Информация по реабилитации / Апанасенко Г.Л., Попова Л.А., Магльований А.В. - Санологія. Медичні аспекти валеології - 2011

«Здоровою може вважатися людина,  —  писав ще в 1941 р. американський теоретик медицини Г. Сигерист, — яка відрізняється гармонійним фізичним та розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього фізичного та соціального середовища. Вона повністю реалізує свої фізичні та розумові здібності, може пристосовуватися до змін у навколишньому середовищі, якщо вони не виходять за межі норми, і робитьть свій внесок у благополуччя суспільства, відповідно до своїх здібностей. Здоров’я тому не означає просто відсутність хвороб: це щось позитивне, це життєрадісне і охоче виконання обов’язків, які життя покладає на людину».

Визначення здоров’я, сформульоване в преамбулі Статуту ВООЗ у 1948  р., грунтується на тих положеннях, які висунув Г. Сигерист: «Здо­ ров’я  —  це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів». Існує ще більше сотні дефініцій здоров’я, проте вони, як і наведені вище, не можуть задовольнити потреби практичної охорони здоров’я. По-перше, вони або носять загальний методологічний характер (визначення Г. Сигериста і ВООЗ), або, по-друге,обмежуютьсячастковостями.Іголовне:те,щонепіддаєтьсявимі- рюванню, не може бути об’єктом наукового аналізу, а все, що не може бути виражено у загальних вживаних термінах, за словами Г. Лейбніца, не існує.

Теоретичні підходи сучасної медицини носять переважно описовий характер, що змушує її звертатися, в основному, до середньостатистичних даних, абсолютно непотрібних для вибору індивідуально оптимальної корекції стану організму конкретного пацієнта. Вони фіксують окремі параметри життєдіяльностіклітинного,тканинногоабоорганногорівнямакроорганізмуітомунедозволяють досліджувати більш високий —  на рівні цілісного організму процес життєдіяльності біосистеми. Отже, і методи, що створюють експериментальну таклінічнуосновусучасноїмедичноїнауки,неєадекватнимиїїметі —  корекціїстануконкретногоцілісногоорганізму.Томулогічноприпустити,щодотих пір,покинебудествореноадекватнийспосібоцінкизагальногостануцілісного організму, не буде механізму для вироблення стратегії і тактики цієї корекції, всі зусилля медицини не будуть приносити бажаних результатів.

Здоров’я багато в чому ще залишається абстрактно-логічною категорі-

єю, а теоретичний аналіз її сутності можливий тільки за допомогою моделей. У зв’язку з цим санологію можна розглядати і як науку про вибір таких показників,якіпридатнідляпобудовимоделейздоров’я.Уцьомувідношенні перспективним є функціональний підхід, у відповідності з яким здоров’я людини слід оцінювати за його здатністю здійснювати природні життєві функції (прояви здоров’я). Досконалість цих функцій у людини може бути охарактеризована  —  в тому числі і кількісно  —  резервами енергетичного, пластичного та регуляторного їх забезпечення. З урахуванням найвищих рівніворганізаціїлюдиниформуютьсяіпроявиздоров’я.Саменацихпринципах побудована дефініція соматичного здоров’я.

61

Виходячи з суті, дефініцію здоров’я можна представити таким чином:

Здоров’я  —  це динамічний стан людини, який визначається резервами механізмів самоорганізації (стійкістю до впливу патогенних факторів і здатністю компенсувати патологічний процес), характеризується енергетичним, пластичним та інформаційним (регуляторним) забезпеченнямпроцесівсамоорганізації,атакожєосновоюпроявубіологічних (виживання  —  збереження особини, репродукція  —  продовження роду) і соціальних функцій.

Найважливіша відмінність цього визначення від безлічі інших дефініцій здоров’я  —  це його операціональність, тобто наявність цілком ідентифікованих критеріїв (механізми самоорганізації; енергетичні, пластичні та інформаційні резерви їх забезпечення; прояви здоров’я), на основі яких може бути побудована шкала «позитивного» здоров’я. На сьогодні не існує інших визначень індивідуального здоров’я, що мають ознаки операціональності.

Проявом здоров’я людини є репродуктивне здоров’я.

