Завдання для самостійної роботи Завдання і запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте структуру діяльності суб’єктів навчального процесу у вищій школі.

2. Назвіть основні елементи навчального процесу у ВНЗ. Покажіть їх взаємозв’язок.

3. У чому полягає сутність спеціалізації навчання у вищій школі?

4. Якби Ви стали керівником сучасного вищого навчального закладу, то які б зміни внесли до організації навчально-виховного процесу?

5. Охарактеризуйте єдність освітніх, розвивальних і виховних функцій навчання у вищій школі.

6. Розкрийте специфіку дотримання загальних принципів навчання у вищій школі.

Індивідуальні творчі завдання

1. Ознайомтесь з публікацією А.Васильєва “Сумський державний університет – ВНЗ, що динамічно розвивається”. // Вища школа. – 2008. - №1. с. 9-16. Які, на Ваш погляд, особливості організації навчального процесу у СумДУ можна було б рекомендувати для упровадження в практику діяльності інших ВНЗ? Відповідь аргументуйте.

2. Ознайомтесь зі структурою підготовки фахівців (бакалаврів, магістрів) у вищому ВНЗ, де Ви навчаєтесь. З’ясуйте кількість факультетів, спеціальностей, спеціалізацій. Порівняйте показники якості навчання на різних факультетах та спеціальностях. Якщо між ними є суттєва різниця, поясність причини.

3. Поясніть зміст латинського прислів’я: «Вчимось не для школи, а для життя».

4. Складіть тези статті С.Шайко «Національні та загально-людські засади реформування сучасної вищої освіти в Україні // Вища освіта України. – 2005. - №3. – С. 32-39. Аргументуйте своє відношення до основних думок автора.

Міні – модуль 2.3. Мета, зміст та організація навчального процесу у вищій школі

Оновлення змісту освіти

є визначальною складовою

реформування освіти в Україні

Державна національна програма «Освіта»

(Україна ХХІ століття)

Той, хто тримає у руках освіту,

здатний змінити обличчя Землі

Г. Лейбніц

Проблема змісту освіти у вищій школі

Мета – це передбачення результату діяльності, на здобуття якого спрямовують зусилля окремі індивіди, соціальні групи або все суспільство. Мета сучасної вищої освіти передбачає всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до активної творчої професійної діяльності, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, освітньо-культурного потенціалу народу, забезпечення потреб суспільства у висококваліфікованих фахівцях.

За дефінацією з тезарусу Закону України “Про вищу освіту” зміст вищої освіти – обумовлена цілями і потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних, грома-дянських якостей особистості майбутнього фахівця, сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва.

Зміст освіти – це система наукових знань про природу, суспільство, людське мислення, практичних вмінь і навичок та способів діяльності, досвіду творчої діяльності, світоглядних, моральних, естетичних ідей та відповідної поведінки, якими людина повинна оволодіти шляхом навчання у навчальному закладі або самостійно.

Мета, завдання і зміст освіти не залишаються незмінними, однаковими для всіх історичних епох. Вони змінюються залежно від соціально-економічного і культурного рівня суспільства, стану науки і техніки, перспектив розвитку країни. У період розбудови української держави одним з найважливіших завдань дидактики постає збагачення змісту освіти у загальноосвітній та вищій школах відповідно до вимог суспільства.

Як уже підкреслювалося, головною соціальною функцією освіти є передача від покоління до покоління досвіду, накопиченого людством. При аналізі соціального досвіду можна виокремити чотири основні його елементи, які мають свою специфічну функцію у формуванні особистості:

а) вже здобуті суспільством знання про природу, суспільство, мислення, техніку і засоби діяльності. Цей елемент соціального досвіду забезпечує формування цілісної наукової картини світу і озброює людину методологічними підходами до пізнавальної і практичної діяльності. Іншими словами, ці знання слугують інструментом будь-якої діяльності;

