|
|
|
Таблиця 6.2.4.1 |
||
ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ ВИХОВАННЯ, НАВЧАННЯ, |
|||||
|
СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ |
|
|
||
|
|
|
|
|
|
Наукова |
Мета |
Діяльність |
Засоби |
Результат |
|
дисципліна |
|
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Набуття |
Виховний |
|
|
|
|
певних |
процес на |
|
|
|
Виховання та |
якостей. |
основі суб'єкт- |
|
|
Теорія |
Самовдоско- |
суб'єктних |
Виховання, |
|
|
самовиховання |
|
||||
виховання |
налення і |
відносин, |
розвиток |
|
|
особистості |
|
||||
|
самотворення |
спілкування і |
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
впродовж |
діяльності, |
|
|
|
|
життя |
самовиховання |
|
|
|
|
Одержання |
Навчальний |
|
|
|
|
знань, умінь і |
процес на |
|
|
|
Освіта та |
навичок, їх |
основі суб'єкт- |
|
|
Теорія |
постійне |
суб'єктних |
Навчання, |
|
|
самоосвіта |
|
||||
навчання |
поновлення й |
відносин, |
розвиток |
|
|
особистості |
|
||||
|
оновлення |
спілкування і |
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
впродовж |
діяльності, |
|
|
|
|
життя |
самоосвіта |
|
|
|
Соціалізація |
Постійне |
Соціальні |
|
|
Теорія |
засвоєння |
|
|
||
процеси, |
Соціалізація |
|
|||
соціалізації |
особистості |
соціального |
|
||
самоаналіз |
|
|
|||
|
|
досвіду |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Навчально- |
|
|
|
|
Набуття |
виховний |
Всебічне |
|
|
|
процес, |
виховання, |
|
|
|
Формування |
певних |
|
||
|
соціальні |
належний |
|
||
|
громадянина, |
якостей, |
|
||
Виховання в |
процеси, |
культурний |
|
||
підготовка |
засвоєння |
|
|||
широкому |
шкільна й |
рівень, |
|
||
професіонала, |
знань, умінь, |
|
|||
розумінні |
навколишня |
підготовле- |
|
||
їхня |
навичок, |
|
|||
|
взаємодія, |
ність до |
|
||
|
соціалізація |
соціального |
|
||
|
особисті |
життя, |
|
||
|
|
досвіду |
|
||
|
|
інтеракції, |
соціалізація |
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
самотворення |
|
|
|
|
|
|
|
|
6.2.5. Теорія і практика особистісно-соціального виховання людини у педагогічній творчості В.О. Сухомлинського
Найяскравішим і найбільш послідовним теоретиком і практиком особистісно-соціального виховання постає український педа- гог-гуманіст, мислитель В.О. Сухомлинський. Його ідеалом була особистість високої духовності й разом із цим земна, реальна, орга-
— 56 —
нічно "вписана" в соціально-моральні засади буття свого народу і країни. В.О. Сухомлинський першим здійснив обґрунтування розуміння дитини в педагогічному процесі як суб'єкта і мети виховання, довів необхідність забезпечення для цього суб'єкт-суб'єктних, педагогічно доцільних, морально-естетичних взаємин педагогів і дітей, соціальну потребу виховання громадянина країни.
В численних монографіях і статтях видатний педагог обґрунтував невіддільність школи від суспільства, стверджував, широко ілюструючи конкретними прикладами з досвіду виховної роботи школи і сім'ї, що вчителі і батьки повинні як вогню боятися егоїзму, ідейної порожнечі, індиферентності своїх вихованців, завжди пам'я- тати, що найбільшим громадянським обов'язком підлітків, юнаків і дівчат є їхня відповідальність перед Батьківщиною. Школярі повинні почувати себе не тільки учнями, а й юними громадянами держави, зобов'язаними віддавати суспільству свою трудову енергію. Без цього, писав В.О. Сухомлинський, засвоювані вихованцями знання залишаються мертвим, байдужим до світоглядних ідей вантажем. Отже, держава — для людини, але й людина мусить бути відданим громадянином саме цієї держави.
