konf_mat_tez_2015

131

выявлению взаимосвязи между показателем частоты приступов стенокардии и количеством витков крупной эпикардиальной артерии, где определен ВИКА. Произведено ранжированное распределение, а затем сравнительный корреляционный анализ между бальной оценкой частоты приступов стенокардии и количества витков в крупной эпикардиальной артерии.

Выводы.

1.У пациентов с ИБС, коронарным синдромом Х и выявленным феноменом ВИКА приступы стенокардии встречались достоверно чаще, чем у пациентов с объективными признаками ишемии миокарда и интактными коронарными артериями (р=0,0002).

2.Существует достоверная зависимость между количеством приступов стенокардии и извитостью коронарных артерий у пациентов с ИБС и коронарным синдромом Х (коэффициент корреляции = -0,72), описываемое уравнением регрессии: yx = -0.11 x + 12.65.

ПОШИРЕНІСТЬ ФІБРИЛЯЦІЇ ПЕРЕДСЕРДЬ У ХВОРИХ КАРДІОЛОГІЧНОГО СТАЦІОНАРУ

Амірова Г. Ю., Лагода Д. О.

Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна

Актуальність. Поширеність і захворюваність на фібриляцію передсердь (ФП) зростають у всьому світі та є найпоширенішим порушенням ритму серця, яке підвищує вплив на такі показники здоров'я населення, як втрата працездатності і смертність та є маркером загального серцево-судинного риску та/або ураження серця. В Україні, за даними Всесвітньої організації здоров’я (ВООЗ), порушення серцевого ритму взагалі складає 33.3 % населення. Такий високий показник можна вважати епідемією.

Мета. Встановити поширеність порушень серцевого ритму, а саме фібриляцію передсердь у пацієнтів, які мають патологію серцево-судинної системи.

Матеріали і методи. Дослідження проводилось на базі Одеської Дорожньої лікарні. Із 365 хворих, що поступили упродовж 2014 року до кардіологічного стаціонару Дорожньої лікарні, 120 пацієнтів мали порушення ритму. Пацієнти з порушенням ритму були віком від 25 до 76 років, із них 73 чоловіки та 47 жінки. Пацієнти було розділені на дві групи: 1-ша група - пацієнти з основним діагнозом ішемічна хвороба серця (70 чоловік), 2-га група - пацієнти з діагнозом нейроциркуляторна дистонія (50 чоловік). У першій групі частота зустрічі ФП була вища (45%), ніж у другій (22%) (р<0,05). Також було встановлено, що ФП більша у чоловіків першої групи з супутньою патологією щитоподібної залози та цукровим діабетом 2-го типу (30%), проте як у другій частота зустрічання ФП склала 11 % (р<0,05).

Висновки. Частота ФП у хворих кардіологічного стаціонару – 23.5%, частіше на фоні супутньої патології ішемічна хвороба серця. Високий показник поширеності ФП потребує більш детального вивчення з метою розробки методів профілактики виникнення цього порушення ритму серця.

**

132

КОЛИВАННЯ РІВНІВ ФНП-α ТА ЛЕПТИНУ У ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ З ОЖИРІННЯМ

Гопцій О. В., Молчанюк Д. А., Дубінін С. О.

Харківський національний медичний університет, Харків, Україна

Мета: Визначити зміни рівня ФНП-α та лептину у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з ожирінням залежно від рівня інсуліну у сироватці крові.

Матеріали. Обстежено 123 хворих на АГ з ожирінням. Рівень ФНП-α, лептину та інсуліну визначали імуноферментним методом. Всі хворі були розділені на тертілі: у 1-му тертілі (n=41) рівень інсуліну складав (5,09±0,21 мкОД/мл), у 2-му тертілі (n=41) – (10,27±0,31 мкОД/мл), у 3-му тертілі – (32,34±2,53 мкОД/мл).

