18. Особливості культ-мист процесу доби козаччини

Характерною стильовою ознакою української культури XVIІ- XVI11 ст. стала її належність до світу європейського бароко (з італійської мови - чудернацьке, химерне) - одного з провідних мистецьких стилів, що в європейському культурному просторі проявив себе з XVI ст. не лише в жанрі живопису, архітектури чи музики, а й у філософії, літературі, історіографії, педагогіці тощо.

Стильовою домінантою бароко виступає принцип метафоричності, а найхарактернішими проявами стилю стають пишна оздоба, вишукана декоративність, знамениті барокові "перебільшення" та "надмірності".

Важливим є те, що бароко мало здатність пристосовуватись до різних національних і регіональних умов та традицій, а відтак - містило в собі значну кількість модифікацій і варіантів. Так, якщо у протестантських країнах Півночі Європи бароковий стиль характеризувався наявністю складних інтелектуальних побудов і теологічних заглиблень, то в католицьких країнах більшого значення набуло висунення на передній план зовнішніх ознак - декоративності, пишності, контрастності. Зважаючи на той факт, що на формування барокових традицій в Україні все ж більший вплив справляли зразки польської барокової культури, українська модифікація загальноєвропейського процесу демонструвала перевагу чуттєвих елементів над розумовими.

Український бароковий стиль увібрав у себе чимало елементів народної культури, що спричинило його демократизацію. Фольклоризація стилю найбільш відчутно проявилася у широкому використанні народних орнаментів у образотворчому мистецтві. Особливо виразно тенденція позначалася на розвитку мистецтва різьблення по дереву та оформленні іконостасів. Декоративність українського бароко здебільшого тяжіє до використання флористичного орнаменту (зображення символів рути, дубового листя, квітів барвінку тощо). Причому образи рослин часто використовувалися і у філософських творах, уособлюючи собою алегорію природи, Божої сили чи життя душі.

Культурологічна та просвітницька діяльність Івана Мазепи

Іван Мазепа (1644-1709) — один з видатних і найсуперечливіших політичних діячів України. Сфера його суспільних інтересів досить широка, але ми торкнемося тільки просвітницької і культурницької діяльності. Він здобув високу освіту: спочатку в Києво-Могилянській колегії, а потім у колегії єзуїтів у Варшаві. Вступивши на службу до польського короля, багато подорожував по Західній Європі, набуваючи досвіду управління державою.

І. Мазепа зробив спробу утвердити самостійність України політичними засобами, але хисткість його позицій, орієнтація на Московщину, Польщу, Швецію, Туреччину не мали підтримки з-поміж козацької старшини. Ігнорування громадської думки призвело до повної поразки, втрати навіть тих досягнень, які змогли зберегти наступники Б. Хмельницького.

Протягом 21-річного гетьманування І. Мазепа став одним із найба-гатших феодалів Європи. Більшу частину своїх особистих прибутків він віддає на розвиток просвітницьких, культурних та релігійних закладів. Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку чудових храмів у стилі козацького, або, як його часом називають, "мазепинського" бароко. Багато сил, часу, коштів він віддав Києво-Могилянській академії: наділив маєтками, звів головний корпус, довів кількість студентів до 2 тисяч.

І. Мазепа заснував багато шкіл і друкарень для того, щоб "українська молодь могла в повну міру своїх можливостей користуватися благами освіти". Він сприяв перетворенню Чернігівської колегії на вищу школу-ліцей.

Гетьман листувався з багатьма вченими, яких запрошував до співпраці. Саме під його впливом козацька старшина посилає своїх синів на навчання до закордонних університетів, що зумовило формування згодом власного кадрового потенціалу.