Информация по реабилитации / Апанасенко Г.Л., Попова Л.А., Магльований А.В. - Санологія. Медичні аспекти валеології - 2011

між умовами життя і конкретними моделями поведінки індивіда. Таким чином, «здорова» модель поведінки для даних конкретних умов зменшує ризик виникнення захворювання. Очевидно також, що різні умови життя передбачають різні моделі «здорової» поведінки. Спосіб життя формується суспільством або групою, в яких живе індивід. Тому формування здорового способу життя не є завданням медицини, а твердження про те, що валеологія  —  це наука про здоровий спосіб життя, є помилковим. У той же час обгрунтування принципів здорового способу життя на основі сутності здоров’я  —  прерогатива валеології та інших наук про людину. Крім цього, слід добре уявляти собі логічний ланцюг, що визначає здоровий спосіб (стиль) життя індивіда: висока духовність  —  здоровий спосіб мислення  —  здоровий спосіб життя.

Суспільне здоров’я. У країнах колишнього СРСР, а зараз і в Україні, суспільне здоров’я характеризується системою статистичних показників, що визначають особливості відтворення населення (медико-демографічні характеристики), запас фізичних сил або дієздатність (показники фізичного розвитку), особливості адаптації до умов навколишнього середовища (показники захворюваності). Відповідно до уявлень експертів ВООЗ, які реалізовані в більшості країн світу, популяційне (суспільне) здоров’я має характеризуватися наступними групами показників.

I.Показники, що пов’язані з політикою в галузі охорони здоров’я:

•виділення ресурсів для первинної медико-санітарної допомоги на одного жителя;

•ступінь рівномірності розподілу доходів у суспільстві;

•рівень участі населення в досягненні здоров’я;

•наявність відповідних органів і управлінських структур охорони здоров’я.

II.Соціально-економічні показники:

•рівень приросту населення;

•приріст валового національного продукту;

•рівень безробіття;

•адекватність житлових умов (кількість осіб на 1 кімнату);

•вироблення енергії на душу населення.

III.Надання медичного обслуговування:

•наявність медичного обслуговування;

•фізична доступність;

•економічна доступність;

•рівень розуміння необхідності і кратності профілактичних оглядів. IV. Показники охоплення населення первинною медико-санітарною до­ помогою:

•санітарне просвітництво (індивідуальне та популяційне);

•забезпечення доброякісного харчування;

41

•забезпечення доброякісного водопостачання;

•охорона здоров’я материнства і дитинства;

•планування сім’ї;

•імунізація проти основних інфекційних захворювань;

•забезпечення основними лікарськими засобами;

•можливості лікування основних захворювань і травм.

V.Показники здоров’я популяції:

•частка (%) новонароджених з масою тіла менше 2500 г;

•частка (%) дітей і підлітків з масою тіла, що відповідає віковим нормативам;

•показники психофізичного розвитку дітей та підлітків;

•рівень дитячої смертності (за віковими періодами);

•тривалість майбутнього життя;

•смертність від окремих захворювань;

•материнська смертність;

•загальна захворюваність та інвалідизація;

•показники соціальної та інтелектуальної патології (самогубство, наркоманія, алкоголізм, куріння, дитяча злочинність, споживання транквілізаторів тощо).

Реабілітація  —  комплекс медичних, педагогічних, професійних, соціальних і юридичних заходів, спрямованих на відновлення (або компенсацію) порушених функцій організму, працездатності та соціального статусу.

Рекреація  —  відновлення працездатності за допомогою науково обгрунтованої організації відпочинку.

Поведінка самозбереження  —  соціологічний термін, суть якого  — свідома система дій та відносин, що значною мірою визначають якість сімейного і індивідуального здоров’я. Воно складається з відношення до свого здоров’я та здоров’я інших людей, дотримання здорового стилю життя, виконання медичних приписів та призначень, медичної активності. Ставлення окремої людини, соціальної групи або всього населення до свого здоров’я значноюміроюзалежитьвідмісцяздоров’явшкалірейтингусоціальнихцінностей,якеопосередковуєтьсяустановкамилюдининайогопідтримкуізміцнення. Саме ці установки формують поведінкуcамозбереження.

