Матеріали, інструменти та пристрої

Залежно від характеру зображення для роботи використовують різні спеціальні інструменти – витискачі. До таких передовсім, належать «утюжки», штихелі, стеки, лопатки, шпателі, пуансони.

«Утюжки» (від давньоруського «утюжить» – тиснути, давити) призначені для витискання ліній контуру з лицевого і зворотного боків у фользі та м'якому листовому металі (мал. 3). Як правило, їх виготовляють з твердих і щільних nopiд деревини або міцної пластмаси. Робочі кінці інструментів повинні бути добре відполіровані.

Мал. 3. «Утюжки»: а – дерев'яний, б – пластмасовий

Якщо працюють з твердішим тонколистовим металом, то для витискання ліній знадобиться штихель (мал. 4) з відігнутою металевою робочою частиною.

Мал. 4. Штихель

У процесі роботи виникає потреба мати велику кількість штихелів, що є незручним у процесі використання, особливо тому, що інструменти займають багато робочого місця. Тому для занять металопластикою можна виготовити універсальний штихель, що має різну форму робочої частини й одну спільну ручку.

Для пророблення деталей зображення, виділення та вирівнювання фону використовують стеки (мал. 5 а, б) і шпателі (мал. 21 в, г). Форма стеків краплеподібна, а шпателів – ложкоподібна; їх робочі частини можуть бути виготовлені з деревини, пластмаси чи металу і дуже добре відполіровані.

а)	б)
в)	г)
Мал. 5. Витискачі для пророблення і вирівнювання фону: а, б – стеки, в, г – шпателі

Для того, щоб зображення виділялося на фоні, останній часто проробляють металевими або дерев'яними пуансонами з різною насічкою (мал. 6). Для пророблення фону можна використовувати також рифлені коліщатка та зірочки з різною величиною та кроком зубців (мал. 7).

Мал. 6. Пуансон	Мал. 7. Рифлене коліщатко

Утворення контуру на листі металу (фольги) отримують як за допомогою вищеперелічених інструментів, так і звичайної кулькової ручки з використаним стержнем, який легко ковзає поверхнею металевої заготовки.

При роботі інструментом («утюжком», штихелем чи стержнем) нахил необхідно тримати постійним: в один і той же бік – вправо до себе. Прикладене зусилля має бути завжди однаковим, а лінія – виходити рівномірною. Якщо у якомусь місці пластина є твердішою, краще по ній лінію провести легко, без натиску декілька разів. Витиснувши всі лінії малюнка, пластину перевертають на протилежний бік. Усередині обведеного вже малюнка на відстані приблизно 2 мм від лицьових ліній проводять зворотні лінії (контр-лінії) таким чином, щоб контур вийшов подвійним. Це надасть краям зображення чіткіших обрисів – і малюнок практично готовий.

Необхідно зазначити, що у металопластиці не всі краї повинні виділятися від фону: другорядні деталі в сюжетних композиціях можуть ледь-ледь виступати, а то й поступово переходити у фон. Для надання зображенню масивності, чіткості, фон довкола нього роблять рельєфним. Для цього пластину з витисненим малюнком перевертають на підкладку і легкими ударами молоточка по пуансону витискають рельєф. Можна також це зробити кількома проходами рифленого коліщатка.

При роботі над зображеннями у техніці металопластики як тверду підкладку використовують листи текстоліту чи листового металу товщиною 3–5 мм; підкладка середньої твердості вирізується з гуми автомобільної шини або лінолеуму, картону; як м'яку підкладку використовують фетр або сукно.

Вироби з металопластики виготовлені, наприклад, з алюмінієвої фольги, можна розмальовувати різними фарбами і покривати лаком, а ще краще – тонувати термічним способом. Для цього слід потримати виріб декілька секунд над відкритим полум'ям (наприклад, від свічки), доки колір буде змінюватися з білого на коричневий. Якщо частина малюнка з декоративних міркувань задумана з лискучою поверхнею, фон навколо нього заштриховують, тобто роблять клітчастим (фото 4).

Фото 4. Виконання фону в металопластиці для підкреслення тонованого зображення грибочків

Щоб надати виробу завершеного вигляду, доцільно зробити обрамлення. Для цього пластину кладуть на підкладку; по контурі витискають прямі лінії, що формують рамку. Її можна зробити виступаючою або ввігнутою залежно від того, з якого боку видавлюємо ці лінії. Можна провести зі зворотного боку дві паралельні лінії, загнути їх; одну ближчу до рельєфу під прямим кутом, другу – дальшу від нього – паралельно поверхні виробу. У жодному разі не можна витискати рамку, не завершивши роботу над рельєфом чи фоном, бо вона вийде нерівною.

