6.7.3. Стилі взаємодії педагогів та учнів

до дітей, гостре переживання невдач, визнання права особистості, що формується, на помилку, прагнення її попередити. їх характеризує відсутність штампів, стереотипів, інтерес до професії, відданість дітям і професійній справі. Такі вчителі на натхненні проводять прекрасні уроки й виховні заходи, які нерідко запам'ятовуються на все життя. їх характеризує самостійність думки, щирість почуттів, проте ускладнює їх діяльність залежність від настрою1.

Учистому вигляді названі стилі та моделі взаємодії зустрічаються рідко, проте в різноманітних комбінаціях їх неважко помітити та визначити. Будь-які крайні, гіперболізовані вияви названих визначальних якостей призводять до негативної моделі, до пошуку дітьми в учителя кумедних, смішних рис. Це загрозливо для педагога, оскільки глузування з приводу окремих епізодів поступово переноситься на предмет і виявляється в різних прізвиськах учителів.

Для педагогів будь-якої моделі взаємодії важливі емоційноестетична виразність, уміння подати себе та створити обстановку власного самовираження й самоствердження учня.

Удосвідченого вчителя, як правило, складається помітна тенденція до тієї чи іншої моделі, типу відносин, які найповніше відповідають його індивідуально-психологічним особливостям. Молодий учитель може обрати для себе та свого класу найбільш близьку модель для прикладу й наслідування.

Однак, якою б привабливою не була модель взаємовідносин учителя та школярів, вона завжди динамічна. З огляду на це хороший педагог завжди прагне до неперервності своєї освіти та професійної підготовки. Він постійно аналізує свою діяльність, визначає досягнутий рівень взаємодії з дітьми, відбирає і використовує нові здобутки педагогічної науки і передового досвіду, переймає найкраще в своїх колег.

Учні не поважають учителів, які не вміють регулювати своїх емоцій, грубих, жорстоких, злопам'ятних, а ще більше — нещирих, байдужих, нечесних, хитрих, обмежених, егоїстичних. І цінують щирість, відвертість, відданість справі, справедливість, здатність до співпереживання, зацікавленість у кожній дитині, їм імпонує вміння вчителя від усієї душі радіти успіхам учнів, сміятися, засмучуватися, обурюватися і навіть сердитися, якщо це виправдано ситуацією та

1 Детальніше ці та інші моделі схарактеризовані в монографії: Бойко A.M. Теория и методика формирования воспитывающих отношений в общеобразовательной школе. — К., 1991. — 267 с. (С. 111-115).

— 163 —

поведінкою учнів. У взаєминах з учителем діти віддають перевагу довірливому тону. Мажор і оптимізм, рівне, доброзичливе ставлення, гумор, жарт, вдале порівняння, терпіння, увага, витримка, вміння зрозуміти та вислухати, поставити себе на місце дитини є

поведінки

Ігнорування та незнання особливостей формування виховуючих взаємин нерідко спричиняють важковиховуваність учнів як основну передумову їхніх правопорушень.

Аналіз системи відносин важковиховуваних підлітків свідчить, що в них відбувається порушення моральних ставлень до навчання та норм поведінки, зниження або й втрата почуття відповідальності за свої вчинки. В основі провини, правопорушення, злочину — де-

естетичний смак, почуття міри та часу в думках, учинках, одязі, манері триматися. A.C. Макаренко писав, що не допускав до уроку неохайно вдягненого вчителя, і що він сам виходив на роботу в найкращому своєму костюмі.

Знання основних видів, типів, стилів і моделей педагогічної взаємодії дозволяє діагностувати та прогнозувати діяльнісні й поведінкові вияви того чи іншого вчителя, учнів і педагогічного колективу в цілому.

Ось чому передові вчителі завжди закохані в свою професію, люблять дітей, поважають колег. Вони постійно вдосконалюють свої знання, поведінку, емоційно-вольову сферу, вивчають й упроваджують в практику нові досягнення науки та передового педагогічного досвіду. Відносини є основою здорового, сприятливого соціальнопсихологічного клімату в педагогічному колективі (рис. 6.7.3.1).

Звернемося до конкретних прикладів. Багато років директором школи № 32 м. Полтави працювала Л.A. Харченко. Відданість професії, любов до дітей, постійне самовдосконалення — ось її характерні риси. Тих, кому доводилося бувати в неї на уроках, завжди дивувало, як багато значить у навчанні та вихованні тільки один її урок. Вона встигає дуже багато, а для дітей — це одна чудесна мить, оскільки тут справжня взаємодія, діалог з учнями, високий пізнавальний та моральний інтерес, створення атмосфери пошуку й самоствердження кожного учня. Відкритість і дружба характеризують її відносини зі школярами.

— 164 —

Своїм прикладом Л.А. Харченко навчала вчителів "вирощувати" дитину як суб'єкта, що постійно дивується та запитує. І все це

— в умовах прекрасного творчого самопочуття. Не на репродуктивному, а на творчому рівні вона формувала з кожного вчителя майстра взаємодії, підкреслюючи, що між науковим досягненням і уроком завжди є вчитель, неповторність його особистості. Проведений

1Ураховані дослідження Н.Л. Коломінського.

—165 —

Завдання для самостійної роботи

Охарактеризуйте властивість педагога, яку В.О. Сухомлинський вважав основною у формуванні педагогічно доцільних відносин „учитель — учень".

Проаналізуйте взаємодію та визначте види й типи відносин „студент — викладач", „учитель — учень" у Вашій академгрупі, підшефному класі, де Ви проходите пропедевтичну практику. Заповніть таблицю на основі аналізу інтеракції "вчитель — учень", "студент — учень".

