book_ukr

Провідною галуззю кіммерійського господарства було кочове скотарство, передусім – конярство. Кіммерійці першими на території України оволоділи технологією виробництва заліза, а також металообробки. Це дозволило кардинально поліпшити озброєння та спорядження кінних дружин, робити кращим свій побут.

Кіммерійці були войовничим народом. Походи до країн Передньої та Малої Азії, боротьба з Урарту, Ассирією відкривали перед ними можливості для здобуття продуктів землеробства й ремесла. Суттєві зрушення відбувалися в соціальній структурі: усе активніше виділялася військова аристократія, суспільство стояло на порозі класоутворення. Кіммерійці були одним із перших народів, який мав царів

івласну столицю – Кіммерік.

УVІІ ст. до н. е. на території сучасної Південної та ПівденноСхідної України кіммерійців витіснили скіфські племена. Усі землі

між Дунаєм і Доном стали називатися Скіфією. Геродот виділяв

ускіфів такі групи: царських скіфів, які вважалися верхівкою союзу племен; скіфів-орачів, скіфів-землеробів та скіфів-кочівників.

За Геродотом, територія Скіфії поділялася на три частини, кожну з яких очолював цар. Один з них був верховним царем. У свою чергу, царство поділялося на округи – номи. І на чолі царства, і на чолі номів стояли вихідці з єдиної царської родини. Можна вважати, що перші паростки державності на території України виникли саме у скіфські часи.

Основу скіфського господарства становило скотарство. Воно давало майже вже все необхідне для життя – коней, м'ясо, молоко для харчування, вовну для одягу та покриття кибиток, які пересувалися за допомогою волів. Кількістю худоби визначався й майновий стан скіфів. Про майнове розшарування свідчать і матеріали курганних поховань скіфських царів і племінної знаті, в яких знаходили велику кількість ювелірних виробів із золота, дорогоцінну зброю тощо. Шедеври скіфського мистецтва збереглися в курганах Солоха, Гайманова Могила (на Запоріжжі), Товста Могила (на Дніпропетровщині), Братолюбівському кургані (на Херсонщині) та ін.

Землеробське населення Скіфії вирощувало пшеницю, просо, коноплі тощо. Скіфи сіяли хліб не тільки для себе, а й на продаж. Вони мали також домашню худобу, споживали продукти скотарства. Землероби жили в поселеннях, розташованих на берегах невеликих річок і укріплених глибокими ровами й високими валами. У скіфських поселеннях були розвинуті гончарство, ковальське, ливарне, ткацьке та інші ремесла.

Скіфи були знаними воїнами. Війна відігравала велику роль

уїхньому житті, особливо в житті кочівників. Найвідомішою є їхня збройна сутичка з перським царем Дарієм, війська якого близько 513 р. до н. е. вдерлися до Північного Причорномор'я. Скіфи перемо-

11

гли одного з наймогутніших володарів тогочасного світу. Їхнім озброєнням були лук, стріли, списи, мечі, а воєнні дії вони вели, головним чином, верхи на конях.

Уже в VІІ ст. до н. е. скіфський світ вступив у тісний контакт з античною цивілізацією. З цього часу почався процес виникнення грецьких міст у Північному Причорномор'ї. Вимушена еміграція вільних громадян із Греції була викликана відносним перенаселенням і гостротою соціальних конфліктів у країні. Нове місто засновувалося вихідцями з якого-небудь одного міста-держави Греції та зберігало міцні зв'язки зі своєю "метрополією". Греки підтримували постійні контакти зі скіфами. Вони отримували від них рабів і продовольство, збували свої товари. Племінна верхівка скіфів купувала у греків дорогоцінні прикраси, керамічні вироби, оливкове масло, платили за це золотом, хлібом, рабами та ін.

Першим грецьким поселенням на сучасній території України вважається поселення на острові Березань (поблизу міста Очакова Миколаївської області), яке виникло в середині VІІ ст. до н. е. У VІ ст. до н. е. вихідці з грецького міста Мілет (у Малій Азії) заснували на березі Південнобузького лиману місто Ольвію (Щаслива). Це був класичний грецький поліс із демократичним устроєм. На народних зборах обиралися управителі міста – архонти.

