Завдання для самостійної роботи Завдання і запитання для самоконтролю

1. У якому співвідношенні знаходяться закономірності і принципи навчання?

2. Що Ви розумієте під принципами дидактики?

3. Ознайомтесь з твердженням народної педагогіки про прин-ципи навчання:

Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як поздовж, то тоді його вже трудно вчити.

Чого Івась не навчиться, того Іван не знатиме.

Усяк розумний по-своєму: один спершу, другий – потім.

Що голова, то розум.

Краще раз побачити, ніж сто разів почути.

Хто думає, той і розум має.

Хто що вміє, то так і діє.

Спочатку ази та буки, а потім підуть науки.

Яким принципам навчання відповідає кожен вислів? Відповідь аргументуйте.

4. Тест. Заповніть пусті клітинки висловами відомих просвіти-телів. Аргументуйте свої дії.

Принципи навчання

1. Розумові сили і можливості дітей неоднакові (в.Сухомлинський).

2. Що міцніший фундамент знань та ідей у душі учня, то більшу і міцнішу будівлю можна потім звести на цьому фундаменті (К.Ушинський).

3. Неможливо досягти належного ефекту, якщо не забезпечено належної мотивації діяльності, позитивного ставлення до неї (Ю. Бабанський).

4. Лише система … дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, безладними знаннями, схожа на комору, в якій усе в безладді і де сам господар нічого не знайде (К. Ушинський).

5. Наука – найважливіше, найпрекрасніше і найпотрібніше в житті людини, вона завжди була і буде найвищим проявом любові, тільки нею однією людина переможе природу і себе (А.Чехов).

6. Що різноманітніші чуттєві сприйняття навчального матеріалу, то міцніше він засвоюється (Я. Коменський).

7. Навчання є праця й повинно залишатися працею, але працею, сповненою думки, так, щоб сама цікавість навчання залежала від серйозної думки, а не від будь-яких прикрас, що не стосуються справи (К. Ушинський).

1-5

Ключ для 2-4

самоперевірки 3-7

тесту: 4-6

5-2

6-1

7-3

5. Доведіть єдність і взаємодоповнюваність принципів навчання.

6. М.Скаткін запропонував ввести в систему дидактичних принципів принцип позитивного емоційного фону навчання. Чи поділяєте Ви його точку зору? Чому?

Індивідуальні творчі завдання

1. Доберіть і опрацюйте наукову літературу з дидактики і сформулюйте декілька правил реалізації дидактичних принципів (вибір принципів – за бажанням студентів).

2. Проаналізуйте навчальний план своєї спеціальності під кутом зору реалізації принципу систематичності і послідовності.

3. Складіть тези наукової статті Вікторова В.Г. «Основні критерії та показники якості освіти» // Вища освіта України. – 2006. №1(20). – С. 54-60. Поясніть, які чинники, на Ваш погляд, найбільш суттєво спливають на якість знань студента ВНЗ.

4. Ознайомтесь зі статтею Шевцова А. «Синергетичні принципи проектування педагогічного процесу як системи» // Вища освіта України. – 2003. - №2. – С. 115-119. Порівняйте класичний підхід у педагогіці до класифікації принципів з пропонованим автором синергетичним. Як Ви розумієте термін «нелінійне освітнє середовище з резонансним педагогічним впливом?».

Міні – модуль 2.2. Структура та особливості навчального процесу у вищій школі

Мета і пафос розвитку педагогічної науки і практики – можливість проект-тувати і здійснювати процес навчання і виховання людини з гарантованим ефектом. Іншої мети у педагогіки немає.

