32. Судові штрафи в господарському процесі та інші заходи відповідальності

В основу розподілу судових витрат покладено принцип відпо­відальності за шкоду тієї особи, яка цю шкоду заподіяла. Тому судові витрати несе особа, яка виявилася неправою в спорі. Роз­поділ судових витрат проводиться згідно зі ст. 49 ГПК України. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарсь­кий суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не має бути неспіврозмірним, тоб­то явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обста­вин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Згідно п. 5 ст. 83 ГПК господарський суд, приймаючи рішення, має право: стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Також згідно ст. 49 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» прояв неповаги до суду чи судді з боку осіб, які є учасниками процесу або присутні в судовому засіданні, тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Згідно ст. 185-3 КУпАП неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, - тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухва­ли, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, установленому ГПК України та іншими законодавчими актами. Гарантією забезпечення реалізації цього принципу є встановлення відповідальності за ухилення від виконання рішення, ухвали, по­станови особами, яким пред'явлено для виконання.

33. Поняття та правові засади господарських процесуальних строків.

Встановлення процесуальних строків є гарантією забезпечення як­найшвидшого відновлення порушених прав та охоронюваних за­коном інтересів учасників господарських правовідносин. Значення процесуальних строків полягає в тому, що вони забезпечують стабільність і визначеність господарських процесуальних право­відносин, реальність судового захисту прав суб'єктів, які беруть участь у справі, можливість підготуватися й виконати певні проце­суальні дії. Тому правове регулювання строків розгляду і вирішен­ня справ у господарських судах, виконання рішень суду, здійснен­ня певних процесуальних дій набувають важливого значення. Отже, важливим засобом забезпечення захисту прав під час розгля­ду справи господарським судом є період часу, протягом якого здійснюється судовий розгляд або певні процесуальні дії, які нази­ваються процесуальними строками.

Під строком у праві розуміють певний період, із закінченням якого закон пов'язує виникнення тих чи інших юридичних наслід­ків. Процесуальний строк - це проміжок часу, протягом якого господарський суд, сторони та інші учасники процесу повинні ви­конати певні процесуальні дії. Процесуальний строк також визна­чається як встановлений законом або господарським судом промі­жок часу, протягом якого повинна або може бути здійснена та чи інша процесуальна дія або закінчена певна частина провадження у справі.

За загальним правилом, закріпленим у ст. 50 ГПК України, процесуальні дії вчиняються в строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України. У тих випадках, коли процесу­альні строки не встановлені, вони призначаються господарським судом.

Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що має неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено про­тягом усього періоду. Перебіг процесуального строку починається з дня, наступного після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. Він триває безперервно, до нього зарахо­вуються і неробочі дні, крім випадків, передбачених ст. 51 ГПК України.

Перебіг процесуального строку, який обчислюється роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календар­ної дати або настання події, якими визначено його початок.