Narodni_promisli / лаб_роб_2012_13 / лаб_1семестр / Лаб 1

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Кафедра теорії та методики технологічної освіти

 

Інструктивно-методичні матеріали

до практичної роботи №1

НАВЧАЛЬНА ЕКСКУРСІЯ ДО ПОЛТАВСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ З ВИВЧЕННЯ ВИДІВ ПРОМИСЛІВ ПОЛТАВЩИНИ

з дисципліни: «Народні промисли України»

для студентів ІІ курсу

Напрям підготовки 6.010103 Технологічна освіта

(код та назва напряму (спеціальності) підготовки

Розроблені: д.п.н., професором кафедри теорії та методики технологічної

освіти Титаренко В.П.

МЕТА РОБОТИ: ознайомити студентів з надбаннями українських традицій,видів промислів Полтавщини, народними майстрами; виховати почуття бережливості традицій і досягнень вітчизняних промислів, залучити до занять різними видами художньої творчості студентів; розвинути в студентів уявлення про технологію виробництва різних виробів.

НЕОБХІДНІ ПРИЛАДИ І МАТЕРІАЛИ: стенди, плаката, підручники, готові зразки та вироби з різних матеріалів.

ЗАВДАННЯ НА САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ: студенти повинні вивчити теоретичний матеріал із підручника, конспекту лекцій, та методичних вказівок до виконання практичної роботи, а також відповісти на поставлені запитання, які розміщені в кінці методичної розробки.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Народні промисли своїми коренями сягає глибокої давнини. Воно нерозривно поєднано з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Саме тому твори народного мистецтва містять як духовні, так і матеріальні ознаки. Між звичайними побутовими предметами з дерева, глини, каменю та інших матеріалів і предметами – творами народного мистецтва не існує чіткої межі. Поширене твердження, що кожна річ, виготовлена вручну, має певні художні якості. Щоправда, ці якості співрозмірні лише з природними властивостями матеріалу та результатом його обробки (фактурою, текстурою, кольором тощо). Усі природні й технологічні показники неодмінно утворюють художню виразність первинного рівня. Отже, народні промисли поєднують в собі духовно-матеріальну діяльність людини, виражену в художніх творах.

Народні промисли яскраво характеризують національні особливості нації, локальні відміни етнографічних груп; це „минуле в сучасному”. З минулим народні художні твори єднає традиція та колективний спосіб її регулювання. Лише завдяки незліченним повторенням схем, мотивів, образів, форм утверджується художня традиція і передається з покоління у покоління, удосконалюючись і набуваючи чарівної довершеності.

В історичному аспекті народне мистецтво передусім розвивалося як творчість селян і мешканців передмість у вільний від хліборобства час. Вони виробляли необхідні предмети, у тому числі й художні, для власних потреб. З появою вотчинних майстрів при князівських, поміщицьких і монастирських господарствах виникає професійне мистецтво. Майстри осідали в містах, вони не обробляли землі, а лише займалися відповідним „рукомеслом” – гончарством, бондарством, ткацтвом тощо. Вони виготовляли продукцію на місцевий ринок, а для кращої співпраці й збуту виробів об’єднувалися в цехи. Так поступово термін "ремісник" втрачає своє первісне значення, стаючи набутком і сільських майстрів. Сьогодні під ремісництвом розуміємо не тільки професійне цехове мистецтво, а й сучасні твори народних майстрів галузей зі складною технологією(ткацтва, килимарства, токарства, гутництва, гончарства тощо). Однак ремісниками не вважають майстрів вишивки, витинанки, розпису писанок, сирної прашки тощо. Таким чином, народне мистецтво існує у двох формах: перша - творчість народних майстрів для себе і близький; друга - народні художні промисли - ручне виготовлення художніх виробів окремими майстрами й організованими підприємствами для збуту. Народне декоративно-прикладне мистецтво містить багато видів і жанрів (типологічних груп) залежно від матеріалу, техніки виготовлення та функціонального призначення виробів.

Україна славилась своїм декоративно-прикладним мистецтвом. До наших днів дійшли численні пам’ятки народного мистецтва: вишивка, одяг, декоративне ткацтво, художня кераміка, різьблення, вироби з шкіри, художня обробка металу, які вражають своїми високими художніми якостями.

Народні промисли Полтавщини. Своїми народними промислами славетна й Полтавщина. Вишивання, килимарство, ткацтво, писанкарство, лозоплетіння, гончарство, ковальство обробка дерева та металу – місцеві ремесла, котрі сягають витоками в глибину століть.

Популярним центром культурно-мистецького життя і туризму є смт Опішне Зіньківського району Полтавської області – столиця українського гончарства. Опішненська кераміка – це своєрідний етнічний символ української культури.