Найбільш важливі його фактори: збалансоване не надлишкове харчування,раціональнийвідпочинокідостатняфізичнаактивність,здоровасексуальність,вміннясправлятисязістресовимиситуаціями,плануваннясім’ї, відсутність шкідливих звичок.

Санітарна просвіта (визначення ВООЗ)  —  свідомо створенi можливості для набуття знань, які повинні сприяти зміні поведінки у відповідності до сформованої кінцевої мети. Разом з тим, наявність знань не гарантує дотримання індивідом здорового стилю життя. Для цього необхідна мотивація, що забезпечується соціально-економічними стимулами соціуму

42

і його менталітетом, а також володіння відповідними практичними нави-

чками (I know, I want, I can, I do).

Фізіологічні резерви  —  вироблена в процесі еволюції здатність органу, системи, організму в цілому збільшувати в багато разів інтенсивність своєї діяльності в порівнянні зі станом спокою.

Фізичні якості  —  характеристика різних видів рухових можливостей людини. До них відносяться: витривалість, швидкість, сила, гнучкість, координація.

Фізичний стан  —  здатність людини виконувати фізичну роботу. В основі її  —  резерви фізіологічних систем. Виступає проявом здоров’я.

Як було зазначено, практика санології передбачає «управління» (корек­ цію) здоров’ям, що передбачає формування, збереження і зміцнення здо­ ров’я індивіда.

Під терміном управління здоров’ям розуміють формальний процес, що складається з наступних етапів: збір і аналіз інформації про керований об’єкт (індивідуальне здоров’я), побудова програми керованих дій, їх реалізація, оцінка адекватності та ефективності процесу управління (зворотний зв’язок). До появи валеології, що виділила індивідуальне здоров’я в самостійну категорію, процес управління здоров’ям був неможливий (через відсутність даних про об’єкт управління). А в основі процесів оздоровлення лежали дані, отримані емпіричним шляхом.

4.ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ’Я

ЗПОЗИЦІЙ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ

4.1. Загальні положення

Щоб дослідити здоров’я, необхідно зрозуміти феномен Людини, принципи організації її структури. Цього розуміння не могла дати сучасна західна медична наука, орієнтована на дослідження переважно фізичного тіла.

УстародавнічасиіснувалиглибокіуявленняпроЛюдинуякєдинеціле,її структуру, зв’язок зі Світом. На теперешній час наука перекладає ці уявлення своєюмовою,базуючисьнадосягненняхнасампередквантовоїфізики,нейрофізіології та психології. Дослідження останніх двох десятиліть (К. Прібрам, Д. Бом, І. Пригожин, Р. Шелдрейк, У. Вульф, А. Акімов, Г. Шипов, П. Гаряев тощо) дозволили наблизитися до розуміння людини як мікрокосму.

Доарсеналунаукиувійшлиуявленняпролюдинуяксвідомість,занурену в біологічну оболонку, голограмний принцип побудови Всесвіту, голограмна модель свідомості людини, уявлення про людину як носія всієї інформації у Всесвіті. Перебування людини в інформаційно-енергетичних потоках створює власне силове поле, відповідальне за самоорганізацію системи.

43

Мислення людини розглядають як живі голограми, що мають функцію утворення форми, а розвиток її свідомості підпорядкований загальному за-

кону «прихованого порядку», закладеному у Всесвіті. Виявлено фракталь-

но організований хвильовий генетичний код. Знайдено внутрішньоклітинний субстрат, що приймає, фіксує та відтворює інформацію. Це елементи цитоскелету  —  мікроканальці. Оскільки мікроканальці є у всіх клітинах організму, це розширює уявлення про шляхи передачі інформації та механізми інформаційних впливів на людину.