Слід пам'ятати, що матеріали, які використовуються в металопластиці, дуже тонкі, тому випуклі місця рекомендовано заливати замазкою – сумішшю крейди (просіяного піску) та води консистенції сметани. Зі зворотного боку виробу вставляють картон, загинають краї рамки, надаючи композиції твердості.

Роботи з металопластики вимагають дотримання правил безпечної праці при користуванні різальними інструментами (розпускання банок на пластини); санітарно-гігієнічних норм при використанні лаків, фарб; правил пожежної безпеки (відпуск, термічний спосіб тонування). Це допоможе уникнути травматизму, отруєння, опіків тощо.

Плоскорельєфне карбування характерне тим, що його рельєф не має детального пророблення, він майже плоский, наче силуетний.

Для початку підбирають прості об’єкти праці, композиції, які містять один чи два художні елементи (мал. 8).

Мал. 8. Стилізований малюнок кораблика для плоскорельєфного карбування

Не кожний малюнок може бути придатним для перенесення на метал для карбування. Деякі сюжети потребують, декоративного пророблення; дуже дрібні елементи візерунків на металі будуть зливатися й виглядатимуть нечітко й неестетично.

Для робіт у техніці плоскорельєфного карбування не слід підбирати малюнки з прямими лініями через те, що часто при вдарянні карб трішки з'їжджає у бік, і така лінія буде не красивою. Якщо на карбованій поверхні зображається птах, то достатньо показати пір'я птаха великим характерними лініями крила, хвоста тощо (мал. 9).

Мал. 9. Силізований малюнок «Лелека»

Найкращим матеріалом для робіт є мідь товщиною 0,2–0,5 мм, бо вона пластична, легко змінює форму, добре тонується, полірується. Однак цє дефіцитний матеріал. У цьому випадку для плоскорельєфного карбування можна запропонувати заготовки з харчової жерсті, які отримують з консервних банок з під кави, чаю, халви, мармеладу та ін. Маючи, наприклад, банку від кави «Галка» підготовити такий матеріал для роботи легко: послідовно видаляємо кришку, днище, отриманий циліндр розпускаємо по шву. У результаті отримаємо лист білої жерсті (з одного боку) прямокутної форми і приблизними розмірами 250х100 мм. Для пом'якшення властивостей жерсті її треба відпустити у муфельній печі, на газовій плиті або в пічці з дотриманням відповідних правил безпеки. Якщо карбований малюнок з декоративних міркувань задуманий світлого кольору, тоді пластину відпускати не рекомендується.

Крім зазначених заготовок, для плоскорельефного карбування можна використовувати також кришки банок для консервування овочів та фруктів. Звичайно, на них не можна виконати великих за розмірами композицій, але для початкових робіт у техніці плоскорельефного карбування заготовки таких розмірів цілком прийнятні (фото 5).

До речі, кришки доцільно також використовувати при виготовленні букв і цифр для оформлення стендів, стилізованими однотипними зображеннями таких форматів можна оформляти стіни кабінетів, коридорів та інших приміщень.

Фото 5. Плоскорельєфне зображення кораблика, виконане на кришці

Перш ніж приступати до роботи, отриманий матеріал підготовляють: миють у розчині теплої води з харчовою содою і просушують. Якщо на поверхні є незначні деформації, то на твердій основі слюсарної плити киянкою або дерев'яним бруском їх виправляють.

Як правило, малюнок на заготовку переносять за допомогою копірувального паперу. Для цього ескіз разом з копіркою кладуть на матеріал; краї, які звисають, підвертають під нього, щоб при переводі малюнка не було зміщень. Нечіткі лінії підправляють простим олівцем і фіксують за допомогою нітролаку або рідкого скла (клею).

