Информация по реабилитации / Апанасенко Г.Л., Попова Л.А., Магльований А.В. - Санологія. Медичні аспекти валеології - 2011

роль нормологія (вчення про норму), однак показники «норми» настільки індивідуальні, що винести висновки про «нормальності» функцій у конкретного індивіда неможливо. Наприклад, відмінності в біохімічних

“Безпечний” рівень здоров’я

Початок формування патологічного процесу

Маніфестація патологічного процесу

Рис. 3. «Шкала» здоров’я. По вертикалі —   рівні здоров’я, по горизонталі —   стани: здоров’я (1), «третій стан» (2)  —  передхвороба + (3)  —  неманіфестований патологічний процес, хвороба (4).

показниках (вміст у плазмі крові заліза, міді, цинку, креатиніну та ін.) досягають десяти, а іноді й сотні разів ( р. Вільямс). У 5 % здорових людей реєструється рівень АТ нижче 100/60 мм. рт.ст., проте немає відхилень ні в самопочутті, ні в працездатності (так звана «фізіологічна гіпотонія», Н.  С. Молчанов). Саме тому в практичній діяльності лікаря-санолога слід використовувати категорію «третього стану», і лише в тому випадку, якщо є можливість підтвердити або відкинути наявність неманіфестованого патологічного про­цесу, можна робити заключення про передхворобу або наступну за нею стадії розвитку процесу.

3.4. Об’єкт санології

Історично склалося так, що об’єктом для докладання зусиль медицини завжди була хвора людина і середовище, в якому відбувається її життєдіяльність. Здорова людина, як правило, не потрапляла у поле зору лікаря. Це призводило до того, що весь процес зниження рівня здоров’я, формування передхвороби і початкових (неманіфестованих) форм захворювання прохо­ див без контролю лікаря, а головне  —  без активних заходів, здатних запобігти негативному розвитку подій.

31

Саме тому головним об’єктом санології є здорова людина та людина, що знаходиться в «третьому стані». Можливість з використанням са­ нологічних технологій виявити осіб з низьким рівнем здоров’я і, використовуючи методи оздоровлення, виводити їх за межі «третього стану», можна характеризувати як ідеальний варіант первинної профі­ лактики («превентивна реабілітація»).

Санологічні технології можуть бути використані і стосовно до хво­ рого. Використання засобів оздоровлення, що призводять до вдоско­нале­ ння процесів саногенезу, розширення резервів фізіологічних функцій, відновлення здатності до саморегуляції і самовідтворення, можуть компен­ сувати наслідки «поломки», розлади уражених функцій і навіть розірвати порочне коло, по якому йде прогресування патологічного процесу. У цьому виявляється роль санології у проведенні вторинної профілактики захворювань.

3.5. Методологічні основи санології

Сьогоднімедицинамаєусвоємурозпорядженнівеличезнийбанкданих. Навіть при загальному ознайомленні з предметом своєї діяльності лікареві загрожує перспектива загубитися у великій кількості інформації, в лавині блискучих і віртуозних досліджень, часом у дуже вузьких та специфічних напрямках цієї науки, та відчути їх відчуженість від пізнання цілісної людини.

Фрагментарність нагромадженої інформації  —  як наслідок захоплення аналітичними дослідженнями, —  є тим принциповим недоліком, який можна подолати, використовуючи методологію санології для побудови з великої кількості розрізнених фактів нового знання про медико-соціальну природу людини.

Живаречовинанашоїпланети(біосфера)представленарізнимизаскладністю організмами, які наділені здатністю до самопобудови (формування і виживання біосистеми) і самовідтворення (репродукція). В основі реалізації цих здатностей  —  типові спеціалізовані структури. На молекулярному рівні  —  це 20 амінокислот, близькі за складом ліпіди і вуглеводи, субстрати для депонування енергії (сполуки фосфорних кислот), єдиний спосіб збереження спадкової інформації  —  в молекулах ДНК та РНК.

На клітинному рівні субстрат живого характеризується функціонально відділеними і структурно оформленими органелами, на тканинному і орга­ нному  —  наявністюфункціональноодноріднихпопуляційклітин,щоутво­ рюють багатоклітинні, більш високо організовані, структури  —  тканини.

На рівні організму виявлено неймовірну різноманітність як видів, так і представниківодноговиду,кожензякихмаєсвоїіндивідуальнівластивості. Сукупність окремих особин утворює популяцію, яка на ще більш високому

32

рівні живого є основою для утворення біогеоценозів  —  структур, що складають біосферу.