Результати. Встановлено, що показники артеріального тиску та індексу маси тіла (ІМТ) достовірно підвищувалися від 1 до 3 тертіля: САТ 164,21±2,36 мм рт. ст., 171,09±1,99 мм рт.ст., 183,34±2,63 мм рт.ст. відповідно; ДАТ - 99,80±1,29 мм рт.ст., 99,39±0,89 мм рт.ст., 105,24±1,33 мм рт.ст.; ІМТ - 29,02±0,72 кг/м2; 31,33±0,79 кг/м2;

36,43±0,83 кг/м2 відповідно, (р<0,05). Рівень лептину та ФНП-α зростав паралельно збільшенню рівня інсуліну. у 1-му тертілі рівень лептину - 9,84±0,1,56 нг/мл (жінки -

12,03±2,64 нг/мл, чоловіки - 7,03±0,79 нг/мл), ФНП-α - 5,42±0,0,44 пг/мл; у 2-му тертілі рівень лептину - 10,30±0,79 нг/мл (жінки - 11,52±0,99 нг/мл, чоловіки -

7,32±0,77 нг/мл), ФНП-α - 6,71±0,38 пг/мл; у 3-му тертілі - 12,74±0,80 нг/мл (жінки - 13,30±0,96 нг/мл, чоловіки - 11,94±1,37 нг/мл), ФНП-α-10,38±0,0,70 пг/мл. При кореляційному аналізі виявлено прямий достовірний зв’язок між рівнем інсуліну та ФНП-α (R=0,34; р=0,005), лептином (R=0,28; р=0,0001), індексом НОМА (R=0,78;

р=0,0001) у пацієнтів 1-го тертіля; між рівнем інсуліну та вмістом ФНП-α (R=0,36; р=0,002), рівнем лептину (R=0,32; р=0,04) у хворих 2-го тертіля; між рівнем інсуліну та вмістом ФНП-α (R=0,44; р=0,004), рівнем лептину (R=0,46; р=0,002); у хворих 3- го тертіля.

Висновки. Встановлено, що показники АТ, ІМТ, ФНП-α та рівня лептину достовірно підвищувалися паралально зростанню рівня інсуліну в сироватці крові.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ОЗОНОТЕРАПІЇ ТА ЕЛЕКТРОСНУ ПРИ КОРОНАРНОМУ СИНДРОМІ Х

Маркіна К. В.

Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна

Медикаментозна терапія ІХС при коронарному синдромі Х (КСХ) є недостатньо ефективною, тому пошук нових патогенетично спрямованих методів лікування цієї форми ІХС є актуальним. Доведена ефективність озонотерапії (ОТ) та електросну (ЕС) при ІХС атеросклеротичного ґенезу, але їх ефективність при КСХ вивчена недостатньо. До того ж у часки хворих КСХ є синдром Вираженої Звітості Коронарної Артерії (ВЗКА).

Метою дослідження стало вивчення антіішемічної ефективності ОТ та ЕС при КСХ за даними добового мониторування ЕКГ (ДМ ЕКГ).

Хворі на КСХ (138 осіб), з ВЗКА та без неї, зі стабільною стенокардією І-ІІ ФК, розподілені на 3 групи. Контрольну групу (К) склали 46 пацієнтів, які отримували амлодипін, аспірин, аторвастатин, L-аргінін. Основну групу І (І) - 46

**

133

пацієнтів, з ідентичною групі К терапією. Додатково їм призначалось три курси ОТ та ЕС по 10 щоденних процедур. Другу основну групу (ІІ) - 46 пацієнтів, що отримували тільки процедури ЕС. Усі групи розподілені на 2 підгрупи. В підгрупу «а» увійшли по 23 хворих на КСХ без ВЗКА, у підгрупу «б» - по 23 хворих з ВЗКА. Результати оцінювались до та після лікування.

Після лікування у хворих усіх груп максимальна та мінімальна ЧСС достовірно не змінилися, але середня ЧСС в основних групах стала достовірно (р˂0,05) нижче, чим в контролі, без значимій різниці між основними групами. У хворих усіх груп достовірно (р˂0,05) зменшилися кількість та подовженість епізодів ішемії міокарда. Але в основних групах ці показники були достовірно (р˂0,05) більш кращими, ніж у групи К. Виключення склали лише хворі групи 1б, де кількість епізодів ішемії не відрізнялася від контролю (Кб), та хворі груп 1б та 2б, де в порівнянні з контролем (Кб) достовірно не зменшилася подовженість епізодів ішемії. Ступень депресії сегменту ST в групах достовірно не змінився.

