Археология Украины учебник

Розділ IV

АНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

У мистецтві простежуються зміни, пов'язані з впливом римської провін­ ційної культури та її синкретичним характером, а також зміною смаків насе­ лення, що пояснюється певною варваризацією переважної більшості античних міст та поселень. Однак у кожному регіоні розвиток мистецтва мав свою спе­ цифіку, зумовлену особливостями культурного та ідеологічного життя. Пока­ зовими у цьому відношенні є пам'ятки монументального живопису, відкриті на стінах ґрунтових боспорських склепів І—II ст. У розписі відбулося об'єд­ нання структурного, квіткового та інкрустаційного стилів, що зумовило появу неповторних пам'яток, таких як склеп Деметри, пігмеїв, Анфестерія, Стасовського в Пантікапеї, Геракла в Горгіппії та ін. (рис. 36). Привертає увагу розпис вапнякового саркофага, на якому зображена майстерня художника. У розписах цих пам'яток відбулося органічне поєднання орнаментальних мо­ тивів із сюжетними сценами. У III ст. монументальний розпис дефадує і стає дещо примітивнішим.

Рис. 36. Фрагменти розпису боспорських склепів І — початку III ст.

Продовжувала розвиватися і скульптура, яка була як імпортною, так і місцевою. Серед пам'яток скульптури вирізняються мармурова статуя Неокла II ст. із Горгіппії, а також зображення декоративних левів. У Тірі, Ольвії, Херсонесі та Хараксі переважають невеликі вотивні рельєфи так званого фракійського кола із зображеннями богів, що свідчить про тісні зв'язки з Подунав'ям. У скульптурі поховальних пам'яток переважають надфобки із зобра­ женням "зафобної трапези", вершника та портретні зображення померлих. Однак і скульптура поступово деградує. У ній з'являються певний схематизм та примітивізм. Широко представлені пам'ятки гліптики, монетного та ювелір­ ного мистецтва. На різьблених каменях зображувалися міфологічні персонажі,

332

Тема 21

Північне Причорномор я в пізньоантичнии період

грецькі та східні божества. У II—III ст. з'являються гностичні геми, що засвідчує проникнення в місцеве суспільство нових релігійних течій.

Отже, протягом перших століть н. є. античні держави Північного Причор­ номор 'я увійшли в орбіту римської політики. В Тірі, Ольвії та Херсонесі дислоку­ валися римські війська. На Боспорі римських залог не було, хоча він залишався союзною Римові державою. Римська військова присутність та розширення зв 'язків зі східними та дунайськими провінціями імперії зумовили економічне підне­ сення в усіх античних державах регіону. Його пік припадає на другу половину II — першу половину III cm. У середині III cm. в розвитку античних держав розпочи­ наються кризові явища, спричинені змінами етнополітичної ситуації у Північно­ му Причорномор 7.

Північне Причорномор'я в пізньоантичний період (кінець III — перша половина VI ст.)

Усередині — другій половині III ст. розпочинається новий період в історії античних центрів. Він пов'язаний із соціально-економічною та політич­ ною кризою Римської імперії, а також пересуванням варварських племен,

що призвело до значних етнокультурних змін і трансформації взаємовідносин античних центрів із Римською імперією. Це дає підстави вважати третю чверть III ст. н. є. початком пізньоантичного періоду в їхній історії.

Нижнє Подністров'я

У зв'язку з посиленням тиску варварів на кордони імперії, десь на почат­ ку третьої чверті III ст. із Тіри було виведено римську залогу. Разом із солда­ тами пішла й частина цивільного населення, а наприкінці 50-х — у середині 60-х років III ст. місто захопили та зруйнували варвари. З утвердженням вар­ варського панування у Нижньому Подністров'ї Тіра стає центром готського ранньокласового об'єднання, до якого входили представники сарматських та гето-карпатських племен.

На початку 70-х років III ст., завдяки успішним діям римських військ, об­ становка на Дунаї стабілізується, а варвари стають союзниками імперії. У другій половині II—IV ст. зовнішній вигляд Тіри змінюється. Зберігаються античні традиції в будівництві, плануванні та конструктивних особливостях будинків, але водночас відбуваються варваризація та деградація прийомів будівельної техніки. Дослідження комплексу "післяготського" будинку засвід-

333

Розділ IV

чують вплив черняхівських, гето-дакійських та інших варварських елементів на культуру населення Тіри. Зафіксовано також безпосереднє осідання тут вар­ варського населення. Господарство міста мало натуральний характер, хоча наявність амфор дає підстави припустити існування певних контактів із про­ вінційно-римськими центрами.