Реалізація життя як основної функції структури визначається діяльністю всіх її елементів. Людина, як вищий прояв феномену життя, активно формує середовище проживання, регулює тим самим ступінь впливів на свій організм. Зокрема, людина-особистість сама здатна визначати цей ступінь впливу (за винятком форс-мажорних обставин).

Видається нелогічним характеризувати ступінь досконалості живого ознаками «недосконалості» його функцій. Так само нелогічно аналізувати його окремі компоненти, намагаючись скласти уявлення про діяльність усієї системи. Навпаки, логічним є цілісний підхід, що грунтується на визначенні досконалості, гармонії та ефективності діяльності всієї системи. На основі вищевикладеного, методологічні основи санології можуть бути сформульовані у наступних принципах.

Санологія слідом за валеологією розглядає здоров’я індивіда як самостійну категорію, сутність якої може бути кількісно і якісно охарактеризована прямими показниками через його механізми або прояви. Маючи ці показники, здоров’ям можна «керувати»  —  формувати, зберігати, зміцнювати.

Здоров’я розглядається як більш загальна категорія в порівнянні з передхворобою та хворобою. Передхвороба і хвороба  —  окремі випадки здоров’я, коли рівень його знижений або є його дефекти. Основна властивість процесів здоров’я в цих випадках  —  компенсація патологічного процесу.

Між медико-соціальними станами «здоров’я» (повноцінне, без обмежень­ виконання біологічних та соціальних функцій) і «хвороба» (обмежене у своїй свободі життя) виділяють перехідні стани. До них від­ носиться «передхвороба», основною характеристикою якої є можливість

Людина розглядається при цьому як складна біоенер­гоінформаційна система­ із строгою ієрархією своєї організації (духовність, психіка, сома). Методи впливу в санології  —  переважно немедикаментозні, природні.

Розробка теоретичних принципів санології відповідає завданню фор­ мування загальної теорії медицини, що поєднує філософське осмислення сутності здоров’я, хвороби і перехідних станів.

З урахуванням викладених теоретичних передумов уся структура медицини (табл.1) як науково-практичної основи охорони здоров’я може бути представлена наступним чином.

33

У такому вигляді структура медицини набуває закінченого вигляду.

3.6. Основні завдання санології

Розробка і реалізація уявлень про сутність здоров’я, побудова діагностичних моделей і методів його оцінки, а також прогнозування.

Кількісна і якісна оцінка здоров’я практично здорової людини, його прогнозування, характеристика способу та якості його життя; розробка на цій основі систем скринінгу та моніторингу за станом здоров’я індивіда, формування індивідуальних оздоровчих програм.

Формування «психології здоров’я, мотивації до корекції стилю життя індивідом з метою зміцнення здоров’я.

Реалізація індивідуальних оздоровчих програм, первинна і вторинна профілактика захворювань, оцінка ефективності оздоровчих заходів.

З появою санології чіткіше окреслюється і основні напрями діяльності різних структур, відповідальних за заходи щодо охорони та зміцнення здоров’я, кінцевою метою яких є здорова людина. Ці напрямки схематично зображені на рис. 4.

1

3

2

Рис. 4. Пояснення в тексті

34

Живий організм представлений у вигляді кульки, що знаходиться на похилій площині. Скочування кульки на горизонталь означає смерть. Три сили можуть перешкодити скочуванню кульки. Перша тягне кульку догори, тим самим зберігає і підвищує життєздатність біосистеми; друга зменшує кут нахилу площини, забезпечуючи зменшення інерції скочування; і третя, яка вступає в дію при намаганні руху кульки вниз, що символізує захворювання. Ці три сили символізують санологію, гігієну та клінічну медицину.

Узагальнені дані про відмінності між санологією та гігієною як самостійними розділами медицини представлені в таблиці 2. При аналізі цієї таблиці стає очевидним, що методи санології і гігієни, як самостійних наукових дисциплін, істотно відрізняються.

Таблиця 2

Відмінності гігієни та санології як самостійних розділів медицини

35

3.7. Основні дефініції та поняттєвий апарат

Основною категорією санології є індивідуальне здоров’я людини. Категорія «здоров’я» впирається в уявлення про гармонійність і стійкість біоенергоінформаційної системи, якою є людина.

Трьом рівням ієрархічної організації людини (соматичному, душевному і духовному) відповідають і три аспекти здоров’я: соматичний, психічний (душевний) та духовний.