4.2. Людина як система.

Дорозуміннялюдиниякєдиногоцілогоможнанаблизитисязадопомогою системного підходу, що є науковим аналогом принципу цілісності або холізму (holos  —  цілісний, лат.). У валеології людина розглядається як біоенергоінформаційна система.

Система  —  це сукупність елементів і зв’язків між ними, що фун­ кціонують як єдине ціле і мають єдину мету функціонування. Люди­ ­ на  —  це триєдина система з пірамідальним принципом побудови. На її вершині знаходяться вищі цінності, завдання, сенс життя людини; базис представлений фізіологічними потребами («піраміда Maslow»). Услід за стародавніми греками, в піраміді виділяють три рівні  —  нижчий, тілес­ ний (soma  —  тіло, грец.), середній, психічний (psyche  —  душа, грец.) і верхній  —  духовний елемент (nous  —  дух, грец.). Визначальним еле­ ментом, що задає режим діяльності всієї системи, є вершина. Про ос­ танній стало можливим говорити в науці тільки після досягнень гли­ бинної і трансперсональної психології, дозволили проникнути у вищу, ірраціональну, творчу сферу, яку прийнято називати надсвідомістю. Саме цю сферу освоюють адепти духовних традицій. Пірамідальна система має свої принципи організації, що забезпечують її динамічну стійкість:

1.Принципієрархії («Вищеуправляєнижчим,аботонке  —  грубим»). Він виявляє себе в системі поряд з принципом синергізму, що пов’язує «все з усім». Цей підхід дозволив вибудувати алгоритм, стратегію управління здоров’ям, що містить наступні етапи:

–Усвідомлення мети, сенсу життя, оскільки мета є фактором, що вибудовує систему, а без її визначення порядок у системі неможливий;

–оптимізація стану психіки;

–оптимізація енергетичного статусу (стану вітальних енергій);

–оздоровлення фізичного тіла.

Послідовності оздоровчих впливів на людину обумовлює найбільший ефект з найменшими економічними витратами. На принципі ієрархії базуєть­ ­ ся сучасна система немедикаментозної психосоматичної гармонізації­ , що доз­ воляє оздоровлювати і одночасно розвивати людину, розкривати її потенціал.

44

2.Принцип гармонії («Все пов’язано з усім у певних пропорціях»). Це принцип відповідності, що виражається в правильному співвідношенні частин, відомий як «золота пропорція» (ряди Фіббоначчі), або число Фі (0,618). Він лежить в основі поняття здоров’я як внутрішнього порядку, будучи законом цього порядку. У межах пропорції золотого перерізу флюктурує співвідношення діастолічного і систолічного кров’яного тиску, кількість Т- і В-лімфоцитів, тимчасові інтервали кардіоциклу, спостерігаються

уфункціонуванні режиму «робота-відпочинок» продукування біологічних клітин і т.д. Відхід від пропорції «золотого перетину» свідчить або про структурну перебудову фізіологічної системи, або про її декомпенсацію, дезорганізацію.

3.Принцип голографічності («Все є в усьому»). Голографічна орга-

нізація припускає, що в частині цілого закладені всі властивості цілого. Людина є частиною Світу (мікрокосм по відношенню до Макрокосму), свого роду голограмою Космосу. Новітні дослідження психофізіології показали, що свідомість людини є голографічною. Соматична структура людини також підпорядкована цим принципом і має так звані «міні-систе- ми подібності», в яких відображено весь організм. Це райдужна оболонка ока, вушна раковина, слизова оболонка носа, шкіра волосистої частини голови, долонь, стіп та ін. За змінами у цих структурах можна проводити діагностику стану здоров’я, а, відповідно, впливаючи на них  —  корегувати відхилення. Елементарною мінісистемою подібності організму є кожна його клітина.

