Додаткова література
Андрущенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти в Україні на рубежі століть (Спроба прогностичного аналізу) // Вища освіта України. – 2000. - №1. – с. 11-17.
Атанов Г.А. Возрождение дидактики – залог развития высшей школы. – Донецк: ДОУ, 2003.
Буцик І.М., Ільїн В.В. Теоретико-методичні аспекти підготовки та використання електронного посібника під час навчання студентів дисципліні “Сільськогосподарські машини та знаряддя” // Нові технології навчання. – 2007. - №49. – с.85-91.
Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академія, 2001.
Голубенко Олександр, Морозова Тетяна. Освітні стандарти чи навчальні плани? // Вища школа. – 2008. – М. с. 54-64.
Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. – К. – 2001. – 217-229 с.
Туркот Т.И. Педагогика. Краткое изложение в опорных конспектах. – Кишинэу, 1999.
Туркот Т.І., Осадчук І.В. Шляхи вирішення проблем організаційно-педагогічної підтримки та кадрового забезпечення навчального процесу з використанням технологій дистанційного навчання // Географічні інформаційні системи в аграрних університетах: Тези доповідей 2-ої Міжнародної науково-практичної конференції. Збірник наукових праць. – Херсон: Айлант, 2007. – с.74.
Чернілевський Д.В., Томчук М.І. Педагогіка та психологія вищої школи: Навч. посібник. – Вінниця: Вінницький соціально-економічний ін-т університету «Україна», 2006.
Юцявичене П.А. Теория и практика модульного обучения / П.А.Юцявичене. – Каунас: Швиесе, 1989.
Модуль 3. Технології та методи навчання у сучасній вищій школі
Кто кем повелевает?
Технология нами или же мы ею?
Она ли ведет нас, куда ей
вздумается, хотя бы навстречу гибели,
или же мы можем заставить её подчиниться?
Станіслав Лем ''Сумма технологий''
Мета: ознайомити студентів магістратури з сутністю понять „освітні технології”, “педагогічні технології”, “дидактичні технології”, “методика викладання”, традиційними та інноваційними дидактичними технологіями та методами навчання у вищій школі:
Міні – модуль 3.1. Визначення категорії “технологія” навчання.
Технологія та методика навчання.
Міні – модуль 3.2. Традиційні технології та методи навчання.
Міні – модуль 3.3. Організація самостійної роботи студентів.
Міні – модуль 3.4. Педагогічний контроль у вищих навчальних
закладах та основні форми його здійснення.
Міні – модуль 3.5. Інноваційні технології та методи навчання.
Ключові слова: технологія, методика, інновація, інноваційні і традиційні технології навчання, методика навчання, метод навчання, самостійна робота студентів, педагогічний контроль, вибір методів навчання, самостійна робота студентів.
Міні – модуль 3.1. Визначення категорії “технологія навчання''. Технологія та методика навчання.
Є дещо сильніше, ніж
всі на світі війська:
це ідея, час якої прийшов.
В.Гюго
Зміст та структура освітньої технології
Термін «технологія» походить від грецьких слів «techne» – мистецтво, майстерність, вміння, і ''logos'' – вчення, наука. Спершу його використовували в системі технічних знань для означення наукової дисципліни, яка визначала сукупність даних про різноманітні засоби обробки сировини, напівфабрикатів і виробів у галузі виробництва. Пізніше цей термін отримав широке розповсюдження і в інших сферах суспільного життя: політиці, економіці, освіті.
Технологія передбачає мистецтво володіння процесом, певну послідовність операцій з використанням необхідних засобів (матеріалів, інструментарію та алгоритму дій), тобто у процесуальному розумінні технологія має дати відповідь на запитання: “Як досягти результату діяльності (з використанням чого і якими засобами)?”. Тлумачний словник С.І. Ожегова визначає технологію як сукупність виробничих процесів у певній галузі виробництва, а також науковий опис засобів виробництва. Поняття технології відображає спрямованість досліджень (у тому числі і педагогічних) на радикальне вдосконалення діяльності людини, підвищення її результативності, інструментальності, технічності.
Технології в галузі навчання і виховання принципово відрізняються від промислових технологій. Основна відмінність полягає у більшій гнучкості перших, центром ваги яких, вихідним і кінцевим результатом, є людина, а основним параметром виміру виступають її якості і особливості.
