Тема 3. Методи якісного аналізу ризиків
ПЛАН
3.1 Призначення та загальні принципи класифікації ризиків
3.2 Система класифікації ризиків та її використання у процесі якісного аналізу ризиків
3.3 Характеристика найбільш розповсюджених ризиків
3.1. У процесі своєї діяльності підприємці стикаються із сукупністю різних видів ризику, які відрізняються між собою за місцем і часом виникнення, сукупністю зовнішніх та внутрішніх чинників, що впливають на їх рівень, та, як наслідок, за способами їх аналізу та методам їх описування.
Як правило, усі ризики взаємопов’язані та впливають на діяльність підприємця. Це утруднює прийняття рішень щодо оптимізації ризику та потребує поглибленого аналізу складу конкретних ризиків, а також причин та чинників їх виникнення.
Найкращим варіантом у процесі визначення складу ризиків є наявність повного переліку ризиків, які можуть загрожувати підприємницьким проектам, з яких вибираються ті ризики, які притаманні конкретному проекту, з урахуванням умов його реалізації.
Як вже відзначалось раніше, однією з найважливіших задач якісного аналізу в системі управління ризиком є виявлення та ідентифікація всіх можливих ризиків, які можуть загрожувати підприємницькому проекту. Це обумовлено тим, що від “не передбачуваного”, але виявленого ризику можна застрахуватись (навіть відмовитися від проекту), то від не виявленого або прогнозованого ризику застрахуватись неможливо, що може призвести до дуже тяжких наслідків. Як показує практика, для успішного виконання такого аналізу необхідно мати дані щодо повного набору (множині) ризиків, що входять до складу (створюють поняття “обсяг”) підприємницького ризику. Разом із тим, на даний час у фахівців з ризику відсутня єдина узгоджена думка відносно такого складу та та характеристики окремих ризиків. Але різні автори дають різні характеристики змісту більшості з цих ризиків. Тому, в більшості випадків, ризики, що мають однакову назву, практично повністю відрізняються за суттю. Такий стан є проявом відомого явища – коли той чи інший термін входить у моду і сфера його використання істотно розширюється (а термін “ризик” використовується останнім часом досить часто), його зміст звичайно стає все більш невизначеним. Не дивлячись на спільність словесної оболонки, зміст, який асоціюється з цим терміном у різних авторів, часто має між собою мало спільного. Звичайно, кожний автор має право використовувати ті чи інші терміни у відповідності до свого розуміння проблеми. Але така відмінність у використанні термінів призводить до того, що у сучасних умовах створення на цій підставі єдиної методики для її практичного застосування неможливе. Це суттєво ускладнює процес управління ризиком і знижує його ефективність.
Аналіз стану проблеми визначення ризиків дозволив виявити суттєві недоліки щодо утворювання понять ризиків та їх визначення. У процесі аналізу виявлено також деякі суттєві причини появи цих недоліків, що дозволяє сформулювати вихідні науково-методичні передумови утворювання понять ризиків, використання яких дозволить усунути існуючі недоліки.
До таких вихідних передумов, в першу чергу, слід віднести використання при визначенні поняття ризиків наступних основних положень і понять практичної логіки:
сутність поняття, ознаки поняття, види понять, способи утворювання понять, обсяг та зміст поняття, співвідношення обсягу та змісту поняття, відношення між поняттями;
сутність визначення поняття, правила визначення поняття (взаємозамінності, домірності, однозначності, заборони визначення невідомого через невідоме, визначення не повинно бути заперечливим тощо);
визначення обсягу поняття та правила його поділу, в якому класифікація є окремим випадком;
У найбільш повному, правильному та послідовному використанні саме цих положень, на наш погляд, знаходяться шляхи усунення існуючих недоліків.
Розглянемо деякі наукові положення логіки щодо суті понять, способів їх утворення, правил визначення.
Поняттямназивається форма мислення, яка відтворює предмети і явища в їхніх істотних ознаках.
Ознакою називається все те, в чому предмети схожі один з одним або чим різняться.
Істотні ознаки – це такі ознаки, які відображають природу предмета, його сутність і відрізняють його від усіх інших предметів. Істотними ознаками є загальні та необхідні ознаки, такі які належать усім предметам роду і без яких предмет немислимий.
Поняття – результат глибокого пізнавання предметів або явищ. Щоб утворити поняття, необхідно вивчити предмет в усіх істотних його проявляннях. Вироблення того чи іншого поняття завжди є кроком уперед у пізнанні навколишнього світу, сходинкою у розвитку науки.
У процесі утворення поняття користуються такими логічними способами, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, повідомлення.
Для подальших міркувань важливо відзначити, що будь-яке поняття має обсяг та зміст, які повязані між собою законом зворотного відношення.
Змістом поняттяназивається сукупність існуючих ознак предметів, відображених у понятті.
Обсяг поняття – сукупність предметів або явищ, мислимих у понятті. Обсяг поняття розкривається за допомогою поділу.Поділ – це розподіл на види (групи) предметів, що входять до обсягу даного поняття.За допомогою поділу визначаються види, з яких складається рід.
Закон зворотного відношення між обсягом і змістом поняття формулюється наступним чином: зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг, і зі збільшенням обсягу поняття зменшується його зміст.