В.П.Беспалько

Структура навчального процесу у вищому навчальному закладі

Основним завданням навчального процесу ( від лат. «procesus» - просування вперед) у вищій школі є цілеспрямована і планомірна підготовка майбутніх фахівців різного профілю до творчої життєдіяльності у сучасному суспільстві. Навчальний процес у вищій школі – це система організації навчально – виховної діяльності, в основу якої покладено органічну єдність і взаємозв’язок викладання (діяльність викладача) і учіння (діяльність студента), спрямованих на досягнення цілей навчання, розвитку особистості студента, його підготовки до професійної діяльності. За висловом відомого дидакта, академіка Ю.К. Бабанського: «Процес навчання - це цілеспрямована взаємодія вчителя та учнів, у ході якої розв’язуються завдання освіти, виховання і загального розвитку особистості.» У процесі навчання відбувається передача накопиченого попередніми поколіннями соціального досвіду і його трансформація. Навчання таким чином постає окремим, специфічним видом суспільної діяльності, перетворюється у засіб передачі соціального досвіду. Єдність викладання і учіння є об’єктивною характеристикою навчального процесу у вищій школі, адже у процесі навчання у вищій школі беруть участь два діючі суб’єкти: викладач, діяльність якого спрямована на управління навчально – пізнавальною діяльністю студента на основі врахування об’єктивних і суб’єктивних закономірностей, принципів, методів, організаційних форм і засобів навчання, та студенти, які в процесі учіння засвоюють знання, уміння та навички, регламентовані навчальними планами та програмами (схема 1).

Схема 1

Структура діяльності суб’єктів навчального процесу у вищій школі

Діяльність викладача (викладання)

Визначення мети і завдань навчальної діяльності студентів

Формування потреб у засвоєнні знань і мотивів навчальної діяльності

Визначення змісту матеріалу, необхідного для засвоєння

Організація навчально-пізнавальної діяльності по оволодінню студентами навчальним матеріалом

Стимулювання, регулювання і контроль за навчальною діяльністю студентів

Оцінювання результатів навчальної діяльності студентів

Усвідомлення цілей і завдань навчально – пізнавальної діяльності

Розвиток і поглиблення потреб і мотивів навчально – пізнавальної діяльності

Осмислення нової інформації

Прояв емоційно – позитивного відношення і вольових зусиль в навчально – пізнавальній діяльності

Самоконт-роль, внесення корективів до навчально – пізнавальної діяльності

Самооцінка результатів навчально – пізнавальної діяльності

Навчально –пізнавальна діяльність студентів (учіння)

Процес навчання у вищій школі визначається зовнішніми (об`єктивними) і внутрішніми (суб`єктивними) чинниками. До внутрішніх чинників слід віднести особистісні риси студента: особливості його темпераменту, характеру, мислення, пам`яті, пізнавальних можливостей, здібностей, мотивацію учіння, попередній досвід, рівень знань, стиль навчально – пізнавальної діяльності. До зовнішніх чинників відносять зміст і методи навчання, рівень професійної підготовки викладача, умови навчання у вищому навчальному закладі, соціальне оточення студента.

На схемі 1 відображена структура діяльності суб’єктів навчального процесу у ВНЗ, яку проаналізуємо спираючись на аксіоматичний підхід, запропонований Чернилевським Д.В¹. Сутність цього підходу полягає у тому, що чітка таксономія цілей навчання (чому і для чого навчати?), повинна відповідати відбору і проектуванню змісту (що вивчати?),формам організації і управлінню навчальним процесом (як навчати?), методам і засобам навчання (за допомогою чого?) і з урахуванням досягнутих результатів навчання (чого досягли у навчанні?). Отже, за своєю структурою навчальний процес у вищій школі у найбільш загальному вигляді має такі взаємопов’язані елементи (рис.7):

• цільовий – окреслює мету і завдання навчання у вищому навчальному закладі, завдання вивчення конкретної навчальної дисципліни і завдання навчально-пізнавальної діяльності студентів на навчальних заняттях;

• стимулювально-мотиваційний, який передбачає спонукання студентів до активної навчально – пізнавальної діяльності, свідомого засвоєння знань, формування у них позитивної мотивації до навчання;

• змістовий, який має за мету оптимальний добір дисциплін до навчального плану, змістовність навчальних програм і навчальних книг, оптимальний добір змісту, методів і засобів проведення кожного заняття;

• операційно-діяльнісний, що орієнтує на оптимальний добір форм, методів, прийомів і засобів навчання;

• контрольно – регулюючий, орієнтований на забезпечення дієвого контролю та самоконтролю за рівнем академічних досягнень студентів (рівнем їх знань, умінь і навичок) і добір оптимальних методів їх підвищення;

• оцінно-результативна компонента полягає у якісній діагностиці рівня знань, умінь і навичок студентів і виявленні шляхів їх поліпшення.