Соматичне(фізичне)здоров’я  —  визначаєтьсяступенемдосконалості, резервами та гармонією механізмів самоорганізації біосистеми  —  гомеостазу, адаптації, резистентності, реактивності, репарації, регенерації, біоритмів, онтогенезу, а також біопольової структури (електромагнітним «каркасом»). Соматичне здоров’я лежить в основі реалізації, головним чином, біологічних функцій.

Психічне здоров’я  —  це здатність людини адекватно відображати навколишню дійсність, тобто формувати в своїй свідомості суб’єктивний образ навколишнього світу. В основі психічного здоров’я  —  сфера емоцій, почуттів, мислення. Психічний рівень організації людини забезпечує цю сферу життя, яку ми називаємо соціальною, і асоціюється з третьою метою існування індивіда (поряд з виживанням і репродукцією)  —  потребою реалізації себе як особистості.

Під терміном «духовні аспекти здоров’я» (духовність) розуміють особливудіяльністьсвідомості,спрямованунаосягненнясенсужиття,свогомісця у ньому. Саме на цій основі відбувається формування життєвої установки.

Дослідження та корекція стану здоров’я людини як цілісного з урахуванням всіх його рівнів організації  —  мета валеології, яка біля своїх витоків мала характер загальної валеології. Загальна валеологія появилася в медицині і отримала практичний розвиток у сфері збереження та зміцнення здоров’я індивіда, що дало їй можливість виділити найбільш важливий свій напрям  —  медичну валеологію (санологію).

Подальша диференціація цього напрямку і підвищення інтересу до енергоінформаційних аспектів здоров’я і життя взагалі призвели до того, що дослідження перемістилися в сферу більш тонких матеріальних структур людини; сформувалася так звана еніовалеологія (еніо  —  енергоінформаційний обмін), яка почала досліджувати енергоінформаційні аспекти здоров’я, що включають «вітальні енергії», які мають підгрунтя у вигляді надслабких електромагнітних випромінювань, емоційно-інтелек- туальну сферу та вищі аспекти свідомості. Сформувався і самостійний поняттєвий апарат. Внаслідок специфіки методичних підходів з еніовалеологіі виділилася психовалеологія. Таким чином, створювалася свого роду структуризація в науковому дослідженні здоров’я, що відображає ієрархію в організації людини.

36

Переступивши рамки медицини і вирішуючи проблеми залучення особистості у процес «будівництва власного здоров’я», валеологія сформувала свій педагогічний напрямок  —  педагогічну (шкільну) валеологію. Це розділвалеології,якийвиділивуроліоригінальногопредметудослідженнязакономірності залучення особистості у процес власного «будівництва здоров’я».

Реалізація основних положень шкільної валеології повинна передбачатиосвітній(щодляздоров’я«добре»іщо«погано»),мотиваційний(формування установки на самооздоровлення) і практичний (фізичне виховання, побудоване на принципах валеології; повноцінне харчування; оптимальний психологічний клімат у школі) аспекти. Всі практичні заходи слід проводити на тлі санітарно-гігієнічного моніторингу умов навчального процесу та контролю над рівнем здоров’я учнів.

В останні роки з’явилися пропозиції про виділення окремих наукових напрямів у вигляді етновалеологіі, ендовалеології тощо (В. П. Казначеєв). З цим можна було б погодитися, якби був чітко сформульований предмет дослідження кожного з них. Проте дотепер цього не відбулося.

«Третій стан»  —  перехідний між здоров’ям і хворобою (з точки зору їх соціальної сутності) стан, що обмежує із одного боку  —  ступенем (рівнем) зниження резервів здоров’я і можливістю розвитку внаслідок цього патологічного процесу при незмінних умовах життєдіяльності, з іншого  —  початковими ознаками порушення функцій  —  маніфестацією патологічного процесу. Зазначені обмеження можуть бути кількісно охарактеризовані відповідним рівнем (резервами) здоров’я.

Резерви здоров’я індивіда багато в чому залежать від його фізичного стану і способу життя.

Відтворення здоров’я (охорона і реалізація генофонду)  —  комплекс заходів з охорони репродуктивної функції батьків та її реалізації; оптимізація умов перебігу вагітності та стану служби допомоги при пологах; наявність правових актів, що охороняють генофонд і вагітних тощо. Слід відзначити, що з початку 90-х р р. в Україні серед причин бездітності в сім’ях «чоловічий фактор» перевищив значення жіночого безпліддя.

Формування здоров’я  —  забезпечується способом життя (рівень виробництва і продуктивності праці, ступінь задоволення матеріальних та культурних потреб, освітній і культурний рівні; особливості харчування, рухової активності, міжособисних відносин; шкідливі звички, стан навколишнього середовища тощо).