Таким чином, ОТ та ЕС в комплексному лікуванні хворих з КСХ має антигішемічну дію, зменшуючи вираженість ішемії міокарду.

**

134

СЕКЦІЯ ТЕРАПІЇ II (ЗАГАЛЬНА ТЕРАПІЯ ТА СІМЕЙНА МЕДИЦИНА) Секция терапии II (общая терапия и семейная медицина)

Section of TherapyII (General Therapy and Family Practice)

________________________________________________________

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ МЕХАНІЗМІВ ДЕТОКСИКАЦІЇ ДЕЯКИХ ПРОМИСЛОВИХ ОТРУТ

Школьний Р. О.

Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна

На сьогоднішній день у зв’язку з інтенсивним розвитком хімічних виробництв, проникнення хімії до всіх сфер людського життя, зі всією гостротою встає питання про те, в якій мірі організм може протистояти зростаючим хімічним навантаженням. Завдяки яким біохімічним механізмам досягається детоксикація чужорідних хімічних речовин? Які можливості цих систем детоксикації і як їх слід враховувати при застосуванні хімічних речовин в сучасних сферах людської діяльності та при пошуку нових ефективних антидотів? Саме ці питання розглядаються у данній роботі.

В процесі еволюції виробились певні механізми знешкоджування токсичних речовин, які утворюються ендогенно, так і тих, що надходять ззовні з їжею, повітрям і водою. Ця система детоксикації складається з трьох ланок.

У мембранах єндоплазматичного ретикулуму локалізована система мікросомального (монооксигеназного) окислення, що забезпечує знешкодження більшості гідрофобних сполук.

Друга ланка або друга фаза детоксикації поєднує ферменти і субстрати кон’югації.

Третя ланка поєднує ферментні і неферментні механізми антирадикального і антиперекисного захисту.

Як і всі біологічні системи – система детоксикації не є ідеальною. У певних випадках може відбуватися не детоксикація, а метаболічна реакція, коли кон’югат, що утворився, виявився токсичним сполученням. Цю обставину необхідно мати на увазі, особливо при роботі з ароматичними амінами та канцерогенними сполученнями.

Знання механізмів детоксикації відкриває можливість для прогностичних оцінок різноманітних груп хімічних речовин, з урахуванням особливостей їх біотрансформації.

**

135

ОСОБИСТІСНІ ОПИТУВАЛЬНИКИ ТА ЇХ МІСЦЕ В ДІАГНОСТИЦІ І ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ МЕТОДІВ ЛІКУВАННЯ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ

Алавацька Т. В.

Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна

Мета дослідження діагностувати типи відносин до хвороби та інших пов'язаних з нею особистісних відносин у хворих хронічними соматичними захворюваннями.

Матеріали і методи: для проведення наших досліджень ми використовували два види опитувальників: Особистісний опитувальник Бехтерівського інституту та опитувальник Морискі - Гріна. Дослідження проводилося завдяки кафедрі Внутрішньої медицини №1 з курсом серцево - судинної патології на базі ендокринологічного відділення Одеської обласної лікарні. Більшість наших пацієнтів - це хворі на цукровий діабет I і II типу. Ми працювали з пацієнтами з жовтня 2014 року по березень 2015р. Заздалегідь були підготовлені кілька видів анкет. У перших пацієнтів, яким давалися опитувальники, ми засікли час їх заповнення - в середньому 30-40 хвилин. Обстежено 60 пацієнтів (чоловіки - 15, жінки - 45), у віці від 18 до 70 і більше.

Результати: завдяки нашому дослідженню ми встановили тип особистісного ставлення у багатьох хворих на ЦД, а також прихильність пацієнтів до лікування. Отримані нами дані показали нам, що у більшості пацієнтів переважає неврастенічний і сенситивний тип, але коли ми враховували вік, стать, тип, ступінь тяжкості, тривалість захворювання, показники змінювалися. При аналізі даних опитувальника Морискі - Гріна ми побачили, що в середньому тільки 20% пацієнтів прихильні до лікування. Враховуючи вище зазначені показники ми з'ясували в яких пацієнтів комплаєнтність вище і від чого це залежить.