Рис. 7. Взаємозв’язок елементів процесу навчання у ВНЗ

Усі компоненти слід розглядати у взаємозв’язку, як етапи, ланки навчального процесу, до яких треба підходити творчо, не допускаючи шаблону.

Головним і визначальним джерелом професійної діяльності викладача вищої школи постають потреби суспільства, його вимоги до особистості, яка отримує освіту. Ці вимоги насамперед окреслюються в змісті освіти, який можна визначити як педагогічну модель соціального замовлення (М.М.Скаткін). Правильним буде твердження, що процесуальна сторона навчання (методи, організаційні форми, дидактичні засоби) визначається змістом освіти, у якому сконцентровані соціальні цілі, що проектують професійні та особистісні якості «продукту навчання» - випускника ВНЗ (рис. 8).

Рис.8. Структура навчального процесу у ВНЗ

Окрім того слід ураховувати, що не тільки зміст освіти визначає перебіг навчального процесу, але і, навпаки, має місце залежність обсягу, структури, змісту освіти від закономірностей і принципів навчання, від реальних умов, у яких воно відбувається. У той же час форми розгортання діяльності викладача (учителя) і студентів (учнів), за допомогою яких зміст освіти засвоюється молодим поколінням, методи, організаційні форми, засоби навчання визначаються характером цього змісту¹.

Процес навчання у вищій школі має свої особливі риси (І.Кобилянський, Л.Рувінський):

1. Кожна наукова дисципліна вивчається студентами у її динаміці. Викладачеві слід надавати інформацію про виникнення, становлення і розвиток певної науки, перспективи вирішення її актуальних проблем.

2. Обов’язковою умовою навчального процесу у сучасній вищій школі є його поєднання з науковими дослідженнями. Викладач має поєднувати викладання з активною дослідною роботою в галузі науки, яку він викладає, та власним прикладом залучати студентів до дослідницької роботи.

3. Має місце великий об’єм самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів, спрямованої на опрацювання різних наукових джерел при підготовці до лекцій, семінарсько-практичних занять, написанні рефератів, курсових і дипломних робіт тощо.

4. Однією з найбільших важливих особливостей навчального процесу у сучасному ВНЗ є його спрямованість на ефективну професійну підготовку майбутніх фахівців. Ідея професійної спрямованості викладання всіх навчальних дисциплін повинна бути провідною. У зв’язку з цим викладачі повинні знати специфіку професійної діяльності майбутніх фахівців, їх провідні професійні функції і концентрувати на них увагу у процесі навчання.

На думку В.Лозової забезпеченню якості навчання у вищій школі сприяють такі методологічні підходи (В.Лозова) :

• особистісний, який полягає у визнанні особистості як продукту соціального розвитку, носія культурної спадщини, інтелектуальної і моральної свободи, людини з почуттям власної гідності. Цей підхід своїм підґрунтям має природний процес саморозвитку, самореалізації, самоствердження особистості і потребує створення для цього відповідних умов;

• діяльнісний, спрямований на організацію навчально – пізнавальної діяльності суб’єкта, яка б забезпечувала його самостійність та активність у пізнанні оточуючого світу, у праці, спілкуванні, саморозвитку;

• системний, який орієнтований на визначення навчання як цілеспрямованої творчої діяльності його суб’єктів, мета, завдання, зміст, форми і методи якої взаємопов’язані;

• гуманістичний, який полягає у духовно – особистісній спрямованості кожного навчального предмета, формуванні стосунків між студентами, викладачами і студентами на основі взаємної поваги, довіри, толерантності, доброзич-ливості, уваги, віри у можливості особистості;

• ресурсний, що зосереджений на питаннях організації навчання, спрямованого на виявлення і розвиток потенціальних можливостей кожного студента;

• синергетичний, (грец. synergos – той, що діє разом), який полягає у забезпеченні самореалізації і саморозвитку особистості на основі постійної взаємодії з оточуючим середовищем, котра сприяє формуванню нових якостей особистості;

• аксіологічний (грец. axia – цінність), який забезпечує вивчення явищ навколишнього світу з метою виявлення їх можливостей задовольнити потреби людини, яка визначається як найвища суспільна цінність.

