4. Планування витрат виробництва та номенклатура статей загальновиробничих витрат

Підприємства застосовують щодо об'єкта обліку попередільний (однопередільний) метод обліку витрат з елементами нормативного методу. Об'єктом калькулювання у хлібопекарському виробництві є хлібобулочні вироби за видами та найменуваннями.

Калькуляційною одиницею для хлібобулочних і кондитерських виробів є один центнер. Перелік калькуляційних одиниць продукції та послуг допоміжних виробництв встановлюється з урахуванням прийнятих на підприємстві одиниць вимірювання.

До основного виробництва належать виробництва, цехи, дільниці, в яких безпосередньо створюється продукція, а саме у хлібопекарському: виробництво хліба, булочних, бубликових, сухарних, здобних, кондитерських, пряникових виробів, борошна для млинців.

До допоміжних виробництв належать: котельні; компресорні стан­ції; водопостачання; ремонтні майстерні; транспортні цехи або відділки; інші цехи та виробництва.

До непромислових господарств належать житлово-комунальні господарства та підприємства, призначені для побутового обслуговування персоналу. Вартість продукції та послуг цих господарств у обсяг виробленої продукції не включають. їхні витрати планують і враховують від­окремлено від витрат виробничої діяльності підприємства.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції:

• сировина та матеріали: борошно; інші основні матеріали; допо­міжні матеріали; витрати на м'яку тару;

• купівельні вироби та напівфабрикати, роботи та послуги вироб­ничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

• паливо й енергія на технологічні цілі;

• зворотні відходи (вираховуються);

• основна заробітна плата виробничих робітників;

• додаткова заробітна плата виробничих робітників;

• відрахування на соціальне страхування виробничих робітників; г- витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

• загальновиробничі витрати;

• втрати від браку.

Підприємства в своїй обліковій політиці можуть вносити зміни щодо складу статей витрат залежно від техніки, технології та організації вироб­ництва й питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції.

Планова (нормативна) калькуляція складається за видами та сортами продукції, що виготовляються у плановому періоді. Планова (нормативна) калькуляція собівартості виробів, які вперше будуть ви­роблятися у плановому році, виробів, які виготовляються на нових потуж­ностях, складається виходячи з проектних показників.

Основою складання планової (нормативної) калькуляції на підпри­ємстві є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових вит­рат, стандарти та технічні умови, встановлені для цієї продукції. Ці норми визначаються на основі чинних (або очікуваних) на початок планового періоду нормативів з урахуванням економічної ефективності розроб­лених заходів для подальшого вдосконалення виробництва.

Під час складання планової (нормативної) калькуляції визнача­ється величина прямих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції в плановому періоді.

Планова (нормативна) собівартість на всі види продукції визнача­ється відповідно до прийнятого на підприємстві варіанта зведеного обліку витрат (напівфабрикатного або безнапівфабрикатного). У разі зас­тосування напівфабрикатного варіанта обліку визначенню планової (нормативної) собівартості виробу передує обчислення собівартості напівфабрикатів. При цьому у плановій (нормативній) калькуляції виді­ляється спеціальна комплексна стаття, у якій цехи-споживачі відобра­жають собівартість одержаних напівфабрикатів від цехів попереднього виготовлення. У разі застосування безнапівфабрикатного варіанта в нормативній калькуляції виділяються витрати окремих цехів.

Нормативна калькуляція використовується (крім визначення фак­тичної собівартості) для оцінки браку та залишків незавершеного вироб­ництва (у макаронному виробництві), обчислення розміру зниження норм витрат і нормативної собівартості, трудомісткості та матеріаломіст­кості за місяць, квартал, рік, а також для розрахунку цін.

Вихідними матеріалами для складання нормативної калькуляції є:

• технологічні маршрути виготовлення виробів;

• норми витрат основних матеріалів, купівельних виробів та напів­фабрикатів, що витрачаються на виготовлення продукції;

• поопераційні розрахунки трудових витрат основних робітників, зайнятих виготовленням продукції;

• номенклатура матеріалів;

• інші документи, які є основою для первинного складання норма­тивної калькуляції.

Калькуляція нормативної собівартості виробів, що виготовляються, складається з прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці робітників, зайнятих виготовленням виробів, інших прямих вит­рат (нарахувань на заробітну плату робітників), змінних та розподілених постійних загальновиробничих витрат. У такому ж порядку складається нормативна калькуляція на готову продукцію в цілому.