Теперішнього часу в науковому обігу використовуються поняття “освітні технології”, “педагогічні технології”, “технології навчання (виховання, управління, дидактичні технології)”. Змістовий зв'язок розглянутих понять запропонувала Л. Буркова1 (схема 5) та детально охарактеризувала С.С. Вітвицька2.
Схема 5
Взаємозв’язок технологій в освіті
Освітні технології.
Педагогічні технології.
Технології навчання (дидактичні технології), технології виховання, технології управління навчальним процесом.
Педагогічна техніка.
Освітні технології, як найбільш загальні утворення, характеризують загальну стратегію розвитку освіти і освітнього середовища (єдиного освітнього простору). Основне призначення освітніх технологій – прогнозування розвитку освітніх систем, їх проектування, планування та визначення факторів, які відповідають освітнім цілям.
Ю.П. Сурмін та Н.В. Туленков3 розглядають освітні технології як особливий різновид соціальних технологій – як складні і відкриті системи певних прийомів і методик, концептуально об'єднаних пріоритетними освітніми цілями, а також пов'язаних між собою завданнями і змістом, формами і методами організації навчально-виховного процесу, де кожен елемент цієї системи накладає відбиток на всі інші елементи. На сучасному етапі суспільного розвитку підґрунтям освітніх технологій постає гуманістична концепція освіти.
У структурному відношенні освітні технології містять декілька послідовно виконуваних блоків-операцій:
1. Маркетинг і прогноз суспільних та особистих потреб в отриманні професійних знань.
2. Діагностика об'єктів навчання і виховання.
3. Формування навчально-виховних цілей і завдань.
4. Визначення змісту і методів навчально-виховного процесу;
5. Перевірка ефективності отриманих результатів.
6. Корекція і упровадження освітніх технологій у реальну педагогічну практику (рис.13)
Рис. 13 Структура освітньої технології
Якщо освітні технології – це відбиток стратегії освіти, то педагогічні технологіїпризначені втілювати тактику її реалізації. Наразі деякі автори нараховують понад 300 визначень поняття “педагогічна технологія”1. На нашу думку найбільш повне визначення сутності педагогічної технології запропонувала С.О.Сисоєва, яка розглядає її як створену адекватно до потреб і можливостей особистості і суспільства теоретично обґрунтовану навчально-виховну систему соціалізації, особистісного та професійного розвитку і саморозвитку, яка внаслідок упорядкованих професійних дій педагога при оптимальності ресурсів і зусиль всіх учасників освітнього процесу, гарантовано забезпечує ефективну реалізацію свідомо визначеної освітньої мети та можливість відтворення процесу на рівні, який відповідає рівню педагогічної майстерності педагога1.
С.С. Вітвицька2стверджує, що кожна педагогічна технологія має відповідати основним методологічним вимогам, критеріям технологічності:
концептуальності, тобто мати підґрунтям певну концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування освітніх цілей;
системності( мати всі ознаки системи);
логічності, цілісності та взаємозв'язку усіх елементів системи;
керованості, тобто мати можливість цілепокладання, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання методами та засобами навчання і корекції знань та вмінь;
відтворюваності, тобто можливості застосування в інших однотипних умовах та іншими суб'єктами;
єдності змістової та процесуальної частин, їх взаємо-обумовленості;
ефективності, тобто оптимальності зусиль для отримання гарантованого запланованого результату – певного стандарту навчання.
Навчальна (дидактична) технологія– поняття близьке, але не тотожне поняттю “педагогічна технологія”. Навчальна технологія окреслює шляхи засвоєння конкретного навчального матеріалу в межах навчальної дисципліни, теми, проблеми. Дидактична технологія потребує чіткого визначення цілей навчання, спеціального структурування навчального змісту, адекватних йому форм і методів навчання. За означенням ЮНЕСКОтехнологія навчанняв загальному розумінні – це системний метод створення, застосування і визначення усього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти.
Реалізуються дидактичні технології засобами педагогічної техніки, яку слід розглядати як комплекс знань, умінь і навичок, необхідних педагогу для чіткої й ефективної організації навчальних занять, ефективного застосування на практиці методів педагогічної взаємодії в системі “Викладач (Вчитель) – Студент (Учень)”.
Основні етапи розвитку технології навчання.
Дидактичні технології, як і кожен соціальний феномен у своєму розвитку пройшли складний еволюційний шлях з його протиріччями, вдалими та не зовсім вдалими спробами, досягненнями та помилками (таблиця 4).