Споживання здоров’я  —  визначається культурою і характером ви-

робництва, станом виробничого середовища, соціальною активністю індивіда та ін. Ступінь споживання здоров’я може бути зумовлений не тільки суто матеріальними чинниками, а й станом духовності суспільства.

В.П. Казначеєв вводить терміни «людиноспоживання» і «людиновиробництво» (1998 р.). Вони практично відповідають нашим термінам «від-

37

творення» і «споживання» здоров’я (1992 р). При перевищенні «людино­ споживання» над «людиновиробництвом» етносу, на думку цього автора, загрожує вимирання.

Відновлення здоров’я  —  комплекс заходів з рекреації, реабілітації та лікування хворих.

Превентивна реабілітація  —  повернення індивіда в «безпечну» зону здоров’я шляхом нарощування його ресурсів. Превентивна реабілітація  —  наукова основа первинної профілактики захворювань.

Саногенез  —  механізми,щолежатьвосновісамоорганізаціїбіосистеми й забезпечують формування та збереження здоров’я індивіда. Ці механізми реалізуються на всіх рівнях організації людини як у здоровому, так і в хворому організмі. Від результатів взаємодії сано- і патогенезу залежить результат захворювання: одужання, перехід у хронічну форму, смерть.

Компенсація  —  заміщення недостатньої, втраченої або ослабленої функції за рахунок додаткових  —  таких же або аналогічних паралельних механізмів. Цей процес має велике значення у формуванні перехідного між здоров’ям і хворобою стану. Відомо, що в організмі більшість функ-

цій багаторазово продубльовано, і недостатність будь-якої з них може бути компенсована за рахунок розширення обсягу даної функції (в межах норми генетичної реакції) або активації аналогічних функцій, здатних здійснити частковезаміщення.Організаціякомпенсаторноїреакціївідбуваєтьсянавищому рівні структурної організації, ніж той, на якому виникло порушення.

Включення додаткових функціональних ресурсів за принципом зворот-

ного зв’язку стабілізує роботу регуляторного контуру. Так, якщо має міс-

це порушення на молекулярному рівні, наприклад, у вигляді хронічного зменшення активності окисно-відновних процесів, функція відновлюється за рахунок збільшення кількості мітохондрій (субклітинний рівень). Якщо ж цього виявиться недостатньо, то процес гіпертрофії клітин доповниться проявами гіперплазії (клітинно-тканинний рівень) і т.д. Для повної картини хвороби характерні ознаки декомпенсації на рівні організму. На психічному рівні також відомий ряд компенсаторних реакцій (наприклад, механізм витіснення ситуації, що травмує психіку в підсвідомість, сублімація, регресія), що дозволяють людині залишатися адекватною до навколишнього середовища. Завдання санолога  —  зупинити розвиток патологічного процесу на ранніх етапах його компенсації.

Адаптогени  —  речовини рослинного або тваринного походження, які мають здатність підвищувати стійкість організму до стресу, збільшують функціональні резерви, віддаляють появу втоми і зменшують відновлювальний період. До числа адаптогенів рослинного походження відносяться жень-шень, елеутерокок, китайський лимонник, аралія манчжурська та ін.

Аеробіка  —  система фізичних вправ, здатних зміцнити здоров’я за рахунок, головним чином, зростання аеробного енергопотенціалу (макси-

38

мального споживання кисню). До аеробних вправ відносять біг у середньому і повільному темпі, ходьба, плавання, їзда на велосипеді, ходіння на лижах, танці і т.д.

Санологічна служба (у даний час організаційно не сформована)  — служба формування, збереження та зміцнення здоров’я населення. Вона не замінює медичну службу і не є їй альтернативою. Вона об’єднує зусилля фахівців різного профілю діяльності у педагогічному, психологічному, медичному, соціальному, правовому та інших аспектах для сприяння та реалізації прав кожної людини в галузі «творення здоров’я».

Валеологічна освіта (загальна)  —  система освітніх заходів, спрямованих на формування саногенного мислення та здорового стилю життя людини. Найближчою його метою є вироблення індивідуальної поведінкової стратегії,якабгрунтуваласянастійкіймотиваціїдоздоровогостилюжиття.