Доля Тіри наприкінці IV ст. невідома. Проте є всі підстави вважати, що во­ на була пов'язана з припиненням існування ранньодержавного візиготського об'єднання. Гуни, які на той час підкорили остроготів, у 376 р. форсували Дністер і через Буджацькі степи вийшли до кордонів Римської імперії. Цими подіями закінчується життя на території Тіри.

Нижнє Побужжя у третій чверті НІ — першій половині IV ст.

Історія Ольвії, як античного центру, закінчується близько середини — третьої чверті III ст., хоча у другій половині III — на початку IV ст. на її руїнах якийсь час продовжувало мешкати населення, пов'язане з носіями черняхівської культури. Руйнація Ольвії пов'язувалася з походом причорноморських варварів проти римських провінцій і датувалася 269—270 pp. На підставі стра­ тиграфічних спостережень дослідники дійшли висновку про відродження жит­ тя на території Ольвії не раніше 80-х років III ст. Попри низку матеріалів черняхівського типу, виявлених в Ольвії, деякі дослідники стверджують, що характер культури населення цього центру наприкінці III—IV ст. залишався античним. Проте зв'язок руйнації Ольвії саме з походом варварів 269—270 pp. проти римських провінцій та атрибуція населення, що мешкало на території міста наприкінці НІ — у другій половині IV ст., як античного, викликає сумніви. Нині можна стверджувати, що воєнно-політична ситуація, що скла­ лася на той час, призвела не тільки до загибелі Тіри, а й припинення існуван­ ня наприкінці 50-х — у середині 60-х років III ст. Ольвії та античних поселень на берегах Бузького лиману.

Життя на території Ольвії відновилось у 80-х роках III ст. Будівельні за­ лишки кінця III — першої половини IV ст. чітко відокремлюються від більш ранніх. Вони були одноповерховими і мали не менш як 4—6 приміщень досить значної площі. Якщо порівняти характерні риси домобудування, зафіксовані на черняхівських поселеннях із ольвійськими, то простежуються близькі пара­ лелі. Як в Ольвії, так і на черняхівських поселеннях у будівництві використо­ вувалися вапняк та сирцева цегла, кладки виконані в одній техніці, переважа­ ли прямокутні приміщення, в яких зафіксовані кам'яні загорожі, що викорис­ товувалися як ясла для свійських тварин. Тому не можна вести мову про збере­ ження в цей час античних традицій. Основну масу мешканців тепер станови­ ли вихідці з середовища черняхівського населення, генетично не пов'язаного з населенням античного міста. А це дає підстави стверджувати про входження Ольвії, як і Тіри, до складу варварської конфедерації, що утворилася у Північно-Західному Причорномор'ї в останній третині III ст.

334

Тема 21

Північне Причорномор'я в пізньоантичний період

Херсонес та Південно-Західна Таврика

На території Таврики сліди пересування варварських загонів зафіксовані писемними джерелами та археологічно. Руйнування та пожежі на пізньоскіфських пам'ятках пов'язують з навалою варварів, які наприкінці 60-х — на початку 70-х років III ст. просувалися на Боспор. Проте Херсонес залишився осторонь і не постраждав.

У другій половині III — на початку VI ст. основним економічним партне­ ром Херсонеса виступає населення гірських долин Таврики. У дослідників немає даних, що свідчили б про глибоку кризу економіки міста в цей період, хоча у зв'язку зі згаданими подіями змінилася структура сільськогосподарсько­ го виробництва, де основну роль почали відігравати виробництво зернових та напрями торговельних зв'язків, що залишалися важливим чинником еконо­ мічного розвитку.

Стосунки громадянської общини з владою Східно-Римської держави регу­ лювалися імператорськими рескриптами. Проте в цей час місто контролюва­ лося не намісником провінції Нижня Мезія, а префектурою Сходу, префект якої керував усіма громадянськими справами. Що ж до питань, пов'язаних із обороною Херсонеса, то вони після поділу за часів імператора Константина Великого громадянської і військової влади вирішувалися військовим команду­ ванням деоцезу Фракія, який своєю чергою підпорядковувався префектурі Сходу. Пряму воєнну підтримку було замінено грошовими субсидіями, за ра­ хунок яких утримувалися гарнізон міста та формування готів-союзників, роз­ селених поблизу міста, а також у Південній Тавриці на мисі Ай-Тодор. Окрім фінансових коштів місту виділялися й матеріали, необхідні для виробництва баліст. До складу гарнізону набиралися місцеві жителі, але за своєю органі­ зацією він нагадував легіон пізньоримської армії. Юридично Херсонес не вхо­ див до складу імперії, і його стосунки із римською адміністрацією будувалися, як і раніше, на союзницькій основі.

