Археология Украины учебник

Тема 25

Східні слов'яни (літописні племена) у VІІІ—X ст.

Окремі пам'ятки почали досліджуватися ще наприкінці XIX — на початку XX ст. (розкопки на Житомирщині, а також на Старокиївській Горі у Києві тощо), проте широких масштабів ці дослідження набули вже у повоєнний період, з кінця 1940-х років. Загалом, райковецька культура до останнього часу визначалася як "пам'ятки типу Луки Райковецької" за поселенням в урочищі Лука поблизу с. Райки на Житомирщині, розкопки на якому були проведені В. К. Гончаровим у 1946—1947 pp. Дещо пізніше були досліджені поселення Канів, Сахнівка і городища Монастирок на Канівщині, поселення Макарів Острів і могильник Велика Андрусівка на Тясмині, Тетерівка і Шумськ на Жи­ томирщині, Семенки 2 і Коржівка на Південному Бузі (розкопки Г. Г. Мезенцевої, В. И. Довженка, Д. Т. Березовця, І. П. Русанової, П. І. Хавлюка, О. М. Приходнюка, В. О. Петрашенко). На заході України масштабні розкоп­ ки були здійснені В. В. Ауліхом, В. Д. Бараном, Б. О. Тимощуком, Л. П. Михайлиною, М. А. Филипчуком та іншими дослідниками. Найбільш повно досліджені поселення і городища Ріпнів, Рашків І, Кодин, Чорнівка, Пліснеськ, Бабка, Ревне, Добринівці та ін. У Прикарпатті відомі також Ревнівський та Чорнівський могильники, низка святилищ і культових місць, металургійний центр поблизу Григорівки.

Нині на території України зафіксовано близько 500 райковецьких пам'я­ ток, переважну більшість з яких становлять неукріплені поселення. їхня площа, як правило, не перевищує 3 га. Топографія таких селищ досить різноманітна: від низьких терас річок і підвищень у заплаві до ділянок на плато та гірських схилах. Поселення відрізняються і за розмірами: зокрема, у Рашкові І на Дністрі досліджено 90 жител і понад 100 господарських ям, у Чернівці зафіксо­ вано 160 ям-западин на місці споруд. Однак частіше трапляються поселення з 10—20 будівлями.

Селища нерідко розташовані поблизу городищ, що займають берегові миси і підвищення. Вони поділяються на городища-сховища, що не мали постійної забудови, і ремісничо-адміністративні центри племінних князівств. Складна система укріплень включала дерев'яні стіни, розділені на окремі приміщення, частоколи, земляні вали і рови. Слід зазначити, що металургійний центр у Григорівці на Дністрі, де збереглося 25 залізоробних горнів, та частину святи­ лищ Прикарпаття було збудовано на місці городищ раннього залізного віку.

Основним типом житла є традиційна для слов'ян прямокутна напівзем­ лянка, хоча інколи трапляються й глибші будівлі. Стіни у більшості випадків мали стовпову конструкцію. Опорні стовпи встановлювалися по кутках, а також посередині кожної стіни. Досить широко використовувалися зруби, трапляються також стіни з плоту, обмащеного глиною. Покрівля, очевидно, була двосхилою, причому дерев'яна основа часто засипалася зверху шаром глини. Переважають встановлені у кутку печі, складені з каменю, менш поши­ реними були печі, виліплені з глини на дерев'яному каркасі або комбіновані, кам'яно-глиняні. На печах часто встановлювали великі глиняні жаровні, що застосовувалися, можливо, для просушки збіжжя. Як опалювальні споруди інколи використовувалися вогнища з глиняними черенями. На городищі Рев­ не 1, крім напівземлянок, зафіксовано наземні невеликі житла з прямокутни­ ми підвалами, а також довгі житлові споруди уздовж лінії укріплень. У мате­ рикових стінках останніх були вирізані численні печі-каміни.

401

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

Окрім жител, на поселеннях трапляються господарські будівлі, ремісничі майстерні, двоярусні гончарні горни, ями-льохи та ін. Такі споруди мають більш легку порівняно з житлами конструкцію. Ями для зберігання зерна, зі стінками, обмащеними глиною і обпаленими, мають діаметр і глибину близь­ ко 2 м, а іноді й більше.