б) досвід здійснення відомих способів діяльності, що виявляється в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід. Засвоєння цього елементу дозволяє новим поколінням відтворювати попередній соціальний досвід і зберігати його;

в) досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових, актуальних для суспільства проблем. Засвоєння третього елементу забезпечує подальший розвиток культурного спадку, що неможливо без творчості. До рис творчої діяльності належить віднести:

• самостійне «перенесення» знань та вмінь у нову ситуацію, з однієї галузі знань в іншу, з однієї наукової сфери в іншу;

• бачення, виявлення нової проблеми в знайомій ситуації. Слід розуміти, що іноді набагато важче побачити проблему, ніж її вирішити;

• самостійне комбінування відомих способів діяльності для отримання нового знання;

• альтернативне мислення, тобто бачення варіантів вирішення проблеми, знаходження різноманітних засобів її вирішення, вміння аналізувати наукові протиріччя;

• пропозиція принципово нових методів вирішення проблеми, які не мають аналогів тощо.

Специфіка творчої діяльності полягає у тому, що для процедур творчості не можна окреслити чіткий алгоритм дій. Ці системи та алгоритми створюються самим індивідом. Тому викладачеві вищої школи слід знати, що ні об’єм знань, отриманих у готовому вигляді, ні уміння, засвоєні за зразком, не зможуть забезпечити творчих (креативних) можливостей людини. Особистість, яка не привчена мислити і діяти самостійно, не зможе виявити задатки, надані їй природою. г) досвід ставлення до оточуючого світу, до суспільства, до інших людей, до об’єктів та засобів діяльності людини. Засвоєння цього досвіду регулює відповідність діяльності людини її потребам, цінностям, мотивам діяльності і в свою чергу розширює їх, створюючи систему емоційної, вольової, моральної, естетичної вихованості.

Отже, для відтворення і подальшого розвитку суспільства зміст освіти у вищій школі мають складати всі вище зазначені елементи, тобто:

1. Інформація, яка підлягає засвоєнню: знання, накопичені у процесі еволюції людства (факти, поняття, закони, ідеї, теорії, концепції) та знання про шляхи, методи і способи пізнання оточуючого світу, про способи розумових і практичних дій.

2. Система загальних інтелектуальних і практичних умінь та навичок, які є основою різних видів діяльності.

3. Досвід творчої діяльності.

4. Досвід емоційно-вольового ставлення до оточуючого світу, який разом із знаннями та вміннями складає підґрунтя для формування особистої системи цінностей (моральних, естетичних, екологічних та інших).

Коли йде мова про зміст освіти, покладений в основу професійної підготовки, то він орієнтований на формування професійної і загальної культури фахівців, які працюватимуть у різних галузях народного господарства після здобуття професійної освіти.

Проблема змісту освіти, змістового наповнення того чи іншого навчального курсу – важлива проблема як дидактики вищої школи так і методик викладання окремих предметів. Н.С. Пуришева¹ подає процес відбору змісту освіти у вигляді схеми (схема 3):

Схема 3 Процес відбору змісту освіти

Приведені на схемі позиції слід пояснити, адже урахування особливостей чинників, принципів, критеріїв і джерел змісту освіти дозволяє належним чином його відібрати і структурувати. Раніше ми вже дали визначення поняття “дидактичний принцип” як вимогу, виконання якої забезпечує результативність навчального процесу, а також запропонували характеристику дидактичних принципів. З приведених на схемі позицій спеціального пояснення потребують перш за все загальні принципи формування змісту освіти, до яких слід віднести:

- принципи відповідності змісту освіти потребам суспільного розвитку, з якого випливає необхідність включати в зміст освіти не тільки знання та формування вмінь, але і фрагменти, які забезпечують відображення досвіду творчої діяльності людства і досвіду особистісного відношення до системи загальнолюдських цінностей;

- принцип єдності змістовної і процесуальної сторін навчання, який, зокрема, означає єдність змісту навчальної дисципліни, а також єдність способів засвоєння змісту та їх відповідність цьому змісту;

- принцип структурної єдності змісту освіти на різних її рівнях.

