book_ukr

Після цього походу Наливайко вирядив своїх посланців до Запорозької Січі з пропозицією діяти разом. У жовтні 1594 р. Наливайко і Лобода на чолі 12-тисячного війська здійснили спільний похід на Молдавію.

Повернення Наливайка й Лободи з походу сприяло піднесенню антишляхетської боротьби в Україні. Потужно розгорнувся антишляхетський рух в околицях Бара й на Брацлавщині взимку 1594–1595 рр. під час перебування тут загонів Лободи й Наливайка. Шляхтичі, рятуючи своє життя, тікали.

Ще ширше розгорнулось селянсько-козацьке повстання навесні 1595 р. Похід Наливайка в Білорусію сприяв поширенню селянського руху в Білорусії та Литві. Під тиском шляхетських військ, очолюваних литовським гетьманом Радзивіллом, Наливайко залишив Могильов і наприкінці січня 1596 р. привів свої загони на Волинь. Проти нього виступив з коронним військом польський гетьман Станіслав Жолкевський. З боями Наливайко вивів свої загони на Брацлавщину, а потім в уманські ліси. Ранньої весни 1596 р. Лобода під Києвом об'єднався із загонами Шаули, який повертався з Білорусії. Біля Білої Церкви всі три повстанські загони об'єдналися. Сили повстанців становили 5–6 тис. осіб.

Після розгрому під Білою Церквою в березні 1596 р. передового загону польських військ повстанці під натиском переважаючих сил противника змушені були відходити до Дніпра. Але Жолкевському вдалося обійти повстанців і відрізати їм шлях до російського кордону. Тоді за 3 км від Лубен, за Сулою, в урочищі Солониця повстанці спорудили укріплений табір, сподіваючись, що їм на допомогу прийдуть запорожці й виручать їх. 16 травня 1596 р. Жолкевський почав облогу табору, яка тривала близько двох тижнів.

Наливайка та інших шістьох ватажків повстання відправили до Варшави, де після страшних катувань у 1597 р. їх було страчено.

Отже, перші масові селянсько-козацькі повстання 1591–1596 рр., в яких українські народні маси виступали проти соціального і націо- нально-релігійного гніту, за визволення з-під влади шляхетської Польщі, за свою національну гідність, хоч і зазнали поразки, але мали велике історичне значення. У них народні маси України набували досвіду боротьби, готувалися до більш широких і рішучих битв із своїми ворогами, гартували свою волю та національну самосвідомість.

Антифеодальний протест народних мас в Україні на початку XVII ст. виявився насамперед у їхньому покозаченні. Селяни й міщани не визнавали над собою влади королівських старост і феодалів, відмовлялися виконувати панщину та інші повинності.

Дальше посилення феодально-кріпосницького гніту на території України стало головною причиною селянсько-козацьких повстань

71

30-х рр. XVII ст. До літа 1629 р. на Запорожжі зосередилося близько 40 тис. утікачів. Останньою іскрою, що спричинила початок нового великого селянсько-козацького повстання, стала сутичка між реєстровими козаками на чолі з гетьманом Григорієм Чорним і нереєстровцями, гетьманом яких був тоді Тарас Федорович (Трясило). Чорний зажадав, щоб нереєстровці вийшли із Січі й підкорилися йому. У березні 1630 р. Тарас Федорович з 10 тис. кінних і піших козаків виступив із Січі. Запорожці підступили до Черкас, оточили там будинок Чорного, схопили його та, обвинувативши у зраді, стратили. Повстання швидко поширювалося й незабаром охопило і Лівобережжя, і частину Правобережжя. Повстанці під проводом Тараса Федоровича зайняли Канів, а потім Переяслав. Коронний гетьман Конєцпольський на початку квітня виступив з Бара й попрямував на Київ, закликаючи шляхту приєднуватися до очолюваного ним коронного війська.

Під Переяславом повсталі вщент розгромили коронне військо. Сам Конєцпольський ледве врятувався. Козацька верхівка намагалася шляхом угоди з урядом домогтися собі привілеїв. 29 травня 1630 р. було укладено угоду, за якою зберігалися основні умови Куруківського договору, але реєстр збільшувався до 8 тис. чоловік. Тарас Федорович із частиною козаків повернувся на Січ. Селянство, міщани, нереєстрові козаки були незадоволені угодою, укладеною старшиною, і продовжували боротьбу.