Поховальні пам'ятки представлені поодинокими тілоспаленнями, лише на кількох фунтових могильниках досліджено по кілька десятків поховань (Вели­ ка Андрусівка — 29 урнових і 14 ямних кремацій, Ревне — 37 ямних). В остан­ ньому випадку, окрім поховань, досліджено святилище, яму-крематорій та наземну культову споруду.

Тілоспалення під курганними насипами відкрито на Волині (Пересопниця, Миляновичі), Буковині (Чорнівка) та Закарпатті (Червеневе, Звянцеве). Чорнівський могильник, розташований неподалік від ґрунтового у Ревному, на іншому березі Пруту, складався більш як із 80 курганів. Підкурганні похован­ ня поділяються на три типи: у ямах, на горизонті у вигляді ритуальних кост­ рищ та в урнах. Під курганами інколи фіксуються сліди дерев'яних огорож навколо поховань. Крім урн, у похованнях трапляються посудини-приставки, дрібні металеві прикраси, ножі, наконечники стріл, скляні намистини зі сліда­ ми вогню. Протягом IX—X ст. у середовищі носіїв райковецької культури пев­ ного поширення набувало тілопокладення, що інколи пов'язують із впливом християнства Великої Моравії.

На відміну від інших слов'янських старожитностей раннього середньовіччя серед пам'яток райковецької культури відомі культові споруди у вигляді різно­ манітних укріплених і неукріплених святилищ. Зокрема, у Прикарпатті неве­ ликі округлі майданчики були оточені одним-двома кільцевими валами, на яких збереглися кам'яні вимостки зі слідами кострищ (Ржавинці, Крутилів). Знахідка чотиригранного кам'яного стовпа на одному з таких святилищ у Ржавинцях дає підстави припустити, що в центрі майданчика могли стояти язич­ ницькі ідоли. На думку 1. П. Русанової та Б. О. Тимощука, саме з подібним культовим місцем на горі Богіт пов'язана знахідка відомого Збруцького ідола, опис якого дається у наступному розділі.

Неукріплене святилище досліджено неподалік с. Шумська на р. Гнилоп'ять. Споруда мала неправильну хрестоподібну форму з великою стовповою ямою у центрі. У святилищі зафіксовано рештки кострищ, камені-жертовники, кістки тварин, уламки посудин тощо. До святилища примикав могильник, а непо­ далік стояла садиба старійшини, що, можливо, виконував також функції жерця.

Серед кераміки переважає ліпний посуд. На ранньому етапі культури він абсолютно домінує. Керамічний комплекс цього часу складається з горщиків опуклобокої форми, часто орнаментованих вдавленнями по вінцях, конічних чи опуклобоких мисок і кухлів, сковорідок із високим бортиком. Згодом по­ ширюється гончарний посуд місцевого виготовлення, за формами близький до ліпних горщиків. Він прикрашений лінійно-хвилястим орнаментом по усій по­ верхні. Миски і сковорідки залишаються ліпними, лише іноді трохи підправ­ леними на гончарному крузі (рис. 23).

На поселеннях, розташованих на Дніпрі та Дністрі, трапляється невелика кількість імпортної кераміки: сіроглиняної салтівського типу та амфорної із Криму.

402

Тема 25

Рис. 23. Гончарний і ліпний посуд райковецької культури

Сільськогосподарські та ремісничі знаряддя праці, зброя і побутові речі

виготовлені із заліза та сталі. Це наральники, серпи, коси-горбуші, мотижки, сокири, тесла, різці-ложкарі, ножі, шила, риболовецькі гачки, різні типи на­ конечників стріл та списів, шпори, кресала, деталі дерев'яних відер тощо. З каменю виготовлено жорна, точильні бруски, з глини — пряслиця, ливарні форми, з кістки — гребені, проколки, лощила та ін.

403

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

Прикраси і деякі деталі одягу виготовлені з кольорових металів. Серед них, зокрема, дротяні скроневі кільця, підковоподібна фібула, сережки-лунниці, підвіски-бубонці, різні пряжки (рис. 22). Імпортними, найімовірніше, були скляні намистини та пронизки. На поселеннях Подніпров'я і Подністров'я трапляються знахідки арабських срібних дирхемів, що були на той час універ­ сальною валютою.