Видатний педагог першим заявив усьому світові, що кожна дитина талановита, неповторна унікальність, і навіки залишив нам найважливішу заповідь: "Поважай учня!". Слід наголосити, що в цих словах яскравий приклад злиття особистісного і соціального підходів. Він учив поважати в дитині особистість і члена суспільства. Це твердження в такому розумінні видатний педагог пристрасно обстоював і творчо розвивав усе життя, в умовах авторитарного режиму і далекої від толерантності педагогіки, що можна трактувати як громадянський подвиг.
Розв'язуючи теоретичні і практичні питання виховання, В.О. Сухомлинський приходить до узагальнення, що майстерність і мистецтво виховання полягають у вмінні педагога відкрити перед кожним, отже, і перед найпосереднішим, найважчим вихованцем, ті сфери розвитку його духу, де він зможе досягти вершин, виявити себе, заявити про своє "Я", черпати сили з джерела людської гідності, почувати себе не обділеним, а духовно багатим. У цьому він вбачав соціальний обов'язок учителя.
Разом з цим, видатний педагог підкреслював: потрібно, щоб школа і сім'я відкривали перед вихованцями всі можливості, що живлять могутнє почуття любові до Вітчизни. Тому важливою є праця для людей, для колективу, для суспільства, в якій підлітки, юнаки і
— 57 —
дівчата почувають себе громадянами і борцями, що становить найважливіше джерело виховання і самовиховання.
Навчання він учив розглядати як активне ідейне, громадянське життя учнів, вияв їх самоактивності. Він обстоював думку про гармонійність поглядів дитини на життя, на природу, на суспільство, на саму себе. Тому писав: "Навчання — це лише одна з пелюсток тієї квітки, що називається вихованням у широкому розумінні цього поняття. У вихованні, — застерігав він, — немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки серед багатьох пелюсток, що творять красу квітки. У вихованні все головне — і уроки, і розвиток різнобічних інтересів дітей поза уроком, і взаємовідносини вихованців у колективі". У цій праці В.О. Сухомлинський підкреслює, що виховання має особистісне і соціальне значення, воно здійснюється шляхом постійного духовного спілкування вчителя і дитини. Робить висновок, наслідуючи К.Д. Ушинського, що виховання — це людинознавство.
Він вважав, що без щирої, невдаваної і водночас мудрої, осмисленої любові і поваги до дітей немає й уміння виховувати їх. Любов до дітей і культуру вчителя розглядав як взаємозалежні поняття. "Що було найголовнішим у моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей"2. Щоб виховати громадянина, обґрунтовано доводить він в теорії і на практиці, "потрібно знати кожен порух юної душі", вміти дорожити дитячим довір'ям, бути втіленням добра і справедливості. Адже кожна дитина — унікальний світ, який потребує від вихователя використання в сприятливих соціальних умовах не стандартного, а особливого педагогічного "ключика".
Разом з цим, підкреслюючи значення соціального, він, узагальнюючи думки про формування громадянина, писав, що нелегкі роздуми над гострими і пекучими проблемами виховання привели його на тридцять четвертому році педагогічної роботи до висновку: трудність виховання ... полягає якраз у тому, що дитину мало вчать бачити, розуміти, відчувати себе як частинку колективу, суспільства, народу.
Цей виведений із практики і науково обґрунтований висновок переконливо свідчить, що В.О. Сухомлинський один із плеяди націо-
1Сухомлинський В.О. Школа радості // Вибрані твори: В 5 тт. — Т.З. —К., 1997.—
С.13.
2Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: В 5 тт. — Т. 3. — К., 1997. — С. 7.