4. Принцип фрактальності. Фрактали  —  об’єкти, які мають властивість самоподібності. Все в світі створюється за принципом фрактальності (Б.Мандельброт). Це свого роду повторення в різних масштабах стандарту форми. Приклади фрактальної організації: структура бронхіального дерева, судинної та нервової (дендрити) систем, сніжинки, дерева, квіти, листя, кристали, кардіальний цикл людини, людина земна у відношенні до космічного і т.д.

Фрактальність закладена в алгоритмах. Будь-яка повторювана функція, яка неодноразово відтворюється у здоровому організмі, організована фрактально і не є жорстко упорядкованою. У неї завжди є міра свободи у виявах, допускаються певні відхилення параметрів. З цим пов’язана функціональна пластичність системи, її адаптаційні можливості. Варіабельність, розглянута на даному рівні як випадковість, може виявитися такою, що закономірнірно періодично повторюється на більш високому рівні. Чітко виражена періодичність у прояві функції, що супроводжується втратою мінливості, свідчить про напругу системи.

Кожен з трьох рівнів системи «Людина» (тілесний, психичний,духов­ ний) розглядається як підсистема, організована за тими ж принципами, що й ціла система. У цих підсистемах першого порядку, в свою чергу, ви-

45

діляються підсистеми другого порядку і т.д. Підсистеми всіх порядків функціонують у відносно автономних режимах, але при дотриманні принципів взаємозв’язку й підпорядкування нижчого рівня вищому. Принцип взаємозв’язку виявляється як у взаємних впливах різних підсистем, так і в наявності у них спільних блоків, тобто взаємоперехресних. Тому робота однієї підсистеми неминуче втягує іншу, і людина реагує на дії як цілісне.

Як відомо, фактором, що створює систему, є кінцевий результат, мета функціонування системи. Структура системи визначається метою, і зміна мети вимагає зміни самої системи. Порушення в структурі природно знижують вірогідність досягнення мети.

Виділяютьчотиримети,якієбазовідляжиттялюдини.Насоматичному рівні їх дві: виживання, тобто формування та збереження своєї індивідуальної біологічної структури, і репродукція, що забезпечує інтереси виду, збереження популяції. На психічному рівні людина прагне реалізувати себе як особистість, тобто прожити повноцінне життя в суспільстві. У вищій сфері, сфері надсвідомості, людина робить внутрішній шлях психічної трансформації, розвиває альтруїзм, намагається зрозуміти себе і Світ, себе у Світі, прожити життя у гармонії зі своїми індивідуальними здібностями, тобто проявити себе як творець, духовна індивідуальність. Звичайно, перевага може віддаватися різним цілям  —  залежно від рівня розвитку індивіда та обставин його життя.

Згідно з переліком цілей життя людини визначаються окремі аспекти санології як науки: 1) індивідуальне соматичне здоров’я (діагностика, прогнозування, формування, збереження і зміцнення) та адаптація, яка спрямована на стратегію виживання; 2) репродуктивне здоров’я у всьому різноманітті цієї проблеми; 3) психічне здоров’я і управління ним; 4) роль вищих аспектів свідомості у збереженні здоров’я.

Розглянемо функціонування системи «Людина». Будь-яка жива система будується і функціонує на основі інформації, енергії і речовини. Інформація організовує в просторі та часі речовину і енергію, визначає їх структуру. У сучасній медицині нагромаджені знання про біологічну структуру людини і у меншій мірі  —  психічну. Вища сфера  —  вищі аспекти свідомості  —  ще тільки починає досліджуватися. Інформаційна матриця біологічної структури  —  це генетичний код, інформаційними структурами адаптивного призначення є регуляторні системи  —  нейро-гормонально (гуморально)-імунний комплекс, що спрямовує функціонування організму як цілого для забезпечення виживання та репродукції.