На відбір навчального матеріалу впливають також конкретно-методичні принципи, які відображають специфіку навчального предмету, його особливості, пов’язані з тим, до якої гносеологічної версії належить навчальна дисципліна (А.М. Новіков)¹.

Згідно “Філософського словника” критерій – це ознака, на основі якої здійснюється оцінка, визначення або класифікація будь-чого. Звідси зрозуміло, що відносно змісту освіти принципи вказують на більш широкий напрямок діяльності по формуванню змісту освіти, а критерії реалізують процедуру конструювання, відбір навчального матеріалу, його послідовність. Під поняттям джерело розуміють те “що дає початок чому-небудь, звідки виходить що-небудь”, тому на думку дидактів В.А. Попкова та А.В. Коржуєва² ті об’єкти, зміст і сутність яких стають так чи інакше змістом освіти, мають право називатися джерелами формування змісту освіти.

І, нарешті, згідно “Філософського словника” під чинником (фактором) розуміють рушійну силу, суттєву обставину в якомусь процесі чи явищі. Таким чином, по відношенню до освіти фактори – це ті обставини, до яких слід пристосовуватися при визначенні змісту освіти.

Нові завдання, поставлені суспільством перед українською вищою школою Державною національною програмою «Освіта. Україна ХХІ століття» та Законом України «Про вищу освіту» визначають основні напрями оновлення змісту освіти у сучасній вищій школі, зокрема забезпечення:

1. Деідеологізації змісту освіти (утвердження загальнолюдських цінностей, професійна спрямованість змісту освіти).

2. Етнізації змісту освіти (урахування національних досягнень, використання досвіду народної педагогіки, розширення курсів навчальних дисциплін, пов’язаних з національною історією і культурою) народів України.

3. Використання міжпредметних зв’язків з метою посилення світоглядного змісту навчального процесу.

4. Індивідуалізації та диференціації змісту освіти (використання можливостей багатоваріантності програм, упровадження нормативної та вибіркової частин змісту освіти, елективних курсів тощо).

5. Практичної та професійної спрямованості змісту освіти.

6. Орієнтації змісту освіти на забезпечення можливостей актив-ності, самостійності, саморозвитку та самовдосконалення особистості студента, підвищення його відповідальності за результати навчально-пізнавальної діяльності.

Тому наразі в Україні відбувається реформування системи освіти, визначені стратегічні завдання освітніх реформ та приоритетні напрями реформування вищої освіти:

- прогнозування потреб держави, регіонів, галузей державної системи добору і навчання талановитої молоді, розроблення і запровадження механізмів її державної підтримки;

- оптимізація мережі вищих навчальних закладів та їх структури, проведення організаційно-структурних змін у системі вищої освіти, спрямованих на розвиток навчальних закладів різних типів, підвищення ролі та значущості університетської освіти в реалізації стратегічних цілей освіти;

- створення умов для розширення можливостей громадян здобувати вищу освіту певного рівня за бажаним напрямом;

- диверсифікація освітніх програм, які пропонуються вищими навчальними закладами;

- розроблення нових моделей різних рівнів освіти; широке інтегрування в міжнародну систему освіти;

- оновлення змісту вищої освіти, запровадження ефективних педагогічних технологій і нової системи методичного та інформаційного забезпечення вищої школи; входження України в трансконтинентальну систему комп’ютерної інформації;

- демократизація, гуманізація та гуманітаризація навчально-виховного процесу, органічне поєднання в ньому національного та загальнолюдського начал;

- організація навчання і самоосвіти як безперервної науково-виробничої діяльності з найповнішим використанням наукового потенціалу вищої школи: здійснення принципу “освіта протягом усього життя” замість “освіта на все життя”;

- ефективне використання кадрового потенціалу вищої школи у навчально-виховному процесі та науковій роботі, залучення до педагогічної діяльності у вищих навчальних закладах талановитих учених академічних та галузевих науково-дослідних інститутів, провідних фахівців різних галузей виробництва і культури.