При використанні того чи іншого поняття, нас, у першу чергу, цікавить їхній зміст. Зміст поняття зясовується завдяки логічній дії (операції), що дістала назву визначення.Визначенням називається розкриття змісту поняття. Слід відзначити, що логіка розглядає визначення як процес вироблювання відповідного речення, так і результат цього процесу, тобто само речення. В останньому випадку визначення часто називають дефініцією (definitio). Те, що визначається в дефініції має назву дефінієдум (Definiedum – скорочено Dfd), те, за допомогою чого щось визначається, має назву дефінієнсу (Definience – скорочено Dfn).
Найпоширенішим класичним способом визначення, яким користуються практично всі науки є визначення через рід і видову відмінність. При визначенні через рід і видову відмінність визначуване поняття підводиться під друге, більш широке поняття, що є найближчим його родом, і вказуються ознаки, якими відрізняється визначуване поняття від інших понять, які входять до цього роду. Тут слід зауважити, що для використання визначення через рід і видову відмінність необхідно, щоб галузь наукового знання, до якої відноситься дане поняття, була досить розробленою, щоб предмети, які вона вивчає були класифіковані. Інакше складно знайти для поняття, що визначається, найближчий рід. Тому використовуються інші способи визначення:визначення через перелічення предметів або явищ, до яких застосоване дане поняття; визначення через вказівку відношення предмета до своєї протилежності тощо.
До змістовних наукових визначень висувається низка вимог, які носять назву правил визначень. Ці вимоги бувають трьох видів: літературні, фактичні й логічні.
До літературних відносяться наступні вимоги: визначення повинно бути виразним, повинно уникати фігуральних і метафоричних виразів.
До фактичних відноситься вимоги, у відповідності до яких у визначеннях: виділення, специфікація Dfd повинні здійснюватись за суттєвими ознаками; уточнення, пояснення вже уведеного терміну в деяку мову повинні здійснюватись через терміни, значення яких уже відомі, більш виразні й зрозумілі, ніж значення терміну, що уточнюється.
До основних логічних вимог відносяться:
правило взаємозамінності– у відповідності до якого у визначеннях, які мають структуру DfdDfn, те, що визначається, і те, за допомогою чого визначається, можуть бути замінені одне на одного в будь-яких стандартних контекстах. Іноді це правило називаютьправилом перекладання (переведення);
правило заборони ганебного кола– у відповідності до якого визначуване поняття не може визначатися через себе самого. При порушенні цього правила можливі дві помилки – коло у визначенні та тавтологія;
правило однозначності – у відповідності до якого в межах теорії кожному Dfn повинен відповідати тільки один термін Dfd, який виконує роль наукового терміну теорії, але не навпаки. Так що кожному терміну Dfd, який відіграє роль наукового терміну теорії, може відповідати низка термінів Dfn;
правило сумірності визначення – у відповідності до якого обсяг визначуваного має дорівнювати обсягу визначаючого. Порушення цього правила викликає подвійні помилки: визначення може бути або надто широким, або надто вузьким.
При викладенні попереднього матеріалу, а також формулюванні вимог (правил) визначення понять ми вже позначили деякі помилки, які виникають при порушенні цих вимог: коло у визначенні; тавтологія; визначення невідомого через невідоме; надто широке, або надто вузьке визначення. До цих помилок слід також додати використання як визначення деяких логічних форм, схожих з визначенням, таких якопис, характеристика, порівняння, пояснення слова.
Описування предмета полягає у зазначенні низки якихось особливих зовнішніх ознак, на основі яких описуваний предмет може відрізнятися від інших. Описування не дає відповіді на запитання про те, що таке даний предмет, не розкриває його суті. Описування – це не визначення, але він може замінити визначення, коли останнє неможливе, крім того, він може доповнити визначення, зробити його більш конкретним.
Характеристика предмета – це спосіб, який полягає в переліку деяких властивостей предмета, що мають найбільш важливе значення в певному відношенні.
Порівняння – це наочне розяснення предмета за допомогою прикладів або порівняння його з чимось іншим. Воно, як и описування предмета, не визначає його, не розкриває його суті, але може доповнити визначення, з метою полегшення його розуміння.
Пояснення слова – це логічна форма, яка пояснює слово, а не зміст поняття, яке описується цим словом. Наприклад, термін “ризик” походить від грецьких слів ridsicon, ridsa – “круча”, “скеля”. Як бачимо, у такому поясненні відсутні ознаки, які є необхідною складовою визначення.
З позицій викладених вище основних наукових положень логіки щодо суті понять, способів їх утворення, правил визначення, для прикладу, розглянемо лише деякі існуючі в літературі визначення ризиків.
Досить часто в літературі з проблеми використовується спосіб визначення конкретного виду ризику за допомогою більш повного визначення “ризик”, для якого спочатку надається визначення. Так, наприклад, один із авторів наголошує: “У подальшому ми будемо говорити про ризики як “можливості виникнення несприятливих ситуацій”. (підкреслено нами). І далі надаються наступні визначення деяких ризиків: “Ризик учасників проекту – церизик (підкреслено нами) свідомого або вимушеного невиконання учасником своїх зобовязань у межах проектної діяльності. “Збутовий ризик– церизик(підкреслено нами ) зниження обсягів реалізації проектного продукту (товару, послуги) та цін на цей продукт.”. Спробуємо в цих визначеннях замінити підкреслене нами слово ризик на його визначення як “можливість виникнення несприятливих ситуацій” ми побачимо наявність такої помилки як тавтологія, оскільки невиконання учасниками своїх зобовязань і зниження обсягів реалізації та ціни продукту саме є несприятливими ситуаціями.