Висновки: Лікар не повинен встановлювати план свого лікування тільки на об'єктивних даних, а й враховувати психологічний стан хворого. Кожен пацієнт, має свій власний тип особистісного ставлення і прихильність до лікування у кожного різна.

УРОВЕНЬ ТРЕВОГИ И ДЕПРЕССИИ У СТУДЕНТОВ РАЗНЫХ КУРСОВ В ЗАВИСИМОСТИ ОТ СТАТУСА КУРЕНИЯ

Ананьева Е. В.

Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина.

Цель – изучение уровня тревоги и депрессии у студентов первого и старших курсов в зависимости от статуса табакокурения (ТК).

Материалы и методы: опрошено 328 студента (171 студент 1 курса и 157 студентов 5 и 6 курсов), девушек 228, юношей 100, двух ВУЗов г. Одессы с помощью специально разработанной анкеты (анамнез курения, опросник HADS, тест Фаргерстрема).

Результаты исследования. Активными курильщиками являются 74 (22,6%) студента: на старших курсах 46 (29,3%), на первом – 28 (16,4%). На первом курсе частота ТК среди юношей составила 27,5%, среди девушек – 10,6%, на старших курсах – 40,5% и 20% соответственно. Низкая степень никотиновой зависимости на

**

136

1-ом курсе выявлена у 17 (60,71%), на старших – у 21 (45,65%) опрошенных. Среди причин начала курения 38 (51,35%) курящих студентов указали стресс. Клинически выраженная тревога выявлена у 21,6% курящих и 9,7% некурящих студентов, депрессия – у 6,7% и 3,2% соответственно.

Выводы:

1.Среди студентов частота ТК выше у студентов старших курсов по сравнению с первым в 1,8 раза.

2.Частота ТК среди юношей выше в 2 раза по сравнению с девушками, независимо от курса.

3.Большая часть курящих студентов 38 (51,35%) имеет низкую степень никотиновой зависимости, что делает перспективным отказ от курения в этой группе респондентов.

4.Клинически выраженные тревога и депрессия в 2 раза чаще встречается у курящих студентов, чем у некурящих.

ЧАСТОТА РЕЗИСТЕНТНОЙ И ПСЕВДОРЕЗИСТЕНТНОЙ АРТЕРИАЛЬНОЙ ГИПЕРТЕНЗИИ У БОЛЬНЫХ С ХРОНИЧЕСКИМИ

ОБСТРУКТИВНЫМИ ЗАБОЛЕВАНИЯМИ ЛЕГКИХ Дычко Т. А., Чайка Л. П., Кохан Е. Ф., Караташ Е. В.,

Бельчиков И. А., Збитнева В. О.

Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина

Цель: проанализировать частоту резистентной (РА Г) и псевдорезистентной артериальной гипертензии (ПР АГ) у больных с хроническими обструктивными заболеваниями легких (ХОЗЛ) в практике семейного врача.

Материалы и методы: обследовано 60 пациентов с диагнозами гипертоническая болезнь (ГБ) и ХОЗЛ. Проанализирована длительность обоих заболеваний, частота гипертензивных кризов и обострений ХОЗЛ в год, эффективность антигипертензивной терапии. Также оцененивались показатели качества жизни (опросник EQ-5D), проводимая медикаментозная терапия, результаты спирометрии, офисного и домашнего мониторирования АД, рассчитан лодыжечно-плечевой индекс.

Результаты. Анализ показал, что у 18 (60,0 %) пациентов 1-ой группы и у 15 (50,0%) больных 2-ой группы при лечении 3-мя препаратами не было достигнуто целевого уровня АД. Коррекция доз препаратов и субьективных факторов привела к достижению целевого уровня АД у 12 (66,7%) больных 1 группы и 13 (86,7 %) больных ГБ без ХОЗЛ. Т.е. частота РА Г у больных ХОЗЛ составило 30 % больных, а в группе без ХОЗЛ – лишь у 10,3 % больных. Средний уровень офисного АД в группе пациентов с ГБ и ХОЗЛ – 151,2 ± 2,4 мм.рт.ст, а в группе без ХОЗЛ – 150,1 ± 2,4 мм.рт.ст. Снижение лодыжечно-

Частота Р АГ оказалась выше у больных с ОФВ1/ФЖЕЛ < 0.3. Вывод:

1. Р АГ в 3 раза чаще встречается у пациентов с ХОЗЛ и АГ.