Після смерті в 1632 р. короля Сигізмунда III, фанатичного прихильника католицизму, новий король Владислав IV, щоб схилити на свій бік козацьку верхівку і православне духовенство й через них залучити козаків до участі у війні з Росією, яка почалася в 1632 р., видав "Статті для заспокоєння руського народу", затверджені сеймом у 1633 р. За цими "Статтями" уряд узаконював існування православної церкви: вона тепер офіційно дістала право мати свою вищу православну ієрархію на чолі з митрополитом, православні могли вільно відбувати церковні обряди, споруджувати церкви, відкривати школи, друкарні, братства, обіймати посади. Але після видання "Статей" наступ католицизму та уніатства на український народ не припинився, так само продовжував посилювався й кріпосний гніт.

Улітку 1637 р. почалося нове селянсько-козацьке повстання. Очолив його гетьман нереєстрового козацтва Павлюк (Павло Бут). Незабаром повстання поширилося на все Подніпров'я. 15-тисячне польсько-шля- хетське та 10-тисячне селянсько-козацьке війська зійшлися на битву під с. Кумейки, що біля Черкас. Сили були нерівними, тому Павлюк і Скидан із частиною повстанців відійшли до Чигирина. Основні сили повстанців на чолі з Д. Гунею почали відступати під Черкаси, а потім на Боровицю, де Павлюк і Гуня об'єдналися. Почався новий бій,

72

у ході якого Павлюка та інших керівників повстання було підступно схоплено й страчено у Варшаві. Гуня з частиною повстанців утік.

У лютому 1638 р. польський сейм схвалив "Ординацію Війська Запорозького реєстрового, що перебуває на службі у Речі Посполитій", яка дуже урізала права реєстровців. Вона знищувала "на вічні часи всі пільги, прибутки, право на самосуд і на обрання старшин". Козацький реєстр зменшувався до 6 тис. осіб. Ліквідовувалася виборність козацької старшини та скасовувалось козацьке судочинство. Замість виборного гетьмана на чолі козацького війська мав стояти польський комісар, якого призначав сейм за рекомендацією коронного гетьмана. На посади полковників і осавулів могли призначатися виключно представники польської або полонізованої шляхти. Лише сотники та отамани могли бути обрані з козаків, які мали заслуги перед Річчю Посполитою. Резиденцією комісара ставало місто Трахтемирів. Козаки позбавлялися права жити в інших містах в Україні, крім прикордонних із татарами (Черкаси, Чигирин, Корсунь та ін.). Під страхом кари з конфіскацією майна міщанам та їхнім синам заборонялося не тільки вступати в козаки, а й навіть віддавати заміж за козаків своїх дочок. Ординація 1638 р. не тільки значно обмежила права реєстровців, а й була безпрецедентною за жорстокістю репресій щодо всього українського козацтва.

Спрямована проти інтересів народних мас, ординація породила нову хвилю протесту на Україні.

Після поразки під Кумейками та Боровицею залишки повстанців на чолі з Гунею та Скиданом відступили в Запорозьку Січ. Почалася підготовка до нових боїв. У березні 1638 р. загони запорожців на чолі з Гунею, Скиданом і Острянином вирушили в глиб України. Київщина й Полтавщина знову запалали у вогні повстань. Після запеклих боїв Острянин, вважаючи, що справу програно, із частиною повстанців переправився через Сулу й перейшов у межі Російської держави. Загін повсталих, яким керував Д. Гуня, дав запеклий бій при р. Старці, але також змушений був відступити в межі Російської держави (на Дон). Загін Скидана було розбито, а сам він, поранений у бою, потрапив у полон.

Після поразки повстання на козацьких радах у Києві та на Масловому Ставі в Канівському повіті реєстрові козаки змушені були визнати ординацію 1638 р.

Дух козацтва, що розлився по всій Україні, охопив найрізноманітніші сфери життя і значною мірою зумовив тенденції розвитку наступного етапу утвердження на українських землях державних органів управління. Держава, яка виникла в роки визвольної війни 1648–1657 рр. була, безперечно, її суспільно-політичним дітищем.

73

Контрольні запитання

1.Назвіть причини й наслідки релігійного розколу в Україні та появи на її теренах грекокатолицької церкви.

2.Охарактеризуйте найвагоміші досягнення українців у розвитку культури в ХІУ–ХУІ ст.

3.Проаналізуйте причини виникнення козацтва.

4.Чому Запорозьку Січ називають християнсько-козацькою республікою?

5.Що нового привнесло козацтво у формування політичної самосвідомості народу?

6.Хто такі реєстрові козаки ?

7.У чому полягає демократизм устрою та життєдіяльності Запорозької Січі?

8.Доведіть, що наприкінці XVI – на початку XVII ст. українські землі переживали могутнє піднесення національно-визвольного руху.

74

Лекція 6

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

ПІД ПРОВОДОМ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

План лекції

1.Причини й початок Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

2.Воєнні дії 1649–1653 рр. Формування Української козацької

держави.