Так, наприклад правило взаємозамінностіпорушено у наступному визначенні: “Ризик падіння загальноринкових цін – це ризик неотримання доходу за яким-небудь фінансовим активом.”, оскільки недоотримання доходу за яким-небудь фінансовим активом може статися не тільки внаслідок падіння загальноринкових цін. Джерелом недоотримання доходу за фінансовим активом (наприклад акції) може бути, наприклад, зміна політичної ситуації або погіршення економічного стану компанії – емітента акцій тощо.
Досить часто в існуючій літературі замість визначення використовується така логічна форма як описування предмета. Найбільш виразно це видно на наступному прикладі визначення ризику покупця: “Ризик покупця:
сплатив, не отримує товар;
отримує товар, який замовлений, але із запізненням, гіршої якості, пошкоджений або з нестачею;
сплачує більш високу ціну внаслідок зниження цін після дати укладення договору до дати сплати.”.
Ми тут не обговорюємо зміст визначення, а розглядаємо лише спосіб його утворення, оскільки, при такому визначенні, у ризику покупця присутній кредитний ризик (сплатив, не отримує товар), а також дефляційний ризик (сплачує більш високу ціну внаслідок зниження цін після дати укладання договору до дати сплати).
У процесі самостійного визначення складу ризиків для їх подальшого використання для якісного, а що ще більш важливо, для подальшого кількісного аналізу треба помятати про наявність складових та простих ризиків. Це викликане можливістю та наявністю поділу понять. Складові ризики є композицією простих. При цьому, під простими ризиками розуміються видові ризики, які не підлягають подальшому поділу. Використання у процесі якісного та кількісного аналізу ризиків одночасно простих та складових ризиків може призвести до істотних помилок, які викликані, так званим, подвійним рахунком. Коли одні й ті ж ризики враховуються двічі – як прості, а також у складі складових.
Запобігти таких помилок дозволяє якісна класифікація ризиків, у якій кожний ризик повинен займати чітко визначене місце в їхній загальній системі. Разом з тим, відзначена вище відсутність єдиного узгодженого підходу щодо описування складу та характеристики ризиків, практично виключає можливість виконання якісної класифікації ризиків, оскільки від тлумачення того чи іншого поняття, тобто від його визначення, значною мірою буде залежати його взаємозвязок і взаємодія з іншими поняттями та, як наслідок, його місце у системі класифікації. Для вирішення цієї задачі потрібно мати класифікацію підприємницьких ризиків. ЇЇ відсутність не дозволяє ефективно виконати один із найважливіших етапів робіт щодо управління ризиками – якісний аналіз ризиків, у процесі якого, як вже відзначалось, передбачається ідентифікація (визначення) всіх можливих ризиків, які можуть загрожувати підприємницькій діяльності (проекту). Тому розглянемо деякі важливі питання класифікації ризиків.
Однією з функцій класифікації є систематизація знань, які вже є, одночасно, класифікація є одним з методів пізнання, крім того, вона має велике практичне значення, оскільки забезпечує порівняно легкий пошук обєктів, які потрібні, або необхідної інформації щодо них. Крім того, за задачею класифікації як процедури розподілу множини обєктів, що досліджуються, на підмножини стоїть велика кількість інших задач, які повязані з теоретичним описом обєктів.
Разом із тим, існуючий стан проблеми визначення складу та характеристики окремих ризиків практично виключає можливість виконання якісної класифікації ризиків. Це викликане тим, що від тлумачення того чи іншого поняття, тобто від його визначення, значною мірою буде залежати його взаємозв’язок і взаємодія з іншими поняттями та, як наслідок, його місце в системі класифікації. Такий зв’язок проблем підтверджує багаторічний досвід виконання класифікації в різних галузях науки. Аналіз задач, які традиційно пов’язуються в науковому дослідженні з успішно побудованою класифікацією, задач, заради яких й здійснюються численні спроби класифікації, показує, що рішення переважної більшості з них передбачає наявність у даній науці розвиненої теорії. За задачею класифікації як процедури розподілу множини об’єктів, що досліджуються, на підмножини стоїть велика кількість інших задач, які пов’язані з теоретичним описом об’єктів. Тобто, існує пряма залежність між задачами опису окремих ризиків та їх класифікацією, а також можливістю використання результатів рішення цих задач у процесі управління ризиками.
Для подальшого розуміння існуючого стану та проблем класифікації ризиків розглянемо сутність терміну “класифікація, який використовується в теорії класифікації. Класифікація (лат. classis – розряд, facio – роблю) – розподіл предметів якого-небудь роду на класи згідно з найбільш суттєвими ознаками, притаманними предметам даного роду та такими, що відрізняють їх від предметів інших родів, при цьому кожний клас займає в системі, що вийшла, певне постійне місце та, в свою чергу, поділяється на підкласи. Класифікацією називається поділ предметів на класи на підставі схожості предметів кожного класу та відмінності їх від предметів інших класів у найбільш суттєвих ознаках, виконане таким чином, що кожний клас серед інших членів поділу займає певне постійне місце. При цьому, кожна класифікація є поділом (особливою його формою), але не кожний поділ є класифікацією. Будь-який поділ може бути виконано для якоїсь практичної мети, й він відкидається, втрачає значення, коли цієї мети досягнуто. Класифікація ж, коли вона створена, набуває сталого характеру, зберігається, поки вона не буде замінена новою, більш вдалою класифікацією. Класифікація являє собою звичайно не просто двочленний або багаточленний поділ, а такий поділ, кожний член якого підлягає подальшому поділу. Таким чином, у класифікації поділ послідовно здійснено зверху до низу, від вищого класу до нижчих класів. Таким чином, предмети, що класифікуються, в результаті класифікації складають струнку та розгорнуту систему, і кожний член класифікації отримує в цій системі своє постійне, стале місце.