3.Порівняйте види та типи взаємин педагогів і учнів на уроці

ів об'єднаннях дітей за інтересами.

4.З метою удосконалення педагогічної діяльності та спілкування, в процесі яких формуються виховуючі взаємини, ознайомтеся з працями таких авторів:

—Бойко A.M. Теория и методика формирования воспитывающих отношений в общеобразовательной школе.

—К., 1991.

—Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении.

—М., 1987.

—Кондрашова Л. В. Методика подготовки будущего учителя к педагогическому взаимодействию с учащимися. — М., 1990.

—Леонтьев A.A. Педагогическое общение. — М., 1979.

—Мудрик A.B. Общение как фактор воспитания школьников. — М., 1984.

Законспектуйте найбільш важливі, на ваш погляд, думки для майбутнього вчителя.

5.Проаналізуйте взаємини вчителів і учнів у публіцистичних

іхудожніх творах І.Я. Франка "Отець-гуморист", "Емирик Турчинський", "Борис Граб" та ін. Визначте механізми формування, а також види й типи педагогічно доцільних відносин.

6.Про кого із своїх учителів і в якому творі І.Я. Франко писав:

"Справжнім дитячим інстинктом ми відчули, що ця людина нас полюбить, не відштовхне навіть найменш здібних, кожному дасть пораду, покаже дорогу, кожного захистить".

—168 —

—Характеристика позитивних і негативних стилів взаємодії вчителів і учнів.

—Теоретико-методологічні основи нової педагогічної взаємодії.

—Стилі педагогічної взаємодії у творчості В.О. Сухомлинського.

Література

1.Бех І.Д. Довільна поведінка школярів як мета виховання //Рідна школа. — 1993. — № 9.

2.Блага К, Шебек М. Я. — твой ученик, ты — мой учитель / Пер. с чеш — М., 1991.

3.Бернс Р. Развитие Я-концепции в педагогике: Пер с англ.

— М, 1986.

4.Блонский П.П. Учитель, стань человеком! // Избранные педагогические и психологические сочинения: В 2 тт. — Т. 1.— М., 1979. —С. 78-83.

5.Бодалев A.A. Психологические условия гуманизации педагогического общения // Советская педагогика. — 1990. — № 12.

6.Бойко А. Виховуючі суб'єкт-суб'єктні відносини вчителів і учнів як основа модернізації освітньої галузі в Україні // Рідна школа. — 2004. — № 4. — С. 4-9.

7.Бойко А.Н. Теория и методика формирования воспитывающих отношений в общеобразовательной школе. —К., 1991.

8.Бойко A.M., Шемет П.Г. Виховуємо громадянина і професіонала: теорія, досвід. — Полтава, 2003.

9.Гордин А.Ю. Формирование отношений педагогов и учащихся в советской школе. — М., 1977.

10.Каган М.С. Мир общения. — М., 1988.

11. Максименко С.Д. Еще раз о педагогической этике учителя

//Советская педагогика. — 1981. — № 8.

12.Мескин В.А. H.A. Бердяев: воспитательный идеал и реальный человек // Педагогика. — 1993. — № 3.

13.МудрикА.В. Общение как фактор воспитания школьников.

— М., 1984.

14.Никандров Н.Д. На пути к гуманной педагогике // Советская педагогика. — 1990. — № 9.

15.Орн Ю.А. Познание людьми друг друга как условие и задача воспитания // Проблема общения и воспитания. — Тарту, 1974.

16.Пирогов H.H. Задачи учителя в школе // Избранные педагогические сочинения. — М., 1952.

—172 —

Тема 7.1

Громадянське виховання та самовиховання особистості школяра

7.1.1.Сутність і наукова концепція громадянського виховання.

7.1.2.Наукові підходи, принципи, мета і завдання громадянського виховання.

7.1.3.Засоби громадянського виховання та освіти: Досвід роботи навчальних закладів України.

7.1.4.Досвід організації громадянського виховання в прогресивних країнах світу.

7.1.1.Сутність і наукова концепція громадянського виховання

Серед пріоритетних завдань молодої української держави чи не найважливішими є збереження незалежності, захист прав, свобод і соціальних інтересів народу та виховання свідомого громадянинапатріота, професіонала1. Зміцнити й розвинути демократичну державу можуть лише громадяни, готові самовіддано захищати й розбудовувати її, які мають людську гідність, національну самосвідомість, гуманістичну мораль, знають свої права і обов'язки й уміють цивілізовано захистити їх, сприяючи встановленню громадянського миру і злагоди в суспільстві та додержуючись законів.

Процес розбудови й утвердження суверенної, правової, демократичної, соціально орієнтованої держави пов'язаний зі становленням громадянського суспільства в Україні, що передбачає суттєву трансформацію світоглядних орієнтацій та самосвідомості народу. Цей процес потребує формування громадянської культури молодого покоління, що посилює роль усіх ланок системи освіти в цілому та громадянського виховання й освіти — зокрема. Невипадково Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття) головною метою національного виховання визначає "...набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних над-

1Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. — К., 2001. — 16 с.

—175 —

бань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави1".