Загальний час існування райковецької культури (кінець VII—IX/Xcm.) визна­ чається на підставі стратиграфічних спостережень, археомагнітного датування ряду об'єктів, аналізу знахідок дирхемів, прикрас, зброї та знарядь, що мають численні аналогії серед старожитностей Центральної та Східної Європи.

Пам 'ятки правобережжя Дніпра дослідники поділяють на два етапи, що відріз­ няються відсутністю на ранньому та наявністю на пізньому етапі місцевого гончарного посуду. Ранній етап Луки Райковецької (за І. П. Русановою), близь­ кий за своїми ознаками до пам'яток типу Сахнівка (за О. М. Приходнюком), можна датувати кінцем VII—VIII ст., пізній — IX ст. Найпізніші пам'ятки, в яких зафіксована кераміка так званого курганного типу (Канів, Монастирок та ін.), є перехідними до давньоруських і продовжують існувати навіть у X ст.

Райковецька культура, як доведено І. П. Русановою, виникає на основі празь­ кої. У південній частині ареалу її субстратом стала, очевидно, пеньківська культура, що зазнала празьких впливів ще в VI—VII ст. Вважається, що пам'ят­ ки типу Луки Райковецької є головним компонентом формування давньоруської культури. Таким чином, витоки Київської Русі безпосередньо пов 'язані з ланцюж­ ком старожитностей типу Прага-Корчак і Лука Райковецька, тоді як інші сло-

в'янські культури півдня Східної Європи до цих процесів мали побічне відношення.

Умежах ареалу райковецької культури літопис уміщує низку племен Пра­ вобережного Подніпров'я і Подністров'я — полян, уличів, деревлян, волинян (бужан, дулібів), хорватів, тіверців. Проте типологічна одноманітність пам'яток типу Луки Райковецької утруднює визначення конкретних особли­ востей матеріальної культури, властивих кожному з цих племен.

Волинцевська і роменська культури

Ці культурні групи генетично пов'язані між собою, тому О. В. Сухобоков пропонує розглядати їх як два послідовні етапи розвитку однієї, волинцевськороменської, культури. Ареали обох культур доволі схожі — вони поширені у Лісостепу і південних районах Полісся Дніпровського Лівобережжя. Однак те­ риторія волинцевських пам'яток на заході сягає Київського Правобережжя, тоді як роменські старожитності за Дніпро не переходять. Пам'ятки обох куль­ тур займають також суміжні з Україною південні райони Росії та Білорусі (рис. 19).

Слід зазначити, що протягом 1950—1970-х років набув поширення термін "роменсько-боршівська культура". Він об'єднував дві групи синхронних сло­ в'янських пам'яток Лівобережжя, з одного боку, і Подоння — з іншого. Про­ те зрештою фахівці дійшли висновку про суттєві відмінності у матеріальній

404

Тема 25

Східні слов'яни (літописні племена) у VIII—X ст.

культурі та поховальному обряді цих груп, що не дає достатніх підстав для їх об'єднання. Тому роменська і боршівська культури нині розглядаються окремо.

Археологічне вивчення слов'янських пам'яток Лівобережжя розпочалося ще в середині XIX ст., коли були проведені розкопки Донецького городища поблизу Харкова. Наприкінці XIX — на початку XX ст. їх досліджували Д. Я. Самоквасов, В. О. Городцов, О. О. Спіцин, В. В. Хвойка та ін. Пам'ятки роменського типу дістали свою назву після розкопок М. О. Макаренком горо­ дища поблизу м. Ромни у 1901, 1906, 1924 pp. Він відкрив також залишки могильника з урновими тілоспаленнями у верхів'ях Сули, які на той час ще не були виділені в окремий волинцевський тип.

У повоєнний період роменські пам'ятки активно досліджували П. М. Третяков, І. І. Ляпушкін, Ф. Б. Копилов. Д. Т. Березовець після розкопок своє­ рідних поселень і могильників поблизу с. Волинцеве Сумської області та м. Сосниця Чернігівської області у 1948—1950 pp. запропонував виділити ці старожитності в окремий культурний тип під назвою волинцевського.