З таких позицій, як показує виконаний нами аналіз, більшість наведених у спеціальній літературі, що торкається проблем ризику, систем класифікації ризиків не є класифікацією.
Відомо, що підстава класифікації є центральною характеристикою вчення про класифікацію, та удачливість її вибору являється центральним моментом, який визначає собою успіх побудови класифікації. Крім того, у кожному поділі за підставу поділу (principium divisionis) повинна бути узята будь-яка суттєва ознака. Підставою ж класифікації повинна слугувати не одна із суттєвих ознак, а ознака найбільш суттєва – та, від якої залежать і витікають усі інші ознаки предметів і явищ, що класифікуються; інакше не буде досягнуто сталості класифікації, постійності місця в неї для кожного члена поділу. При простому поділі за підставу поділу ми можемо взяти будь-яку ознаку, суттєву для деякої мети (наприклад, вік людей, матеріал або призначення меблів, мова, якою написано книгу, міра придатності речей для використання у господарстві тощо). Такої ознаки для класифікації недостатньо, підстава класифікації повинна бути строго науковою, обєктивною, повинна бути ознакою, яка для тієї чи іншої групи предметів є визначальною.
2. Слід відзначити, що наявність визначень, які побудовані у відповідності з науковими правилами логіки, а також наявність узгодженого підходу щодо описування складу характеристики ризиків є необхідною, але недостатньою умовою для створення якісної класифікації ризиків. Для створення такої класифікації необхідно суворо дотримуватись правил побудови класифікації.
Звичайно як правила побудови класифікацій використовують правила поділу понять. Вони містять наступні вимоги:
Один і той самий поділ має відбуватись на одній основі (підставі) поділу.
Поділ має бути сумірним, тобто обсяг членів поділу, разом узятих, повинен дорівнювати обсягу поділюваного поняття.
Члени поділу мають виключати один одного, тобто при поділі на групи окремий предмет може знаходитись тільки в одній групі.
Поділ має бути неперервним, тобто в процесі поділу необхідно переходити до найближчих видів, не перескакуючи через них.
Основою поділу має бути ознака, яка вказує на істотну відмінність між членами поділу.
Центральною проблемою класифікації будь-якого поняття взагалі та ризиків, зокрема, є проблема вибору та обґрунтування ознаки, за якою здійснюється класифікація. На наш погляд, створення якісної класифікації лежить на шляху розглядання ризику підприємницької діяльності у причинно-наслідковому аспекті. Саме виходячи з такої позиції, слід вибирати ознаку, яка повинна бути покладена в основу класифікації підприємницького ризику.
В існуючій літературі з проблем ризику розглядаються причини виникнення економічного ризику. Спочатку це були дослідження причин виникнення великих (або катастрофічних) ризиків, які виконувались для використання результатів цих досліджень у страховій справі. Суттєвою рисою таких ризиків є великі збитки, що ускладнює обслуговування цих ризиків страховими компаніями, оскільки, як показує досвід роботи страхових компаній, незалежно від виду та характеру ризику його наслідки у кінцевому рахунку трансформуються у негативний фінансовий результат – втрату прибутку. Головними причинами зростання таких ризиків вбачається фахівцями в:
зростанні народонаселення;
концентрації людей з причини урбанізації;
підвищенні життєвого рівня;
заселенні та індустріальному обживанні особливо небезпечних територій;
розвитку технологій з високим ступенем загрози тощо.
У подальшому перелік причин виникнення ризику значно розширюється за рахунок більш широкого урахування впливу на ризик соціально-економічних процесів і закономірностей. По-перше, це внутрішні фактори, які притаманні суспільству як соціальному організму: багатоваріантний, імовірнісний характер, суперечливість суспільних явищ, елементи стихійності, випадковості. По-друге, це фактори, які пов’язані з неповнотою інформації, відомостей щодо об’єкта, явища, процесу. По-третє, це фактори, які обумовлені впливом суб’єкта (людина, група, колектив, організація, установа та ін.) на суспільне життя з метою реалізації своїх потреб, інтересів, цілей. По-четверте, це фактори, які пов’язані із впливом науково-технічного прогресу на соціальне, економічне, політичне та духовне життя.
Крім зазначених причин слід особливо відзначити, що ризик пов’язаний із творчістю – діяльністю, яка характеризується неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Ризик обумовлений самою сутністю творчого процесу, особливостями впровадження нового у практичне життя, необхідністю розв’язання протиріч між тими новими подіями, процесами, що зявились у суспільстві та старими засобами соціального регулювання, пошуками нових, ще не апробованих засобів, форм і методів роботи.
На рис. 3.1 наведено схему, яка певною мірою дозволяє аналізувати підприємницький ризик, з точки зору його формування під впливом внутрішніх та зовнішніх, по відношенню до об’єкта (господарської системи), причин.
При причинно-наслідковому підході розглядання змісту та суті ризику, найбільш суттєвою ознакою, від якої залежать і з якої витікають усі інші ознаки ризику є причини виникнення невизначеності умов, за яких здійснюється підприємницька діяльність, тобто джерела ризику. Тому, саме джерела виникнення ризику прийняті як основна ознака, яка використовується для побудови системи класифікації підприємницьких ризиків.