Для плоскорельефного карбування використовують спеціальні інструменти – карби. Як правило, це сталеві стрижні довжиною 120–180 мм із різною, залежно від призначення, формою та площею робочої поверхні, зокрема:

1. канфарники (мал. 10) – призначені для переведення малюнка через папір на метал (щоб додатково не обводити олівцем), нанесення переривистих (точкових) ліній зображення, канфарення поверхні (пророблення фону дрібними цятками-вм'ятинами); робоча частина має форму кернера; для дрібних елементів зображення вона гостра, для великих – заокруглена;

Мал. 10. Канфарник для пророблення дрібних елементів зображення

2) розхідники – призначені для пророблення та відтворення неперервних прямих (мал. 11, а) або кривих (мал. 11, б) ліній контуру малюнка; можуть мати; форму затупленого зубила або канавочника;

а)	б)
Мал. 11. Розхідники: а – для пророблення прямих ліній, б – для пророблення кривих ліній

3) лошатники – призначені для утворення та погашення фону довкола малюнка; вони можуть мати гладку (мал. 12, а, б) або рифлену (візерунчасту) поверхню (мал. 12, в, г) робочої частини.

а, б)	в, г)
Мал. 12. Лощатники: а, б – з гладкою поверхнею, в, г – з візерунчастою поверхнею

Металеві карби можна виготовити зі шматків арматури чи непридатних напилків; дерев'яні – з твердих порід деревини. При роботі з металевими карбами використовують спеціальні молотки, з дерев'яними – киянки.

Підкладкою під заготовки при плоскорельєфному карбуванні можуть служити шматки листової гуми та фетру товщиною не менше 10 мм або дощечки м'яких порід деревини (липа, осика, верба). Якщо працювати з кришками для консервування, то під них підкладати шматки гуми з автомобільної шини, вирізані по контуру кришки так, щоб вона «сиділа» на них, не торкаючись краями твердої основи плити.

Підготовлений матеріал, наприклад, кришка кладеться на гумову підкладку. На контурну лінію малюнка ставлять карб-розхідник і починають легкими ударами молотка простукувати її. Карб тримають і пересувають пальцями лівої руки, а ребром долоні цієї ж руки притискають кришку. Пройшовши 2–4 см по лінії контуру, руку пересувають і прокарбовують наступний відтинок; при цьому карб зручно вести у напрямі «на себе». Опрацювання малюнка потрібно здійснювати послідовно на всій площині, не захоплюючись окремими елементами, і намагатися не відривати його від контуру всього зображення. Наносити удари рекомендується короткими серіями, щоб лінія виходила рівною.

Після виконання малюнка з лицевого боку (фото 6), пластину перевертають й ударами дерев'яного карбу витягують внутрішній контур (фото 7).

Фото 6. Виконання малюнка з лицьового боку	Фото 7. Витягування внутрішнього контуру зображення

Оскільки метал від ударів карбом стає більш твердим і крихким, його потрібно регулярно пом'якшувати, тобто відпускати. Цю операцію виконують у муфельній печі або за допомогою паяльної лампи, дотримуючись правил протипожежної безпеки. Для отримання рельєфу високої якості, його необхідно прокарбувати декілька разів з обох боків.

Якщо при цьому поверхня готового виробу не зовсім рівна, її виправляють на плиті за допомогою дерев'яних карбів або дерев'яних брусочків.

Для покращення виразності рельєфу виріб тонують, а потім частково полірують. Простим і надійним способом тонування невеликих за розмірами виробів із тонколистового металу є покриття їх поверхні тонким шаром нітролаку з наступним підігрівом у муфельній печі.

Можна також використати спосіб патинування, тобто хімічної обробки металів, за допомогою якої змінюються кольори, при цьому метал ніби «старіє».

Готовий виріб можна вкривати тонким шаром чорного нітролаку, після висихання якого карбований рельєф шліфують. На вигнутих місцях лак можна зішліфувати до різних відтінків, висвітлюючи природний колір металу; на похилих поверхнях через порушений шар лаку буде просвічуватися основа, а в заглибинах, де шліфувальним папером не оброблялося, залишаються темні лаковані місця. Виробами, тонованими подібними способами, прикрашають переважно світлі стіни, тоді композиція виглядає особливо ефектно.

При плоскорельефному карбуванні на тонколистовому металі (міді або харчовій жерсті) зображення обрамлюють аналогічним способом, як і вироби з металопластики.

Якщо карбування проводять на кришці, рамку для композиції робити не обов'язково, нею послужить її обідок.