6. РЕПРОДУКТИВНЕ ЗДОРОВ’Я (санологічні аспекти)

6.1. Загальні положення

На біологічному рівні функціонування у людини є два завдання  —  вижити і відтворити собі подібних.

Реалізація першого завдання пов’язана з такими поняттями, як адаптація, адаптаційний потенціал, рівень індивідуального фізичного здоров’я. Друге завдання вирішується тільки репродуктивно здоровими людьми.

У найкращому випадку рівень репродуктивного здоров’я оцінюється за результатами функціонування репродуктивної системи  —  кількість зачать, що відбулися, і кількості своєчасно народжених здорових дітей при відсутності штучних обмежень (протизаплідні прийоми, аборти). Ці два показники слід використовувати для оцінки репродуктивної функції жінки (для чоловіка  —  тільки перший). Але оскільки обмеження дітонародження стало неминучим атрибутом життя сучасної людини, то справжні показники рівня репродуктивного здоров’я на сьогодні є потенційною, абстрактною величиною, яка практично не враховується, а реально обраховується результат усвідомленої людиною регуляції своєї дітородної функції.

Відомо,щорепродуктивнасистемаєвідносноавтономною,інемаєпрямої кореляціїміжстаномзагальноготарепродуктивногоздоров’я.Високийрівень загального здоров’я може бути при низькій здатності до народження дітей і навпаки. Поряд з цим, існує загальний біологічний механізм, що пов’язує ці

62

два аспекти і спрямовує функціонування організму в доцільне в даних умовах русло  —  це стрес. При загрозі виживання репродуктивна функція відключається і зачаття не відбувається, тому що інтереси популяції в ієрархії стратегій життєдіяльності стоять на другому місці після індивідуального виживання. З цієї ж причини стрес може переривати вагітність, при тому порушується нейроендокринний вплив на її перебіг в організмі (так звану«домінанту ва-

гітності»). Г. Сельє вважає, що жіноче безпліддя при тривалому стресі відно-

ситьсядо«хворобадаптації».Чимвищийадаптаційнийпотенціал,чимвищий рівень фізичного та психічного здоров’я людини, тим більша ймовірність збереження репродуктивного здоров’я в умовах перевантажень.

Інший аспект цього ж вибору між індивідуальним виживанням і репродукцією  —  це токсикоз вагітності, що призводить до невиношування плоду, як прояв недостатньої адаптації до вагітності внаслідок низького рівня соматичногоздоров’яматері.Яквидно,механізмомвідборувданійситуації також є стрес, «стрес вагітності».

Рівень репродуктивного здоров’я залежить від:

–репродуктивного потенціалу людини;

–статевої культури як складової частини розуміння феномену Чоловіка

іЖінки;

–сексуального розвитку і сумісності партнерів;

–грамотного регулювання дітонародження та готовності батьків вико­ нувати свої функції.

Яквжезазначалося,різнііндивідуумимаютьрізнийвихідний,визначений природою, репродуктивний потенціал. Він пов’язаний, насамперед, із спад-

ково детермінованою здатністю репродуктивного зачатку і станом нейро-ен- докринно-імунного статусу, детальний аналіз якого знаходиться в компетенції спеціалістів. Санологічний аспект даної проблеми —  формування та збереження репродуктивного здоров’я напротязі життя. Профілактика порушень, що знижують репродуктивне здоров’я, значною мірою пов’язана з благополуччям статевого життя, основною складовою якого єстатева культура.

Це поняття значно ширше, ніж культура сексуальних відносин. І саме в цьомурозуміннімаєпроходитистатевевихованнясуспільства.Формування гармонійних відносин між чоловіком і жінкою базується на розумінні феномену Чоловіка і Жінки.

Чоловік і Жінка  —  це два різні світи, два начала, які один одного породжують і взаємно доповнюють (Ян і Інь). Обидві статі рівні. Чоловічий аспект космічних енергій  —  відцентровий, розмножувальний, що чинить форми. Жіночий аспект  —  доцентровий, все збирає, уніфікує, зберігає.