Рис. 3.1 Причини виникнення економічного ризику
До найбільш загальних і впливових джерел ризику слід віднести наступні:
спонтанність природних процесів і явищ, природні лиха;
випадковість, яка обумовлена імовірнісною суттю соціально-економічних і технологічних процесів;
наявність антагоністичних тенденцій, зіткнення суперечливих інтересів;
обмеженість, недостатність матеріальних, фінансових, трудових та інших ресурсів, потрібних для здійснення підприємницької діяльності;
неповнота, недостатність, низька якість інформації, яка використовується при прийнятті господарських рішень;
відносна обмеженість свідомої діяльності людей, неминучі відмінності в соціально-психологічних установках, ідеалах, намірах, оцінках, стереотипах поведінки та ін.
У відповідності до перелічених вище джерел виникнення ризику підприємницької діяльності нами виділено та сформульовано наступний перелік ризиків, які, на нашу думку, повинні складати вищий рівень класифікації:
- природно-кліматичні;
техніко-технологічні;
кримінально-правові;
політико-економічні;
організаційно-управлінські.
У відповідності до правил побудови класифікації, ці ризики є видовими по відношенню до родового ризику, яким, у даному випадку, є підприємницький ризик.
Фрагмент, який складає вищий рівень класифікаційної схеми ризиків підприємницької діяльності, зображеної у виді класифікаційного “дерева”, наведено на рис. 3.2.
Природно-кліматичні
ризики Техніко-технологічні
ризики Кримінально-правові
ризики
Політико-економічні
ризики Організаційно-управлінські
ризики
Рис. 3.2 Фрагмент схеми класифікації підприємницьких ризиків
Наявність вказаного на рис. 3.2 родового та видового взаємозв’язку ризиків дозволяє, для розкриття змісту понять наданих тут видових ризиків, використати визначення через рід і видову відмінність, тобто, використовувати для визначення цих понять наведене вище визначення поняття “ підприємницький ризик”. З урахуванням цього, для ризиків, що складають у наведеній схемі вищий рівень класифікації, нами сформульовано та запропоновано наступні визначення.
Природно-кліматичні ризики – це складова підприємницького ризику, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок проявлення стихійних сил природи (землетруси, повені, урагани, град, засуха тощо).
Техніко-технологічні ризики – це складова підприємницького ризику, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок впливу на стан та продуктивність техніки та технології випадкових, за винятком проявлення стихійних сил природи, факторів (різного роду аварії, вихід з ладу обладнання, нещасні випадки на транспорті, виробництві тощо).
Кримінально-правові ризики – це складова підприємницького ризику, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок прояву неправомірних дій (рекет, навмисне завдання шкоди, хабарництво, корупція чиновників тощо).
Політико-економічні ризики – це складова підприємницького ризику, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок змін в економіці країни, або політичної обстановки, які зумовлюють загальний стан економіки та впливають на підприємницьку діяльність (зміни кон’юнктури ринку, інфляція, глобальні зміни оподаткування, зміни грошової політики, війни, революції тощо).
Слід відзначити, що в існуючій літературі з проблеми політичні та економічні ризики, там де вони розглядаються та наводиться їх визначення, відокремлені один від одного. Разом з тим, політичні та економічні ризики виділені нами в одну групу, оскільки низка ризиків, що є видовою по відношенню до політичних і економічних ризиків, залежить як від політичних так і економічних факторів. Це стосується странових ризиків (ризиків країни), податкових, валютних і деяких інших ризиків, які залежать від політико-економічної стабільності країни. Тому, виділення політичних та економічних ризиків в окремі групи призвело б до того, що видові по відношенню до них ризики (странові, податкові, валютні) були залежні від різних родових понять, що суперечить логічним правилам розподілу та класифікації понять.
Організаційно-управлінські ризики – це складова підприємницького ризику, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок помилкових рішень з питань економіки, організації та управління, що приймаються підприємцем або керівництвом фірми.
Основними причинами організаційно-управлінських ризиків є відсутність професійного досвіду й слабкі загальноекономічні знання керівництва та персоналу фірми, фінансові прорахунки, недосконала організація праці співробітників, нераціональне використання сировини й обладнання, брак знань з маркетингу, не адаптованість фірми до змін у навколишньому середовищі, втрата конфіденційної інформації з вини службовців тощо.
Отримані на першому рівні класифікації підприємницьких ризиків видові ризики (природно-кліматичні, техніко-технологічні, кримінально-правові, соціальні, політико-економічні, організаційно-управлінські), у свою чергу, стають обєктом подальшої деталізації (поділу), тобто розглядаються як родові по відношенню до ризиків, які, внаслідок продовження цієї процедури, складатиме другий рівень класифікації.
Для виконання подальших робіт щодо класифікації підприємницьких ризиків важливим є припущення про наявність на кожному рівні класифікації простих і складових ризиків. Як відзначалось раніше, складові ризики є композицією простих. При цьому, стосовно процесу класифікації, під простими або первинними ризиками розуміються видові ризики, які, через прийняті при класифікації вихідні передумови та припущення, не підлягають подальшому поділу. Тобто, мовою логіки, утворюють найнижчий клас у класифікації, який називають найнижчим видом (infima species).