Міністерство освіти і науки України, Міжнародна асоціа­ція університетів та Європейський центр вивчення вищої осві­ти як підрозділи ЮНЕСКО, Рада Європи щодо вироблення єди­них вимог до рівня освіти ведуть активну роботу, спрямовану на введення у вищих навчальних закладах України Держав­них стандартів підготовки фахівців з вищою освітою.

Державні стандарти освіти та їх функції

Державний стандарт освіти – це сукупність норм, що визначають зміст вищої освіти, обсяг навчального навантаження, засоби діагностики якості освіти та рівня підготовки студентів, а також нормативний термін навчання. ДСО визначає обов’язковий мінімум змісту навчальних програм, обсяг навчального навантаження студентів, вимоги до рівня підготовки випускників ВНЗ і є основою нормативних документів (навчальних планів, навчальних програм тощо). ДСО - це сукупність норм, які визначають вимоги до освіт-нього, освітньо-кваліфікаційних рівнів студентів ВНЗ.

Складовими ДСО є освітня (освітньо-кваліфікаційна) характеристика, нормативна частина змісту освіти і матеріали для перевірки рівня академічних досягнень студентів. Державні стандарти освіти розробляються для кожного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня та напряму підготовки (спеціального) і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вищі навчальні заклади згідно стандартів освіти повинні забезпечувати навчальні досягнення студентів і підтримку високого рівня вищої освіти, здійснювати самооцінку результатів роботи навчального закладу, яка повинна відповідати державній оцінці. Вимоги до державних стандартів вищої освіти визначаються Законом України “Про вищу освіту”.

Державні стандарти освіти (ДСО) передбачають:

- урахування європейського рівня вимог до вищої освіти, що сприятиме більш повному входженню України до світового освітнього простору;

- гуманістичне спрямування освіти, нормативна частина якої забезпечується обов'язковим вивченням соціально-гуманітарних дисциплін: права, психології, педагогіки, соціології, екології, етики, філософії, світо­вої та вітчизняної культури тощо;

- надання гуманістичної спрямованості фундаментальним і спеціальним дисциплінам;

- забезпечення європейського рівня формування змісту освіти та вироблення системи професійних знань, умінь і навичок, виховання гармонійно роз­виненої, соціально активної, толерантної людини з високими духовними якостями, здатної до саморозвитку і самовдоскона­лення;

- впровадження ступеневої системи вищої освіти з новими освітньо-кваліфікаційними рівнями “бакалавр” та “магістр”.

У вищій школі зміст освіти закріплюється державними документами та концентрується у науково обґрунтованій системі дидактично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Зміст освіти визначається освітньо-професійними програмами підготовки фахівців з вищою освітою певних освітньо-кваліфікаційних рівнів; структурно-логічною схемою їх підготовки; програмами навчальних дисциплін; нормативними документами та навчальною і навчально-методичною літературою (навчальний план, робоча навчальна програма дисципліни, підручник, навчальний посібник, методичні вказівки та ін.). Зміст освіти у сучасній вищій школі складається з нормативної частини та вибіркових навчальних дисциплін. Нормативні навчальні дисципліни визначають Державний стандарт освіти та освітньо-кваліфікаційна програма підготовки. Вони є гарантованим мінімумом для відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня. Дотримання назв нормативних навчальних дисциплін повинно бути обов’язковим для вищих навчальних закладів, а обсяг не може бути меншим обсягу, встановленого державними стандартами освіти. Вибіркові навчальні дисципліни вводяться до навчальних планів вищим навчальним закладом, як правило, у вигляді спеціальних навчальних курсів для поглиблення фахової (теоретичної і практичної), загальноосвітньої і фундаментальної підготовки студентів. Вивчення нормативних і вибіркових навчальних дисциплін здійснюється у відповідності до структурно-логічної схеми підготовки – науково і методично обґрунтованої послідовності їх вивчення.

