Информация по реабилитации / Апанасенко Г.Л., Попова Л.А., Магльований А.В. - Санологія. Медичні аспекти валеології - 2011

методів непрямого визначення МПК є тест Купера —  півторамильний або 12-хвилинний тест. Цей тест базується на тому, що енергетичною основою фізичної якості загальної витривалості є аеробні механізми утворення енергії. У зв’язку з цим, цілком реально визначити функціональний клас аеробної здатності за відстанню, яку пробігає обстежуваний за 12 хв. (кореляція між отриманим результатом і МПК становить 0,897; табл.4).

Доведено, що МПК  —  показник, що характеризує стійкість організму до різних факторів  —  від гіпоксії і крововтрати до радіоактивного випромінювання. Встановлено також оптимальний рівень аеробної здатності, нижче якого ризик смерті збільшується. Він дорівнює 9 МЕТ * для жінок і 10 МЕТ * для чоловіків (рис.8). Інформативними можуть бути й інші показники, що свідчать про рівень толерантності до фізичного навантаження.

Таблиця 4

Кореляція між результатами дванадцятихвилинного тесту і величиною максимального поглинання кисню

(за К. Купером, 1972 р.).

160

140

120

100

Рис. 8. Смертність за 11 років спостережень і аеробна здатність (S.Blaire a.o., 1989) 121

Водночас з тим, використання проб з граничним фізичним навантаженням не може бути рекомендованим для широкого застосування, так само, як і тест Купера (через його небезпеку для осіб з латентними формами серце- во-судинних захворювань).

Систематичними дослідженнями встановлено, що при зростанні толерантності до фізичного навантаження відзначається закономірне зниження індексу Робінсона («подвійного добутку») у спокої, ваго-ростового показника, одночасно збільшується «силовий» і «життєвий» індекси і т.д.

Це дозволило створити формалізовану систему оцінки рівня соматичного здоров’я (табл. 6 і 7), що складається з ряду найпростіших показників, які ранжовані, а кожному рангу присвоєно відповідний бал.

Загальна оцінка соматичного здоров’я визначається сумою балів. Вона відповідає певному рівню аеробного потенціалу енергії (коефіцієнт кореляції між питомими показниками МПК і сумою балів становить 0,806).

122

Таблиця 7

Експрес-оцінка рівня соматичного здоров’я (жінки)

Таким чином, оцінюється лише один із проявів здоров’я  —  біологічна функція виживання. Однак слід вважати, що рівень соматичного здоров’я  —  це результат взаємодії всіх рівнів ієрархії в організації людини  —  духовного, душевного і фізичного. Відхилення в духовності («для чого я прийшов у цей світ?») або в психічній сфері (психосоматичні кореляції) завжди позначаться на стані соми.

Переваги представленої діагностичної системи  —  доступність для середнього медперсоналу, мала трудоємність (10-12 хвилин на одного пацієнта), відсутність необхідності у складному обладнанні  —  є підставою для її використання при масових обстеженнях населення. За результатами цих обстежень можна виділити 5 рівнів здоров’я, які характеризуються різним ступенем поширеності факторів ризику і латентних форм хронічних соматичних захворювань, можливістю смерті від них у найближчі 8-10 років.

10.3.3. Інформативність рівня соматичного здоров’я, що визначається за резервами біоенергетики

Сума балів, якою характеризується рівень соматичного здоров’я інди­ віда, є інформативною щодо багатьох клініко-фізіологічних показників, які використовують у практичній охороні здоров’я. У результаті підвищення рівнясоматичногоздоров’я,щохарактеризуєтьсясумоюбалів,збільшується досягнута потужність велоергометричного навантаження, приріст частоти серцевих скорочень на пороговій потужності та ін. (табл. 8).

123

Таблиця 8

Клініко-фізіологічна характеристика рівнів соматичного здоров’я (чоловіки)

Спостерігається також зв’язок цього рівня з титром R-білка в сироватці крові, з проявом і поширенням ендогенних факторів ризику ІХС та ін. Крім цього, є абсолютно чітка залежність між рівнем соматичного здоров’я і станом здоров’я, що визначаються звичайними методами: чим нижчий рівеньсоматичногоздоров’яіндивіда(енергетичнийпотенціалбіосистеми), тим імовірніше розвиток хронічного соматичного захворювання та його маніфестація (рис. 9, рис. 10).

Визначення рівня фізичного здоров’я (РФЗ)  —  надійний інструмент скринінгулатентнихформІХС.Йоговартістьітрудоємністьнадвапорядки нижчі, ніж ті, що використовуються кардіологічною службою.