Ідея національного відродження, об'єднання усіх етносів і регіонів України для створення громадянського суспільства в демократичній державі актуалізує вимогу формування громадянської культури у підростаючих поколінь, потребу закладення основ демократичної ментальності народу

Доцільно зазначити, що громадянський дух був досить сильним на всіх етапах буття українського народу, проте впродовж століть Україна була поневолена сусідніми державами і громадянство не набуло належного розвитку Сучасні труднощі на шляху утвердження молодої держави (економічна криза, зниження життєвого рівня) не ведуть до піднесення громадянських почуттів, у тому числі — й учнівської молоді. За даними дослідників2, 60 % старшокласників шкіл східних регіонів країни не ідентифікують себе як громадяни української держави; дещо менший відсоток таких учнів у школах західних і центральних областей.

З огляду на сказане вище, громадянське виховання набуває сьогодні особливого значення. Існує гостра потреба і в суспільстві в цілому, і в освіті зокрема у визначенні науково-теоретичних засад, змісту, цілей, напрямів, форм і методів громадянського виховання, "що цілеспрямовано й ефективно забезпечували б процес розвитку і формування громадянина, тобто особистості, в якій органічно поєднуються високі моральні чесноти, громадянська зрілість, патріотизм, професійна компетенція, самоактивність, творчі начала, почуття обов'язку й відповідальності перед суспільством, Батьківщиною"3. Необхідно також урахувати, що сучасна демократія "вимагає від особи не лише політичної активності, а й усвідомлення нею власної ролі і значення в житті суспільства, а також дії відповідно до власних переконань і цінностей"4.

Тому громадянське виховання сьогодні — процес форму-

1Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття). — К., 1994. —

С.15.

2Демиденко Т., Магдик О. Підготовка вчителів до здійснення громадянської освіти

//Історія України. — 2001. — № 46. — С. 1.

3Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності: Проект // Педагогічна газета. — 2000. — № 6. — С. 4.

4Концепція громадянської освіти в Україні: Проект // Педагогічна газета. — 2000.

— № 11. — С. 4.

—176 —

вання громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, залучати її до суспільного життя, в якому права людини є визначальними1.

Базовими категоріями громадянського виховання визначає-

мо громадянськість, патріотизм, політичну свідомість, громадянську культуру, громадянську позицію. Звернемося до їхнього розгляду детальніше.

Категорія "громадянськість" у першу чергу включає поняття громадянин — особа, що належить до постійного населення конкретної держави, користується її захистом, має сукупність політичних та інших прав і обов'язків2. Громадянин є носієм громадянськості — фундаментальної духовно-моральної якості, світоглядної і психологічної характеристики особистості, що має культурологічні засади. У формуванні цієї якості визначальну роль відіграє світогляд особистості, на основі якого "формується система її ціннісних орієнтацій, поглядів, переконань, усвідомлюється місце в суспільстві, визначаються обов'язки і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною"3.

Дослідники відзначають два підходи у трактуванні терміну "громадянськість"4.

Перший бере за основу практику громадянства в класичних республіках Греції та Риму. Це — республіканська громадянськість, яка розглядає особу як невід'ємного члена політичного суспільства. Засади такого громадянства можуть бути зведені до трьох вимог:

—людина має відчувати належність до політичної спільноти;

—громадянин має бути відданим вітчизні, що передбачає лояльність до правових норм суспільства;

—громадянські обов'язки мають незаперечну перевагу перед індивідуальними інтересами.

Другий підхід є більш близьким до нас у часі і заснований на

1 Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української

державності: Проект // Педагогічна газета. — 2000. — № 6. — С. 4.

2 Ожегов С.И. Словарь русского языка. — М., 1984. — С. 123.

3 Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності: Проект // Педагогічна газета. — 2000. — № 6. — С. 4.

4 Демиденко Т., Магдик О. Підготовка вчителів до здійснення громадянської освіти

//Історія України. — 2001. — № 46. — С. 1.

—177 —

ідеях Дж. Локка та Т. Джефферсона. Це — ліберальна громадянськість, що передусім ураховує ідеї прав і свобод індивіда. Саме ліберальна громадянськість стала основою прав людини та міжнародних інструментів їх упровадження.

Для виразності порівняння двох підходів (називаємо їх ще традиціями), зазначимо, що республіканська традиція передбачає у першу чергу належність особистості до колективу і загострює увагу на розвитку пов'язаної з цим відповідальності (обов'язків). Ліберальна ж традиція підтримує права людини і захищає її у першу чергу від втручання влади.

Сучасність органічно поєднала ці дві традиції у вигляді громадянського суспільства передових демократичних країн світу, тому громадянське виховання там повністю базується на політичній і правовій сферах діяльності людини і суспільства. В Україні на сучасному етапі її розвитку, через відсутність відповідної правової та юридичної бази, громадянськість особи багато в чому засновується на морально-етичних засадах.

Отже, громадянськість — це "... духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика людини, зумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. З цим пов'язані більш чи менш лояльне ставлення людини до встановлених у державі порядків, законів, інституцій влади, почуття власної гідності, знання і повага до прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння додержувати власних прав та обов'язків'".

Патріотизм як категорія громадянського виховання передбачає формування почуття любові до свого народу, держави, Батьківщини. Велике значення має виховання поваги до батьків, свого роду, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього, досконале знання рідної мови. У контексті громадянського виховання з патріотизмом поєднуються:

—національна самосвідомість, відповідальність перед своєю нацією, розуміння моральних і культурних цінностей країни;

—гордість за Вітчизну;

—потреба участі у справах народу, усвідомлення свого глибокого зв'язку з ним;

1Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності: Проект // Педагогічна газета. — 2000. — № 6. — С. 6.

—178 —

—знання символів Батьківщини;

—знання історії народу, любов до малої і великої Батьківщини;

—збереження і примноження традицій, звичаїв, обрядів рідної

країни;

— моральна відповідальність за все, що робиться на рідній

землі.