У ХІХ столітті селище було одним із найвизначніших гончарних осередків України, де функціонували найбільші в Україні гончарні заводи. Нині тут діють приватні гончарні художні майстерні. Досвідчені майстри не тільки пропонують свої унікальні витвори, а й дають можливість навчитися прадавньої майстерності.

Слід також зазначити, що в Опішному функціонує унікальний заклад державного значення – Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. На пострадянському просторі та у країнах Центральної і Південної Європи установа аналогів не має. Заклад володіє найбільшою в Україні колекцією народної кераміки, чисельність якої становить понад 30 тис. одиниць. Вона представляє творчі здобутки гончарів усіх історико-етнографічних регіонів України. А для тих, хто цікавиться історичною спадщиною найвидатніших гончарів, відкрито експозицію Меморіального музею-садиби гончарівни О. Селюченко та Меморіальний музей-садибу гончарської родини Пошивайлів.

Про потужний креативний потенціал народних майстрів Полтавщини також свідчить досвід проведення Національного ярмарку у Великих Сорочинцях Миргородського району. Щороку велика кількість підприємств презентують тут кращі національні досягнення, зокрема у галузі народних промислів.

На особливу увагу туристів заслуговує такий осередок народного мистецтва Полтавщини як Решетилівка – всесвітньо відомий центр ткацтва, вишивки й килимарства. Достатньо згадати хоча б той факт, що саме робота місцевої майстрині Н.Бабенко – гобелен під назвою „Дерево життя” – прикрашає Блакитну залу ООН у Нью-Йорку (США).

Крім того, у Решетилівці працює унікальний професіональний ліцей, де вивчають близько сотні технік вишивки і чотири техніки створення гобеленів. А для того, щоб придбати роботи випускників решетилівського ліцею, достатньо відвідати виставку-продаж, яка постійно функціонує при навчальному закладі .

Позитивним прикладом з огляду на розвиток туризму на Полтавщині є досвід організації та активного використання етнографічних маршрутів (Опішне, Миргород, Пирятин – кераміка, Решетилівка – вишивка, ткацтво). Таким чином, туристи мають можливість ознайомитися з творчістю і самобутніми традиціями полтавських майстрів, взяти у них уроки та придбати сувеніри на згадку .

Одним із значних осередків української фольклорної культури, що здавна славився своєрідним мистецтвом розпису, є село  Петриківка  Царичанського району Дніпропетровської області.

Для багатьох людей Петриківка є центром української культури, втіленням фольклорного мистецтва України. Незвичайний петриківський орнамент виник у ХVІІ столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва. Характерною рисою творчості петриківських народних митців є використання для декоративного оздоблення рослинно-квіткового орнаменту.

Петриківські вироби відомі далеко за межами України. Унікальний стиль народного живопису вважають характерною ознакою України в цілому. Коли потрібні традиційні прикраси для громадської події, обирається саме цей стиль. У місцях, де продаються українські сувеніри, можна побачити характерні для петриківського стилю чорні дерев’яні тарілки або ложки, на яких намальовані квіти, птахи та ягоди.

Властивістю сучасного петриківського художнього розпису є багатство орнаментальних мотивів, вишуканість, ефективні прийоми накладання мазків. Петриківці дбають про збереження та розвиток локальних традицій розпису, розширення асортименту та вдосконалення художньої якості виробів – декоративних тарілок, ваз, ложок, ополоників, кухонних і рибальських наборів тощо .

Придбати справжні петриківські сувеніри, виготовлені з пресованої тирси, точені та довбані з липи, прикрашені традиційним місцевим розписом можна завітавши до фабрики художніх виробів „Дружба”, де петриківський художній промисел набуває офіційно організованої виробничої форми .

Неабияку цікавість для любителів петриківського мистецтва представляють вироби Експериментального цеху петриківського розпису в асортименті якого – точені з дерева та розписні вази, тарілки, салатниці, кухлі, набори для сипких продуктів, розписні пластмасові тарілки, металеві таці, фарфорові сервізи, фаянсові плитки тощо. Цех працює над розвитком і збагаченням традицій петриківського розпису та застосуванням його як декору на виробах з різних матеріалів. Художні твори підприємства демонструвалися на вітчизняних і міжнародних виставках у Канаді, Франції, Японії, Іспанії, Угорщині, Нідерландах, на Кіпрі.

Дізнатися більше про історію знаменитого петриківського розпису допоможе туристично-екскурсійний маршрут „Петриківський дивосвіт”, під час якого туристам, зокрема, пропонуються майстер-класи з петриківського розпису та гончарства .

Полтавський краєзнавчий музей — один з найстаріших в Україні. Він був заснований ще в 1891 році за ініціативи відомого петербурзького вченого, професора-ґрунтознавця Василя Докучаєва, який у 1888-1892 роках проводив дослідження ґрунтів Полтавської губернії.