—58 —
нальних педагогів у сучасних умовах, коли відбувається переоцінка всіх цінностей, коли змінюється мета виховання, переосмислюється виховне значення попередніх культурних надбань нації, залишається сам собою, його педагогічну систему немає потреби тлумачити інакше чи по-новому її використовувати. Вчителеві слід лише вдумливо ставитися до його особистісної і соціальної позиції, вміти наслідувати її в сучасних умовах.
Завдяки поєднанню передусім особистісного, а також націо- нально-культурного, талановитий педагог включив українську педагогіку в загальнокультурні зв'язки, в неперервний світовий культурний процес. В.О. Сухомлинський навчав нас розглядати споконвічні й нові прогресивні традиції у єдності, як національну пам'ять, своєрідний генетичний виховний код нації, підґрунтя її культури.
Переоцінка цінностей у педагогіці є нічим іншим, як відбором того змісту, тих методів і форм, які забезпечують на новому рівні культурного буття високі педагогічні результати. Теорія і практика В.О. Сухомлинського відповідає сьогоденню, вона випередила свій час, хоч його інноваційна виховна система, створена в тоталітарному суспільстві, об'єктивно не могла бути повністю в ньому задіяною. Вона забезпечує нам широкий простір для творчості в умовах діалогу культур усіх етносів, що споконвіку живуть в Україні, і відкритості до народів Європи і світу. Гуманістично спрямована, людино- і суспільство-творча педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського відповідає нашому часові, допомагає долати породжені ним суперечності, особливо щодо індивідуального і соціального у виховному процесі сучасної школи.
Отже, видатному українському педагогу належить розробка наукових основ концепції особистісно-соціального виховання, виведеної ним із практики і перевіреної творчим досвідом.
Завдання для самостійної роботи
1.Доведіть потребу постійного розвитку педагогічної науки
йудосконалення її поняттєво-категоріального апарату.
2.Виявіть і охарактеризуйте особливості виховання в сучасних умовах.
3.Розкрийте вузькість твердження про основоположне значення соціальної сутності людини.
4.Законспектуйте розділ „Нервова система" праці К. Д. Ушинського „Людина як предмет виховання" (Вибрані
—59 —
педагогічні твори: У 2 тт. — Т. 1 — Київ, 1983. —
С.192-229.).
5.Напишіть анотацію на працю A.C. Макаренка „Мета виховання" (Педагогические сочинения: В 8 тт. — Т. 4 — М., 1984. — С.41-49.).
6.Сформулюйте загальні принципи педагогічної діяльності В.О. Сухомлинського на основі його праці „Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" (Вибрані твори: В 5 тт. — Т. 1. — Київ, 1976. — С. 55-192.).
7.Охарактеризуйте і поясність науковий висновок Ш.О. Амонашвілі: „Істинно гуманістична педагогіка
— та педагогіка, яка здатна добровільно привертати дитину до виховання, здатна збудити в неї прагнення, несвідоме і свідоме, виховуватися, бути вихованим, та, котра зможе залучити дитину до творення самої себе. Так хто ж у цьому процесі буде головним? Головними ми будемо всі, як єдині за своєю метою — і я, і мої вихованці. Але ми будемо не фігурами..., а людьми, особистостями. Фігура й особистість — це різні речі, фігурою можна грати, з особистістю слід рахуватися ".
Розкрийте значення цього положення для розуміння особистісно-соціальної природи виховання.
Питання контролю, самоконтролю знань та дискусії
1.Як поєднуються біологічні і соціальні фактори у вихованні особистості?
2.У чому полягає соціальна сутність педагогічної системи A.C. Макаренка?
3.Чому ми вважаємо В.О. Сухомлинського представником особистісно-соціальної теорії і практики виховання?
4.З якою метою К.Д. Ушинський об'єднує і використовує положення педагогічної і психологічної наук в своїй праці „Людина як предмет виховання"?
5.Педагогіка: наука чи мистецтво?