В умовах існуючого стану проблеми назви, визначення та змісту окремих ризиків, на початковому етапі в основу побудови системи класифікації ризиків покладено ті ризики, з назви та змісту яких існує певна узгодженість думок фахівців. Це дозволить у подальшому доповнити систему класифікації необхідними та обґрунтованими елементами. Такий підхід повністю відповідає, одній з модифікації формально-логічних правил побудови класифікації - модифікації вимоги щодо сумірності поділу, яка виходить з того, що ця вимога має відносний характер – необхідність урахування усіх відомих на даний часпідкласів, та, як правило, виконується на момент побудови класифікації. Та яка, вимагає, з метою запобігання руйнування класифікації, в необхідних випадках, передбачити засоби, які дозволяють включати до неї нові поняття.
Тобто, в умовах існуючого стану вирішення проблеми, низка ризиків першого рівня (природно-кліматичні, техніко-технологічні, кримінально-правові, соціальні) розглядаються як прості – такі що на даний час не підлягають подальшому поділу. В міру вирішення проблеми назви окремих ризиків та їх визначення й змісту, за необхідності можна буде без руйнування класифікації включати до неї нові ризики. Це стосується, наприклад, екологічних ризиків. Не важко побачити, що подальше включення екологічних та інших ризиків (за умов узгодженості їх визначення й змісту) до складу техніко-технологічних ризиків не призведе до руйнування побудованої системи класифікації підприємницьких ризиків.
З розглянутих вище видових ризиків, що складають побудований нами перший рівень класифікації підприємницьких ризиків (див. рис. 3.2), до складових ризиків найбільш виразно відносяться політико-економічні та організаційно-управлінські ризики. Тобто, цей висновок є підставою до того, що, при подальшому поділі та побудові інших рівнів класифікації, політико-економічні та організаційно-управлінські ризики розглядаються як родові по відношенню до ризиків, які складають їх обсяг.
При формуванні на цьому рівні класифікації складу видових ризиків за найбільш суттєву ознаку приймаються фактори ризику – умови або причини, які можуть викликати або сприяти проявленню джерел ризику.
До факторів, що сприяють виникненню політико-економічних ризиків, можна віднести:
політичну нестабільність у країні та/або у світі;
коливання ринкової кон’юнктури;
нестабільність поточної економічної ситуації, неефективна економічна політика уряду;
неочікувані заходи державного регулювання у сферах ціноутворення, оподаткування, сплати праці, експорту-імпорту, виробничих та/або проектних нормативів, охорони навколишнього середовища, землекористування, соціальній сфері тощо;
зміна зовнішньоекономічної ситуації та ін.
За цієї ознаки політико-економічні ризики поділені на ризики країни, соціальні ризики, податковий ризик, фінансові ризики.
Фрагмент схеми поділу політико-економічних ризиків подано на рис. 3.3.
Рис. 3.3 Фрагмент схеми класифікації ризиків
Для ризиків, які включено до наведеного вище фрагменту схеми класифікації, сформульовано та запропоновано наступні визначення.
Ризики країни – це складова політико-економічних ризиків, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок не передбачуваних дій держави у зовнішньоекономічній сфері.
Соціальні ризики – це складова політико-економічних ризиків, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок проявлення у соціальній сфері несприятливих змін у соціальній політиці як держави, так і окремих підприємств (страйки, труднощі з набором кваліфікованої робочої сили, недостатній для утримання персоналу рівень сплати праці тощо).
Податковий ризик – це складова політико-економічних ризиків, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок зміни податкової політики та/або розміру податкових ставок.
Фінансові ризики – це складова політико-економічних ризиків, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок мінливості економічної кон’юнктури та купівельної спроможності грошей.
Наступний ризик, який підлягає подальшому поділу на другому рівні класифікації підприємницьких ризиків, є організаційно-управлінський ризик. До факторів, що сприяють виникненню організаційно-управлінських ризиків, можна віднести наступну низку факторів, зумовлених помилковими рішеннями керівництва підприємства (фірми) з питань безпеки, організації, планування та управління:
слабкий рівень обґрунтування управлінських рішень;
помилки при плануванні та проектуванні;
недоліки координації робіт;
слабке регулювання;
неправильна стратегія постачання;
помилки в доборі та розстановці кадрів;
недоліки в організації маркетингової діяльності.
За прийнятої на даному рівні ознаки класифікації, організаційно-управлінські ризики поділені на маркетинговий, селективний та організаційний ризики.
Фрагмент схеми поділу організаційно-управлінських ризиків надано на рис. 3.4.
Для ризиків, що включено до наведеного вище фрагмента схеми класифікації, сформульовано та запропоновано наступні визначення.
Рис. 3.4 Фрагмент схеми класифікації ризиків
Маркетинговий ризик – це складова організаційно-управлінських ризиків, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок недоліків в організації маркетингової діяльності.
Селективний ризик – це складова організаційно-управлінських ризиків, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок слабкого рівня обґрунтування управлінських рішень.
Організаційний ризик – це складова організаційно-управлінських ризиків, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок помилок при плануванні та проектуванні, а також організації поточної роботи.
З розглянутих вище видових ризиків, що складають побудований другий рівень класифікації ризиків підприємницької діяльності (рис. 3.3 – 3.4), до складових ризиків найбільш виразно відносяться фінансовий та селективний ризики. Тобто, цей висновок є підставою до того, що, при подальшому поділі та побудові інших рівнів класифікації, ці ризики будуть розглядатись як родові по відношенню до ризиків, які складають їх обсяг.
При формуванні на цьому рівні класифікації складу видових ризиків за найбільш суттєву ознаку також приймаються фактори ризику.
Виходячи з вище зазначеного визначення фінансових ризиків, до основних факторів, що сприяють їх виникненню, можна віднести мінливість економічної кон’юнктури та купівельної спроможності грошей.