2. Московсько-українські відносини. Переяславська рада.

1. ПРИЧИНИ Й ПОЧАТОК ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ ПІД ПРОВОДОМ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Українська національна революція (історики називають її по-різному: Великою козацькою війною, Визвольною війною, Козацькою революцією, Національно-визвольною війною, Хмельниччиною) є складовою процесу визвольної боротьби ряду європейських країн у 40–70-х рр. ХVІІ ст. Так, у 1640–1660 рр. тривала революція в Англії, спалахнуло повстання португальців проти іспанських поневолювачів і "війна женців" у Каталонії за збереження автономії. Високою була соціальнополітична напруга і в Данії. У 1647 р. розгорнулася антиіспанська боротьба в Південній Італії та на Сицилії; наступного року розпочалася Фронда (антиабсолютистський рух) у Франції, повстання міщан і селян у Московії, Австрії, Білорусі. Ці та інші події засвідчували посилення кризи середньовічної цивілізації в Європі, що супроводжувала зародження і розвиток нового ладу.

Аналіз розвитку революцій в Україні й Англії дозволяє виявити спільну тенденцію до зміцнення особистої влади керівників (Богдана Хмельницького та Олівера Кромвеля) і трансформацію республікан-

77

ської форми правління в монархічну (в Україні – спадкоємний гетьманат, а в Англії – протекторат Кромвеля). На відміну від англійської та нідерландської революцій, що завершилися перемогою, українська революція в зовнішньополітичному аспекті викликала серйозну зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній і Центральній Європі. Ця зміна різко послабила позиції Речі Посполитої та Криму й призвела до зміцнення ролі Московського царства, Швеції та Бранденбурга (Східна Пруссія). Саме українська революція поряд із Тридцятилітньою війною та англійською революцією, як слушно зауважив Д. Наливайко, відіграла важливу роль в остаточному крахові політичної системи Контрреформації, що трималася на Іспанії, Австрії та Речі Посполитій. Було зірвано також плани Ватикану щодо укладення "універсальної унії". Революція вплинула на загострення соціальної боротьби в Польщі, Московії, Молдові, національно-визвольної боротьби в Білорусі, Валахії, Сербії, Болгарії. Не випадково українська революція викликала в Європі широкий резонанс і систематично висвітлювалася на шпальтах французьких часописів "Газетт де Франс" і "Еспьйон де Кур Пренс Кретьєн", англійських "Меркюр Англе" й "Модеріт Інтелідженсер", німецької "Франкфуртер Пост-Цайтунг", на сторінках брошур, "летючих листків", наукових праць тощо.

Козаки здійснили походи в Західну Європу в 1640 р., зокрема під фортецю Дюнкерк у Франції, щоб вигнати іспанців, на прохання австрійців вели боротьбу з французами. Воєнними прийомами гетьманів Б. Хмельницького та П. Сагайдачного користувалися згодом Наполеон, Суворов та інші полководці. Ці епізоди засвідчували, що козаки були добрими вояками, яких наймали в Європі.

У середині ХVІІ ст. в різних сферах розвитку українського суспільства визріли гострі суперечності між статусом України у складі Речі Посполитої та політикою її уряду в українському питанні, усталеними в ній сус- пільно-політичним ладом і системою соціально-економічних відносин.

Причинами національно-визвольної війни були:

1. У політичній сфері. Польщею було сформулювано імперську доктрину, за якою терени України оголошувалися споконвічними польськими землями. На середину ХVІІ ст. відбулось ополячення князів і бояр, що консолідувалися з польською, литовською й білоруською шляхтою на платформі польської державної ідеї. Із перебранням козацтвом на себе функції української еліти – виразника національних інтересів ХVІІ ст. – воно перетворилося на "носія української державності" у 20–30-х рр., виникло прагнення вийти з-під влади Польщі. Інтереси політичного розвитку України зайшли в непримиренну суперечність з імперськими інтересами Польщі.

78

2.У національно-релігійній сфері. На середину ХVІІ ст. вираз-

ніше проявляється політика національно-релігійних утисків православних, послідовно провадиться курс на усунення їх від участі в міському й державному управлінні, чиниться перешкоди в заняттях промислами, торгівлею. Ця політика таїла загрозу перетворення українців у "селянську націю". Здійснювалася політика, спрямована на скасування православної віри й упровадження католицизму та уніатства, посилювалася дискримінація у сфері мови й освіти, в умовах загострення національно-визвольної боротьби каральні органи вдавалися до елементів етнічних чисток. В умовах швидкого розвитку національної свідомості формувалися ідеї здобуття незалежності.