Інформаційною матрицею психіки в даний час вважається програма, закладена у хвильовій компоненті генетичного коду (П. Гаряєв, 1998 р.) і розкривається за допомогою механізму усвідомлення. Усвідомлення скеровує психологічні та поведінкові реакції людини на пізнання себе і життя, що відрізняє людину від тварини. При цьому людина має свободу вибору.

46

Через усвідомлення людина може орієнтувати свою психіку на збереження індивідуального фізичного та репродуктивного здоров’я, забезпечувати соціальну адаптацію та свій психічний розвиток.

Однак для завершення будь-якої програми життя завжди необхідна, крім усвідомлення, ще робота з почуттями та відчуттями і прийняття даного досвіду в позитивному розумінні як «уроку життя». А повне безумовне прийня­ття­ є любов. Усвідомлення і любов —  це два «ключі», за допомогою яких людина  розкриває двері свого потенціалу і вчиться керувати здоров’ям.

Людина відноситься до відкритих (частково), складних, нерівноважних, нелінійних систем. Ці системи вивчаються синергетикою –наукою про самоорганізацію складних систем, виникнення порядку з безладу, хаосу. Порядок передбачає наявність якоїсь форми, в якій він проявляється, а хаос  —  це доформовий стан, що породжує форму. Ця ідея перегукується з ідеєю еволюції людини як космічної істоти і принципом ієрархії, закладеним у структурі людини, що організовує її.

За допомогою системного підходу найбільш глибоко проаналізовано біологічний рівень людини. Як єдине ціле біосистема має такі інтегральні якості, котрих не проявляють її окремі елементи (фізіологічні системи, органи, тканини, клітини). Ці елементи поза організмом не можуть підтримувати індивідуальне існування. У межах організму, задля координації цілої системи, ступені свободи окремих елементів обмежені за рахунок їх взаємодії, взаємозумовленості в цілому ансамблі. Ця взаємодія припускає, з одного боку, принцип економічності структур, а з іншого  —  багаторазове підстраховування функцій, тобто в кожному елементі є безліч субелементів, які можуть використовуватися іншими елементами.

Загальноприйнятими особливостями біологічної системи вважаються наступні:

1. Здатність до збереження індивідуального існування за рахунок самоорганізації.Допроявівсамоорганізаціївідносятьсяздатністьдосамовідновлення, саморегулювання та самовідтворення. Самовідновлення пов’язане з постійним взаємним обміном організму із зовнішнім середовищем. Організм відноситься до систем відкритого типу, але з обмеженим засвоєнням інформації, енергії і речовини, що поступають. Засвоюється тільки те, що йому необхідне. У процесі самооновлення біосистема підтримує свою впорядкованість, перешкоджає руйнуванню і тим самим вступає у протиріччя з другим законом термодинаміки. Підтримання ступеня впорядкованості виявляється в гомеостазі. Безперервність обміну з середовищем забезпечує динамічну стійкість системи, тобто збереження її в русі. Порушення цього обміну викликає захворювання.

Другим проявом самоорганізації є здатність системи до саморегулювання. Вона заснована на взаємоспрямованих інформаційних потоках між елементами. Особлива роль при цьому належить зворотним зв’язкам, які

47

інформуютьрегуляторніструктурипрорезультаткорисноїдіїелементів-ви- конавців. Зворотні зв’язки можуть бути негативними (гальмівні, стабілізуючі) і позитивними (стимулюючі), які забезпечують розвиток системи або (в умовах патології) її руйнування. Як правило, слабкі сигнали активують систему, а сигнали більшої сили проявляють гальмівну дію. Звідси виникає уявлення про дозозалежність регуляторних ефектів.