За цієї ознаки фінансові ризики можуть бути поділені на інфляційний, дефляційний, відсотковий та валютний ризики.
Фрагмент схеми поділу фінансових ризиків подано на рис. 3.5.
Рис. 3.5 Фрагмент схеми класифікації ризиків
Для ризиків, що включено до наведеного вище фрагмента схеми класифікації, сформульовано та запропоновано наступні визначення.
Інфляційний ризик – це складова фінансових ризиків, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок знецінення реальної вартості капіталу, а також очікуваних доходів і прибутків.
Дефляційний ризик – це складова фінансових ризиків, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок зниження цін і зростання купівельної спроможності грошей.
Відсотковий ризик – це складова фінансових ризиків, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок зміни відсоткових ставок.
Валютний ризик – це складова фінансових ризиків, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок коливання курсу валют.
Наступний ризик, який підлягає подальшому поділу на цьому рівні класифікації підприємницьких ризиків, є селективний ризик. Виходячи з вище зазначеного визначення селективного ризику, до основних факторів, що сприяють його виникненню, можна віднести помилки з боку керівництва підприємства (фірми) при прийнятті управлінських рішень.
За цієї ознаки селективний ризик поділений на ризик втраченого зиску, кредитний
Фрагмент схеми поділу селективного ризику подано на рис. 3.6.
Для ризиків, які включено до наведеного вище фрагмента схеми класифікації, сформульовано та запропоновано наступні визначення.
Ризик втраченого зиску – це складова селективного ризику, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок нездійснення, або припинення будь-якого заходу.
Рис. 3.6 Фрагмент схеми класифікації ризиків
Кредитний ризик – це складова селективного ризику, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок недоліків у процесі планування та реалізації кредитної політики.
З розглянутих вище видових ризиків, що складають побудований третій рівень класифікації ризиків підприємницької діяльності (рис.3.5–3.6), до складових ризиків найбільш виразно відносяться валютний та кредитний ризики. Тобто, цей висновок є підставою до того, що, при подальшому поділі та побудові інших рівнів класифікації, ці ризики будуть розглядатись як родові по відношенню до ризиків, які складають їх обсяг.
При формуванні на цьому рівні класифікації складу видових ризиків за найбільш суттєву ознаку приймається характер проявлення ризику.
За цієї ознаки валютні ризики поділені на операційний та трансляційний ризики.
Операційний ризик – це складова валютних ризиків, яка виявляється безпосередньо за конкретними операціями (угодами).
Трансляційний ризик – це складова валютних ризиків, яка виявляється при переоцінці валютних активів і пасивів у національну валюту.
Кредитний ризик щодо позичальника – це складова кредитного ризику, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок недоліків у процесі аналізу ризику за кредитною угодою.
Кредитний ризик щодо способу забезпечення позики – це складова кредитного ризику, яка визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності внаслідок недоліків у процесі вибору й реалізації способу забезпечення позики.
З урахуванням побудованих чотирьох рівнів, схема класифікації підприємницьких ризиків набуває наступного вигляду (рис. 3.7).
Побудована система класифікації, яка подана на рис. 3.7, дозволяє визначити склад простих або первинних ризиків – ризиків, які, внаслідок прийнятих при класифікації вихідних передумов та припущень, не підлягають подальшому поділу. До таких ризиків слід віднести наступні:
природно-кліматичні;
техніко-технологічні;
кримінально-правові;
ризик країни;
соціальні;
податковий;
маркетинговий;
організаційний;
інфляційний;
дефляційний;
відсотковий;
ризик втраченого зиску;
трансляційний;
операційний;
кредитний ризик щодо позичальника;
кредитний ризик щодо способу забезпечення позики.
Використання цих первинних ризиків у процесі подальшого аналізу підприємницьких ризиків, в першу чергу у процесі кількісної оцінки, дозволить привести існуючі методи кількісної оцінки у відповідність основним засадам управління ризиками і, таким чином, підвищити якість та обґрунтованість управлінських рішень, що приймаються на підставі такої оцінки.
Елементи наведеної на рис. 3.7 схеми класифікації ризиків можуть бути використані у процесі характеристики обсягу інших, менш загальних порівняно з підприємницьким ризиком, понять ризику, які використовуються економічною теорією і практикою. Таких, наприклад, як ризик окремих видів підприємницьких операцій – формування інвестиційного портфеля, лізингу, бартеру, клірингу, факторингу та ін., а також окремих видів підприємницької діяльності – банківської, страхової, посередницької тощо.
Цей висновок може бути проілюстрований на прикладі портфельного ризику, поняття якого широко використовується в інвестиційно-фінансовій сфері.
Рис. 3.7 Схема класифікації підприємницьких ризиків
Як відомо, портфелем інвестора називається сукупність цінних паперів, власником яких він є. Ефективність портфеля значною мірою визначається розміром й сферою застосування інвестицій, тобто структурою портфеля, та залежить від коливання курсової вартості окремих цінних паперів. Для створення портфеля цінних паперів досить інвестувати гроші в якісь один вид фінансових активів. Проте, вклавши гроші в акції певної компанії, інвестор стає залежним від коливання її курсової вартості. Якщо він укладає свій капітал в акції кількох компаній, то ефективність, звичайно, також залежатиме від курсових коливань, але вже не кожного курсу, а усередненого. Середній курс, як правило, коливається менше, оскільки з підвищенням курсу одного з цінних паперів курс іншого може знизитися, і коливання можуть взаємно погаснути. Саме коливання курсової вартості цінних паперів є фактором ризику, який визначає можливість незапланованої зміни кінцевого результату діяльності (ефективності портфеля).