Перед початком робіт необхідно проводити вступний інструктаж щодо дотримання правил безпечної праці при карбуванні. Для зменшення зорової напруги при виконанні витонченої, ювелірної роботи, необхідно забезпечити відповідне освітлення. Можна використовувати як люмінесцентні, так і лампи розжарювання. Освітлення повинно падати тільки спереду згори, оскільки у роботі беруть участь дві руки, то при боковому освітленні від них буде створюватися тінь. У зв'язку з цим робочий стіл слід поставити перпендикулярно до вікна. Важливо обережно поводитися при виконанні термічної і хіміко-термічної обробки поверхні виробів.

Рельєфне карбування відрізняється від плоскорельєфного тим, що зображення на виробі значно виступає над поверхнею фону і має достатнє, пророблення; чітко та рельєфно виконується кожна деталь композиції. Сама ж технологічна послідовність рельєфного карбування є аналогічною до плоскорельєфного.

Маючи досвід роботи можна переходити до виконання складніших орнаментів, натюрмортів, зображень птахів, звірів, а також людей. Підібрані малюнки необхідно узагальнити, відобразити їх декоративний характер, стилізувати для рельєфного карбування, зберігаючи основні та характерні риси. Цього вимагає специфіка карбованого зображення і пластичні властивості металу, якому не властиве тонке пророблення усіх видимих оком деталей.

Роботи у техніці рельєфного карбування виконують на пластичних матеріалах: пластинах міді або латуні, рідше алюмінію товщиною 0,2–10,5 мм. Вироби з цих матеріалів добре тонуються, поліруються, патинуються. Для початкових робіт можна запропонувати заготовки з харчової жерсті, які отримують з консервних банок з-під кави, халви, мармеладу та ін., або мідні та латунні пластини. Підготовка матеріалу полягає у очищенні його від плям та вирівнюванні на правильній плиті. Жирні плями виводять водним розчином соди у пропорції 1:10; якщо пластина окислилася, її протирають ганчіркою, змоченою у розчиннику для фарб, солярці або бензині. Такі роботи проводять на повітрі.

Багатофігурні композиції доцільно переводити на пластину канфаруванням. У цьому випадку малюнок без кальки кладуть безпосередньо на пластину і прикріплюють його до поверхні пластиліном чи милом. Після цього карбом-розхідником проробляють усі контурні лінії малюнка, вибиваючи на пластині чіткі лінії. Коли зняти папір з малюнка, то на металі чітко простежуються обриси композиції.

Для рельєфного карбування потрібно більше інструментів, ніж для плоскорельєфного. Це і карби для погашення фону, і карби для витягування рельєфу з протилежного боку пластини. Вони за конструкцією нескладні, тому їх можна виготовити власноруч. Для їх виготовлення використовується високоякісна інструментальна сталь (мал. 13, 14).

Важливе значення при роботі в цій техніці карбування має вибір основи (підкладки). Нею може бути шматок повсті, свинцева плита, використовують також бітумну підкладку, яку виготовляють на подвір'ї або в добре провітрюваних приміщеннях. Розплавлений бітум перемішують, щоб маса стала однорідною, та додають просіяний пісок (або попіл). Суміш ретельно перемішують і виливають у металевий ящик з низькими стінками. Коли маса охолоне на її поверхні встановлюють заготовку для карбування. Щоб цю пластину надійно закріпити, бітумну підкладку попередньо підігрівають.

Фото 13. Набір інструментів для карбування	Фото 14. Карби-бобошники

На м'який бітум встановлюють пластину, яка міцно закріплюється після його охолодження, не залишаючи повітряного шару між ними. Виготовлення бітумної підкладки вимагає суворого дотримання правил безпечної праці і протипожежної безпеки. Як підкладку можна використати пластилін, він добре витягує метал, не бруднить руки та інструменти.

Розпочинаючи карбування, карб-розхідник рекомендується тримати трьома пальцями: великим, вказівним і середнім. При цьому його не потрібно відривати від пластини, переставляючи у процесі роботи у нове положення перед наступним ударом, бо в цьому випадку одержимо на контурі нерівномірно вибиті лінії.