До останнього часу вважалося, що завершення античної історії Херсонеса пов'язане з навалою гунів. Однак тепер встановлено, що гуни, розгромивши близько 375 р. аланський союз племен, пішли далі на захід, а Херсонес не постраждав.

Основна маса гунів з'явилася в Північному Причорномор'ї значно пізніше, не раніше початку — середини V ст., коли гунське ранньодержавне об'єднан­ ня у Подунав'ї розпалося. Не раніше середини V ст. датуються фундаменти круглих у плані наземних споруд на Гераклейському півострові, які можуть бути атрибутовані як фундаменти юрт-зимників гунів. Як відомо, Прокопій Кесарійський у VI ст. писав, що простір між Боспором і Херсонесом опинив­ ся під владою гунів. З появою юрт-зимників в околицях Херсонеса припи­ няється функціонування переважної більшості сільських садиб на земельних ділянках херсонеситів.

335

Тема 21

ня сюди могло переселятися із великих боспорських міст, яким у першу чер­ гу загрожували варвари. Топографія пам'яток, де виявлено матеріали кінця III — другої чверті VI ст., свідчить, що в пізньоантичний період життя актив­ ніше протікало в азіатській частині Боспору, оскільки вона майже не зазнала руйнацій від пересувань варварів під час готських війн. Але й тут відбувалося поступове зменшення сільського населення порівняно з попереднім періодом.

Внаслідок ускладнення воєнно-політичної ситуації в третій чверті III ст. сільське господарство регіону було підірване. Сільське населення, значний відсоток якого становили вихідці з варварського середовища, концентрувало­ ся в містах та великих населених пунктах. Міста, й насамперед столичний Пантікапей, з порівняно великих громадських та ремісничо-торговельних центрів поступово перетворюються на аграрно-ремісничі. Поряд із сільським господарством продовжували існувати й промисли, зокрема рибосоління, однак їхні масштаби значно скоротилися. Продовжувало функціонувати й ремісниче виробництво. Але тепер воно було спрямоване переважно на задо­ волення потреб внутрішнього ринку.

Несприятливі тенденції в економіці та падіння обсягів товарно-грошових відносин негативно вплинули й на стан монетної справи. Статери останніх боспорських царів карбувалися із низькопробного металу у величезній кіль­ кості, а в 341/342 р. їх випуск припиняється зовсім. Причиною такого стано­ вища було різке скорочення надходжень до скарбниці та занепад системи сільських поселень. Однак припинення карбування монети не варто розгляда­ ти як показник цілковитого згортання товарно-грошових відносин. Тепер во­ ни обслуговувалися статерами більш раннього часу, які залишалися в обігу, та римськими монетами.

Несприятливі тенденції в економіці призвели до зростання замкненості окремих господарств, розриву їхніх зв'язків із ринком. Особливо помітно така ситуація відбилася на порівняно великих господарствах, орієнтованих на ринок, насамперед боспорських царів та їхнього оточення, які отримували прибутки у вигляді земельної ренти-податку. Тому пізньоантичний період характери­ зується зникненням на Боспорі не лише великої земельної власності, а й уза­ галі великих виробничих комплексів. За цих умов зросла роль невеликих замк­ нених господарств, які стали головними елементами економічної системи. Товарне виробництво в них відійшло на другий план.

Наслідком такого становища став розвиток дезінтеграційних-центробіжних тенденцій. Починають формуватися замкнені в економічному відношенні те­ риторіально-господарчі райони. Полегшувалося це тим, що й до цього Боспорська держава складалася із кількох районів, які доповнювали один одного й становили в сукупності одне економічне ціле. Однак за умов натуральної основи господарства йому був притаманний не галузевий, а територіальний поділ праці. Тому падіння ролі товарного виробництва вело до посилення центробіжних тенденцій.

На території Боспору сьогодні можна виділити адміністративно-господар­ чий центр держави, куди входив Пантікапей, територіально-господарчі райони — Тірітаку, Кримське Приазов'я, Ілурат, Кітей, Танаїс, а на азійській стороні — Фанталовський район, Фанагорію, Синдику та Горгіппію. В управ­ лінні ними зросло значення громадського самоуправління на чолі із заможни-

337

Тема 21

ня сюди могло переселятися із великих боспорських міст, яким у першу чер­ гу загрожували варвари. Топографія пам'яток, де виявлено матеріали кінця III — другої чверті VI ст., свідчить, що в пізньоантичний період життя актив­ ніше протікало в азіатській частині Боспору, оскільки вона майже не зазнала руйнацій від пересувань варварів під час готських війн. Але й тут відбувалося поступове зменшення сільського населення порівняно з попереднім періодом.