**

137

2. У гипертензивных пациентов с ХОЗЛ чаще наблюдается снижение лодыжечно-плечевого индекса, что свидетельствует о наличии атеросклероза артерий нижних конечностей.

ВИЗНАЧАЛЬНІ ФАКТОРИ І МЕТОДИ ПОКРАЩЕННЯ ПРИХИЛЬНОСТІ ПАЦІЄНТІВ ДО ЛІКУВАННЯ ПСЕВДОРЕЗИСТЕНТНОЇ

АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ У ПРАКТИЦІ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ Збітнєва В. О., Бусел С. В., Дичко Т. О., Чайка Г. О.

Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна

Мета дослідження: Опрацювати основні методи покращення прихильності до лікування псевдорезистентної артеріальної гіпертензії (ПР АГ) у практиці сімейного лікаря з метою досягнення цільового рівня артеріального тиску (АТ) та покращення якості життя цього контингенту хворих.

Матеріали та методи. 92 пацієнта з ПР АГ, у яких було виявлено недостатню прихильність до лікування, були розподілені на 2 референті групи по 46 пацієнтів: І група (контрольна) та ІІ група (інтенсивного спостереження).

Результати дослідження.

Через 3 місяці спостереження було виявлено абсолютне підвищення прихильності серед пацієнтів ІІ групи в порівнянні з контрольною групою: в І групі лише у 12 з 46 пацієнтів (26,09±7,3%), в ІІ групі у 31 з 46 пацієнтів (67,39±8,9%) (Р<0,01). Аналіз показав існування прямого кореляційного зв'язку між прихильністю до лікування та стандартизованими щотижневими телефонними дзвінками з нагадуванням про необхідність прийому препарату (r=0,89, Р<0,05 в ІІ групі).

Висновки:

1.Визначальними факторами, що сприяли підвищенню прихильності до лікування, були: більша частота відвідувань лікаря та домашнього моніторування АТ з веденням пацієнтами щоденника самоконтролю.

2.Застосування методу стандартизованих щотижневих телефонних дзвінків з нагадуванням про необхідність прийому препарату призводило до додаткового збільшення прихильності до лікування та досягнення цільового рівня АТ.

3.Чим більше була прихильність до лікування, тим частіше досягалося достовірне зниження АТ та його цільовий рівень.

ПРИВЕРЖЕННОСТЬ К МЕДИКАМЕНТОЗНОМУ ЛЕЧЕНИЮ У ПАЦИЕНТОВ С ГИПЕРТОНИЧЕСКОЙ БОЛЕЗНЬЮ И САХАРНЫМ

ДИАБЕТОМ Фингерова И. Л., Коляда О. М.

Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина

Цель работы: определить приверженность к медикаментозному лечению у пациентов с гипертонической болезнью (ГБ) и сахарным диабетом (СД) и выявить причины нерегулярного приема препаратов.

Материалы и методы: проведено анкетирование 40 пациентов с ГБ и СД на предмет регулярного приёма препаратов, влияющих на прогноз (гипотензивных,

**

138

гипогликемических, статинов, антромбоцитарных), препаратов второй линии и причин нарушения комплаенса.

Результаты исследований. Согласно медицинской документации для постоянного приёма пациентам с ГБ и СД с учётом сопутствующей патологии были назначены 6-8 препаратов. Регулярный приём гипотензивных препаратов (ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента) осуществляли 31 (77,5%) пациентов, гиполипидемических (статины) – 16 (40%), гипогликемических (метформин) – 19 (55%), аспирина – 37 (92,5%). Среди других препаратов наиболее часто принимали: нейротропные – 32 (80%), седативные – 28 (70%) пациентов. Основные причины нерегулярного приёма препаратов первой линии: финансовая – 27 (67,5 %), полипрагмазия – 17 (42,5 %), забывчивость – 10 (25 %), побочные эффекты – 8 (20 %), сочетание нескольких причин – 32 (80%) пациента.

