161 Метоли виховання

внутрішніми інтелектуально-емоційними й психофізіоло­гічними процесами. Зміцнює волю, організовує поведін­ку, стимулює свідоме виявлення сміливості, відваги. Са­мообмеження — здатність відмовитись від бажаного (осо­бистого задоволення, зручності), коли це зумовлено зовнішньою потребою, або на користь чогось чи когось іншого. Це сприяє набуттю досвіду людяності, одержан­ню влади над собою, подоланню жадібності, егоїзму. Са-монавіювання — процес навіювання, адресований самому собі, за якого суб'єкт і об'єкт навіюючого впливу одна й та ж особа. Підвищує рівень саморегуляції, дозволяє су­б'єкту викликати у себе певні відчуття, керувати проце­сами уваги, пам'яті, емоційними реакціями. Від ефектив­ності самонавіювання залежить впевненість, віра людини в себе. Самостимулювання — перетворення реального на бажане за допомогою власних зусиль. Стимулюючи себе, дитина прагне відкрити нове, опирається на самолюбство, самосвідомість, волю, радість від громадського визнання своїх вчинків. Самоконтроль — свідоме регулювання по­ведінки, мотивів, на основі виявлення відхилень у дум­ках, почуттях, вчинках, діях від загальноприйнятих ви­мог. Передбачає самоаналіз, самооцінку, самокритику, са­мообмеження. Перетворившись на звичку, він стає особливо ефективним. Тому, роль педагога полягає у фор­муванні в учнів систематичного самоконтролю за зовніш­нім виглядом, культурою мови, поведінки тощо.

Самовиховання є завершальним етапом шкільного ви­ховання особистості. Цей процес супроводжуватиме її на наступних етапах саморозвитку і самовдосконалення. Уміння адаптуватися, орієнтуватися в непередбачених життєвих ситуаціях, вступати в боротьбу із здавалось би непереборними обставинами чи свідомо обходити небезпе­ки, вирішувати конфліктні ситуації за допомогою компро­місів, не розгублюватись в екстремальних життєвих си­туаціях тощо — саме до цього слід готувати дітей, озброю­ючи їх методами самовиховання.

Генетико моделюючий метод виховання

На відміну від традиційних метолів, він не лише впливає на зміст виховання, а й передбачає спосіб до­сягнення виховної мети, забезпечує таку систему впли­вів, яка зумовлює прогнозованість і керованість вихов­ного процесу. Виховання він розглядає як керівництво

162

Теорія виховання

Методи виховання

163

індивідуальним становленням людської особистості. Цей метод передбачає інтенсифікацію процесу самоусвідом­лення і самозміни вихованця у контексті поставленої моральної вимоги. Крім власне розвиваючої функції, він виконує ще й організаційну, постаючи як певний спосіб організації виховної дії та діяльності дитини. Головне в ньому — вплив соціального середовища на її поведінку. Мається на увазі, що емоційний образ етично-моральної вимоги відповідно спрямовує діяльність і поведінку ди­тини.

За пред'явленою вихованцеві соціальною вимогою фі­гурують авторитетні особи — педагог чи батьки. Від ха­рактеру взаємин між ними і дитиною залежатиме успіх виховного процесу. Цей аспект виховної взаємодії відобра­жає принцип Я — Ти — відношення. У реалізації цього відношення наголос робиться не на «Я» чи «Ти», а на їх взаємозв'язку, який трансформує два особистісних світи в один.

Оскільки рівність між дорослими і дитиною відносна, тому дорослий повинен бути ініціатором спілкування. Вод­ночас дорослі, орієнтуючись у виховному процесі на спів-робітництво з дітьми, враховують їх думку, відгукуються на їхні проблеми, підтримують вияви самостійності. Такі взаємини можуть розвиватися па основі одного з інваріан­тів, які надаватимуть виховному процесу більшої прогно-зованості й ефективності.

Інваріант 1 — формування в дитини здатності й бажання усвідомлювати себе як особистість. Завдання — допомогти дитині усвідомити себе як особистість має ста­ти головним для педагога, без чого неможливе формуван­ня вихованця як суб'єкта власного морально-духовного розвитку. Але дитина тільки мас стати особистістю, в неї ще не розвинено базових особистісних цінностей. Струк­тура образу «Я» дитини переважно емоційно чуттєва, і чим молодший її вік, тим ця особливість виявляється яс­кравіше. Тому треба створювати виховні ситуації, які ви-кликали б у дитини позитивні емоції, оскільки негативні руйнують особистість.

Інваріант 2 — культивування у вихованця усвідом лення цінності іншої людини. Шкільний вік сприятли­вий для виховання в дитини такого розуміння. Стійке праг­нення, яке з часом набуває поведінкової звички, перетво­рюється на почуття любові до людини і виявляється в різноманітних добродійних вчинках. Це почуття має бути безумовним, не пов'язаним з вигодою.

Інваріант 3 — формування у вихованця образу "хоро­шого іншого". Розробляючи виховну стратегію, педагог ви­ходить з основної потреби дитини — мати друзів-товаришів, які поділяють її захоплення, чий статус в ос­новному відповідає її статусу, тобто мати — взаємини приятелювання. Така спрямованість дитячих міжособис-тісних стосунків може позитивно впливати на моральну вихованість і поведінку дитини за умови формування в неї чіткого образу товариша. Такий образ виникає й роз­вивається в процесі спільних дій, в ігрових, побутових ситуаціях, у навчанні тощо.

Інваріант 4 — використання дефекту генерації» у ви­ховному процесі. Понятия «ефект генерації» фіксує внут­рішній процес генерування вихованцем знань-суджень мо­рально-духовного змісту. Йдеться про таке спрямування виховного процесу, коли дитині не нав'язують чужих мо­ральних норм, стандартів, етичних правил, вимог, а вона час від часу сама їх активно творить. Здобуті самостійно знання емоційно збагачуються, позитивно переживаються, чуттєво забарвлюються, набувають особистісного сенсу.

Формулюючи моральні судження, вихованець мусить «приміряти» їх до себе, вони мають стати його мораль­ним надбанням. Тому в цьому процесі переважає моральна рефлексія (самоаналіз), яка мусить бути достатньо гли­бокою.

Інваріант 5 — використання у виховному процесі «ефекту присутності». Категорія «присутність» означає вилив педагога на дитину своєю сутністю, своїми духов­ними надбаннями. Тобто, присутність вихователя — це «робота собою» як основним виховним засобом, що уне­можливлює будь-яке напучування дитини.

Бути присутнім — означає виявляти цілковиту скон-центрованість своїх сутнісних сил, спрямовувати їх на ди­тину, віддаватися повністю своєму задуму. Як виховний засіб, присутність педагога вимагає відповідного контак­ту з дитиною.

Інваріант 6 — культивування у вихованця досвіду сво­боди самому вирішувати різні проблеми. Вміння вихован­ця самостійно вирішувати, діяти згідно з певною етичною нормою реалізується між двома центрами — змістом со­ціальної вимоги і суб'єктом, який мусить зайняти мораль­но значущу, відповідальну й активну позицію щодо неї.

Яким би духовно цінним не був зміст вимоги, він не може сам по собі спонукати дитину прийнятії вільне рі­шення, оскільки завжди наштовхується на опір з боку