Традиції демократичного устрою суспільно-політичного життя були притаманні й Херсонесу Таврійському (на території нинішнього Севастополя), заснованого в 422–421 рр. до н. е. Місту належало практично все узбережжя Західного Криму, де були числення садиби й земельні ділянки. Там вели зернове господарство, вирощували виноград та садові культури. Раби були основною продуктивною силою як у ремісництві, так і в сільському господарстві. Відносини Херсонеса з корінним населенням Кримського півострова – таврами – розвивалися дуже складно. З ними, а також зі скіфамикочівниками населення міста вело постійні війни.

У ті самі часи по обидва боки Керченської протоки, яка в давнину називалася Боспор Кіммерійський, розташувалася Боспорська держава, головним містом якої був Пантікапей (сучасна Керч). До її утворення на цій території з VІ ст. до н. е. існували грецькі міста Пантікапей, Феодосія, Німфей, Тірітака, Фанагорія та ін. На чолі цієї держави стояв цар – монарх місцевих племен і архонт грецьких міст.

З ІІІ ст. до н. е. скіфські об'єднання відчували наступ сарматських кочових племен, які прийшли з поволзько-приуральських степів і розселилися аж до Дунаю. Сармати в ІІ–І ст. до н. е. завоювали значну частину території Скіфії, а також наступали на грецькі містадержави Північного Причорномор'я. Однак у ІІІ ст. н. е. сарматському володарюванню в степах сучасної України настав кінець. Войовничі

12

готи, германські племена, у досить короткий час установили своє панування у Причорномор'ї, а потім почали переходити Дунай. Вони створили союз племен, так звану Готську державу – Гетику (Рейх Готланд). На чолі об'єднаних готських племен стояли царі, наділені значною владою. Готи заснували свою столицю біля одного з порогів Дніпра (біля с. Башмачка Запорізької області).

Панування готів у Північному Причорномор'ї тривало майже два століття. У ІV ст. туди з-за Дону вторглися племена тюркського походження – гуни. Вони швидко оволоділи Північним Причорномор'ям і опинилися в безпосередньому сусідстві з Візантією. Майже всі античні міста-держави остаточно припинили своє існування під ударами гунів. Вижили тільки Херсонес і Пантікапей, які згодом увійшли до складу Візантійської імперії.

Найбільшого піднесення своєї могутності гунський військовоплемінний союз досяг за правління царя Аттіли (середина V ст.). Його називали "божою карою". Держава гунів зайняла величезну територію від Рейну до Волги. Однак після смерті Аттіли, починаючи із середини V ст., його держава почала розпадатися.

3. СЛОВ'ЯНИ, СХІДНІ СЛОВ'ЯНИ: ПОХОДЖЕННЯ, РОЗСЕЛЕННЯ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК, КУЛЬТУРА

Витоки нашої слов'янської історії сягають щонайменше ІІ тис. до н. е. Саме в цей час з масиву племен Північно-Східної Європи почала виділятися, поряд з іншими, і слов'янська група племен. Вона мала свої мовні, етнографічні і культурні особливості.

Процес становлення слов'ян проходив у кілька етапів. Переломним став період ІІІ ст. до н. е, У той час слов'янство виступало як осіле землеробське населення з розвиненими ремеслами, ювелірною справою та торгівлею. На цій основі відбувався подальший історичний прогрес східнослов'янських племен на території України.

Починаючи з ХІІІ–ХІІ ст. до н. е. і до перших століть н. е. в писемних джерелах уперше згадуються венеди – так називалося населення лісостепової правобережної України. Вони залишились основним населенням і в пізніші часи, до середини І тис. н. е., коли поруч із ними з'явились відомі анти й склавини. Ці дві групи слов'янського населення виокремилися з венедів.

Загальнослов'янське ім'я венедів є характерним для ранньої доби слов'янської спільноти. Тобто до ІV–VІ ст., коли відбулося розмежування слов'ян на західних, південних і східних (венедів, склавинів і антів). За змістом термін "венеди" пов'язують із слов'янським "вящий" – найбільший.

13

З ІV ст. народи, які жили на землях між Дністром і Дніпром аж до Чорного моря, були відомі під назвою антів. Суспільно-політичний лад антів – так само, як і всіх слов'ян, – греки називали демократією. "Ці племена, слов'яни й анти, – писав у VІ ст. візантійський історик Прокопій Кесарійський, – не підлягають одній людини, а з давніхдавен живуть у демократії; тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони міркують спільно".