6.З чого, на ваш погляд, розпочинається самовиховання? Дайте відповідь, коментуючи слова В.О. Сухомлинського
"Єдність виховання і самовиховання починається там,
—60 —
де людина, пізнаючи людське, пізнає тим самим себе, вчиться дивитися на себе ніби збоку" (Сто порад вчителеві // Вибрані твори: В 5 тт. — Т. 2. — К., 1976.). Чи поділяєте ви теоретичне положення A.C. Макаренка? Розкрийте і поясність власне бачення цього питання. Якщо погоджуєтесь, то доведіть його правильність.
„... Я глибоко переконаний, що перед кожним педагогом таке питання поставатиме — чи має право педагог втручатися в розвиток характеру і спрямовувати його туди, куди треба, чи він мусить пасивно йти за цим характером. Я вважаю, що питання повинно бути розе 'язане так: має право. Але як це зробити? В кожному окремому випадку це треба вирішувати індивідуально, тому що одна річ — мати право, а інша вміти це зробити... І дуже можливо, що згодом підготовка наших кадрів буде полягати в тому щоб учити... як, ідучи за якостями особи, за її нахилами та здібностями, спрямувати цю особу в найбільш потрібний для неї бік" (Воспоминания об A.C. Макаренко. — Харьков, 1959.).
Тематика бакалаврських і магістерських наукових робіт
Співвідношення біологічного і соціального факторів у вихованні особистості.
Виховання як особистісно-соціальне явище. Особистісно-соціальне виховання у педагогічних творах B.О. Сухомлинського.
Соціально-особистісний підхід до виховання A.C. Макаренка.
Національний характер виховної діяльності сучасного навчально-виховного закладу.
Література
Асмолов А.Г., Кондаков A.M. Образование России: от "культуры полезности" — к "культуре достоинства" // Педагогика. — 2004. — № 7. — С. 3-39.
Бойко A.M. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації: Навчально-методичний посібник. — К., 1996.
— 61—
3.Бойко A.M., Шемет П.Г. Виховуємо громадянина і професіонала: теорія, досвід. — Полтава, 2003.
4.Ващенко Г.Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994.
5.Гуревич П. Экзистенциализм Бубера // Квинтэссенция: Философский альманах. — М., 1992.
6.Красовицкий М.Ю. Непреходящее в педагогическом наследии A.C. Макаренко: взгляд из США // Педагогика.
— 2001. — № 1.
7. Лушин П. В. О психологии человека в переходный период.
—Кировоград, 1999.
8.Макаренко на Востоке и Западе / Под ред. 3. Вайтца и А. Фролова. — Н. Новгород, 1994.
9.Макаренко A.C. Книга для родителей // Педагогические сочинения: В 8 тт. — Т. 5. — М., 1984.
10.Петракова Т.П. Сердечность воспитания // Педагогика.
—2004. — № 7. — С. 34-39.
11.Савченко О.Я. Зміст шкільної освіти на рубежі століть // Шлях освіти. — 2000. — № 3.
12.Сухомлинська О.В. Сучасні цінності у вихованні: проблеми, перспективи // Шлях освіти. — 1996. — № 1.
13. Сухомлинський В. О. Серце від даю дітям // Вибрані твори:
В5тт. — Т. 3. — К., 1997.
14.Сухомлинський В.О. Школа радості // Вибрані твори:
В5тт. — Т. 3. —К., 1997.
15.Ушинский К.Д. О нравственном элементе в воспитании
//Собрание сочинений: В 11 тт. — Т. 2. — M.-Л, 1948.
16.Фрадкин Ф.А. Педология. Мифы и действительность. — М„ 1991.
17.Фролов A.A. Наследие A.C. Макаренко: Исследования.
— Н. Новгород, 2002.
18.Хрипкова Г.Г. Проблема социального и биологического в развитии человека // Проблемы социалистической педагогики. — М., 1973.