Організація регуляції за принципом коливального контуру (тобто наявність як прямих, так і зворотних зв’язків) і принцип дозозалежності регуляторних ефектів лежать в основі саморегуляції та саморозвитку людського організму. За принципом коливального контуру організована як фізична, так й інформаційно-енергетична сфера людини. Всі клітини, тканини, органи здатні поглинати, кумулювати і випромінювати енергію певних хвиль. Ці хвильові контури налаштовані на різні частоти, але випромінювання від кожного типу структур є когерентним, тобто представляє гармонійні коливання, що збігаються за частотою. У зв’язку з цим людину можна розглядати як природний лазер з надзвичайно високою когерентністю випромінювання, але з дуже низькою інтенсивністю.

Третім проявом самоорганізації біосистеми є здатність до самовідновлення. Це якість обумовлена насамперед регенерацією, а також наявністю множинних паралельних регуляторних впливів в організмі на всіх рівнях його організації. Компенсація недостатніх функцій за рахунок цих паралелей дозволяє вижити організмові в умовах пошкодження, ступінь компенсації при цьому відбиває рівень життєздатності.

Роботами Р. Шелдрейка (1981 р.) в біологію і медицину було введено уявлення про те, що механізми самоорганізації соми людини закладені в його «силовому полі». Саме у цьому полі є матриця, яка керує формуван-

ням і життєдіяльністю фізичного тіла. Згідно з вказаним уявленням, яке інтенсивно розробляється, засновані множинні енергоінформаційні способи корекції соматичного здоров’я.

2. Здатність до саморозвитку. Відомо, що онтогенез є генетично запрограмованим. Одна гістогенетична програма закономірно змінює іншу, підготовлену нею ж. Забезпечується це у біосистемах, головним чином, позитивними зворотними зв’язками. При розгляді надсистемних аспектів цього феномену, згідно з В. І. Вернадським, слід враховувати асиметрію простору живої системи (правизна-лівизна). Оскільки простір та час пов’язані, то і час життя є асиметричним і змінюється тільки в одному напрямку. Це універсальна властивість біологічного життя проявляється закономірно в старінні та смерті. Проте наукові досягнення останніх років показали, що ці процеси можна істотно уповільнити і відсунути. Реалізація мрії людства про довге, здорове та щасливе життя лежить в керуванні психікою, розкритті свого потенціалу і набутті вміння регулювати функціонування своєї ДНК.

48

3. Самовідтворення. В. І. Вернадський виділив величезну енергію розмноження як одну з головних властивостей живого. А. Ленінджер вважає здатність до самовідтворення«квінтесенцією стану, який ми називаємо життям». Реалізація цієї властивості, що забезпечує інтереси виду, грунтується на передачі потоку генетичної інформації наступним поколінням організмів. Проте на даний час в науці, поряд з уявленням про видове безсмерття, з’явився термін «індивідуальне безсмерття». У нього вкладається не стільки уявлення про продовження життя у фізичному тілі, скільки робота з розкриттям потенціалу людини. Досягнення трансперсональної психології (С. Гроф, 1994, 2001 р р. та ін.) тлумачать на користь того, що при певному рівні розкриття свідомості людина може усвідомлювати себе і при відокремленні (розтотожненні) від фізичного тіла. Тоді те, що ми називаємо смертю, просто трансформаційний процес, перехід вічної свідомості на інший рівень життя, в інші виміри. Самопізнання дозволяє людині розкривати та відтворювати в собі творче начало. Таким чином, є два рівні самовідтворення людини  —  біологічний (творчість тіла) і власне людський (вища творчість).

Біологічний аспект існування пов’язує людину з тваринним світом. Але свою еволюцію людина робить насамперед у психічній сфері, трансформуюєїї,розширюєсвідомість,освоюєновіїїрівні.Усяпсихічнасфералюдини ділиться на усвідомлену і неусвідомлену частини. Неусвідомлена частина становить близько 90 % всього психічного матеріалу. Еволюція свідомості припускає збільшення частки усвідомлюваного матеріалу і освоєння вищих рівнів свідомості.