У ІV–VІ ст. в їхньому середовищі первіснообщинний лад інтенсивно розпадався: з удосконаленням знарядь і зростанням продуктивності праці виникла можливість обробляти землю силами окремих сімей. Збагаченню їх сприяли також часті війни, розвиток торгівлі. Уже тоді

вантів утверджується значна майнова нерівність.

Вантів існували великі племінні союзи. Деякі з них набували вельми значних масштабів. Так, у ІV ст. існувало велике об'єднання (держава) антів, на чолі якого стояв цар Бож. Цей цар у 380-х рр. вів боротьбу проти готів, що напали на землю антів. У перших боях він переміг ворога, але пізніше загинув жорстокою смертю. Антам часто доводилося воювати, вести вперту боротьбу з кочовими народами – готами, гунами, аварами. З кінця V ст. анти спільно зі склавинами вели досить успішні війни з Візантією.

Усі ці війни призвели до того, що частина антських племен прийшла рух. Одні вирушили в нові райони, які були завойовані під час війни. Їхні території зайняли інші племена. Колишні племінні союзи антів розпалися, пізніше стали виникати нові слов'янські об'єднання. Саме в цей час в основному було завершено формування окремої спільності східних слов'ян.

Вітчизняні письмові джерела, літописи згадують про східних сло- в'ян тоді, коли вони вже розселилися в межах Східної Європи. Складач "Повісті временних літ", київський чернець Нестор змалював цей тривалий процес: "… і ті слов'яни, які прийшли й осіли по Дніпру, назвалися полянами, а інші – древлянами, бо осіли в лісах, а інші осіли між Прип'яттю і Двіною і називалися дреговичами, інші осіли на Двіні й називалися полочанами від назви річки Полота, яка впадає в Двіну… Слов'яни, які осіли біля озера Ільмень, прозвалися своїм ім'ям… А інші осіли на Десні й по Сулі й називалися сіверянами…". Цей процес відбувався в VІ–VІІІ ст.

Назви слов'янських племінних союзів були пов'язані не з походженням, а з місцем розселення, розташування. Так, поляни жили

вполях, а древляни – у лісах, серед дерев. Від характеру місцевості (дрегва – болото) отримали своє найменування дреговичі, від назв річок – полочани, від розташування на півночі – сіверяни.

14

Найбільшими східнослов'янськими об'єднаннями племен були полянське, древлянське, дулібське, словенське, кривицьке, які існували декілька століть. Усього в той період було близько п'ятнадцяти таких об'єднань, якими управляли князі-вожді.

Особливу увагу Нестор приділяє полянському союзу племен. І це не випадково. Від полян він виводить початок держави, яку називали Київською Руссю. Полянський союз племен склався приблизно в VІ ст. в Подніпров'ї, його центром був Київ. Літописець повідомляє, що це місто заснували три брати. Вони були князями племені полян. Їх звали – Кий, Щек і Хорив. Можна вважати, що саме полянський князь Кий започаткував Київ і очолив могутній союз полянських племен. Він вів переговори з візантійським імператором, щоб укласти певну угоду.

Землеробство становило основу економічного життя слов'янського населення в той період. Серед зернових культур переважали пшениця, просо, ячмінь. Важливу роль відігравало скотарство (велика рогата худоба, свині, коні). Східні слов'яни були знаними мисливцями, займалися рибальством, ремісничими промислами.

Слов'янські поселення розташовувалися на берегах річок і були невеликими. Домівки їхніх мешканців, напівземлянки, також були малі за розмірами. Постійна воєнна загроза з боку кочівників змушувала слов'ян будувати укріплені міста – гради. Першим і найзначнішим був полянський град Київ. Проте подібні поселення в VІ–VІІ ст. виникали й на території інших племінних союзів. Гради були в першу чергу ад- міністративно-політичними центрами союзів племен, а також фортецями у прикордонних районах, осередками ремесел. Багато з них ставало значними торговельними центрами.

Отже, давня історія України свідчить про те, що народи, які жили тут у давнину, заклали основи першої держави східних слов'ян – Київської Русі.

15

Найважливіші події

Контрольні запитання

1.Назвіть різні етапи первіснообщинного ладу на території України.

2.Перерахуйте відомі вам племена, які в давнину жили на півдні України.

3.Назвіть грецькі міста-держави в Північному Причорномор'ї.

4.Які слов'янські племена жили в давнину на території України?

5.Проаналізуйте життя й побут східних слов'ян у VІІІ–ІХ ст.

6.З якими зовнішніми ворогами довелось боротися східним слов'янам?