Рис. 7.1.1.1. Структура процесу громадянського виховання

У громадянському вихованні особливе місце посідає політична свідомість особистості. Вона включає сукупність суспільно цінних поглядів і переконань, орієнтацій, що формують реальні відношення соціальних і національних груп, окремої людини до інших соціальних груп, людей1.

Політична свідомість спрямована на досягнення корінних інтересів людини і суспільства та неможлива без розвинутого політичного мислення — здатності глибоко аналізувати політичні події, давати їм оцінку, робити правильні стратегічні і тактичні висновки відносно напрямів розвитку суспільства чи держави. Політична громадянська свідомість супроводжується політичними переживаннями, емоціями, політичними почуттями, що формують політичні потреби. Особистість прагне до політичних знань, інформації, формує власну політичну волю, що колись виявиться у політичних учинках, діях, акціях і т. ін.

Вобставинах деполітизації української школи не варто забу-

1Лихачев Б. Т. Педагогика. Курс лекций: Учебник. — М., 2000. — С. 292.

—179 —

культури на кращих демократичних зразках і менталітетові українського народу. Єдина концепція охоплюватиме не окремі аспекти громадянського виховання, а й навчання, зміст освіти, шкільну роботу і позашкільну виховну діяльність, соціальну роботу.

При формуванні змісту громадянського виховання й освіти в сучасному загальноосвітньому навчальному закладі необхідно враховувати такі підходи:

—особистісно орієнтований, при якому в центр навчаль- мо-виховного процесу ставляться інтереси людини;

—особистісно-соціальний, який гармонізує інтереси людини і суспільства та його інституцій;

—конкретно історичний, що допомагає розробити зміст освіти відповідно до конкретних історичних завдань, актуальних на певних етапах розвитку українського суспільства, його демократичних і державотворчих процесів, формування громадянського суспільства, необхідності національного відродження;

—діяльнісний, згідно з яким у людини формуються навички соціальної активності, апробуються на практиці певні громадянські цінності;

—системний, який забезпечує розуміння цілісного, бага-

торівневого, ієрархічного, взаємозалежного і взаємообумовленого процесу виховання в його постійному розвитку1.

Громадянське виховання потребує додержання принципів:

1. Гуманізації та демократизації. Це означає рівноправність, але й рівнозобов'язаність учасників виховної взаємодії, їх взаємоповагу, діалогічність відносин, відкритість до сприймання громадянських цінностей: щирості, справедливості, доброти, доброзичливості, милосердя, толерантності тощо.

2.Самоактивності й саморегуляції. Сприяє розвиткові суб'єктних характеристик вихованця, формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень, вироблення почуття відповідальності.

3.Системності. Громадянське виховання буде ефективним лише за наявності системи певних складових, які гармонійно впливають на розвиток нових якостей у структурі особистості.

4. Комплексності й міждисциплінарної інтегрованості.

1Тараненко І. Громадянська освіта в Україні: стан та перспективи розвитку // Історія в школах України. — 2000. — № 3. — С. 18.

—181 —

Передбачає поєднання виховного й навчального процесів, виховних зусиль різних інституцій — сім'ї, дошкільних закладів, школи, громадських спілок, дитячих і молодіжних самодіяльних об'єднань.

5.Наступності та безперервності. Полягає в існуванні цілої низки етапів (ще з дошкільного виховання), на кожному з яких ускладнюються й урізноманітнюються зміст і напрями розвитку утворень, які становлять цілісну систему громадянських чеснот особистості.

6.Культуровідповідності. Передбачає єдність громадянського виховання з культурою народу, його традиціями та звичаями, мовою, що забезпечує духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь.

7.Інтеркультурності. В його основі — інтегрованість української та загальнолюдської культури. Передбачається виховання особистості на національному ґрунті, її відкритості для інших куль-

тур, ідей та цінностей, усвідомлення нею національної культури як невід'ємної складової культури світової1.

Убагатьох освітянських документах, концепціях, програмах підкреслюється необхідність формування громадянина України як освіченої, творчої особистості, в якій органічно поєднуються патріотизм і високі моральні чесноти, громадянська зрілість і потреба у самовдосконаленні. Під метою громадянського виховання розуміємо формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини з притаманними їй особистісними якостями (рисами характеру, світоглядом, способом мислення, почуттями, вчинками, поведінкою), спрямованими на розвиток демократичного суспільства в Україні та власний саморозвиток. Ці якості органічно поєднуються з потребою діяти компетентно.

На освіту покладається завдання, пов'язане з формуванням соціально-політичної компетентності особистості, розвитку в неї таких рис, як соціальна активність, відповідальність, повага до прав людини, до інших культур, підготовка молоді до ролі громадян відкритого демократичного суспільства. Сьогодні головним завданням має бути переведення цих декларацій у площину конкретних розробок і рекомендацій.

Українські педагоги прагнуть виробити методи і засоби виховання громадянина демократичного суспільства, що допоможуть

1Волкова Н. Педагогіка: Посібник. — К.: Академія, 2001. — С. 104-105.

—182 —

сформувати у молодих людей ціннісні орієнтири, оволодіти тими знаннями, уміннями, навичками, які допоможуть жити у складному світі політичних явищ і подій. Результатом громадянського виховання має стати розуміння своєї відповідальності перед суспільством і майбутніми поколіннями, прагнення захищати свої права і виконувати громадянські обов'язки, усвідомлення і відстоювання власної позиції, визначення форм своєї участі у житті суспільства, дотримання Конституції і законів країни, спілкування з демократичними інститутами.