Выводы. 1. Пациенты с ГБ и СД имеют недостаточную приверженность к терапии препаратами первой линии (статины, метформин). 2. Основными причинами являются – финансовая и полипрагмазия.

ДИНАМИКА ОНКОСКРИНИНГА ОПУХОЛЕЙ МОЛОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ В ПРАКТИКЕ СЕМЕЙНОГО ВРАЧА

Рысина А. И., Бокарева В. С.

Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина

Заболеваемость раком молочной железы в Украине остается по-прежнему очень высокой. Поэтому вопрос раннего выявления злокачественных новообразований молочной железы является наиболее актуальным.

Цель: проанализировать динамику онкоскрининга рака молочной железы в условиях амбулатории семейной медицины.

Материалы и методы: проанализировать заболеваемость раком молочной железы у обследуемого населения в Приморском районе (21900) в условиях амбулатории семейной медицины Университетской клиники за 2012-2013 гг.

Результаты и их обсуждение: анализ показал, что в 2012 г. Заболеваемость онкопатологией составила 341,3, а в 2013 г. – 314,7 на 100 тыс. населения. По Украине этот показатель составил в 2012 г. 357,6, а в 2013 г. – 515,9 на 100 тыс. населения. При этом заболеваемость раком молочной железы в 2012 г. Составила 41, а в 2013 г. – 54,7. Заболеваемость раком молочной железы на ранних стадиях в 2012 г. Составила 2,8, а в 2013 г. – 6 на 100 тыс. населения. В 2013 г. По сравнению с 2012 г. Активизировались профилактические мероприятия с пациентами. В практическую работу семейных врачей внедрены буклеты, в которых акцентировано внимание врача на самовыявление пациентами рака молочной железы, а также методы дополнительного онкоскрининга, обязательный осмотр семейным врачом молочных желез при ежегодных профилактических осмотрах.

Выводы: Разнонаправленная работа с пациентами (буклеты, конференции, встречи с врачами) наряду с более широким использованием методов ранней диагностики рака молочной железы, обязательное обследование молочных желез при ежегодных профилактических осмотрах женщин старше 45 лет позволяет оптимизировать онкоскрининг рака молочной железы на ранних стадиях, о чем

**

139

свидетельствует динамика заболеваемости и выявление ранних форм рака молочной железы.

ОСОБЛИВОСТІ ПСЕВДОРЕЗИСТЕНТНОЇ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 2 ТИПУ

Чайка А. О., Дичко Т. О., Збітнева В. О.

Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна

Артеріальна гіпертензія (АГ) та цукровий діабет (ЦД) залишаються одними із найбільш поширених неінфекційних захворювань у світі. Особливо небезпечним є поєднання АГ та ЦД, оскільки при цьому суттєво підвищується кардіоваскулярний ризик.

Мета: проаналізувати особливості гіпертонічної хвороби (ГХ) у хворих на ЦД 2 типу з метою оптимізації програми лікування даної категорії хворих у практиці сімейного лікаря.

Матеріали та методи: вивчені клінічні особливості перебігу ГХ та ЦД 2 типу у 60 пацієнтів 45-74 років (жінок -38 (63,33%), чоловіків22 (36,66%)). Середній вік пацієнтів складав 62,5±3,2 роки. Група контролю склала 30 пацієнтів з ГХ II стадії без ЦД 2 типу. Проаналізовані дані щодо тривалості, перебігу захворювання, ефективності контролю артеріального тиску та лікування, дані лабораторних та інструментальних методів дослідження.

Результати: середня тривалість ГХ в основній групі складала 11±0,15 роки, ЦД 2 типу 7,78±0,72 роки. В групі хворих на ЦД у 34 (56,67 %) хворих виявлено псевдорезистентну артеріальну гіпертензію (ПРАГ), що піддавалася корекцією антигіпертензивної терапії та модифікацією способу життя, у 26 (43,33 %) хворих виявлена резистентна артеріальна гіпертензія (РАГ). В контрольній групі ПРАГ виявлена у 27 (90 %) хворих і тільки у 3 (10 %) хворих виявлено РАГ. Знижений гомілково-плечовий індекс (ГПІ) в основній групі виявлено у 15 (25%) хворих, 11 з них мали значення ГПІ від 0,9 до 0,6, у 4 хворих виявлено ГПІ < 0,6, що відповідає критичному стенозу артерій нижніх кінцівок.