Чоловік є вираженням активного, свідомого, що дає початок, реалізує себе в матеріальному житті; жінка  —  пасивного, прагне до пізнання себе. Разом вони символізують частини одного кільця Життя. Вектор діяльності чоловіка спрямований на матеріальне життя. Чоловік більш

63

соціальний, конкретний, інструментальний; він повинен знати, що і як робити та відповідати за це. Жінка, як втілення матеріального початку, прагне, навпаки, до духовності, самопізнання; вона більш тонка, чутлива, сприйнятлива, менш соціалізована, але більш біологічна, тому що життя виходить із її лона.

Біологічнівідмінностічоловікаіжінкидетермінованінахромосомному рівні. Додатковий генетичний матеріал у другій Х-хромосомі у жінки визначає не тільки ознаки статі, а й більшу життєздатність. Щоб створити чоловіка, природа докладає додаткових зусиль, тому що внутрішньоутробне формування чоловічої особини більш складне, ніж жіночої. Хлопчиків народжуєтьсябільше,але тривалістьжиття чоловіків менша. Це узгоджується із функцією чоловіка в популяції, який є носієм генетичної різноманітності. Чим швидший «оборот» чоловіків, тим генетично різноманітніша популяція. Жінка  —  носій кількісного начала, бо кількість народжених дітей не може бути більше визначеної.

Незважаючинагенетичнуприналежністьдопевноїстаті,коженчоловік і кожна жінка несуть в собі елементи протилежної статі. Питома частка цих елементів визначається кількістю і співвідношенням жіночих та чоловічих статевих гормонів, що впливають на морфологічні, фізіологічні, психічні та сексуальні прояви. Популяція має цілий спектр комбінацій чоловічих і жіночих проявів, які можна віднести більшою чи меншою мірою до норми. Але є крайні варіанти  —  жінкоподібні чоловіки і чоловікоподібні жінки, які мають бісексуальну або чітку гомосексуальну орієнтацію. Як розцінювати це явище? Тривалий час сучасна наука відносила його до збочень або до патології. Зараз існує точка зору на це явище як на крайній варіант норми. Частина випадків гомосексуальності, мабуть, є наслідком порушення формування психосексуальної орієнтації ще у внутрішньоутробному періоді, інша частина  —  наслідок засвоєння потенційно бісексуальними особинами цієї форми поведінки в процесі життя. Зараз ця проблема привертає пильну увагу як в науці, так і у суспільстві.

За своїми фізіологічними особливостями чоловіки більш симпатотонічні, ніж жінки, а жінки, відповідно, більш ваготонічні. Основний обмін у чоловіків вищий за жіночій приблизно на 10 %. Чоловіки здатні до більш високого, ніж жінки, фізичного і психічного напруження та швидкого його розвитку. Вони більш імпульсивні. Жінки витриваліші, ніж чоловіки, у ситуаціях постійних, але не дуже великих навантаженнях. Підвищена симпатотонічність, агресивність і м’язова маса у чоловіків зумовлені значною мірою впливом андрогенів. Андрогени  —  анаболи по відношенню до ске-

летних м’язів, у той час як жіночі статеві гормони  —  анаболи по відно-

шенню до жирової тканини. Тому силові види спорту в принципі протиприроднідляжінки.Естрогени,яквідомо,проявляютьзначнуантисклеротичну дію, з чим частково пов’язана тривалість життя жінки.

64

Психіка чоловіка і жінки має різну організацію. Чоловік за своєю суттю  —  це піонер, творець конструкцій. Жінка йде за чоловіком, організовує йому тил. Вона перетворює простір, наповнює конструкції, охороняє і втілює досягнуте чоловіком. Рівновага між постійним прагненням уперед і тенденцією до утримання, глибокого опрацьовування, засвоєння отриманого складає гармонію чоловічого і жіночого начал.

Жінки більше здатні до засвоєння інформації, дівчатка швидше, ніж хлопчики, розвиваються, раніше починають говорити, краще навчаються в школі. Однак наприкінці шкільного курсу хлопчики швидко беруть реванш завдякисвоїйініціативності,активності,схильностідоабстрагування,здатності повністю віддаватися творчому процесу. Ці якості пов’язані з більшою концентрацією уваги у чоловіків, здатністю до глибокого зосередження і агресивності, що визначається передусім впливом андрогенів.