Які вміння потрібні для цього? Український дослідник І. Тараненко на основі аналізу світового педагогічного досвіду виділяє дві загальноприйняті класифікації громадянських умінь особистості1.

За першою класифікацією всі необхідні вміння поділяються на три обширні категорії: когнітивні (інтелектуальні), емоційні (афективні), діяльні (прагматичні).

Когнітивні вміння і знання:

—правові і політичні (знання про правила колективного співжиття, про владу на всіх рівнях політичного життя; про демократичні засади процесів державотворення);

—знання про свою національну культуру, історію, традиції, звичаї, мову;

—знання про сучасний світ, які допоможуть застосувати історичні й культурні параметри;

—здатність до переосмислення дій і аргументів, уміння і знання процедури дебатів, передбачення можливих дій, аргументів, конфліктів цінностей або інтересів;

—знання принципів і цінностей прав людини, демократичного громадянства, які будуються передусім на гідності, повазі, рівності особистості.

Емоційні вміння:

—повага до Батьківщини, держави, її символіки, традицій, мови, народу;

—особистісні якості, від яких залежить вибір цінностей і які визначають сутність індивіда та його ставлення до інших;

—шанування таких цінностей як свобода, рівність, солідарність (демократичні засади особистості);

—прагнення до розв'язання або контролю конфліктів;

Громадянська освіта в Україні: стан та перспективи розвитку // Історія в школах України. — 2000. — № 3. — С. 15-16.

— 183 —

7.1.3. Засоби громадянського виховання та освіти: Досвід роботи навчальних закладів України

Як процес вироблення громадянської позиції, озброєння учня знаннями і вміннями, необхідними для життєдіяльності в сучасному суспільстві, термін "громадянське виховання" застосовуємо в широкому значенні — і як організацію шкільного життя, що сприяє демократичній поведінці, і як форму соціальної практики, і як відповідний навчальний предмет та міжпредметну форму діяльності у рамках освітнього простору.

У комплекс "громадянська освіта" входять спеціальні інтегровані курси: людина і суспільство, громадянознавство, політологія, соціологія, етика, правознавство, мораль і право, право на кожний день, Конституція України, права людини, дитини; спеціальні теми у змісті загальноосвітніх предметів (історія, мови, література). Комплекс є предметно-тематичною моделлю, забезпечується методичними рекомендаціями і розробками, програмами навчальних курсів, довідковим матеріалом.

1 Певні громадянські і демократичні цінності діти опановують, беручи участь у повсякденному житті школи, спільноти, громади, причому школа розглядається як модель політичного ідейного світу дорослих. Наприклад, участь школярів у прийнятті важливих для школи рішень, у шкільних радах, самоврядуванні й т. ін.

Українська освіта сьогодні вже має певний досвід громадянського виховання школярів. Розроблено проекти концепцій, моделі (у т. ч. — регіональні, Полтавщина теж має свою модель1), підготовлено цілий ряд навчальних посібників і підручників, українські вчені беруть участь у роботі міжнародних семінарів, проектів і конференцій на умовах партнерства та діалогу. Учасниками міжнародного проекту "Освіта для демократії" є навіть окремі школи, що є своєрідною формою громадянського виховання учнів (наприклад, Донецька школа прав людини, директор — Т. Рагозіна).

Так, педагогічний колектив однієї з гімназій м. Мелітополя, де тренером з громадянської освіти працює Н.М. Козача, вчитель історії та права, встановив зв'язки з громадськими організаціями і групами амністії в Дрогобичі, Києві, Вінниці, Харкові, Донецьку, Се-

1Регіональна модель громадянської освіти Полтавщини: Проект Полтавщини // Імідж сучасного педагога. — 2001. — № 7-8. — С. 11-12.

—185 —

з питань порушення прав людини в школі. До цієї комісії можуть звертатися учні, батьки, вчителі, адміністрація школи. До участі в роботі приймальні залучені фахівці: психолог, соціолог, лікар, юристи. Приймальня об'єднує всі напрями діяльності школи, залучає до співпраці і спільної творчості учнів, студентів, батьків, фахівців, усіх небайдужих до суспільних справ і громадянського виховання підростаючого покоління1.

Форми громадського виховання можуть бути різними. Наведений вище перелік можна доповнити бесідами, усними журналами, круглими столами, прес-конференціями, заочними подорожами, годинами запитань і відповідей, диспутами, суспільнополітичними вікторинами, аналізом конкретних політичних та історичних ситуацій, роботою лекторіїв, випусками незалежних шкільних газет, "теледебатами кандидатів у президенти", "...у депутати" та ін. За умови творчого підходу у кожному конкретному закладі народжуються нові форми, доцільно добираються кращі з уже відомих, апробованих практикою шкільного життя. Важливо лише пам'ятати, що успішність роботи, спрямованої на громадянське виховання школярів, визначається не переліком форм і методів, а педагогічно цілеспрямованим їх відбором з урахуванням вікових особливостей учнів, їхніх інтересів, прагнень, потреб стимулювання дітей до творчості, ініціативи, самостійності, активності, до вироблення громадянської позиції особистості.

7.1.4. Досвід організації громадянського виховання в прогресивних країнах світу

Розвинені демократичні країни мають багатий досвід організації громадянського і політичного виховання. Громадянськість тут розглядається як особиста і перманентна настанова на життя як на творчість, що грунтується на індивідуальному сприйнятті, переживанні, обстоюванні певних громадянських цінностей, закріплених у суспільстві. Неможливо прищепити громадянськість, уважають учені і педагоги-практики передових демократичних країн — можна лише підготувати молоду людину до віднайдення власної суті цього поняття, справляючи на неї виважений педагогічний уплив.