• компетентністний (лат. competentis – належний, відповідний), який передбачає аксіоматичні, мотиваційні, рефлексивні, когнітивні та інші результати навчання, що відображають розширення не лише знань і навичок, а й формування досвіду, емоційно-ціннісного ставлення до дійсності;

Ми розглянули основні етапи, загальну структуру і характеристику навчального процесу у вищій школі. Що ж постає рушійною силою цього процесу, що слугує джерелом переходу пізнавльної діяльності студентів з одного рівня на інший? До розробки питання про рушійні сили процесу навчання зверталися відомі дидакти М.О. Данилов, В.І. Загв’язінський та ін. М.М.Скаткін вважає, що основною рушійною силою навчального процесу є протиріччя між потребами суспільства, які воно висуває до професійної підготовки молоді, і рівнем цієї підготовки. Суспільні потреби і виступають мірилом для оцінки підготовки майбутніх фахівців на кожному етапі навчального процесу. Таке протиріччя природно визначається закономірностями засвоєння соціального досвіду, неможливістю його одномоментного чи швидкого засвоєння. Залишаючись основним, це протиріччя знаходить вияв у низці похідних суперечностей, обумовлених характером завдань, поставлених перед студентами, їх потребами, інтересами, мотивами діяльності та ін. (схема 2).

Завдання освіти, виховання і розвитку особистості студента вищої школи.

Вищі навчальні заклади, працюючи на рівні вимог ринкової економіки і науково-технічного розвитку сучасного суспільства, повинні виконувати його соціальне замовлення, вирішувати тріаду взаємопов’язаних завдань:

1. Дидактичні (навчальні) завдання полягають у наданні студентам системи наукових знань, вмінь і навичок відповідно до профілю професійної підготовки, згідно навчальної програми та навчального плану. У сучасному постійно мінливому світі важливого значення набуває підготовка студентів до самоосвітньої діяльності, тому наразі у вищій школі особлива увага акцентується на організації їх самостійної роботи, уміннях творчо опрацьовувати інформацію, адже ще Д.Дідро підкреслював, що «люди перестають мислити, коли перестають читати».

2. Виховні завдання спрямовані на формування всебічно розвиненої особистості: її емоцій, волі, характеру, мотивації діяльності, ціннісних орієнтацій, інтелекту, моральних якостей. Проблеми виховання і навчання нерозривно пов’язані, оскільки спрямовані на людину як єдине ціле. З моменту виникнення педагогічної професії основна функція педагога, учителя полягала у вихованні. Учитель у першу чергу – це вихователь, наставник. Саме у цьому його найвище громадянське призначення. Так, підкреслюючи значення виховного впливу педагога на формування особистості молодої людини, О.С. Пушкін присвятив професору царськосельського ліцею А.П. Куніцину наступні рядки: «Он создал нас, он воспитал наш пламень… Заложен им краеугольный камень, им чистая лампада возжена»¹.