Першими експонатами музею стали понад 4000 зразків ґрунтів та геологічна колекція із більш ніж 500 експонатів, зібраних на території Полтавської губернії. До фондів краєзнавчого музею експонати дарували як відомі особи, так і звичайні жителі Полтавщини. Зокрема, полтавець, полковник царської армії Павло Бобровський дарував музею експонати, зібрані ним під час подорожей країнами Близького Сходу, Азії, Африки. Гордість музею — подаровна меценатом колекція давньоєгипетського мистецтва. Лубенська поміщиця, відома громадська діячка Катерина Скаржинська подарувала музею 20000 предметів української старовини та 4000 томів наукової бібліотеки. Це були матеріали з археологічних розкопок, козацька старовина, предмети етнографії, документи.

Фото 1. Перший будинок Полтавського губернського земства

Спочатку музей займав всього три кімнати флігеля на подвір’ї земського будинку. З часом старий будинок розібрали, і на його фундаменті почалось будівництво нового приміщення для губернського земства, третій поверх якого після закінчення всіх робіт у 1908 році віддали під музей, Весь будинок губернського земства був переданий музею у 1920 році.

Фото 2. Новий будинок Губернського земства у Полтаві

Під час Великої Вітчизняної війни у вересні 1943 року фашисти пограбували музей та спалили його. Тоді у полум’ї пожежі загинула велика частина музейної колекції. Лише незначна її частка була евакуйована до Тюмені та Уфи. Будинок музею був відреставрований лише у 1964 році.

Нині у фондах Полтавського краєзнавчого музею понад 300 тисяч експонатів. Однією з експозицій є етнографічна експозиція «Народний побут. Народне мистецтво. ХVIII –ХХІ ст. » Вона відтворює, на основі тематико-хронологічного принципу різноманітні колекції традиційних видів мистецтва краю, які представлені у такій послідовності: дерево. Гончарство, метал, ткацтво, вибійок, вишивання, писанки, плетіння з рослинних матеріалів, вироби з кістки і рогу, житло та живопис новітньої доби.

У першому залі представлені вироби з дерева (різьблення, малювання) ХVІІІ- поч. ХХ ст. Представлене умеблювання, деталі саней. Возів, полиці. Гребені для прядива, мисники, посуд. Традиційним видом різьби на Полтавщині тригранно-виїмчасте плоске різьблення. Одним із виробів є традиційна шестипелюсткова розета в полі з додаванням дрібних елементів: трикутників, хрестоподібних зображень. Такою різьбою прикрашали частини саней , возів, посуд, підставки для календарів. Фоторамки та інші побутові та господарські речі. Інший вид різьби – гравірування. Майстер за допомогою різачка наносить орнамент і розфарбовує його відповідно своєму задуму. Також одним із видів різьби є – наскрізна різьба. Цим видом виконані: лави, стілець, полиця. На Полтавщині прикрашали дерев’яні вироби розписом. Традиційні полтавські скрині розписували яскраво-барвистими квітами.

Фото 3. Зал №1

У залі № 2 представлено гончарство. Вироби з металів ХVІІІ - поч. ХХ ст. Експонуються кахлі, простий та мальований посуд, декоративно-ужиткові речі, мала пластика з глини та вироби полтавських ковалів.

Фото №4. Зал №2

Центром гончарства являється Опішне. Майстрами гончарної справи є родина Пошивайлів. У цьому залі знаходиться композиція «Козак Мамай». Вироби з металу: ножиці, навісні замки, підвісник; із зброї: шабля, кинджал.

Зал №3 . Ткацтво. Вибійка. Вишивання. Кераміка. Дерево. ХVІІІ- поч. ХХ ст. Відомі полтавські килими народного, панського або козацько-старшинського типів представлені разом з вибійкою, колекцією рушників, сорочок, побутових вишитих речей. Експозиція в текстилі доповнюється мальованою керамікою майстрів відомих гончарних осередків та кращими творами полтавських різьбярів.

Фото №5. Зал №3

Плахти ткалися узорним ткацтвом. На свята одягали плахти-червонята. Коли жінки виходили заміж, вони носили плахти синього кольору. Також у цьому залі представлені ткані килими. Існує два види килиму: ворсовий, килим з геометричним орнаментом, і козацько-старшинські панські килими, гладкі двобічні, тобто вони однакові з обох сторін. Ще одним видом прикрашання тканини є вишивка. Традиційною для Полтавщини є вишивка білим по білому. Цим видом представлені експозиції: рушники, сорочки, наволоко вишите полтавською гладдю, копія традиційної вишитої сорочки П. Полуботка. Вибійка, вона виконується за допомогою дошки, яку майстер покриває фарбою, потім кладе на неї тканину, яку потрібно прикрасити. Вже готовий орнамент обшивається нитками, щоб малюнок став більш виразним. Чим більша кольорова гама, тим більш трудомістка робота виготовлення виробу. З часом цей промисел занепав.