УФранції, як у країні з давніми традиціями і значними здо-

1Козача Н. Реалізація прав людини як засіб становлення громадянської культури

//Відкритий урок. — 2002. — № 7-8. — С. 36-37.

—187 —

бутками в сфері формування громадянськості, учнів починають виховувати в дусі громадянства з материнської школи. Уже на цьому етапі середньої освіти дітям прищеплюють такі інтелектуальні й соціальні навички, які дають їм змогу добре орієнтуватися й почувати себе комфортно як у класному колективі, так і в суспільному середовищі. Особлива увага приділяється вихованню самоповаги, гідності і поваги до інших людей, а також почуття суспільного обо- в'язку і відповідальності. Діти отримують базисні уявлення про сутність демократичних засад співжиття у французькій державі і в Європі загалом. На уроках, присвячених громадянській освіті, вивчаються такі теми: "Поняття особистості і власності — моє, твоє, наше"; "Батьківщина, єдність, національна ідентичність"; "Республіканський девіз: свобода — рівність — братерство", "Право на голосування та загальне виборче право" і т. ін.1

Визначальною особливістю громадянської освіти і виховання у Франції є те, що вони є інтегруючим компонентом усього нав- чально-виховного процесу: окремі навчальні курси і певна кількість урочних годин пов'язуються із соціальною роботою учнів, з усіма без винятку навчальними дисциплінами.

Ідея громадянськості пронизує всю колежову освіту (рівень основної середньої школи) і безпосереднім чином упливає на її цілі, форми і зміст.

У нинішній програмі з громадянської освіти для французьких колежів, яка діє з 1997 року, зазначається, що вона має на меті насамперед досягнення таких цілей:

—навчати і виховувати учнів у дусі поваги до прав людини і громадянських прав;

—прищеплювати учням повагу до принципів і цінностей республіканської демократії;

—навчати молодь розумінню засад функціонування соціальних інститутів і законів, правил соціального і політичного життя;

—плекати у вихованців почуття індивідуальної і колективної відповідальності;

—розвивати культуру думки, формувати критичне мислення, уміння аргументовано висловлюватися1.

Теоретичні знання, за задумом авторів програми, повинні доповнюватися конкретною роботою: анкетними опитуваннями гро-

1Лавриченко Н. Соціалізація шкільної молоді засобами громадянської освіти: французький досвід // Шкільний світ. — 2003. —№ 9 (185). — С. 2.

—188 —

мадської думки, соціологічними дослідженнями, обробкою й інтерпретацією статистичної інформації тощо.

Значний унесок до реалізації мети громадянського виховання здійснюють учителі історії й географії. У робочих зошитах з цих предметів виділяється окрема рубрика, в яку заносять відповідну інформацію, власні роздуми і висновки. Програмою передбачається, що всі представники педагогічного колективу колежу мають сприяти її реалізації: на уроках історії — це осягнення сутності головних прав і обов'язків, на уроках із предмета "Наука про життя і про землю" — формування громадянських позицій учнів щодо охорони і збереження довкілля, на уроках математики — усвідомлення того, наскільки важливо дотримуватися принципу науковості задля отримання вірогідних даних, необхідних для об'єктивного аналізу суспільних явищ.

Сьогодні посилюються позиції і значення громадянської освіти у ліцеях — загальноосвітніх і професійних навчальних закладах, що дають повну середню і середню спеціальну освіту. Донедавна така освіта здійснювалася тут лише за ініціативи класних керівників. У 1999 р. Міністерство національної освіти Франції видало наказ, згідно з яким у всіх без винятку ліцеях упроваджуються дві обов'язкові години громадянської освіти на тиждень. Цей навчальний курс має назву "Громадянське, правове і соціальне навчання". Він доповнюється дебатами, дискусіями, практичною соціальною роботою ліцеїстів.

Франція сьогодні є безперечним європейським лідером у громадянській освіті і вихованні школярів.

Уряд Нідерландів стимулює участь молоді у політичному житті міста, країни. Оголошуються конкурси учнівських проектів, на реалізацію кращих із них місцева влада виділяє кошти1.

У педагогіці США проблема формування громадянських умінь учнів розробляється досить давно, існують різні точки зору і різні підходи до громадянської освіти молоді, цілий ряд програм і підручників. Так, підручник Д.Р. Френкеля, Ф.Т. Кана і Е. Вульфа "Громадянознавство: уряд і громадянство", написаний ученими (Д.Р. Френкель і Е. Вульф — професори педагогіки університету штату Каліфорнія) і вчителем середньої школи (Ф.Т. Кан), застосовується у старших класах і передбачає засвоєння школярами 24-х головних громадянських умінь2.

1Євтушенко Р. Громадянська освіта: знайомство з досвідом країн Європи // Історія

вшколах України. — 2001. — № 2. — С. 11.

2Fraenkel J.R., Капе F.T., Wolf A. Civics: Government and Citizenship // Needham. — Englewood Cliffs: Prentice Hall, 1990. — 554 p.

—189 —

Уміння поділяються авторами на види: 1) власне громадянські уміння; 2) вміння, пов'язані з критичним мисленням; 3) пізнавальні вміння. Для кожної з цих груп визначено по вісім узагальнених дій, якими учні мають свідомо володіти.