Схема 2

Рушійні сили процесу навчання

Розв`язання протиріч Мотиви навчальної діяльності
між потребами особистості у засвоєнні нових знань і досвіду пізнавальної діяльності та реальними можливостями задоволення цих потреб; між рівнем складності теоретичних і практичних задач та рівнем знань студентів; між теоретичними знаннями і умінням застосовувати їх на практиці; між фронтальним способом викладу навчального матеріалу та індивідуальною формою його засвоєння; між побутовими уявленнями і науковими знаннями; між прагненням до стабільності знань і їх постійним поновленням; між бажанням гарної оцінки і недостатнім рівнем інтелектуальної працездатності та ін.	бажання бути корисним суспільству; прагнення бути освіченим; відповідальність перед суспільством, батьками, собою;	Соціальні
	- пізнавальні інтереси; - яскравість, новизна інформації; - розуміння значення освіти; - потреба у самоосвіті; - прагнення до самостійного - вирішення навчальних проблем; - почуття задоволення від досягнутих результатів	Інтелектуально- стимулюючі
	інтерес до визначеного виду діяльності; корисність майбутньої професії; бажання суспільного схвалення; прагнення до лідерства;	Перспективно- стимулюючі
	привабливість майбутньої професії; можливість негативної оцінки; прояв честолюбства, самолюбства та ін. осуд батьків, викладачів тощо	Безпосередньо - стимулюючі Негативно - стимулюючі

Як не можна навчати, не створюючи виховних впливів, так і не можна вирішувати виховних задач, не надаючи вихованцям системи знань, вмінь та навичок. Прогресивні мислителі всіх часів і народів ніколи не протиставляли навчання і виховання, а завжди поєднували ці функції. На думку Платона «… найбільш важливим у навчанні ми визнаємо відповідне виховання». Він також стверджував, що «ніхто не стає гарною людиною випадково». Сутність виховання з позицій філософії можна визначити як перетворення культури людства в індивідуальну форму існування особистості. З точки зору педагогіки сутність виховання полягає у засвоєнні особистістю соціального досвіду, тобто те зовнішнє об’єктивне, те краще, що є в соціальному досвіді, повинно перетворитися в суб’єктивне – погляди і переко-нання, вчинки і поведінку людини. На сучасному етапі розвитку суспільства ідеалом виховання має стати всебічно розвинута, високоосвічена, соціально активна і національно свідома особистість, яка наділена громадською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними і патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку, самовдосконалення і творчої діяльності. Ураховуючи стрижневі завдання національної системи виховання в Україні¹, у вихованні студентства суттєвим є використання теоретичної парадигми національного виховання через тріаду рис особистості «громадянин – патріот – гуманіст» (В.Гнатюк)². Згідно Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття) до провідних завдань національного виховання учнівської та студентської молоді відносять:

• формування національної свідомості, любові до рід­ної землі, свого народу, бажання працювати задля держа­ви, готовності її захищати;

• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

• формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

• прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників Інших на­цій, які мешкають на території України;

• виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;

• утвердження принципів загальнолюдської моралі: правдивості, справедливості, патріотизму, доброти, праце­любності та інших доброчинностей;

• формування творчої, працелюбної особистості, вихо­вання цивілізованого господаря;

• забезпечення повноцінного фізичного розвитку ді­тей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;

• виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

• сприяння глибокому усвідомленню взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

• формування екологічної культури людини, її га­рмонійних відносин із природою;

• розвиток індивідуальних здібностей і талантів мо­лоді, забезпечення умов їх самореалізації;

• формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

У системі виховання сучасної молоді загальнолюдське і національне має співвідноситися як ціле і частина, адже особистість індивідуально проходить основні етапи духовного розвитку людства. Ця теза обґрунтована в передмові до “Феноменології духу” Гегеля як закон збігу онтогенезу (розвитку індивіда) і філогенезу (розвитку людства як виду). Тому однією з найбільш важливих функцій системи освіти постає орієнтація людини у всій різноманітності духовної скарбниці людства і, в першу чергу, національного надбання. Вивчення рідної мови, історії, духовної і матеріальної культури, звичаїв і традицій народу, народних обрядів повинно стати не лише джерелом знань, але й важливим засобом формування національної свідомості підростаючих поколінь: «Нема мудріших, ніж народ учителів. У нього кожне слово – це перлина, це праця, це людина» (М.Рильський).