Жінки більш сенситивнi, мислення їх ближче до конкретно-образно- го, увага не зосереджена, скануюча. Жінки бачуть «все», але «по-троху», інтуїтивно схоплюють ситуацію в цілому. Це зрозуміло в зв’язку з їх біологічною функцією. Жінка повинна розсіяти свою увагу, свою любов на багатьох дітей, чоловік  —  сконцентруватися, напружитися і захистити своє вогнище. Жінка, як правило, ніколи не забуває, що вона жінка, навіть якщо вона займається чоловічою справою і змагається з чоловіком. Природа міцно тримає її у своїх обіймах, не дозволяє забути своє біологічне призначення і повністю віддатися творчості. Це обмеження  —  розплата жінки за свою велику біологічну місію. Творчих особистостей більше серед чоловіків.

Відомабезліч інших статевих психологічних відмінностей. Так, у жінок слабше просторове (об’ємне) сприйняття, погана орієнтація на місцевості. Можливо, це пов’язано з більш повною латералізацією їх мозку (поділ за функціями правої та лівої півкулі), тому що саме шульги (лівші, люди з неповною латералізацією мозку) мають найрозвиненішу просторову уяву та є кращими архітекторами і кравцями. Жінки більш схильні до сліз, оскільки, за приблизно однакової з чоловіками інтенсивності почуттів, вони мають слабші механізми гальмування в ЦНС.

Учоловіківіжінокрізніпсихологічніпріоритети,різні«больовіточки».

Учоловіка  —  це соціальна самореалізація і м’язова сила, у жінки  —  зовнішні дані та діти. Тому ніколи не можна критикувати, принижувати чоловіка в контексті його соціальних невдач, а жінку  —  за її зовнішність. На схилі років чоловіки найбільше страждають від втрати соціального авторитету і м’язової сили, жінки  —  від втрати зовнішніх даних і відходу дітей.

Сексуальна сфера чоловіка і жінки також має суттєві відмінності. В силу біологічного призначення сексуальна і власне репродуктивна сфери займають у психіці жінки значно більшу частку, ніж у чоловіка. Чоловік більшімпульсивний, ініціативний, алейогожиттявменшіймірі,ніжжінки,

65

підпорядковане «поклику статі». Жінка менш активна своєю поведінкою, але це не означає, що бажання її слабші, вони менш гострі, але потужніші та постійні. Її тактика  —  не завойовування, а зваба.

Сексуально жінка в процесі життя дозріває, як уже зазначалося, повільніше, ніж чоловік. Ця ж особливість характеризує поведінку жінки при її безпосередніх контактах з чоловіком. Вона вимагає більш тривалої сексуальної підготовки, у неї більша потреба в сенсорному контакті, ніжності (ерогенних зон на жіночому тілі значно більше, ніж на чоловічому). Чоловік в цій сфері більше біологічний. Сприйняття протилежного начала має різні ступені зрілості і у людини, яка розвивається, змінюється протягом життя.

Наведемо за відомими літературно-художніми образами стадії становлення сприйняття жінки чоловіком: Єва (статева партнерка), Олена (об’єкт романтичної любові), Мадонна (веде, спрямовує і допомагає), Афіна (мудра). Відповідно сприйняття чоловічого начала жінкою проходить наступні стадії: Адам (відповідний до Єви), Лицар на білому коні (відповідний до Олени), Вісник (відповідний до Мадонни) і Вчитель (відповідний до Афіни). Дисгармонії в психічному розвитку нерідко супроводжують відставання в дозріванні жіночого і чоловічого начала, і тоді людина, яка старіє, виявляється інфантильною в своїх виборах.

Для гармонійного сексуального союзу бажана «різниця градієнтів» у ступені зрілості, досвіду статевих партнерів (зрілий чоловік  —  молода жінка і навпаки). У рівному шлюбі молодих людей жінка нерідко залишається не пробудженою у статевому відношенні.

Відмінності в сексуальній сфері вимагають високої культури спілкування чоловіка та жінки. Цього потрібно навчати. Людство нагромадило величезну кількість знань у цій галузі та їх належить аналізувати і узагальнювати. На жаль, європейська культура є найбіднішою і примітивною в цьому відношенні.