Внаслідок ускладнення воєнно-політичної ситуації в третій чверті III ст. сільське господарство регіону було підірване. Сільське населення, значний відсоток якого становили вихідці з варварського середовища, концентрувало­ ся в містах та великих населених пунктах. Міста, й насамперед столичний Пантікапей, з порівняно великих громадських та ремісничо-торговельних центрів поступово перетворюються на аграрно-ремісничі. Поряд із сільським господарством продовжували існувати й промисли, зокрема рибосоління, однак їхні масштаби значно скоротилися. Продовжувало функціонувати й ремісниче виробництво. Але тепер воно було спрямоване переважно на задо­ волення потреб внутрішнього ринку.

Несприятливі тенденції в економіці та падіння обсягів товарно-грошових відносин негативно вплинули й на стан монетної справи. Статери останніх боспорських царів карбувалися із низькопробного металу у величезній кіль­ кості, а в 341/342 р. їх випуск припиняється зовсім. Причиною такого стано­ вища було різке скорочення надходжень до скарбниці та занепад системи сільських поселень. Однак припинення карбування монети не варто розгляда­ ти як показник цілковитого згортання товарно-грошових відносин. Тепер во­ ни обслуговувалися статерами більш раннього часу, які залишалися в обігу, та римськими монетами.

Несприятливі тенденції в економіці призвели до зростання замкненості окремих господарств, розриву їхніх зв'язків із ринком. Особливо помітно така ситуація відбилася на порівняно великих господарствах, орієнтованих на ринок, насамперед боспорських царів та їхнього оточення, які отримували прибутки у вигляді земельної ренти-податку. Тому пізньоантичний період характери­ зується зникненням на Боспорі не лише великої земельної власності, а й уза­ галі великих виробничих комплексів. За цих умов зросла роль невеликих замк­ нених господарств, які стали головними елементами економічної системи. Товарне виробництво в них відійшло на другий план.

Наслідком такого становища став розвиток дезінтеграційних-центробіжних тенденцій. Починають формуватися замкнені в економічному відношенні те­ риторіально-господарчі райони. Полегшувалося це тим, що й до цього Боспорська держава складалася із кількох районів, які доповнювали один одного й становили в сукупності одне економічне ціле. Однак за умов натуральної основи господарства йому був притаманний не галузевий, а територіальний поділ праці. Тому падіння ролі товарного виробництва вело до посилення центробіжних тенденцій.

На території Боспору сьогодні можна виділити адміністративно-господар­ чий центр держави, куди входив Пантікапей, територіально-господарчі райони — Тірітаку, Кримське Приазов'я, Ілурат, Кітей, Танаїс, а на азійській стороні — Фанталовський район, Фанагорію, Синдику та Горгіппію. В управ­ лінні ними зросло значення громадського самоуправління на чолі із заможни-

337

Розділ IV

ми представниками варваризованих родів. Наслідком ослаблення центральної влади й поступового розпаду Боспорської держави на територіально-госпо­ дарчі райони стало швидке й безкровне підкорення її наприкінці IV ст. гунами.

Криза в економіці призвела до змін у соціальному складі населення. За­ гибель поселень, розташованих на царських землях, падіння питомої ваги товарного виробництва та скорочення зовнішньоекономічних зв'язків дають підстави зробити висновок, що в тогочасному боспорському суспільстві існу­ вали дві основні категорії населення: кількісно невелика група знаті, наближе­ ної до верховного правителя, і переважна кількість населення порівняно неви­ сокого достатку, зайнятого у сільськогосподарському виробництві, ремеслі та дрібній торгівлі.

Центробіжні тенденції розвитку зумовили підвищення ролі сусідської общини в суспільному житті. До їхнього складу входила переважна більшість населення територіально-господарчих районів, де існувала кількісно невелика соціальна верхівка, що відігравала провідну роль у самоврядуванні. Водночас зросла роль представників християнської церкви, які об'єднували навколо себе широкі верстви населення, що сприяло його орієнтації на Візантію.