Спочатку виконується перший прохід карбом-розхідником за контуром. Після цього дерев'яними карбами гасять (опускають) фон навколо малюнка, при цьому рельєф ніби піднімається вгору. Пізніше пластина перекидається і виконується витяжка дерев'яними карбами. Для зняття внутрішніх напружень виріб відпускають у муфельній печі. На рівній металевій плиті за допомогою карбів (краще дерев'яних) вирівнюють декоративну пластину. Це – перший етап роботи; його результатом є малюнок, виконаний у плоскорельєфній техніці. Наступний етап карбування – підняття і витягування найбільш об'ємних деталей композиції, що виступають. Ці місця потрібно щільно заповнити пластиліном і виконати другий прохід карбом-розхідником. Після цього слід вибрати пластилін із протилежного боку пластини витягнути ті місця, які на рельєфі повинні виступати об'ємніше. Виконавши роботу, відпустити виріб, спалюючи залишки пластиліну. Для утворення шорсткості фону виконати прохід карбом-лощатником на гумовій підкладці. На твердій основі вирівняти виріб так, щоб фон довкола рельєфу всіма точками торкався плити.

Для надання виробам більшої виразності, його тонують, використовуючи прості і доступні способи. Мідь, латунь, алюміній, харчова жерсть добре патинуються соляркою і бітумом. Виконується це так: ганчіркою, змоченою у паливі, проводимо по поверхні бітуму; (ганчірка чорніє, оскільки активна рідина його розчиняє), змащуємо поверхні виробу, особливо заглибини фону. Після цього виріб прогріваємо полум'ям паяльної лампи чи в муфельній печі. Темна суміш «в'їдається» у гарячу пластину. Після охолодження, випуклі місця знову протираємо ганчіркою, змоченою у солярці або бензині, у результаті чого вони висвітлюються (фото 15).

Якщо виріб з міді або латуні, то його тонують за допомогою відпуску, при якому зображення стає коричневим і лискучим. У цьому випадку поверхню виробу покривають тонким шаром олії і нагрівають, доки масло не випарується (фото 16).

Можна використати також хімічний метод тонування. Азотну кислоту змішати із соляною у співвідношенні 2:1 і цю суміш розбавити 3–4 частинами води. Цим розчином обробити поверхню виробів із білої жерсті. Виріб треба прогріти зі зворотного боку до появи на його поверхні розплавленого шару олова. Металу дають охолонути, покласти на рівну площину і швидко протерти ватним тампоном, змоченим у суміші. На малюнку з'явиться олово, яке нагадує морозяні візерунки на вікнах.

Готовий виріб можна вставити в дерев'яну рамку, або оформити у вигляді панно, загнувши краї металу. Це проводиться таким чином: по краях контуру виробу зі зворотного боку провести дві паралельні лінії на відстані 3–4 мм. У місцях, де вони перетинаються, виконати надріз ножицями і зайві частини металу видалити. За лініями, які розташовані ближче до рельєфу, виконати згин під прямим кутом до виробу, а які далі від рельєфу – зігнути краї паралельно до поверхні виробу.

Фото 15. Тонування готового Фото 16. Тонування зображення з

виробу соляркою з бітумом мідної пластини за допомогою відпуску

Слід постійно дотримуватися правил безпечної праці, особливо під час приготування бітумної підкладки, відпуску заготовки та патинуванні. Для виконання цих робіт необхідно мати брезентові рукавиці, ковальські кліщі, захисні окуляри, респіратори.

Крім виконання практичних робіт, доцільно планувати проведення екскурсій у музеї та на виставки, зустрічі з майстрами народного мистецтва, а також відвідування металообробних підприємств.

Не перевелися і сьогодні на Полтавщині майстри-чародії гефестової справи. Одним із таких майстрів, який мешкає в славнозвісній столиці гончарства Опішному, є Артур Борисович Погребняк.

Захоплювався малюванням з раннього дитинства, але вищу освіту здобув у Київському лінгвістичному університеті.

Працюючи вчителем, створив першу кузню у 1995 році, опрацювавши велику кількість науково-методичної літератури. У цьому непристосованому приміщенні і почав виготовляти перші вироби з металу. Першим був горн, який виготовив із пилососу і корита. Але перше велике замовлення виготовив для музею гончарства у Опішному. Майстер працює за своїми власними ескізами, а також за проектами замовника. У 2000–2001 рр. він працював у приватній фірмі м. Бердянська Запорізької області художником-ковалем. Тоді ж взяв участь у роботі ІІІ Українського симпозіуму гончарства.

Майстер отримав диплом Львівської Академії прикладних мистецтв «За ковані елементи садово-паркової керамічної пластики». У серпні 2002 року Артур Борисович брав участь в 21 Міжнародному фестивалі кування «HAFAISTON», виступаючи представником Полтавського краю, зокрема, Національного музею-заповідника гончарства в Опішному.