У слов’янських країнах соціально-суспільний інститут чоловіка та жінки істотно постраждав внаслідок ідеологічної обробки суспільства після 1917 р. У 1924 р. у «Робітничій газеті» з’явилася стаття професора Залкінда «дванадцять статевих заповідей революційного пролетаріату», з якої випливало, що «статевий підбір» повинен будуватися по лінії класової «революційно  —  пролетарської доцільності», і «клас в інтересах революційної доцільності має право втручатися в статеве життя своїх співчленів». Незважаючи на свою абсурдність, ці тези стали дієвими найтоншій царині людських відносин  —  інтимній сфері, нівелюючи і спотворюючи її.

З тридцятих років у СРСР були заборонені всі наукові розробки, що стосуються цієї сфери. Чоловіки і жінки були замінені товаришами. Тепер нашому суспільству треба заповнювати цю прогалину в своєму вихованні та освіті.

66

Роль чоловіка і жінки в сім’ї, як уже зазначалося, різна. Наша цивілізація є чоловічою за суттю, тому можна сказати, що «дім сучасного чоловіка  —  це соціум». Чоловік часто є «рупором жінки в соціальному житті», а не навпаки. Деякою мірою це зумовлено біологією і психологією. Жінка часто виступає психологічним лідером, а чоловік  —  поведінковим, тобто вона спонукає, а він робить. Крім цього, стреси в репродуктивному періоді можуть знижувати дітородну функцію жінки і негативно впливати на здоров’я плоду. Тому на період дітонародження жінці бажано бути ближче до свого дому, подалі від негативних соціальних впливів. Після виконання своєї біологічної функції жінка швидко надолужує згаяне в соціальному житті. Жінка відіграє провідну роль у створенні мікроклімату в сім’ї. Вона формує у членів сім’ї відчуття «вогнища» (родинне почуття), зміцнює і береже свій осередок. Її культура, поведінка виховують дітей, особливо синів (мати  —  вихователь синові, але вчитель дочки, батько  —  навпаки). Син рабині не може бути внутрішньо вільним. Сини деспотичних матерів, зазвичай, мають слабку волю. Під впливом матері в сина створюється ідеал жінки. Таким чином, жінка-мати стоїть біля витоків формування духу й характеру етносу.

При створенні сім’ї чоловік і жінка повинні знати, що розвиток внутрішньосімейних відносин має свою динаміку, в якій є критичні періоди. У критичному періоді визначаються подальші цілі розвитку, програми спільного життя, і до цього потрібно бути готовими. Рідко бувають «шлюби за призначенням». «Шлюби, укладені на небесах», коли чоловік і дружина здійснюють якусь загальну ідею, завдання не сімейного, а загальнолюдського значення. Такі шлюби часто бувають бездітними.

У міру підростання дітей і створення ними власних сімей батьки повинні відокремлювати їх не тільки у фінансовому відношенні, але і територіально. Особливо це стосується синів, оскільки несвідома залежність від авторитету і енергетики матері не дозволяє їм повною мірою стати чоловіками своїх дружин. Проблема «свекруха  —  невістка» вічна, тому що має суттєвий біологічний компонент.

Стосунки чоловіка і жінки в сім’ї складаються на основі тих функцій, яківониприймають.Вибіртієїчиіншоїроліпов’язанийзпсихологічноюта поведінкової зрілістю. Існує класифікація типів чоловіків і жінок (Е. Берн), згідно з прийнятими ролями: чоловік, який міцно засвоїв роль батька («чо- ловік-батько»), чоловік-чоловік, чоловік-син (інфантильний, якому постійно потрібне співчуття), жінка-мати, жінка-жінка, жінка-дочка.

Кожен психотип має свої форми статевої поведінки, свої потреби. Найбільш гармонійними є союзи між чоловіком-батьком і жінкою-дочкою, жінкою-матір’ю та чоловіком-сином, чоловіком-чоловіком і жінкою-жін- кою. Сім’я  —  динамічна структура, тому що взаємини, які склалися в процесі життя, як правило, набувають нюансів.

