Відповіді до питань для самоконтролю

(практичне №1)

1. Германське мовознавство, або германістика – це наука, предметом вивчення якої є германські мови.

2. Германська група мов є предметом вивчення германістики.

За чисельністю мовців германські мови є однією з найбільших груп індоєвропейської сім’ї мов. Історично вони виникли з спільноіндоєвропейської мови-основи / праіндоєвропейської мови, яка існувала за кілька тисячоліть до нашої ери як мова певної сукупності етнічно споріднених індоєвропейських племен. Поширившись на просторах євроазіатського континенту, індоєвропейці неминуче мусили поділитися на велику кількість племен і племінних союзів. У зв’язку з цим у мові-основі поступово виникали місцеві відмінності, вирізнялися так звані мовні ареали, на основі яких із часом створювалися окремі діалекти. Діалектичне розчленування поступово поглиблювалося, і протягом дуже довгого періоду відбувалося перетворення мови-основи на цілу низку окремих споріднених мов. Вважають, що розпад спільноіндоєвропейської мови стався в 2/3 (1/2) тисячолітті до нашої ери. Ті індоєвропейські мови, які виділялися з мови-основи, успадковували ці фонетичні й граматичні риси, а також досить значний спільний лексичний фонд.

Західна підгрупа: англійська, німецька, нідерландська (голландська), африкаанс (бурська), їдиш, фризька.

Північна (скандинавська): ісландська, норвезька, фарерська, шведська, датська.

Східна: готська, бургундська, вандальська (“мертві” мови).

3. Зв’язки з іншими мовознавчими дисциплінами. Германське мовознавство ґрунтується на засадах і положеннях загального мовознавства. Воно також тісно пов’язане з такими лінгвістичними науками, як: порівняльне мовознавство (порівняння різних мов, вироблення їх типології, встановлення закономірностей, притаманних усім мовам), діалектологія, лінгвістична географія (вивчення й інтерпретація просторового розміщення мовних явищ, особливостей поширення мов, взаємодії мов, які існують на прилеглих територіях).

4. Зв'язок германістики з дисциплінами немовознавчого циклу полягає в тому, що здобутки історії, археології, етнографії, історії мистецтва, антропології тощо допомагають у відтворенні та розумінні мовних явищ.

5. Метод (грецьк. methodos – шлях дослідження, пізнання) – система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці, тобто спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності.

Методи: загальнонаукові і спеціально-наукові.

Кожен метод має свою “ділянку” дослідження, свій матеріал, свою мету, своє коло вимог і обмежень, власні прийоми.

У мовознавстві виділяють такі основні методи: описовий, порівняльно-історичний, зіставний і структурний. Також застосовуються дослідні методи до вивчення двох часових “зрізів” мови – синхронічний та діахронічний.

6. Порівняльно-історичний метод – сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку.

Метод ґрунтується на наукових прийомах відтворення (реконструкції) не зафіксованих писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомірного порівняння відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов, відомих за писемними пам’ятками або безпосередньо за їх уживанням у мовленні.