Основні категорії пам'яток і матеріальна культура

Міські центри в цілому зберігають попередні традиції у фортифікаційному будівництві та плануванні, однак кількість громадських споруд зменшується. Хоча в Пантікапеї, як і за минулих часів, функціонувала агора, і до початку IV ст. у Верхньому місті на горі Мітрідат концентрувалися громадські та куль­ тові споруди. Планування залишалося терасним. Житлова забудова зберегла певну чіткість кварталів, поділених вулицями та провулками. Міські садиби складалися із кількох житлових та господарських приміщень, критих здебіль­ шого черепицею, і двору. Стіни будинків складено з обробленого вапняку насухо. Однак у будівельній техніці та плануванні простежуються певні зміни. Забудова стає більш хаотичною. Частина будівель зводилася із грубо обробле­ ного каменю чи буту. Стіни складено недбало, за рядовою системою, близь­ кою до іррегулярної. На території міст збільшується кількість зернових і гос­ подарських ям та печей, які іноді розміщувалися на місці монументальних споруд попереднього часу. Загалом для міст було характерним збереження античної техніки будівництва, однак його якість значно погіршилася. У міській забудові з'являються християнські базиліки, спорудження яких розпочинаєть­ ся наприкінці V—VI ст. Одну із базилік того часу зафіксовано в Тірітаці, реш­ т у — в Херсонесі (рис. 37). Від VI ст. підлоги базилік починають прикрашати мозаїками. В будівництві й оздобленні храмів широко застосовуються архітек­ турні деталі з проконеського мармуру, корінфсько-візантійські капітелі.

На сільських територіях також відбулися певні зміни. На Гераклейському півострові продовжували існувати ділянки землі із садибами, що неодноразо­ во перебудовувалися, а на Боспорі, як і в минулому, функціонували укріплені та неукріплені поселення з групами сільських садиб. Сільські пам'ятки най-

338

Тема 21

Північне Причорномор'я в пізньоантичний період

Рис. 37. Рештки базиліки 1889 р. в Херсонесі (фото С. Г. Рижова)

краще вивчено у Кримському Приазов'ї. Тут збереглася антична система роз­ селення, планування полів, будівельної справи, господарчої діяльності й побу­ ту. Проте загальна кількість поселень на сільськогосподарській території знач­ но скоротилася. Стає помітним перехід до "кущового" розселення. На посе­ леннях переважають житлові та господарські споруди, при зведенні яких ви­ користовувалися архітектурні деталі та будівельні матеріали більш раннього часу. Приміщення прямокутної форми, за античною традицією, примикають до двору. Кладки іррегулярні, виконані з використанням глиняного розчину і бутового каменю. У будівництві широко застосовувався сирець. Стіни не тинь­ кувалися, підлоги були земляні. В приміщеннях наявні печі та вогнища. На поселеннях багато ям різного призначення.

Поховання пізньоантичного часу відкриті в некрополях Херсонеса, Пантікапея, Фанагорїї і поблизу деяких невеликих боспорських міст, а також у Кримському Приазов'ї. Для них характерні відсутність підкурганних похо­ вань та кремації. Основним типом поховальної споруди були склепи, вирубані в скелі або вирізані в материковому грунті, де поховання здійснювалися три­ валий час, однак трапляються підбійні та прості грунтові могили. Більша час­ тина склепів пограбована. Там, де зберігся поховальний інвентар, виявлені предмети озброєння, кінського спорядження, глиняний та скляний посуд, прикраси, в тому числі із золота, виконані в техніці поліхромної інкрустації, деталі костюма тощо. Серед склепів вирізняється група християнських похо­ вальних споруд. Стіни поховальних камер таких пам'яток на Боспорі прикра­ шено хрестами і віршами із псалмів (рис. 38), а в Херсонесі — фресковим жи-

339

вописом, у якому переважали орнаментальні мо­ тиви, зображення квітів, павичів і птахів. Дату­ ються вони другою половиною V—VI ст.

У культурних шарах античних міст та поселень виявлені у великій кількості різні типи світлоглиняних, червоноглиняних та коричневоглиняних амфор III—VI ст. Амфори великих розмірів боспорського виробництва використовувалися не для транспортування вина чи маслинової олії, а для зберігання продуктів харчування (рис. 39). Харак­ терною особливістю археологічних шарів цього часу є червонолакова, кераміка, вкрита тьмяним,

іноді з металевим блиском, лаком, що привозилася із Малої Азії. Однак її но­ менклатура стає менш різноманітною порівняно з попереднім часом. Від V ст. на червонолаковій кераміці фіксуються штамповані клейма у вигляді тварин, птахів, а пізніше хрестів. Зростає кількість фрагментів скляного посуду (рис. 40). На городищах і поселеннях це фрагменти скляних посудин, а в могильниках представлені цілі форми різних типів глечиків, бальзамаріїв, кубків, зокрема із украпленнями синього скла, фібули. У зв'язку з припиненням херсонеського монетного карбування у третій чверті III ст., а боспорського — в першій поло-

Рис. 39. Основні типи амфор IV—VI ст.

340