Таблиця 4
Основні етапи розвитку технологій навчання1
|
Періоди розвитку, ХХ століття |
Визначальні риси технології навчання |
|
1 |
2 |
|
1-й період. 1940-1950 роки |
Характеризується початком упровадження у навчально-виховний процес різноманітних технічних засобів отримання інформації, об'єднаних поняттям “аудіовізуальні засоби” – магнітофони, телевізори, радіоприймачі, програвачі, кінопроектори тощо. Саме з використанням різноманітних засобів навчання деякі педагоги пов'язували сподівання на радикальні зміни ефективності масового навчання. |
|
2-й період. 1950-1960 роки |
Теоретичною базою технологізації стала ідея програмованого навчання, яке передбачало розробку і упровадження спеціальних програм управління процесом засвоєння знань. Відповідно були розроблені аудіовізуальні засоби зворотного зв'язку, в школах упроваджувалися класи програмованого навчання, лінгафонні кабінети, навчальні машини, тренажери, засоби систематизування програм: програмовані підручники, дидактичні машини для контролю знань та ін. Особлива увага приділялася програмованому навчанню, однак було визнано, що своєрідна автоматизація навчання, надмірна апеляція до пам’яті можуть негативно впливати на розвиток творчого мислення та емоційної сфери особистості. |
Продовження таблиці 4
|
1 |
2 |
|
3-й період. 1970-і роки – середина 90-х років |
Характеризується розширенням бази педагогічної технології на ґрунті досягнень психолого-педагогічних наук: запроваджуються результати нових досліджень із психології навчання, теорії управління пізнавальною діяльністю учнів і студентів, наукової організації праці педагогів і студентів. Починаючи з 70-х років, у зв'язку з поширенням концепції програмованого навчання, поняття „педагогічна технологія ” активно упроваджується у науковий обіг і використовується педагогами-практиками. При тлумаченні цього терміну особливого значення набуває визначення навчальних цілей, послідовності кроків навчання і раціональних способів досягнення поставлених цілей. У цей період активізуються спроби упровадження проблемного навчання. |
|
4-й період. Середина 1990-х років – теперішній час |
Створюються комп’ютерні аудиторії, центри дистанційного навчання. Збільшується кількість і поліпшується якість програмованих засобів навчання, широко використовуються інтерактивні системи. На основі системного аналізу педагоги-дослідники (В.П. Беспалько, В.С. Даношенков, В.Ю. Питюков та ін.) схиляються до думки, що головне в педагогічній технології – це проектування процесу формування особистості студента. Такий підхід має гарантувати педагогічний успіх незалежно від майстерності викладача. За такого підходу, який можна визначити як дискусійний, педагогічна технологія виступає системою, складовими якої є учасники педагогічного процесу, система теорій, дій, засобів і методів організації навчальної діяльності для ефективного забезпечення вирішення проблем, що охоплюють усі елементи засвоєння знань і формування практичних умінь. Сумніви педагогів і психологів викликає звуження комунікативного поля взаємодії викладача і студента (учня), що може негативно вплинути на формування гармонійно розвиненої особистості. |
Технологія і методика навчання
При вивченні педагогічної літератури звертає на себе увагу використання у деяких випадках понять „методика викладання” та „технологія навчання”, як ідентичних. Очевидно, необхідно конкретизувати їх зміст, окреслити схожість та відмінність між ними.
Звернувшись до “Українського педагогічного словника”, знаходимо наступне визначення: «Методика навчального предмета – галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності вивчення певного навчального предмета. Оскільки загальні закономірності навчання вивчаються дидактикою, то методику окремого навчального предмета правомірно розглядати як часткову дидактику»1.
Погоджуючись з точкою зору Д.В. Чернилевського відносно того, що у своїй більшості педагоги-практики не вбачають особливої різниці між методикою навчання і дидактичною технологією2, розглянемо порівняльну характеристику “методики і технології” (табл.5), спираючись на дослідження М.П. Сибірської.
Таблиця 5
Порівняльна характеристика “методики” і “технології навчання”
|
Критерії порівняння |
Методика |
Технологія |
|
1 |
2 |
3 |
|
Призначення |
Рекомендує використання окремих методів, організаційних форм, засобів навчання |
Рекомендує процес створення системи методів, організаційних форм і засобів навчання з урахуванням цілей навчання |
|
Визначення |
Система науково-обгрунтованих методів, правил і прийомів навчання конкретному навчальному предмету |
Інструментарій досягнен-ня цілей навчання. Систе-матичне і послідовне упровадження в практику заздалегідь спроектовано-го процесу навчання, |