При цьому вартість матеріальних ресурсів, а також інших прямих и та витрат визначається за зведеними нормами витрат, складеними технологічними відділами, та з урахуванням діючих цін. Трудомісткість і сума заробітної плати розраховуються за зведеними даними відділу праці та заробітної плати, одержаними на основі технологічних карт або іншої технічної документації, що відображають рівень норм заробітної плати на початок місяця.

Витрати на обслуговування виробництва, а також інші види витрат, на які норми не розроблені, можна включати до нормативної кальку­ляції згідно з кошторисами цих витрат.

Чинні (поточні) норми розробляються на кожний вид виробу за досягнутим підприємством рівнем технології, організації виробництва і праці. Ці норми використовуються для безпосереднього відпуску мате­ріалів на виробничі потреби та нарахування заробітної плати. Це дає змогу зіставляти з ними фактичні витрати з усього комплексу ресурсів, що використовуються на виробництво. Норми систематизуються в специ­фікаціях норм витрат матеріалів і в картах норм часу та розцінок.

На всі зміни поточних норм, що відбуваються на підприємстві, незалежно від їх причин, виписуються повідомлення. У повідомленнях про зміну норм поряд із зазначенням попередньої і нової норми, а також одержаної різниці обов'язково зазначається точна дата впровадження нової норми. Усі зміни норм впроваджуються у виробництво тільки після їх внесення до нормативно-технологічної документації,

Для своєчасного впровадження у виробництво всіх змін на підприємствах встановлюються графіки, маршрути, терміни проходження повідомлень та їх надходження до нормативних бюро, відділу матеріально-технічного забезпечення, бухгалтерії, цехів-виконавців.

На підприємствах здійснюється систематичний контроль за своє­часним оформленням зміни норм, внесенням змін до технічної та плано­вої документації та застосуванням змінених норм в оперативній роботі цехів і відділів. Зміни чинних норм слід приурочувати до початку місяця. Якщо норми змінюються протягом звітного місяця, різниця між нормами, наведеними в нормативній калькуляції, та новими нормами до кінця звітного місяця виявляється та враховується окремо. Усі зміни норм, введені протягом місяця, вносяться до нормативної калькуляції на перше число наступного місяця.

Загальновиробничі витрати — це комплексна стаття витрат виробничої собівартості продукції. Типовий склад статей загальновиробничих витрат та їх характеристика визначені Типовим положенням та Мето­дичними рекомендаціями [12], що наведені в додатку А.

До статті калькуляції «Загальновиробничі витрати» відносяться:

• витрати на управління виробництвом;

• амортизація основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого (цехового, діль­ничного) призначення;

• сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативну оренду (лізинг) основними засобами, іншими необорот­ними матеріальними активами і нематеріальними активами загальновиробничого призначення;

• витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій і організацією виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її харчової цінності та продовженням терміну зберігання, інших показників;

• витрати на обслуговування виробничого процесу;

• витрати на охорону праці;

• витрати, пов'язані з забезпеченням пожежної та сторожової охорони (враховуючи оплату послуг сторонніх підприємств за пожежну й сторожову охорону) цеху, дільниці;

• витрати, пов'язані з використанням і обслуговуванням засобів сигналізації, за надані для виробничих потреб послуги телефонного зв'язку;

• податки, збори та інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством, безпосередньо пов'язані з виробничим процесом і кількістю продукції, що випускається;

• витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів природо­охоронного призначення: витрати на самостійне зберігання, переробку, захоронення та ліквідацію екологічно небезпечних відходів виробничої діяльності цеху сторонніми організаціями; витрати з очищення стічних вод; інші витрати на збереження екологічних систем, які перебувають під негативним впливом виробничої діяльності цеху, дільниці;

• витрати на перевезення працівників виробничих підрозділів до місця роботи і назад у напрямках, які не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування, враховуючи додаткові витрати на спеціальні маршрути міського пасажирського транспорту, органі­зовані відповідно угод, укладених із транспортними підприємствами; витрати на перевезення працівників — інвалідів 1-ї та 2-ї груп до місця роботи й назад незалежно від маршрутів пасажирського транспорту загального користування;

• витрати на виплату надбавок до заробітної плати працівникам цеху, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний харак­тер; платежі зі страхування ризиків цивільної відповідальності, пов'я­заної з експлуатацією транспортних засобів, які перебувають у складі виробничих фондів загальновиробничого (цехового, дільничного) приз­начення, цехового майна, яке пов'язане з виробничою діяльністю;

• витрати цеху, на професійну підготовку та перепідготовку за профілем виробництва працівників, пов'язаних з виробничою діяльністю;

• витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень;

• інші витрати цеху, дільниці.