3.У соціально-економічній сфері. В Україні вже окреслився процес зародження початкових форм мануфактурного виробництва,

астановлення козацького стану супроводжувалося розвитком якісно нового типу господарства – фермерського, що викликало суперечності між ним і фільварково-панщинним господарством, яке ґрунтувалося на праці закріпаченого селянина. Курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану не міг не викликати збройного спротиву українців.

4.У психологічній сфері. Відомий російський соціолог П. Сорокін вважав, що придушення базових інстинктів (до них належать травний інстинкт та інстинкти самозбереження, свободи, власності, успадкування здібностей тощо) породжує "революційні відхилення

вповедінці людей". У 1620–1640-х рр. в Україні відбувався процес втрати населенням (селянами, козаками, міщанами, дрібною шляхтою) власності; постійні напади татар і репресії з боку польських державних структур придушували інстинкти як індивідуального, так і групового самозбереження, самовираження успадкованих здібностей, а закріпачення вело до втрати свободи. Протягом 1647–1648 рр. голод охоплював великі райони країни.

Отже, на 1648 р. в Україні зав'язався складний вузол різних суперечностей, які міцно перепліталися й розв'язати який правлячі кола Речі Посполитої виявилися неспроможними. Політика польського уряду на ліквідацію козацтва як стану, переслідування православної віри, зловживання й здирство з боку місцевої адміністрації та євреїворендарів породжували гостре невдоволення козацтва королівською владою. До таких належав і чигиринський сотник Богдан Хмельницький – майбутній гетьман Війська Запорозького.

Народився Б. Хмельницький у Жовкві під Львовом близько 1595 р. (у Жовквівському монастирі є його метрика). При хрещенні отримав ім'я Теодор (Федір)-Зиновій (однак підписувався завжди Богдан). мати його була козачкою, а батьком – дрібний шляхтич гербу "Масальський" Михайло Хмельницький, який 19-річним юнаком

79

приїхав на Велику Україну, пізніше він став чигиринським підстаростою. На початку ХVІІ ст. він служив у Жовкві при дворі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, згодом у його зятя – корсунсь- ко-чигиринського старости Яна Данилевича; придбав собі хутір у Суботові. За польсько-турецької війни як ватажок загону доброво- льців-козаків із Чигиринщини брав участь у поході на Молдавію, загинув у бою з татарами в жовтні 1620 р. під Цецорою під час відступу війська. Брат по матері Григорій Ставицький був козацьким полковником на Лівобережжі й писався Хмельницьким (мати після загибелі чоловіка згодом одружилася зі шляхтичем В. Ставицьким, який під час Хмельниччини служив у польському війську в Білорусі. Цей факт свідчить про те, що люди з одного роду в ті буремні роки перебували по різні боки барикад).

Б. Хмельницький здобув освіту у Львівській єзуїтській колегії. Два роки перебував у турецькому полоні після битви під Цецорою, де він воював разом із батьком. У 1620 р. його звідти викупила мати. Повернувшись із полону, Богдан вступив у лави реєстрового Війська Запорозького, де служив писарем і виконував дипломатичні місії. У 1638 р. його обрали сотником Чигиринського полку. Одружувався тричі: з Ганною Сомківною, козачкою з Переяслава, яка померла передчасно (від неї мав трьох синів – Тимоша, Юрія та Остапа і чотирьох доньок); шляхтянкою Мотроною, колишньою дружиною польського шляхтича Чаплинського; вдовою козацького полковника Пилипця (сестрою Василя Золотаренка) Ганною. На момент Визвольної війни Богдану було вже 50 років.

У 1646 р. Данило Чаплинський напав на хутір Суботів, який належав Хмельницькому у спадщину від батька, убив малолітнього Богданового сина Остапа і викрав його жінку Мотрону. Звернувшись до польського короля за правосуддям і не отримавши його, Хмельницький вирішив повернути втрачене за допомогою козаків. Вважається, що в жовтні–листопаді 1647 р. Богдан Хмельницький із групою козацької старшини розпочали підготовку до повстання. Однак ці плани було викрито, а Хмельницького заарештовано й передано до Чигирина. Вийшовши з-під варти на поруки чигиринських сотників, він з однодумцями подався на Запорожжя, де розпочав формування збройних сил для боротьби з польськими військами. 9 лютого 1648 р., звільняючи Запорозьку Січ від польської залоги, завдав поразки реєстровим козакам Черкаського й Чигиринського полків, що охороняли Січ Микитиного Рогу. Через кілька днів на козацькій раді в Січі Б. Хмельницького обрали гетьманом Війська Запорозького і він розпочав переговори щодо військово-політичного союзу з Кримським ханством. Згідно з досягнутою домовленістю, кримський хан зобов'я-

80