7.Хто заснував місто Київ?

16

Лекція 2

КИЇВСЬКА РУСЬ

План лекцій

1.Утворення Київської Русі та основні етапи її розвитку.

2.Соціально-економічний і політичний устрій Київської держави.

3.Причини й наслідки занепаду Київської Русі.

1. УТВОРЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ ЇЇ РОЗВИТКУ

Походження терміну "Русь" ще остаточно не з'ясовано в історичній науці. У ранньому середньовіччі ним часто користувалися давньоруські літописці для визначення військового прошарку населення країни. Назва "Русь" у Х–ХІІ ст. була тісно пов'язана із Середнім Подніпров'ям (трикутник Київ – Чернігів – Переяслав).

Про те, що термін "Русь" у першу чергу стосується українських земель, свідчать також топоніми та гідроніми. У Середньому Подніпров'ї – це назви річок Рось, Росава, Роставиця та деяких урочищ. Прихильники норманської теорії виводили його від фінської назви шведів ruotsi й відповідно розташовували країну Русь на території новгородських словен. Також побутують думки про іранське, сло- в'янське та балто-слов'янське походження Русі. Американський учений українського походження О. Пріцак висловив припущення, що Русь була спершу поліетнічним і багатомовним торговельним союзом, який з метою встановлення контролю над торговими шляхами між Балтійським і Середземним морями і утворив політичну єдність – Київську Русь. Український історик М. Ю. Брайчевський вважає, що територія русів знаходилася у східній частині антополянської землі, а слов'яни й руси злились у Х ст.

19

Уперше етнонім "роси" ("руси") зустрічається в сирійській "Хроніці" Псевдо-Захарія-ритора (VІ ст.), де йдеться про військово-політичну активність племен росів у ІІІ–ІV ст. Арабський автор Ат-Табарі (Х ст.) згадує, що роси в 643 р. ходили військом на Кавказ. А з візантійських джерел відомо, що в 626 р. вони взяли в облогу Константинополь.

Після розпаду антського племінного союзу починається утворення нових протодержавних центрів. На початку VІІ ст. племена дулібів (волинян) створили на Волині, Верхньому Подністров'ї та у верхів'ях Західного Бугу протодержавне об'єднання на чолі з князем Маджаком. Воно проіснувало недовго: приблизно в середині VІІ ст. волиняни зазнали нищівної поразки від кочівників-аварів і були поневолені.

Успішніше відбувалася етнічна консолідація праукраїнських племен у Середньому Подніпров'ї. Головну роль у цьому процесі відігравали племена полян, чия рання історія пов'язана з іменами легендарного князя Кия, а також його братів Щека, Хорива й сестри Либіді. Одні вчені датують заснування Києва кінцем V – початком VІ ст., інші – на століття пізніше. Поляни проживали у вигідному геополітичному середовищі. Вони опинилися в центрі праукраїнських племен, на перехресті важливих торгових шляхів. Через їхні землі проходив шлях із Варяг у Греки, здійснювалися зв'язки між Сходом і Заходом. До полян за економічними, політичними й етнічними інтересами тяжіли сусідні племена сіверян і древлян. Саме поляни, західні сіверяни та древляни в VІІ ст. почали об'єднуватися у федерацію племен. Наприкінці VІІІ – на початку ІХ ст. постало стабільне державне об'єднання Руська земля. У джерелах арабського походження воно має назву Куявія, а сусідні з ним – Славія та Артанія.

За правління нащадків Кия Руська земля проводила активну зовнішню політику. Державні утворення русів простяглися від Новгорода на півночі до Криму на півдні. Чорне море у візантійських джерелах називається Руським. На початку ІХ ст. князь Бравлін здійснив вдалий похід на Крим і захопив ряд міст. Розпочинається суперництво з Хазарським каганатом.

У роки правління останнього нащадка династії Києвичів Аскольда Русь остаточно утвердилась як могутня середньовічна країна. У 860 та 866 рр. Аскольд здійснив ряд походів на Константинополь і змусив Візантію сплачувати данину. Він і його оточення прийняли християнство, що увійшло у візантійські джерела як хрещення Русі. Проте переважна більшість руського населення залишалася язичниками. Держава ще не була достатньо консолідованою, населення було об'єднано у племінні союзи – дулібів, древлян, полян, дреговичів, сіверян, уличів, тиверців, білих хорватів, радимичів, в'ятичів тощо.

20