Особливе значення мають дослідження І. І. Ляпушкіна, в ході яких було повністю розкопане городище Новотроїцьке на р. Псел. У наступні роки мас­ штабні розкопки волинцевських пам'яток проводилися на Битицькому горо­ дищі та поселенні Волинцеве на Сумщині, поселеннях Роїще й Олександрівка поблизу Чернігова, а також в Обухові та Ходосівці під Києвом (О. В. Сухобоков, С. П. Юренко, Р. В. Терпиловський, О. В. Шекун, Н. М. Кравченко, В. О. Петрашенко). Водночас продовжувалося вивчення роменських та ромен- сько-давньоруських поселень, городищ і могильників Ніцаха, Кам'яне, Латишівка, Опішня, Лтава (І. І. Ляпушкін, О. В. Сухобоков, В. В. Приймак, О. Б. Супруненко). Волинцевські та роменські старожитності вивчалися також на Сеймі та Пслі в Курській області Росії.

Поселення волинцевського типу розташовані у відносно низьких місцях поблизу води (на краю першої тераси чи на підвищеннях у заплаві). Поселен­ ня Обухів та Ходосівка поблизу Києва займають ділянки високого корінного берега. На широко розкопаному Волинцевському поселенні досліджено близь­ ко 50 житлових споруд. Розміри інших селищ, очевидно, були меншими, в них налічувалося не більш як 10—20 будівель.

Єдиним волинцевським городищем (площа 7 га, досліджено більш як 60 жи­ тел) є Битиця, хоча її укріплення належать переважно до скіфо-сарматського часу. На думку дослідників, це був великий торговельно-ремісничий та адміні­ стративний центр. У Битиці простежується співіснування слов'янського і тюркського населення, що дає підстави вважати її форпостом Хозарського каганату на слов'янській території.

Топографія роменських поселень значною мірою відрізняється від волинцевсь­ ких. Серед місцевих пам'яток переважають городища, які часто супроводжу­ ються відкритими селищами. Городища займають підвищення, що панують над місцевістю, іноді дюни у заплавах річок та серед боліт. Нерідко для своїх по­ селень роменські племена використовували невеликі городища раннього залізного віку, оточені системою валів і ровів. Власне роменські городища були не стільки штучними, скільки природними укріпленнями. З напольного боку мису чи останця, інколи по всьому периметру, будували вали і рови, ескарпували схили. "Болотяні" городища оточували кільцевими валами. На

405

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

валах інколи встановлювали дерев'яні укріплення типу палісаду чи частоколу. На кількох городищах зафіксовано застосування каменю при будівництві фор­ тифікаційних споруд.

Основним типом волинцевського житла була прямокутна напівземлянка з довжиною стіни 4—5 м, долівка якої заглиблена на 0,2—0,4 м у материк. Стіни здебільшого мали стовпову конструкцію. Опорні стовпи встановлювалися у кутках, а також посередині кожної стіни. Масово використовувалися зруби, менш поширеними були стіни з плоту, обмащеного глиною. Покрівля, мабуть, була двосхилою, гребінь даху іноді спирався не на стіни, а на два стовпи, вко­ пані за межами котловану. Дерев'яну основу покрівлі часто засипали зверху шаром землі чи глини.

На відміну від лівобережних жител попереднього часу, де використовува­ лися лише вогнища, у волинцевських житлах як опалювальні споруди вико­ ристовувалися глиняні печі, зведені в одному із закутків. Основа печі вирізува­ лася в лесовому останці, залишеному в кутку, або виліплювалася зі спеціаль­ но принесеної глини, якщо котлован був виритий у піщаному грунті. Склепіння печі викладалося із глиняних яйцеподібних блоків — вальків. Менш поширеними були вогнища з глиняними черенями.

Житла роменської культури в цілому подібні до волинцевських і відрізня­ ються від них лише деталями. Вони дещо глибші, стіни напівземлянок часто облицьовані колодами, укріпленими вертикальними стояками. Печі, вирізані в материкових останцях, мали здебільшого кубоподібну форму (рис. 24).

