Пам'ятки

Давши коротку загальну характеристику культурі, зосередимося на пшеворських пам'ятках України. Вони розміщені у верхів'ях Західного Бугу, верхній та середній течії Дністра .Окремі поховання відомі також у Закарпатті.

Перші тілоспалення на території Галичини відомі з кінця XIX ст. У 1930— 1960-х роках пшеворські старожитності тут досліджували М. Ю. Смішко, І. К. Свєшніков, Г. І. Смірнова, В. Д. Баран. З 1970-х років систематичні розкопки у Подністров'ї та на Західній Волині ведуться Д. Н. Козаком.

Поселення

На відміну від Польщі, пшеворські поселення в Україні вивчені краще, аніж могильники. Зазвичай вони невеликі (близько 0,5 га), розташовані на низьких терасах або мисах і складаються із трьох-п'яти жител, відкритих вогнищ та кількох ям-погребів. Житла — напівземлянки квадратної форми, з довжиною стіни 3—4 м, або наземні будівлі. Стіни мали каркасно-стовпову конструкцію і були обмащені глиною. Усередині житла розмішувалося вогнище, інколи трапляються глиняні або врізані у стінку котловану печі, а також земляні лежанки уздовж стін.

Площа поселень у цей час зростає до 1,5—2 га, порівняно з 0,2—0,4 га пшеворських поселень латенського часу. Селища утворюють гнізда, кожне з яких складається із трьох-восьми поселень. Відстань між ними становить 1—5 км. Докладно вивчені поселення Підберізці, Сокільники, Боратин, Линів складалися із чотирьох-шести жител. Будівлі в цілому подібні до пшеворських: представлені напівземлянками або наземними спорудами каркасно-стовпової конструкції. На кожне житло припадає від п'яти до 10 ям-льохів, що значно більше, аніж за попередніх часів.

Поховання

Поховальний обряд багато в чому нагадує зарубинецький, хоча лише два невеликі могильники (Звенигород та Гринів) розкопувалися цілеспрямовано. Рештки трупоспалення на стороні вміщували в урну, яка часто накривалася кам'яною плиткою, черепком, умбоном шита. Поруч клали побутові речі, знаряддя праці. Деякі з них містять сліди обпаду й, очевидно, супроводжували небіжчика на поховальному вогнищі. Гриневське поховання, що належало представникові племінної верхівки, супроводжувалося мечем у розкішних піхвах, прикрашених ажурною бронзовою бляхою, щитом, двома бойовими ножами, ножицями, наконечником списа тощо. За урну правив великий імпортний глек, виготовлений на гончарному крузі.

Кераміка

Керамічний комплекс пшеворської культури на українських землях мало чим відрізняється від матеріалів, що походять із Польщі. Він включає ліпні горщики, миски, кухлики, вази. Поверхня сильнопрофільованих горщиків нерідко комбінована: верх загладжений, а нижня частина хроповата. Лощений столовий посуд (різноманітні миски, вази, горщики) інколи прикрашався врізними геометричними композиціями (рис. 5). Лощена кераміка становить приблизно 20 %, як і на поселеннях сусідньої латенізованої культури — зарубинецької.

Кераміка поєднує різні етнокультурні риси. Кількісно переважає ліпний посуд, що складається із кухонних горщиків, лощених столових мисок, а також кухликів та плоских дисків. Порівняно з пізньолатенським часом частка лощених посудин у складі керамічного комплексу зменшується до 6—10 %. Як форми, так і орнаментація посудин у різних сполученнях поєднують пшеворські, зарубинецькі та окремі липицькі елементи. Із зарубинецькою традицією пов'язано також поширення дисків-сковорідок, невідомих на цій території за попередніх часів. Гончарна кераміка інколи трапляється лише на зубрицьких поселеннях Подністров'я. Це сіроглиняний посуд липицької культури та провінційно-римський імпорт: амфори, сіро глиняні миски та червонолаковий посуд (рис. 5).

Пшеворська культура потрапила на територію України уже сформованою, тому період її існування у Подністров'ї та на Західній Волині був значно коротший, аніж у Польщі — від І ст. до н. е. до середини І ст. н. е. Починаючи з кінця І ст. н. е. пшеворське населення на західноукраїнських землях змішується з прибульцями — нащадками зарубинецьких племен і носіями липицької культури. На цій основі виникає нове явище — зубрицька культура римського часу. До іншої хвилі пшеворських міграцій належать одиничні поховання воїнів, що супроводжувалися зброєю, кінця II — початку III ст. н. е. (Капустянці, Петрилів, Млинів).

Таким чином, пшеворські старожитності на території Волині та у Верхньому Подністров'ї змінюються зубрицъкою культурою, структурно подібною до пізньозарубиненьких пам'яток. Назва культури (раніше її називали волино-подільською групою пам'яток) походить від с. Зубри поблизу Львова. Вона виділена Д.Н. Козаком у 1980-х роках, хоча деякі поселення цього типу досліджувалися й раніше.