Освітня характеристика містить вимоги до якостей, професійних знань і умінь людини, яка отримала певний освітній рівень: базову вищу чи повну вищу освіту. Зміст освітньої характеристики визначається Міністерством освіти і науки України (для галузевих ВНЗ – відповідними Міністерствами). Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) окреслює основні вимоги до професійних якостей, знань та умінь фахівця, які необхідні для успішної професійної діяльності. Зміст ОКХ визначається для конкретного освітньо-кваліфікаційного рівня (бакалавр, спеціаліст, магістр).

Науково-методичне забезпечення навчального процесу у вищому навчальному закладі.

Науково-методичне забезпечення навчального процесу передбачає: державні стандарти освіти, навчальні плани, навчальні програми з усіх нормативних і вибіркових навчальних дисциплін; програми навчальної, виробничої та інших видів практик; підручники і навчальні посібники; інструктивно-методичні матеріали до семінарських, практичних і лабораторних занять; індивідуальні навчально-дослідні завдання; контрольні роботи; текстові та електронні варіанти тестів для поточного і підсумкового контролю, методичні матеріали для організації самостійної роботи студентів, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт

Навчальний план - документ, який визначає перелік і обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення та кількість годин (кредитів), що відводяться на їх вивчення, графік навчального процесу, форми і методи поточного і індивідуального контролю навчальних досягнень студентів. Навчальний план відображає також обсяг часу, який відводиться на самостійну роботу студентів.

Базовий навчальний план розробляється на основі вимог Державного стандарту підготовки фахівців зі спеціальності на весь період реалізації відповідної освітньо-професійної програми та затверджується керівником ВНЗ. На основі навчального плану розробляється робочий навчальний план на поточний навчальний рік, який затверджується деканом відповідного факультету.

Для забезпечення якості навчання у вищій школі необхідно звертати особливу увагу на систему планування і організації навчального процесу. При цьому слід ураховувати, що навчальний процес у ВНЗ будується відповідно до вимог державних нормативно-правових документів, зокрема Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах. Планування і організація навчального процесу здійснюється на основі чинного навчального плану. У навчальному плані для кожної спеціальності визначено графік навчального процесу, яким передбачено: бюджет годин у тижнях, такі аспекти навчальної діяльності як теоретичне навчання, екзаменаційна сесія, практика, державні іспити, виконання дипломних робіт, канікули. У навчальному плані з кожної дисципліни чітко окреслюється кількість годин, що відводяться на лекції, лабораторно-практичні та семінарські заняття, строки виконання курсових робіт, складання заліків та іспитів.

Графік і план навчального процесу є основою для складання розкладу занять – важливого документу, яким регламентується академічна робота студентів і викладачів.

При складанні розкладу навчальних занять необхідно враховувати:

• вимоги навчального плану;

• анатомо-фізіологічні і психологічні особливості учасників навчального процесу;

• можливості навчально-матеріальної бази ВНЗ;

• можливості аудиторного фонду;

• дидактичну доцільність віднесення навчальних дисциплін у розкладі на робочий тиждень і конкретний день.

Розклад аудиторних занять для денної форми навчання затверджується проректором з наукової роботи, а для студентів заочного відділення – деканом факультету. Розклад занять є постійним документом, складається на семестр і може змінюватися тільки за форс-мажорних обставин. Зміни до розкладу занять оформляються відповідним повідомленням, яке розміщується поряд з розкладом занять.

В руслі виконання Болонських угод в українських ВНЗ відбувається переорієнтація навчальних планів з лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму навчання, на посилення ролі самостійної роботи студента. У зв’язку з цим доцільною є практика організації навчально-пізнавальної діяльності з використанням індивідуальних навчальних планів студентів.

Індивідуальний навчальний план є робочим документом студента, який складається на початку кожного навчального року сумісно із куратором. Як із можливих варіантів приводимо індивідуальний навчальний план студента, який розроблено і апробовано на економічному факультеті Київського національного університету ім. Т. Шевченко¹.