67

Біологічні та психологічні особливості чоловіків і жінок накладають відбиток на соціальні аспекти їх діяльності. Є переважно чоловічі та жіночі професії. Існують види діяльності, в яких повніше розкривається чоловіче або жіноче начало. Чоловік створює, утримує та відновлює порядок у системі, справедливість (як її розуміє дане суспільство), перш за все, засобами тиску, силовими прийомами, включає «війну».

Жінка створює тил, виконує миротворчу функцію. Агресивна жінка, яка змагаються з чоловіком, викликає в нього роздратування. Звідси відмінність у жіночійічоловічійформахправління.Характерсучасногосоціуму,якужезазначалося, більшою мірою відповідає чоловічий структурі, для жіночої соціальної самореалізації більш придатною є галузева система, без авторитарного тиску.

Усе це не означає, що мають бути штучні обмеження за статтю при ви­ борі професії, шляху і місця в житті. Вибір має бути природнім, відповідати типу психосоматичної конституції, а в завдання суспільства входить тільки об’єктивна оцінка результатів діяльності.

Духовна сфера. Великими вчителями людства до теперішнього часу були в основному чоловіки. У новій епосі пробуджені жінки, які пройшли досвід глибинної матеріальності та соціалізації, готові до усвідомленої любові, нерідко стають провідниками вищих знань, виконують функцію Вчителів. З реалізацією потенціалу жінки пов’язаний перехід планети Земля на інший рівень еволюції.

У нову епоху, відповідно до слів П. Іванова, чоловік і жінка так будуть «любити один одного, як мати не любить зараз дитя своє», тому що материнська любов має біологічний відтінок, а на Землю прийде усвідомлена любов, якареалізується тільки через відносини жінки  —  чоловіка. Це буде кохання-дарування. Дві вільні і розкриті сутності чоловіка та жінки понесуть на рівних свою загальну чашу любові. З цим явищем буде пов’язаний перехід людства в ноосферу (сферу усвідомленості) за В. І. Вернадським.

Як відомо, відносини створюються, і їх створення  —  великі зусилля. Формування статевої культури вимагає особливих тонкощів та розуміння. Статева культура людини завжди тісно пов’язана з особливостями етносу, до якого належить дана людина. Слов’янський етнос  —  емоційний, глибоко ліричний, романтичний. У слов’ян «своя любов  —  душевна», і раціональний, механістичний підхід до цієї вищої сфери відносин спотворює суть етнічної культури.

Залучення людини до статевої культури відбувається у тісному поєднанні освоєння нею загальної культури. Починається цей процес у сім’ї, але потім акцент статевого навчання та виховання переміщується до школи.

Натепертрадиційнасім’я,щонесевсобівідгомінродовоїорганізації,переживаєкризу.Стаютьзагальноприйнятимиіншіформишлюбу,колиподружжя живе повністю або частково на різних територіях, не фіксує офіційно свого шлюбу тощо. У взаємини статей входять нові елементи, пов’язані з умовами

68

сучасногожиття,швидшим,ніжраніше,статевимдозріванням,розширенням знань у галузі психології і сексології, регуляції дітонародження. Підготовка достатевоготасімейногожиттявимагаєновихпідходів,ацезмушуєсуспільство вчасно і серйозно займатися цією проблемою.

6.2. Сексуальний розвиток і сумісність партнерів

Хоча основна робота із статевого виховання здійснюється в школі, слід розуміти, що коріння моральних цінностей людини, його відповідальність перед самим собою, своїм сексуальним партнером і перед можливим потомством формуються в сім’ї. Діти вчаться цінувати особистість в іншій людині, любити і розуміти її, дивлячись насамперед на відносини між батьками.

Перші посвячення в таємниці статі теж бажано проводити в сім’ї. Найкраще це робити алегорично, за допомогою преси та творів мистецтва. Чим більше інформації з цього питання буде отримувати дитина, тим впевненіше буде почувати себе в спілкуванні з протилежною статтю і тим більш свідомим та адекватним буде її ставлення до свого життя, сексуальності й народження дітей.

У сексуальному розвитку умовно можна виділити три етапи. Перший  —  споглядальний. Дитина пізнає навколишній світ, при цьому її особливо цікавить будова статевих органів, їх призначення, особливості жіночої та чоловічої поведінки. Другий етап  —  формування уявлень про сексуальну культуру і власну сексуальну приналежність. Третій етап характеризується завершенням формувань сексуальної культури.