Зал №4. Писанкарство. Писанки натуральні, написані воском, деякі загіпсовані, щоб краще зберігалися. Збирання писанок розпочалося за Скаржинської, яка поблизу Лубен відкрила свій музей, у 1966 р. вона передала його Полтавському краєзнавчому музею. На той час налічувалось до 5000 тисяч писанок, нажаль вони не всі збереглися до нашого часу, а лише 462 писанки.

Наступним залом є побутові речі, які вироблялися з натуральних матеріалів. Це були: гребені з кісток (с. Хомутці), вироби з рогозу, лика, соломи та лози (кошики,вироби інтер’єру у зменшеному вигляді, художнє плетіння з соломи(ажурні візерунки)). Також у музеї знаходиться оригінал, картина В.Г.Кричевського «Хата в Шишаках».

Фото №6. Картина В Кричевського «Хата в Шишаках»

Також одним із залів Полтавського краєзнавчому музею є зал, де знаходиться ткацтво, вишивання, кераміка, дерево ХХ ст.

Експонуються гобелени, килими, вишиті вироби визначних майстрів України: Н.Бабенко, Л.Товстухи, О. Васеленка та інших. Кераміка Опішні та чудове полтавське різьблення презентоване творами Гаврила та Євдокії Пошивайлів, М. Китриша, В. Омеляненка, В. Біляка, В. Кваші, В. Нагнебіди, М. Зацеркляного та інших.

Твори народного мистецтва у наш час потребують уваги й охорони. Якщо їх не берегти, то може поступово зникнути це джерело неповторної краси. Художня цінність цих унікальних речей не стала меншою, а, навпаки, із зменшенням їх кількості зростає. Раніше мистецькі якості народних виробів сприймалися невіддільно від їхньої ужиткової функції. Більшість людей, звикнувши до їх краси, сприймала її як щось само собою зрозуміле

й звичне, цінуючи їх передусім саме з погляду корисності, практичної придатності для господарства. У наш час функціональність тієї чи іншої речі, зробленої колись чи тепер руками народного майстра, вже не є головною. Цінуються насамперед її естетичні якості, тобто твори народного мистецтва зі сфери матеріальної переходять усе більше у світ духовних цінностей. А для того, щоб відчути і зрозуміти справжню їхню вартість, уже потрібні певні знання про те, як народжуються ті чи інші твори народного мистецтва, чим відрізняються роботи майстрів, що живуть у різних місцевостях. Так само, як знає і цінує народ кращих композиторів, артистів, письменників, художників, він повинен знати і шанувати своїх кращих майстрів, творців вічно прекрасного, молодого й оптимістичного народного мистецтва.

Хід роботи:

1. Ознайомитися з надбаннями українських промислів.

2. Ознайомитися з народними майстрами.

3. Ознайомитися з традиціями промислів Полтавщини.

4. Навчальна екскурсія до Полтавського краєзнавчого музею з вивчення видів промислів Полтавщини.

Порядок оформлення звіту:

1. Законспектувати теоретичні відомості у робочий зошит.

2. Оформити звіт про екскурсію до Полтавського краєзнавчого музею з вивчення видів промислів Полтавщини.

3. Дати відповіді на контрольні запитання.

Контрольні запитання:

1. Назвіть характерні види промислів Полтавщини.

2. Історія промислів Полтавщини.

3. Назвіть осередки народного мистецтва Полтавщини.

4. Історія Полтавського краєзнавчого музею.

5. Видатні майстри Полтавщини.

ЛІТЕРАТУРА:

Базова

1. Етнографія України / Навчальний посібник. За ред.. С. А. Макарчука. - Львів: Світ, 2004.

2. Культура і побут населення України/ Навчальний посібник. За ред. В. І. Наулко. - К., 1993.

3. Ремесла і промисли / Українознавство. - К., 1994. - С. 111-127.

4. Супруненко В. Ковалі / Чумацький шлях. - 2000. - №2. - С. 19.

5. Українська етнологія. За ред. В. Борисенко. - К.: Либідь, 2007. – 400с.

6. Українське народознавство. Навчальний посібник. За ред. С. П. Павлюка та Г. Й. Горинь. - Львів, 1994. - 608 с.

Допоміжна

1. Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво / Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Е. – Львів : Світ, 1993.

2. Пошивайло О. Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна / О. Пошивайло. – К, 1993.

3. Інтернет ресурс: http://rukotvory.com.ua/maystry.