124

Рис. 9. Позитивні результати за даними ЕКГ при велоергометрії в залежності від рівня здоров’я

90

80

70

60

50

40

30

20

10

Рівень здоров’я

Рис. 10. Виявлення хронічного соматичного захворювання при амбулаторному огляді (% від числа, що увійшли в групу)

10.4. Рівень соматичного здоров’я та старіння

За даними штаб-квартири ООН кожен місяць мільйон жителів Землі дося- гає60-річноговіку,апонад100тисяч —  80років.Ціпоказникизаостанніроки неухильно зростали, і подібна тенденція збережеться і в майбутньому. У зв’язку з цим багатьом країнам доведеться орієнтуватися у своїх планах розвитку на людей старшого віку, тому що процес старіння населення становить історичну переміну, яка вимагає змін у стилі життя окремої людини, сім’ї, країни, регіону.

Вважається, що розвиток, ріст і старіння організмів  —  процес наближення до кінцевого стаціонарного стану, що супроводжується зменшенням питомої швидкості теплопродукції (теорія Пригожина  —  Віам).

125

Таким чином, з етапу онтогенезу відбувається безперервний процес «старіння» біосистеми  —  зниження швидкості теплопродукції.

Швидкість «старіння» найбільша на ранніх стадіях розвитку, найменша  —  на кінцевих етапах онтогенезу. Досягнення кінцевого стаціонарного стану означає смерть. Починаючи з 25 років, у людини зниження питомої швидкості теплопродукції становить 3,0-7,5 % на кожні 10 років. В основі цього явища  —  зміна активності ферментів мітохондрій у клітинах та ін. А це означає, що індивіди рухаються до свого стаціонарного стану з різною швидкістю, в різному віці переходять межу «безпечного» рівня здоров’я. З цих позицій знаходить своє підтвердження теза про «нормальнi» хвороби старості (В. М. Дильман, 1988 р.).

Таблиця 9 демонструє типову динаміку рівня здоров’я, зумовлену за системою експрес-оцінки, за десятирічними циклами. Помітно, по-перше, закономірне зниження рівня соматичного здоров’я з віком і, по-друге, вихід середньої оцінки рівня здоров’я за межі «безпечної зони» (12 балів) вже в четвертій декаді життя. При дотриманні принципів здорового способу життя індивід може перебувати в «безпечній» зоні соматичного здоров’я до кінця 6-ї декади життя.

Отже, контроль над станом системи утворення енергії дозволяє прогнозувати ступінь і час досягнення смерті («стаціонарного стану»). При цьому певний рівень енергетичного потенціалу може служити критерієм адекватності адаптаційних можливостей, порогом, за яким розвиваються спочатку ендогенні фактори ризику, далі формується патологічний процес, конкретизується його нозологічна форма з маніфестацією та ускладненнями з боку соціальної активності індивіда.

Крім цього, в результаті багаторічних систематичних досліджень, проведених в інституті геронтології АМН України (Д. Ф. Чеботарьов і співавт., 2001 р.), встановлено, що між функціональним (біологічним) віком і максимальним споживанням кисню індивіда існує тісна залежність,

126

що описується коефіцієнтом кореляції у чоловіків 0,840 і 0,813 у жінок. Таким чином, енергетичний потенціал біосистеми дійсно відображає її життєздатність і може служити інтегральним критерієм біологічного віку.

10.5. Здоров’я спортсменів

Методологія санології дозволяє сформувати методичну платформу для оцінки рівня здоров’я навіть в тих випадках, коли енергетичний потенціал біосистеми не може бути використаний як критерій її оцінки. Мається на увазі, в першу чергу, здоров’я спортсменів.

Важко знайти в сучасному житті людства більш поширену сферу соціальної активності і таке багатофункціональне явище, як спорт. Незважаючи на гуманістичні функції, благородний духовний зміст і т.д, сучасний спорт, тим не менш, не позбавлений і ряду негативних тенденцій у своєму розвитку.

До них можна віднести постійне прагнення до підвищення спортивних результатів, професіоналізацію та комерціалізацію спорту, появу нових технічних елементів і навіть нових видів спорту, що супроводжуються високим ризиком для здоров’я й життя спортсменів, залучення в спорт високих досягнень дітей і підлітків, розширення діапазону жіночих видів спорту за рахунок тих, які раніше вважалися виключно чоловічими тощо.

Всі перелічені та інші особливості «великого спорту» все більш наближають спортивну медицину, що забезпечує цю сферу діяльності людини, до екстремальної медицини, покликаної зберігати здоров’я і працездатність тих осіб, чия професійна діяльність пов’язана з екстремальними впливами (авіаційна і космічна медицина, підводна медицина тощо).