Елементи цієї культури відображені в шкільній програмі статевого виховання та освіти.

В основі формування статевої культури лежить виховання почуття, яке підкоряє, облагороджує біологічну сферу стосунків чоловіка та жінки. Алгоритм цього виховання наступний:

–Пробудження почуття любові дитини (до мами, батька, інших дітей, тварин і т.ін.).

–Правильнапсихосексуальнаорієнтаціятаадаптаціядитинидозначення статевої функції. Спотворення, коли хлопчик отримує жіноче виховання, а дівчинка виховується як хлопчик, ускладнюють надалі їх сімейне життя.

–Вивчення феномену Чоловіка і Жінки. Молоді люди повинні мати знання про всю багаторівневу систему взаємовідносин цих двох полюсів природи і знати шляхи до їх оптимізації.

Сексуальна культура. Вона засвоюється, коли молода людина вже готова доцього,і будується на основізагальної статевої культури, природно вписуючись в неї.

Неправильне статеве виховання може стати причиною порушення формування платонічного, еротичного та сексуального лібідо і його реалізації.

69

Корекція цих порушень вимагає раціональної психотерапії та психосексуального і сексуально-еротичного тренінгу для розуміння значення статі.

Великі проблеми у статевій поведінці можуть створюватися помилками в загальному вихованні дитини  —  формування психокомплексу «Попелюшки», «Кумира сім’ї», надмірна прихильність до батька чи матері, гіпоабо гіперопіка з боку батьків. Це призводить до формування таких рис характеру, як боязкість, нерішучість, недовірливість, егоїзм, збудливість та ін., які розглядаються як фактор сексуальної дисгармонії в майбутньому шлюбі. Так, надмірна прихильність сина до матері (Едипів коплекс) призводить до того, що він у майбутньому стає поганим чоловіком, нездатним сформувати нормальний психосексуальний зв’язок зі своєю дружиною. Аналогічне можна сказати й про комплекс Електри (надмірна прихильність дочки до свого батька).

Другим чинником у репродуктивному благополуччі подружньої пари є сумісність партнерів. Сумісність може розглядатися на декількох рівнях. Генетична сумісність (за антигенами гістосумісності) корелює зі схожістю запахів особин і, природно, може бути оцінена за запахами. Нюхові підкіркові структури мозку є найдавнішими і беруть участь в обслуговуванні сексуальної сфери. Якщо партнери занадто або, навпаки, недостатньо відрізняються за запахами (відповідно за антигенами гістосумісності), зародок не буде сумісним з організмом матері, тому що він викликає або надмірну бурхливу імунну реакцію (мати реагує на зародок як на алотрансплантат), або ця реакція, необхідна у певних обмеженнях для зміцнення зародка в матці, дуже слабка, і в цьому випадку також відбувається викидень. Значно більш чутливими до запахів є жінки. Таким чином, оптимальним для виношуваннявагітностієсереднійваріантвступенігістосумісностіміжматір’ю і плодом. Антигенна несумісність може виявлятися в імунній реакції організму жінки на сперму чоловіка, що перешкоджає зачаттю.

Фізична та фізіологічна сумісність включає ступінь анатомічної відповідності партнерів, схожість ритмів і пластичних проявів (характер рухів, дотиків). Це, зокрема, добре визначається в процесі танцю, тому танець може служити тестом на пластичну сумісність. Подібність біоритмів відіграє величезну роль у створенні комфорту в стосунках. Подружжя, у яких висока біоритмічна подібність за основним психофізіологічними показниками, більш спокійні, здорові і мають відчуття захищеності в сім’ї. Існує психологічний прийом у мистецтві комунікації: щоб здобути прихильність іншої людини до себе, потрібно увійти з нею в один ритм руху, мови, дихання тощо. Аналогічне тривале взаємне підлаштовування подружжя робить їх з часом схожими в поведінковому малюнку. Відмінності в біоритмічній активності (наприклад, добовому біоритмі  —  «жайворонки», «сови») іноді настільки деформують природний уклад життя кожного з партнерів, що можуть послужити причиною для розлучення.

70