Висновки:

Серед хворих на гіпертонічну хворобу в поєднанні з цукровим діабетом 2 типу частота резистентної артеріальної гіпертензії та розповсюдженість порушення периферичного кровообігу значно більша.

ЭФФЕКТИВНОСТЬ РАЗНЫХ ДОЗ АТОРВАСТАТИНА В КОРРЕКЦИИ ДИСЛИПИДЕМИИ У БОЛЬНЫХ ПОЖИЛОГО ВОЗРАСТА

Шерухина Н. П., Казанжи Д. В.

Одесский национальный медицинский институт, Одесса, Украина

Цель работы: определить оптимальную дозу аторвастатина у пациентов с сахарным диабетом (СД) и гипертонический болезнью (ГБ) с целью достижения целевых цифр липидов крови и предупреждения развития нежелательных явлений.

Материалы и методы: 27 пациентов с СД и ГБ (средний возраст 69,8 ±4,7 лет). Проведено титрование дозы аторвастатина с оценкой динамики развернутой

**

140

липидограммы и контроля показателей трансаминаз и креатинфосфокиназы (КФК) через 6 и 12 недель.

Результаты: через 6 недель лечения аторвастатином в дозе 10 мг уровень общего холестерина (ОХ) снизился с 6,8 ± 0,3 до 5,6 ± 0,5 ммоль/л (р<0,05), липопротеидов низкой плотности (ЛПНП) – с 3,9 ± 0,2 до 3,1 ± 0,3 ммоль/л (р>0,05). Целевые уровни ЛПНП были достигнуты у 3 (11,1 %) пациентов. Увеличение дозы аторвастатина до 20 мг привело к снижению ОХ до 4,7 ± 0,3 ммоль/л (р<0,05), ЛПНП – 2,6 ± 0,2 ммоль/л (р<0,05). Целевые уровни ЛПНП были достигнуты у 17 (27 %). Нежелательные явления, повышения уровня трансаминаз и креатинфосфокиназы, не зафиксированы.

Вывод. Для достижения целевого уровня ЛПНП, у пациентов с СД и ГБ пожилого возраста, безопасной является дозировка аторвастатина 20 мг.

ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ СИМУЛЯЦІЙНОГО НАВЧАННЯ У СТУДЕНТІВ 6-ГО КУРСУ ОДЕСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО

УНІВЕРСИТЕТУ Караконстантин Д. Ф., Новіков Д. А.

Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна

У2009 році Всесвітній альянс за підтримки ВООЗ опублікував керівництво з безпеки пацієнтів для медичних навчальних закладів, в якому говориться, що навчальні заклади повинні забезпечити безпечне освітнє середовище для вивчення клінічних навичок. Одним із способів досягнення цієї мети є створення центрів симуляційного навчання. В більшості країн Європи, Америки та Азії навчання в симуляційних центрах є обов'язковою складовою у професійній підготовці, підвищенні кваліфікації та визначенні компетенцій медичних працівників.

Уствореному в 2014 році в Одесі Навчально-іноваційному центрі практичної підготовки лікаря (далі центр) активно впроваджуються найсучасніші методи навчання із використанням симуляційних технологій. Групі студентів 6 курсу ОНМедУ, які проходили навчання в центрі, було запропоновано відпрацювання індивідуальних професійних навичок та командних дій (швидке прийняття рішення, комунікація із пацієнтом та між собою) при наданні невідкладної допомоги при гострих станах в кардіології та пульмонології. Тренінги проводились із використанням манікена найвищого рівня реалістичності HAL S3201, та підсумовувались проведенням дебріфінгу із використанням відеоматеріалу, що записувався під час кожної окремої клінічної ситуації. Контроль засвоєних знань, який проводився за допомогою тестування та опитування показав якісно вищий рівень підготовки тих студентів, які проходили тренінги у порівнянні із групою студентів, які займалися навчанням по традиційній схемі.

**