Особливості впливу екстремальних факторів на організм людини завжди пов’язані з необхідністю максимальної мобілізації функціональних резервів і компенсаторно-пристосувальних механізмів, кумуляцією тих змін, що відбуваються під впливом цих чинників у структурі та функціях органів та систем, постійною небезпекою зриву компенсаторно-адаптацій- них механізмів з подальшим розвитком гострих або хронічних «відхилень у стані здоров’я», або  професійних захворювань (пошкодження дисків між хребцями у льотчиків-винищувачів, наслідки мікроемболії судин централь- но-нервових утворень і кісткової тканини у водолазів тощо).

Таким чином, теза Еріха Дойзера (1980 р.) про те, що сучасний спорт вищих досягнень має мало спільного зі здоров’ям спортсмена  —  стає все більше аргументованою. І спортивно-медична практика підтверджує це положення. За останні 1,5-2 десятиліття помітно зросла кількість випадків серйозних відхилень у стані здоров’я спортсменів. При цьому кількість цих відхилень чітко пов’язана з періодами передолімпійського циклу або графіком інших змагань світового рівня: чим ближче старт, тим більше та виразніше проявляються відхилення у стані здоров’я спортсменів.

127

Якщо говорити про професійний та олімпійський спорт, то необхідно відзначити високу мотивацію спортсменів, спрямовану на підготовку та участь у змаганнях, що змушує їх, як правило, дисимулювати свої порушення в суб’єктивному стані і уникати досліджень, які можуть виявити відхилення у стані їх здоров’я. І тренер підтримує їх у цих прагненнях. Ті соціальні блага, які отримують спортсмен і тренер у разі виграшу призового місця у престижних змаганнях, виправдовують (з їхньої точки зору) ці дії.

Лікар команди, що намагається відсторонити спортсмена від участі у змаганняхуразізбереженнянимвисокихрезультатів,завждивступаєвконфлікт з тренером і ризикує розлучитися зі своїм місцем у команді. Життя диктує свої суворі закони, змушує лікаря на багато що закривати очі, порушувати етичні норми, але не відмовлятися від проведення необхідних ліку- вально-відновних заходів.

У той же час деякі відхилення у стані функцій спортсмена до цього часу не мають достатньо чіткого трактування, а здатність спортсмена за наявності цих порушень показувати результати світового рівня  —  залишається загадкою. Все вищевикладене змушує по-іншому розглядати проблему здоров’я спортсмена і сформувати нову стратегію й тактику вирішення цієї проблеми.

Спробуємо сформулювати деякі принципи цієї стратегії.

Адаптація до екстремальних впливів, в тому числі і характерних для спорту високих досягнень, завжди супроводжується вираженою «розплатою» за адаптацію. Компенсаторні механізми, що проявляються у цих випадках, нерідко формуються за рахунок резервів структури і функції органів та систем, безпосередньо не пов’язаних із досягненням кінцевого результату. Ці компенсації можуть піддаватися зворотному розвитку (анімуноглобулінемія, реєстрована у деяких спортсменів на «піку» спортивної форми, Р.  С. Суздальницький, 1985 р.) або мати стійкий неминущий характер (порушення структури і функції нирок при хронічній ішемії ниркової паренхіми, що розвивається внаслідок перерозподілу крові при фізичних навантаженнях; Ю. М. Букаєв, 1988 р.).

Таким чином, «абсолютне» здоров’я, як критерій допуску спортсмена до участі в навчально-тренувальному процесі та змаганнях  —  фікція, ідеал, недосяжний в умовах навантажень у сучасному професійному та олімпійському спорті.

Можна цю ж думку сформулювати більш раціонально, хоча й парадоксально: для спортсмена «нормально» мати відхилення від «норми», які характеризують у класичній медицині здоров’я.

Яка ж модель здоров’я може і, мабуть, повинна використовуватися в практиці спортивної медицини? Критерій життєздатності, що характеризується потужністю та ефективністю аеробного утворення енергії, рекомендований для неспортсменів, неприйнятний для оцінки здоров’я спортсме-

128

нів із-за істотних відмінностей у структурі енергетичного метаболізму, що залежить від спрямованості тренування. Таким чином, доводиться використовувати інший критерій прояву здоров’я  —  успішність виконання професійної діяльності.

Логіка наших міркувань призвела нас до важливого висновку: головним критеріємздоров’яспортсменаєйогоспортивнийрезультат.Якщорезультат поліпшується або, принаймні, зберігається на стабільному рівні, здоров’я спортсмена не викликає побоювань, тому що саме в спортивному результаті фіксується ступінь досконалості функцій всіх систем його організму. У той же час постійне знаходження спортсмена на межі функціональних можливостей, за якою йде зрив компенсаторно-пристосувальних механізмів з подальшим розвитком патології, неодмінно призводить до соціальної дисфункції  —  погіршення спортивного результату  —  зумовлює необхідність розробки нового розділу діяльності спортивного лікаря  —  прогнозування здоров’я атлета.