Вітвицька С.С. підкреслює, що реалізація суспільного ідеалу і завдань національного виховання студентів у вищих навчальних закладах може здійснюватися засобами:

• виховання майбутніх спеціалістів на взірцях життєдіяльності авторитетних, висококваліфікованих людей, носіїв високої загальної світо-глядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально – психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної культури. Слід при цьому ураховувати відому педагогічну аксіому: тільки особистість може виховати особистість;

• створення необхідних умов для вільного, творчого розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури, шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності (навчально-дослідної, науково–дослідної, технічної, культурно–просвітницької, правоохоронної та ін.);

• збагачення життєвого досвіду, формування національної свідомості та патріотичних почуттів студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста, вищого навчального закладу;

• формування «Я» - концепції особистості на основі само-освіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;

• поширення принципів здорового способу життя, запобігання вживання студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.

3. Розвивальні завдання навчання у вищому навчальному закладі полягають першочергово у формуванні творчої особистості, і зорієнтовані на розвиток її інтелекту, загальних і професійних здібностей, емоційно-вольової сфери, моральних якостей. Як приклад значущості завдань розвитку особистості можуть слугувати думки відомих громадянських лідерів. Так, на Давоському форумі 2000 року колишній президент США Б.Клінтон підкреслив, що “глобалізаційна економіка, центром якої себе вбачає США, цінує людський розвиток понад усе”. Канцлер ФРН Г.Шредер з приводу стратегії розвитку Німеччини висловився так: “Нас не цікавить індустріальний потенціал. Нас цікавить гуманітарний потенціал суспільства та інтелектуальний капітал. Туди ми робитимемо найбільші інвестиції, адже саме ці фактори визначають безпеку держави у ХХІ столітті”. Завдання розвитку особистості можна конкретизувати з позицій “Моделі випускника ХХІ ст.”, запропоновану закордонними експертами і узагальнену А.Амбросовим та О.Сердюком¹. В її структуру входять пріоритетні якості ідеального випускника ВНЗ, зокрема:

1. любов і прагнення до нових знань і умінь;

2. бажання здобути глибокі знання в галузі професійних інтересів, переконаність у необхідності безперервного навчання й удосконалювання;

3. інтерес до усього нового, захоплення процесом самоосвіти і наявність відповідних навичок;

4. досить глибока базова підготовка у визначеній спеціальності;

5. наявність знань і умінь в галузі сучасної інформації (уміння отримання інформації з різних джерел, її систематизація, збереження, аналіз та використання);

6. володіння однією з міжнародних мов на рівні виступу в будь-якій аудиторії; бажання володіти на рівні спілкування другою іноземною мовою;

7. компетентність у системному аналізі та розв’язанні проблем – виокремлення і збір даних, аналіз і синтез, пошуки і прийняття рішення; гнучкість і впевненість у застосуванні знань у нестандартних умовах, у роботі з відкритими проблемами, які мають множинні рішення і т. ін.;

8. уміння презентувати результати досліджень у різних формах і видах;

9. здатність до ефективної співпраці в групі (“команді”), толерантність і урівноваженість;

10) здатність формулювати власну думку після критичного аналізу інформації з багатьох джерел.

Слід також урахувати, що студентський вік є сенситивним періодом у формуванні самооцінки особистості та рівня її домагань, які є свідченням самоповаги, самовідношення, формування самосвідомості.

Викладачеві необхідно знати взємозв`язок між рівнем самооцінки, рівнем домагань та їх наслідками для формування особистості молодої людини у випадку неадекватного сприйняття власного «Я» (рис. 9). Наставник молодої людини має вміти надати їй допомогу за необхідності корекції негативних рис.

Показники якості навчання у вищій школі

Як уже підкреслювалося, одна з характерних особливостей вищої школи - це професійна спрямованість навчального процесу. Ця особливість може успішно реалізуватися за умови усвідомлення її важливості науково-педагогічним персоналом. При проектуванні змісту кожної навчальної дисципліни викладачеві слід потурбуватися, щоб вона мала фундаментальний внесок у загальну професійну освіту, щоб виконувався основний принцип навчання у вищій школі: «Вчити треба не дисципліні, а фаху». Стратегічна цінність цієї тези полягає в цілеспрямованій орієнтації всіх дисциплін для цілісного вивчення явищ і процесів конкретної наукової галузі фахової орієнтації студента, формування професійних якостей майбутнього спеціаліста.

Самооцінка особистості