Група здоров’я  —  умовний термін, що використовують для орієнтовноїоцінкиздоров’ядітейіпідлітківзакритеріями«норми»(С.М.Громбах). Розрізняють 5 груп здоров’я: 1  —  здорові з нормальним розвитком і нормальним рівнем функцій; 2  —  здорові, але мають функціональні або деякі морфологічні відхилення, а також знижену опірність до гострих та хронічних захворювань; 3  —  хворі хронічними хворобами в стані компенсації зі збереженими функціональними можливостями організму; 4  —  хворі хронічними хворобами в стадії субкомпенсації зі зниженими функціональними можливостями; 5  —  хворі хронічними хворобами в стадії декомпенсації.

Загартовування  —  система заходів, які застосовуються для підвищення стійкості організму до несприятливої дії факторів навколишнього середовища за рахунок тренування захисних фізіологічних механізмів шляхом систематичного дозованого та комплексного впливу цими чинниками.

Золотийперетин  —  названайбільшгармонійнихпропорцій,прияких встановлюються певні відносини частин цілого між собою або кожної з цих частинокремозцілим.Учисельномувираженні«золоте»відношенняєчисло 1,618 ..., яке отримують діленням сусідніх величин ряду чисел («число Фібоначчі»). Є переконливі докази зв’язку структурної та функціональної гармонії в організмі людини з наявністю «золотих пропорцій» просторових і часових параметрів ряду біологічних процесів (А. Г. Суботін, 1996 р.). Є підстави вважати, що закон «золотого перетину» може бути в перспективі використаний для діагностики здоров’я за прямими показниками.

Індекс здоров’я  —  а) індивідуальний  —  кількість днів без хвороби, поділений на загальну кількість днів у році; б)  —  показник колективного здоров’я: число людей, що не хворіли, до загальної чисельності обстежува-

ного контингенту.

Якість життя  —  комплексна характеристика рівня, а також об’єк­ тивних і суб’єктивних умов життя населення, що визначають фізичний, ментальний, соціально-культурний розвиток людини, групи або спільноти

39

людей. Якість життя населення даної території або держави визначається низкою економічних, соціальних, техногенних, демографічних, екологічних, географічних, політичних і моральних чинників. Серед об’єктивних факторів  —  споживання продуктів харчування, житлові умови, рівень зайнятості, розвитку сфери послуг, освіти, соціального забезпечення; серед суб’єктивних  —  задоволеність роботою і життєвими умовами, соціальним статусом індивіда, фінансовим становищем сім’ї та сімейними відносинами.

Класифікація Європейської економічної комісії виділяє 8 груп показників якості життя, на 1-е місце ставить здоров’я, на 2-е — споживання, на 3-є — освіту. У класифікації ООН, що розповсюджується на всі країни, на 1-е місце поставлено споживання продуктів харчування, потім  —  стан здоров’я, рівень освіти.

Всі показники (індикатори) якості життя можуть бути умовно розділені на позитивні і негативні. До першої групи належать такі багатовимірні показники, як ВВП на душу населення, очікувана тривалість життя, коефіцієнт материнськоїсмертності,часткадержавнихвитратнаохорону здоров’я, тривалість робочого тижня, число кілокалорій, що споживаються на душу населення і т. д. Друга група показників відображає низьку якість життя: число випадків недоїдання, доступ до якісної води та їжі, охорони здоров’я або інших базових соціальних послуг.

Крім об’єктивних показників якості життя, для його повної характерис-

тики важливе значення має і оцінка суб’єктивного характеру. Наприклад, для індивіда дуже важлива відповідність потреб і можливостей. Тому в концепції якості життя важливе місце займають такі важливі характеристики; як соціальна активність, задоволеність працею, можливість розвивати свої здібності, почуття причетності до життя суспільства тощо. Встановлено, що захворювання завжди погіршує якість життя індивіда (існує залежність від нозологічної форми).

Рівень здоров’я впливає на якість життя: його можна віднести до позитивних його індикаторів.

Медико-санітарні переконання  —  інформаційна модель, в основі якої лежать переконання індивіда з приводу фактів і подій, які формують індивідуальне здоров’я. Медико-санітарні переконання формуються на тлі певної психології здоров’я індивіда.

Моніторинг здоров’я  —  тривале спостереження за рівнем здоров’я індивіда або популяції.

Спосібжиття  —  соціальнакатегорія,щовключаєякість,укладістиль життя. Спосіб життя може бути також охарактеризований ступенем відповідності форм життєдіяльності людини біологічним законам, сприяє (або не сприяє) збереженню і зростанню його адаптаційних можливостей, а також виконанню ним своїх біологічних і соціальних функцій. За визначенням ВООЗ, спосіб життя  —  це спосіб існування, заснований на взаємодії

40