Методи прогнозування, що використовуються на всіх етапах лікарськопедагогічного контролю, повинні дати відповідь на питання: наскільки стабільне забезпечення спортивного результату з боку функціональної системи, яка працює на цей результат.

Сучасний рівень знань дозволяє виділити наступні групи прогностичних критеріїв, здатних з достатньою достовірністю дати відповідь на це питання.

1.Маркери раптової коронарної смерті, що дають можливість передбачитиможливістьрозвиткуасистоліїуспортсмена(існуєспеціальний протокол дослідження, призначений для виявлення цих маркерів).

2.Критерії, що характеризують ступінь економізації функцій організму. Чим вищі прояви економізації функцій спортсмена у спокої і при дозованих впливах, тим більш досконала діяльність функціональної системи, що забезпечує спортивний результат. До показників, що характеризують цю властивість функціональної системи, можуть бути віднесені систолічний показник («подвійний добуток») і серцевий індекс (або тип кровообігу в спокої; Г. Л. Апанасенко, 1975 р., А. Г. Дембо та ін., 1989 р.), ват-пульс та коефіцієнт використання кисню при дозованих специфічних фізичних навантаженнях. Зниження економізації функцій, виявлене при поточному лікарсько-педагогічним контролі  —  несприятлива прогностична ознака.

3.Критерії, що характеризують деякі особливості функції системи імунітету. При підвищенні функціональних можливостей спортсмена прогресивно збільшується апоптоз (загибель) структур, які функціонують, що проявляється у збільшенні титру відповідних аутоантитіл проти певних органів (Г. Л. Апанасенко, Д. М. Недопрядко, 1986 р.), а також зниження функції лейкоцитів (Н. І. Соколова, 1985 р. та ін.)

4.Критерії,щохарактеризуютьхарактербіоритмівфункційспортсмена. Всуперечортодоксальноїлогіці(«чимдосконалішафункція,тимритмічніша

129

її діяльність»)  —  молодість і здоров’я характеризуються нерегулярністю і непередбачуваністю ритму фізіологічних функцій (Е. Голдбергер і співавт., 1990 р.). Зниження ступеня мінливості та виникнення яскраво вираженої періодичності пов’язане відповідно до певної причини з порушеннями в діяльності системи.

Найбільш доступним маркером ритму біологічної функції є серцевий ритм. При аналізі стохастичності частоти скорочень міокарда отримуємо інформацію не тільки про стан даної функції, а й про стан усієї біосистеми в цілому. Для аналізу стохастичності в діяльності даної системи використовується фрактальний аналіз ЕКГ. Добре відомий метод інтервальної кардіографії Р. М. Баєвського (1979) здатний надати інформацію про значення певної системи організму в реалізації даної конкретної функції в даний конкретний момент; метод фракталів дозволяє досліджувати діапазон адаптивних можливостей всієї системи протягом тривалого проміжку часу (В. Г. Ткачук і співавт., 1994 р.). Іншими словами: показники, отримані при використанні методу Р. М. Баєвського (1979)  —  лабільні і можуть змінюватися багаторазово протягом доби, відображати зміни в регуляції функції.

Показники фрактального аналізу ЕКГ  —  більш інертні, що свідчить про місце знаходження біосистеми в системі координат «стохастичність діяльності біосистеми  —  кінцевий результат її функції». Цей висновок можна зробити на основі результатів досліджень Е. Голдбергер з співавт. (1990 р.), у якому проаналізовано методом фракталів ЕКГ  —  сигнал у тих, що знаходяться в різних станах: здорових, за 8 годин до серцевого нападу і за 24 години до смерті. Важливо те, що інформація, отримана при фрактальному аналізі ЕКГ, має кількісний характер, відображає ступінь «самоподібності» системи. Самоподібність системи означає, що структура або процес виглядають однаково в різних масштабах, або в різних за тривалістю інтервалах часу. Наприклад, коли серцевий ритм здорової людини реєструється для інтервалів 3, 30 або 300 хвилин, швидкі флуктуації виглядають майже так само, як повільні.

Ступінь самоподібності при фрактальному аналізі ЕКГ характеризується індексом Херста. Чим більший ступінь самоподібності у стохастичній діяльності системи, якщо розглядати цю стохастичність в різних масштабах, тим ближчий цей індекс до 1,0. Порушення самоподібності зменшує індекс Херста та свідчить про порушення в діяльності біосистеми.

Вочевидь, внаслідок моніторингу ступеня стохастичності діяльності системи при поточному та етапному контролі, можна зробити висновок про те, в якому напрямку рухається система  —  оптимізації або дисфункції.

Такимчином,вимогидоздоров’яспортсмена,щогрунтуютьсянапринципах нормології, можуть бути реалізовані лише на етапі відбору та початкової спортивної підготовки. У міру підвищення рівня кваліфікації спортсмена у нього, як правило, з’являється все більше відхилень від норми, що

130