Окрім жител, на поселеннях зафіксовано господарські споруди і ремісничі майстерні. Зокрема, у Волинцевому у великій та глибокій будівлі відкрито три печі, з яких лише одна була побутовою, а дві інші — металургійними або ко­ вальськими горнами. Зазвичай господарські споруди вирізняються невеликими розмірами й легкою каркасною конструкцією. Стінки колоколоподібних ямльохів, завглибшки 1,5 м, для кращого зберігання зерна обмащувалися глиною.

Певні відмінності простежуються і міме поховальними обрядами волинцевської і роменської культур. У першому випадку це тілоспалення на стороні з по­ дальшим похованням залишків кремації в урнах разом із особистими речами (Волинцеве, Сосниця, Лебяже 3). Інвентар представлено металевими брасле­ тами, скляними намистинами, фрагментами кольчуги, піхов меча тощо. Урни супроводжувалися посудинами-стравницями і встановлювалися під шаром дерну на безкурганних могильниках. Кожне з урнових поховань, досліджених поблизу сіл Малі Будки та Константинів, було огороджене товстими кілками.

Роменські поховання вивчені краще, вони здійснені під курганними насипа­ ми заввишки 1,5—3 м й діаметром 5—12 м. Зафіксовано три основні типи ритуалу: урнові кремації, тілоспалення на місці й трупопокладення. На думку Д. Т. Березовця, у найраніших роменських курганах урни установлювали нагорі, а в більш пізніх — усередині насипу. Потім з'являється спалення небіжчика на місці, а згодом — і тілопокладення.

Основу волинцевського керамічного комплексу становлять ліпні горщики з яйцеподібним корпусом і чітко профільованою верхньою частиною, орнамен­ товані вдавленнями по вінцях. Вони схожі на кераміку правобережних пам'яток типу Сахнівка. Трапляються також слабопрофільовані посудини, миски, кухлі, сковорідки з високим бортиком. Специфічними є гончарні гор-

406

Тема 25

Східні слов'яни (літописні племена) у VIII—X ст.

щики з високими вертикальними вінцями, орнаментовані пролощеними або врізними лініями (рис. 25). Загалом їх небагато, лише на Битицькому городищі вони становлять 60 %. Мабуть, гончарний посуд виробляли саме тут.

Роменські ліпні горщики мають широку горловину, по вінцях та плечиках вони орнаментовані відбитками гребінчастого штампу, палички, обмотаної мотузкою, защипами, врізними та хвилястими лініями у різних сполученнях (рис. 25). Фриз у верхній частині горщика з Полтави утворено відбитками скроневих кілець. Гончарний посуд представлено імпортом салтівської культури та візантійськими амфорами, на заключному етапі культури — давньоруською керамікою.

Рис. 24. Реконструкція житла-напівземлянки з городища Новотроїцьке

Доволі широким асортиментом представлено залізні сільськогосподарські та ремісничі знаряддя, побутові речі. Це — наральники різних типів, чересла, сер­ пи, коси-горбуші, мотижки, сокири, тесла, ковальські кліщі, різці-ложкарі, ножі, шила, риболовецькі гачки та ості, кресала, деталі дерев'яних відер та ін. Зброя — наконечники стріл, дротиків та списів, бойові ножі та сокири, шаб­ ля, уламок меча, фрагмент кольчуги. З каменю виготовлено жорна, точильні бруски, із глини — пряслиця, ливарні форми, із кістки — різні проколки, кочедики тощо (рис. 26).

Із кольорових металів виготовлені волинцевські прикраси, найповніші комплекти яких походять із Харівського, Фативізького, Бітицького та Андріяшівського скарбів. До їх складу входили срібні та бронзові браслети, сережки,

407

Розділ V

шийні гривни, антропоморфні фібули, пряжки, ланцюжки, скляні намистини (рис. 22). Основні типи прикрас, судячи з речей, що входили до складу Суджанського, Івахниківського, Полтавських, Новотроіцьких скарбів, зберігають-

Рис. 25. Гончарний посуд волинцевської культури (1); ліпна кераміка волинцевської (2) і роменської культур (3)

408

Тема 25

ся й у роменський час. Крім того, тут зафіксовано спіральні скроневі кільця, що вважаються етнографічною ознакою сіверян, персні, гудзики-бубонці, сереж­ ки і підвіски салтівського типу та ін. На роменських поселеннях трапляються знахідки не лише поодиноких арабських дирхемів, а й скарбів таких монет.