Сьогодні майстер працює над створенням кузні для художнього кування і розвитком ковальської справи у регіоні.

Метою його життя є створення при Опішненському музеї гончарства центру прикладних мистецтв, народних ремесел. Як говорить сам майстер, «це створення міста майстрів». Адже з давніх часів цей вид рукомесла був дуже поширений на Полтавщині, про що свідчить велика кількість майстерень різного профілю, які функціонували на Полтавщині, зокрема в Опішному.

У творчому доробку Опішненського художника-коваля – ковані меблі, інструменти та решітки для камінів, металеві огорожі, сходи, грати на вікна, розподільні грати, оформлення входу у приватні будинки тощо (фото 17).

Фото 17. Вироби з металу. Роботи А. Погребняка

Олександр Ковальчук – народився 11 березня 1965 року в місті Новосибірськ (Росія). Живе на Київщині.

З 1983 року по 1989 рік навчався у Вижницькому училищі прикладного мистецтва на факультеті художньої обробки металу. Дипломною роботою – була медаль, присвячена М.В. Гоголю (бронза, литво).

Олександр Ковальчук працює в основному з листовою міддю й сплавами металів на її основі. Техніка, у якій художник створює вироби, поєднує багато видів художньої обробки металу: карбування, кування, хімічна обробка, і т.п. Усі деталі з'єднуються між собою методом паяння твердими припоями.

Техніка роботи з листовою міддю вимагає особливого підходу й великої кількості спеціальних інструментів, які Олександр виготовляє сам. Хоча робота з нею досить трудомістка, відповідно — більш індивідуальна.

Вибивання рельєфу з листової міді відоме з давніх часів і пов'язане зі звичаями Сходу й Античного світу, де виготовляли художній посуд, а також прикрашали стіни орнаментованими мідними листами. Отже, і техніка вибивання об'ємних статуй також була добре відома у давнину. Припускають, що найбільшого розквіту вона набула у VIII–VII ст. до н.е., але із уведенням техніки литва вибивна техніка майже зникає.

Олександр працював модельником, карбувальником, гравером у Київському інституті литва. У приватних малих підприємствах створював художні вироби й сувеніри із бронзи. З 2000 року як приватний підприємець Олександр створив Творчу майстерню Ковальчука, у якій активно працюють і члени його родини: дружина Ірина Пастернак і син Михайло.

Олександр Ковальчук є постійним учасником виставок, які влаштовує Національна спілка художників України й Національна спілка народних майстрів України.

Виставки:

• 2009 р. – виставка в НСХУ. «Козак Мамай».

• 2008 р. – виставка секції декоративно-прикладного мистецтва членів НСХУ. Галерея »Мистець».

• 2007 р. – «Купалочка Фортуна». Мідь, дерево; «На весілля». Мідь, мармур; Декоративний світильник «Ангел прилетів». Мельхіор, мідь, бронза.

• 2006 р. – «Осінь». Спілка народних майстрів України, Київ; «Київські дзенькоти». Латунь; «Речені вогнем». Київська дитяча академія мистецтв, Київ; «Квартет». Мідь, мармур; «Замріяна Фортуна».

• 2006 р. – Мідь, кераміка; «Тріумф». Мідь, мармур.

• 2005 р. – «Осінь 2005», Спілка народних майстрів України, Київ; «На те в ріці щука, щоб карась не дрімав». Дерево, мідь; «День художника». Національна спілка художників, Київ; «Метаморфоза часу». Чавун, мідь; Виставка-презентація «Український сувенір» у рамках Всеукраїнської виставки-конкурсу «Кращий вітчизняний товар долі». Український будинок, Київ  (Нагороджений дипломом); «Фортуна». Мідь, дерево; «Музики». Мідь, дерево.

• 2004 р. – виставка «Осіння». Спілка народних майстрів України, Київ; «Скрипаль». Мідь, дерево; Всеукраїнська осіння виставка «День художника». Національний союз художників України, Київ; «Архістратиг Михаїл». Мідь, мармур; «Діалог». Дерево, мідь.

• 2003 р. – всеукраїнська художня виставка «Різдво 2003»; Національний союз художників України, Київ «Колядниця». Мідь, дерево.

Фото 18. Вироби художнього кування в інтер’єрі
Фото 19. Вироби виготовленні способом карбування
Фото 20. Ковані підставки для квітів