Сучасні наукові уявлення про людину включають наявність у неї, поряд з фізичним тілом, ще хвильової, енергоінформаційної структури, так званого біополя. Людина перебуває в потоці інформації та енергії, взаємодіє з ними, трансформує їх і випромінює. Носієм цього випромінювання є біополе. Людина при цьому функціонує як своєрідний коливальний конту р. Найбільш активними генераторами енергії в людини є мозок і серце. Форма серця  —  кардіоїд  —  є також ідеальною для сприйняття енергії. Поглиблене наукове вивчення біополя почалося з відкриття ефекту Кірліан, який виявив світіння навколо частин тіла, що зберігається після видалення цих частин.

Біополе має хвильову природу, але характер його ще до кінця не вивчений. Біополе не можна зводити лише до відомих фізичних параметрів (магнітне, електромагнітне, теплове). Його також формують так звані торсійні поля (поля крутіння  —  носії інформації), і, можливо, інші, ще не відомі науці стани існування матерії.

Зміни в біополi пов’язані зі змінами у фізичному тілі і навпаки. Оскільки біополе несе інформацію про стан структур тіла, його корекція є обов’язковою у практиці оздоровлення.

Видима частина поля називається аурою. Найбільш інтенсивна вона навколо голови. Аура сприймається (при певному навику) звичайним зо-

49

ром. За вібраційними характеристиками аури, що відбиваються в її кольорі, можна проводити діагностику психо-емоційного стану людини (так звана ауродіагностика).

Людина не лише трансформує інформаційно-енергетичні потоки, що проходять через неї, але і сама при цьому змінюється. На підставі цього булo створено уявлення про «загальне, єдинe полe», що пояснює існування так званого колективного розуму.

Про існування біополя відомо з глибокої давнини, і вплив на нього широко використовувався в медицині. На своєму відомому малюнку, що демонструє правило «золотого перетину», Леонардо да Вінчі зобразив не лише фізичне тіло людини, але також його енергетичну та інформаційну структуру.

Людина як система постійно обмінюється із зовнішнім середовищем інформацією, енергією і речовиною. Можна виділити кілька форм цього обміну: харчування, дихання, рух, психо- і біоенергоінформаційний обмін. Оптимізація обміну сприяє впорядкованості системи, і це є одним з основних підходів до оздоровлення.

Людина як система живе в просторі й розвивається в часі. Тому для збереження здоров’я існує ряд вимог до екології великого і малого життєвого простору людини, які повинен знати кожен лікар, що займається проблемами індивідуального здоров’я. Для збереження здоров’я необхідно також вписуватися в тимчасову організацію життя, тобто враховувати біоритми. Порушення біоритмічнoї активності корелює зі зниженням рівня здоров’я.

Таким чином, у сучасній науці людина представлена як біоенергоінформаційна система пірамідального типу. Системне уявлення є науковим аналогом холістичного (цілісного) підходу до людини. З цих позицій медицина отримує можливість дійсно «лікувати хворого, а не хворобу».

4.3. Стародавні холістичні системи

Цілісний підхід до людини розроблявся у світовій філософії та медицині зі стародавніх часів. Ці знання розширюють і поглиблюють наукову концепцію про Світ і Людину, сприяють її розвитку, доповнюють системне уявлення про Людину.

Так, стародавня індійська система представляє людину як голограму Космосу (людина як Мікрокосм стосовно Макрокосму, тобто навколишнього світу). Структура його включає сім тіл, які складаються з тих самих видів матерії, що і навколишній прості р. Згідно з цим вченням, світ складається з матерії різного ступеня щільності. Речові та інформаційно-енергетичні компоненти в частинках цих видів матерії знаходяться в різних співвідношеннях: чим більша питома частка речового, тим щільніша матерія і навпаки.

Людина складається з таких самих видів матерії і за рахунок цього за рахунок резонансу може контактувати з відповідними світами. За ступенем

50