Хронологічні рамки існування волинцевської культури визначаються у межах VIII cm. за численними датувальними речами з комплексів, а також за її по­ зицією між попередніми пеньківськими та колочинськими старожитностями і наступною роменською культурою. Спробу О. В. Сухобокова і С. П. Юренко віднести її початок до VII ст. на підставі деяких речей, що походять, зокрема, з могильника Лебяже 1, не можна вважати вдалою, оскільки ці речі походять не з волинцевських, а з колочинських поховань. Загальна хронологія пам'яток роменського типу визначається певним архаїзмом культури, наявністю монет­ них знахідок, салтівськими імпортними виробами у межах другої половини — кінця VIII — X ст.

Рис. 26. Роменська культура. Матеріали з городища Новотроїцьке

409

Розділ V

ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ

За сучасними уявленнями, волинцевська культура сформувалася внаслідок просування із заходу на Лівобережжя племен празької культури або їхніх прямих нащадків (носіїв пам'яток типу Сахнівка), що засвідчують форми та орнаментація ліпної кераміки і житла з печами. Протягом першої половини VIII ст. прибульці асимілювали пеньківські та колочинські племена й увійшли в контакт із салтівським населенням, що спричинило появу специфічних рис матеріальної культури. Згодом на основі волинцевської виникає роменська куль­ тура, що, своєю чергою, стає одним із компонентів формування давньоруської культури. Вважається, що їхніми носіями були північно-східні східнослов'ян­ ські угруповання — сіверяни, котрі, за літописом, мешкали на Десні, Сеймі та Сулі, тобто по сусідству з хозарами, а потім увійшли до складу Київської Русі.

Господарство та соціальний устрій

Протягом VIII—X ст. відбуваються помітні зрушення в економіці та суспіль­ них відносинах східнослов'янських племен. Значною мірою цьому сприяли ак­ тивні контакти з Подунав'ям, кочовими та напівкочовими угрупованнями Північного Причорномор'я та Подоння.

Місцева людність починає дедалі частіше використовувати під поля не тільки легкі грунти надрічних ділянок, а й важкі родючі чорноземи на плато. Здійснюється перехід до двопільної системи. Підвищенню продуктивності праці хлібороба сприяло застосування плужного рала з широким наральником і череслом, що збільшувало глибину оранки і поліпшувало її якість, та серпів з асиметричним лезом і відігнутим руків'ям, близьких до сучасних (рис. 27). Відбуваються зміни в асортименті хлібних злаків — поширюються голозерні пшениці, придатніші для помолу.

Активно розвиваються також ремесла, зокрема, металообробка, чому спри­ яв вплив населення салтівської культури. На Пастирському і Битицькому городищах, розташованих на межі слов'янського і тюркського світів, виявлені численні вироби із заліза і сталі, кузні з набором інструментів. Тут діяли та­ кож гончарні майстерні, що забезпечували високоякісним посудом навколишні племена. Згодом кружальний посуд починають виготовляти майстри райковецької культури. Протягом IX—X ст. у південній частині східнослов'янського ареалу він поступово витісняє з ужитку груболіпну кераміку.

Спостерігається також пожвавлення міжнародної торгівлі. Система еко­ номічних зв'язків поєднувала східних слов'ян із Великою Моравією, Болгарією та іншими західнота південнослов'янськими об'єднаннями, а також Хозарією та країнами Сходу. Про це, зокрема, свідчать численні знахідки арабських дир­ хемів — універсальної валюти того часу.

У цей період відбувається розквіт слов 'янського язичництва. Саме IX—X ст. датуються різноманітні святилища та жертовники, відкриті археологами у

Рис. 27. Комплекс сільськогосподарських знарядь II ст. до н. є. — II ст. н. є. (1); III—V ст. (2); V-VII ст. (3); VIII-X ст. (4)

410