Наприклад, до громадянських умінь відносяться: написання листа представникові влади, знаходження доступної юридичної допомоги, аналіз повідомлень засобів масової інформації, вміння правильно реєструватися для голосування, пошук оперативної інформації про діяльність уряду, спільна робота в групах, обґрунтований вибір професії; до пізнавальних умінь — дослідження інформації, використання таблиць і схем, складання плану, тлумачення політичної карикатури і т. ін.1

У підручнику, поряд із теоретичною інформацією, наводяться оцінки та алгоритми побудови власних оцінок (наприклад, ЗМІ чи якості політичної інформації на перших і останніх шпальтах газет), даються завдання проаналізувати ту чи іншу ситуацію, близьку до життя школярів.

Заслуговує на увагу такий метод роботи, як спільна робота в групах. Учнів навчають організовувати і проводити зібрання, спільно вирішувати різноманітні справи, слухати інших, зрозуміло передавати інформацію, відповідно аргументуючи її, шукати компроміси з особами, що мають протилежну точку зору, тощо. Діти моделюють ситуації, вчаться виступати, дискутувати і вести дискусію, грамотно ставити запитання і давати на них відповіді.

Без сумніву, досвід передових європейських демократій і

США є значним і досить цінним в організації громадянського виховання й освіти. Творче перенесення певних його елементів на національний ґрунт української школи, збереження і розвиток власних надбань у вихованні сприятиме формуванню справжніх громадян, готових брати активну участь у житті суспільства й будувати спільний демократичний — український, європейський, світовий дім.

1Fraenkel J.R., Kane F.T., Wolf A. Civics: Government and Citizenship // Needham. — Englewood Cliffs: Prentice Hall, 1990. — P. 51.

—190 —

Завдання для самостійної роботи

1.Охарактеризуйте шляхи удосконалення громадянського виховання в контексті розвитку освіти і науки України в XXI ст.

2.Запропонуйте теми і можливі форми проведення виховних заходів, спрямованих на виховання громадянина-патріота незалежної України.

3.Продумайте, які можливості у плані громадянського виховання мають навчальний процес, позакласна робота, суспільно корисна і продуктивна праця.

4.Зобразіть схематично та прокоментуйте структуру процесу громадянського виховання.

5.Вивчіть досвід громадянського виховання у прогресивних демократичних країнах світу. Зорієнтуйте свою увагу на тих країнах, досвід громадянського виховання яких не розглядається у тексті.

Питання контролю, самоконтролю знань та дискусії

1.Розкрийте сутність термінів "громадянськість", "патріотизм", "громадянське виховання", "громадянська позиція", "громадянська культура".

2.Висвітліть головні завдання громадянського виховання учнів.

3.Охарактеризуйте зв'язки між поняттями "громадянська культура" та "правова культура".

4.Які форми і методи громадянського виховання використовуються в педагогічній практиці навчальних закладів України? Охарактеризуйте їх.

5.Організуйте дискусію на тему "Як виховати громадянинапатріота України?" Використовуючи дану ситуацію, в процесі дискусії дайте відповіді на наведені запитання:

Як виховати громадянина-патріота України?

Щоб людина прагнула до моральної краси і досконалості в самій собі, вона повинна бачити цю красу і досконалість поряд себе, у своєму товаришеві.

... Патріотом і громадянином може стати тільки людина з чуйним і мужнім серцем. Патріотизм — це об-

— 191 —

виховного процесу закладів освіти України.

—Громадянське виховання як інноваційний напрям сучасної педагогічної парадигми.

—Громадянське виховання у досвіді прогресивних країн світу.

Література

1.Андрух І. Громадянська освіта: з досвіду роботи 11 Директор школи. — 2002. — № 7. — С. 7-8.

2.Вишневський О. Громадянське виховання: благо чи небезпека? // Освіта. — 2000. — 4-11 жовтня. — С. 3; 11-18 жовтня. — С. 4-5.

3.Громадянин — Держава — Громадянське виховання / Упорядники М.П. Рагозін і О.В. Сухомлинська. — Донецьк: Видавництво "Донбас", 2001.

4.Громовий В. Принципи громадянської освіти // Директор школи. — 2000. — № 45. — С. 4-5.

5.Демиденко Т., Магдик О. Підготовка вчителів до здійснення громадянської освіти (теоретичний аспект) // Історія України. — 2001. — № 46 (грудень). — С. 1-2.

6.Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття). — К.: Радуга, 1994.

7.Зверева Г. В. Подготовка будущих учителей к патриотическому воспитанию школьников // Педагогика.

— 2004. — № 7. — С. 39-45.

8.Клепко С. Громадянська освіта: утопії, моделі, філософії // Управління освітою. — 2002. — №№ 18, 19, 20.

9.Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності: Проект // Педагогічна газета. — 2000. — № 6 (72). — С. 4-6.

10.Концепція громадянської освіти в Україні: Проект // Педагогічна газета. — 2000. — № 11. — С. 4-6.

11. Лисенко С. Громадянська освіта в школі // Історія України.

—2002. — № 8. — С. 7-8.

12.Лихачев Б.Т. Гражданское воспитание школьников в целостном учебно-воспитательном процессе // Лихачев Б.Т. Педагогика: Курс лекций. — М.: Юрайт, 2000.

—С. 292-305.

13.Макаренко A.C. Воспитание гражданина. — М.:

—193 —

14.Матушкин С.Е., Ипполитова Н.В. Сущность и особенности патриотического воспитания в современных условиях // Педагогические исследования: гипотезы, проекты, внедрения. — 2001. — № 1. — С. 5-21.

