості знань і вмінь з навчальної дисципліни. Такий вид контролю передбачає однакові вимоги до усіх студентів, допомогає уникати надмірних хвилювань, надає можливості ефективніше використовувати час, стимулює студентів до самоконтролю. Однак тестування краще використовувати для виявлення знання фактів, для визначення вмінь творчо використовувати набуті знання більш ефективними є інші методи контролю.

Дидактичний тест – система завдань специфічної форми, певного змісту, що довзоляє якісно виміряти і оцінити рівень знань, умінь і навичок студентів. Тест має містити достатню кількість тестових завдань.

Тести можуть бути:

• короткими (10 – 20 завдань);

• середніми (до 300 завдань);

• довгими (більш як 300 завдань).

За дослідженнями В.С.Лозниці оптимальна кількість завдань – 40-60.

Складання тестів передбачає таку послідовність дій:

1. Структурування навчального матеріалу.

2. Вибір оптимальної форми тестових завдань.

3. Розроблення тестових завдань та їх апробація.

4. Опрацювання результатів тестування.

5. Визначення якості тесту.

Існує декілька форм тестових завдань.

Закрита форма – коли студентам пропонується декілька готових відповідей, що мають правдоподібний зміст, але тільки одна (декілька) з них є правильною. Відповідей може бути 1, 2 та більше. Завдання закритої форми будуються у вигляді стверджувального речення, тобто висловлювання, правильногго чи неправильного. Це речення має бути завершеним, коротким, чітким і ясним. Завдання повинні бути абсолютно зрозумілими для студента. Завдання в тесті позначаються послідовною цифровою нумерацією, відповіді також. До кожної групи завдань додаються інструкції.

Завдання відкритої форми – такі завдання, відповіді до яких не додаються. Студенти повинні самостійно відповідати, висловлюючи власну думку та відношення до проблеми.

Приклад тесту з завданнями відкритої форми.

Інструкція

Вашій увазі пропонуються завдання, до яких немає готових від-повідей. Ці відповіді необхідно написати від руки розбірливо і чітко.

Акції – це ...

Функції грошей полягають у ...

Банк – це ...

Для студента вищої школи великого значення набувають вміння самоконтролю. Самоконтроль, самоаналіз і самооцінка формує критичність мислення, адекватну самооцінку, позитивно впливає на розвиток здібностей рефлексії.

Для самоконтролю студенти можуть використовувати: тестування, перевірку знань за допомогою комп’ютера, авторецен-зування, виконання контрольних завдань з подальшим обговоренням результатів з викладачем та інші методи.