15.Мисик Л. Громадянська освіта: в США, Канаді та Англії: порівняльний аналіз // Історія в школах України. — 2002.

—№ 2. — С. 46-48.

16.Оржехівський В. Через громадянську освіту до громадянської культури // Шкільний світ. — 2000. — № 17. —С. 4.

17.Павленик Б., Рогова 77. Громадянське виховання та освіта // Шкільний світ. — 2002. — № 3. — С. 3-6.

18.Печуркіна-Шумейко Л. Формування громадянськості підлітків засобами соціально-культурної діяльності // Рідна школа. — 2002. — № 4. — С. 27-30.

19.Рагозіна Т.Е., Дрожжина C.B., Лисенко С.А. Вчимося демократії: Практикум з громадянської освіти / За заг. ред. Рагозіної Т.Е. — Донецьк: Видавництво "Донбас", 2000.

20.Рагозін М.П. Демократія від А до Я: Словник-довідник.

—Донецьк: Видавництво "Донбас", 2002.

21.Рагозін М.П. Громадянське виховання: методологія і організація в світлі європейського досвіду // Шлях освіти.

—1999. —№ 4. —С. 16-20.

22.Регіональна модель громадянської освіти Полтавщини // Імідж сучасного педагога. — 2001. — № 7-8. — С. 11-12.

23.Русакова Т.А. Патриотизм. Что это такое? // Студенчество: Диалоги о воспитании. — 2005. — № 4. —

С.21-22.

24.Сайпулаева Т.Ю. Содержание и методы гражданского образования в США // Педагогика. — 2002. — № 5. —

С.91-95.

25.Филонов Г.Н. Гражданское воспитание: реальность и тенденции развития // Педагогика. — 1999. — № 8. —

С.45-51.

—194 —

Тема 7.2

Формування, самовиховання і саморозвиток наукового світогляду особистості у процесі навчально-виховної діяльності

7.2.1.Сутність наукового світогляду, його структурні компоненти та основні риси.

7.2.2.Основні типи світогляду та його функції.

7.2.3.Історичні та філософські основи світогляду.

7.2.4.Вікові можливості процесу формування світогляду людини.

7.2.5.Педагогічні умови ефективності формування наукового світогляду школярів.

7.2.6.Критерії сформованості наукового світогляду особистості.

7.2.1.Сутність наукового світогляду, його структурні компоненти та основні риси

Досягнення провідної мети національного виховання — всебічного розвитку особистості — неможливе без успішного рішення важливого педагогічного завдання — формування світогляду школяра.

Науковий світогляд — найбільш загальна вища форма свідомості. Він дозволяє особистості правильно сприймати та усвідомлювати явища навколишнього життя, надавати їм об'єктивну оцінку. Світогляд є узагальненим і вищим рівнем ставлення особистості до навколишнього світу і дійовим регулятором її поведінки і діяльності. Він включає в себе й інтегрує соціальні, моральні та естетичні відносини учнів і розглядається як визначальний фактор особистісного розвитку людини. Тому досягнення головної мети національного виховання — всебічного гармонійного розвитку особистості — неможливе без успішного рішення педагогічного завдання — формування світогляду школяра.

У філософській енциклопедії світогляд трактується як „си-

стема поглядів людини на світ в цілому і на своє власне місце в ньому, розуміння і емоційна оцінка людиною смислу її діяльності

іролі людства, сукупність наукових, філософських, політич-

—195 —

них, правових, моральних, релігійних, естетичних переконань та ідеалів людини"1.

З метою достатнього вивчення сутності світогляду вчені оперують такими поняттями, як знання, погляди, переконання та ідеали особистості.

Тому під світоглядом слід розуміти специфічну форму свідомості людини, яка включає в себе систему знань, поглядів, переконань та ідеалів, у яких виражається її ставлення до розвитку природи і суспільства та які визначають її суспільно-політичну і мораль- но-естетичну позицію й поведінку в різноманітних сферах життя. Це визначення дозволяє чітко уявити собі структуру світогляду. Отже, його головними структурними компонентами є наукові знання, погляди, переконання та ідеали людини. Усі ці компоненти укладаються у чітку систему.

Знання як об'єктивний компонент наукового світогляду є системою наукових істин. Науковий світогляд, втілюючи в себе досягнення світової цивілізації, озброює людину науковою картиною світу як системним відображенням найбільш суттєвих сторін буття і мислення, природи і суспільства. Наукові знання є доведенням підтвердження діалектичного погляду на світ.

Знання можуть функціонувати в поняттях, судженнях, теоріях, гіпотезах, що відбивають найбільш суттєві закономірності, зв'язки і відношення об'єктивної дійсності. Наукові знання — обов'язковий компонент наукового світогляду. Але існують знання, які стосуються повсякденної свідомості, що утворюються під упливом традицій, настрою, звичок. Такі знання є компонентом стихійно-повсякденного, наївного світогляду. Знання, в свою чергу, є матеріалом для синтезу інших світоглядних компонентів.

Погляди — це судження, умовивід людини, пов'язаний з тлумаченням тих чи інших природних або суспільних явищ, виявленням свого ставлення до цих явищ. Погляди — це особлива особистісно-психологічна структура, яка перетворює знання із загального, абстрактного змісту свідомості в складову внутрішнього духовного світу особистості. Погляди мають велике значення для світосприйняття людини та впливають на її поведінку. Однак прямий перехід від поглядів до вчинків здійснюється далеко не завжди. Більш дійовим компонентом світогляду людини є переконання.

1Філософська енциклопедія: В 4 тт. — Т. 3. — М., 1964. — С. 454.

—196 —