Портфель із різноманітними цінними паперами називають диверсифікованим. Він значно знижує диверсифікований (несистематичний) ризик, який визначається специфічними для кожного інвестора факторами.
Поряд з диверсифікованим існує недиверсифікований (систематичний) ризик, який не може бути скорочений за допомогою диверсифікації. Він пов’язаний із загально ринковими коливаннями (зміною цін на акції, їх прибутковістю, поточним і очікуваним відсотком за облігаціями, сподіваними розмірами дивіденду) та зумовлений загальним станом економіки, що залежить від таких подій як війни, інфляції, глобальні зміни оподаткування, зміни грошової політики тощо.
З урахуванням цього, склад ризиків, що складають обсяг поняття “портфельний ризик”, може бути визначений зі схеми, яку подано на рис. 3.8.
Аналогічний підхід може бути використаний для визначення складу інших, менш загальних порівняно з підприємницьким ризиком, понять ризиків, які використовуються економічною теорією і практикою.
Рис. 3.8 Схема формування складу портфельного ризику
3.3 Розглянемо характеристику деяких первинних ризиків, які наведено у класифікаційній схемі підприємницьких ризиків (рис. 3.7).
Техніко-технологічні ризики. Однією з найбільш безпечних, за ступенем впливу на кінцеві результати підприємницької діяльності, складових підприємницького ризику є техніко-технологічні ризики. Їх дія проявляється у завданні шкоди (збитків) підприємству внаслідок порушення нормального ходу виробничого процесу в результаті відмови машин та обладнання, а в найбільш тяжких проявах – виникнення аварійних ситуацій. Це може статися внаслідок вибуху, пожежі, пошкодження механізмів та обладнання тощо.
Причинами таких явищ може бути – старіння будівель, машин та обладнання, помилки при проектуванні та монтажі, помилки персоналу, пошкодження обладнання у процесі будівельних та ремонтних робіт тощо. До таких причин не відносяться дія сил природи та навмисні дії, які відносяться відповідно до природно-кліматичних та кримінально-правових ризиків.
Тут слід відзначити, що шкода від техніко-технологічних ризиків проявляється не тільки в пошкодженні та втраті виробничого обладнання, транспорту та будівель, а також в зупинці виробництва та зниженні або припиненні обсягів продукції, що виробляється. У найбільш важких випадках значну частину збитків складає наступ цивільної відповідальності за нанесення шкоди середовищу, персоналу підприємства, а також третім особам. Слід відзначити, що матеріальні збитки суспільства від аварій та катастроф постійно зростають.
Не зважаючи на заходи, спрямовані на зниження ймовірності появи виробничих аварій та катастроф та зниження величини збитків, випадкові події, що їх викликають, залишаються можливими. Їх не можуть виключити самі дорогі інженерно-технічні заходи. Оскільки, навіть самі досконалі технічні системи не дають гарантій запобігання таких подій.
Природно-кліматичні ризики. Ці ризики пов’язані з проявленням стихійних сил природи. Як відзначалось землетруси, повені, бурі, урагани, а також окремі неприємні природні явища - мороз, ожеледиця, град, гроза, засуха тощо можуть серйозним негативним чином вплинути на результати підприємницької діяльності, стати джерелом непередбачених витрат.
Природно-кліматичні ризики відносяться до ризиків форс-мажорних обставин – обставин непереборної сили, які не можливо запобігти, або усунути будь-якими заходами. Оскільки наступ форс-мажорних обставин не залежить від волі підприємця, у відповідності до ст.. 79 Конвенції ООН щодо договорів купівлі продажу учасники звільнюються від відповідальності за контрактом у разі наступу форс-мажорних обставин.
Відшкодування збитків, які викликані форс-мажорними обставинами, здійснюється, як правило, шляхом страхування угод у спеціалізованих страхових компаніях.
Слід відзначити, що при наступі техніко-технологічних та природно-кліматичних ризиків дуже часто наступає, так званий “ефект каналізації ризиків”, коли проявлення одного з ризиків впливає на інші ризики. Тобто, має місце проявлення одного з методологічних принципів оцінки ризиків – взаємозалежності, який полягає в тому, що виникнення одних ризиків або автоматично, або через складні опосередковані звязки призводить до виникнення інших ризиків. Основна думка, що стосується дії цього ефекту, полягає у тому, що негативні наслідки окремих ризиків можуть проявлятись у кількох сферах підприємницької діяльності та породжувати інші ризики. Разом з тим, усі вони, у кінцевому рахунку, трансформуються у негативний фінансовий результат – втрату прибутку.
Дія такого ефекту, на прикладі “каналізації” негативних наслідків природно-кліматичних та техніко-технологічних ризиків проілюстрована на рис. 3.9.
Як бачимо, що тут має місце ефект так званого “зворотного синергетичного ефекту”.
Ризик країни. Ризики країни безпосередньо пов’язані з інтернаціоналізацією підприємницької діяльності. Вони актуальні для усіх учасників зовнішньоекономічної діяльності та залежать від політико-економічної стабільності країн – імпортерів, експортерів.
Причинами ризику країни можуть бути нестабільність державної влади, особливості державного устрою та законодавства, неефективна економічна політика, що здійснюється урядом, етнічні та регіональні проблеми, різка поляризація інтересів різних соціальних груп тощо. На результати підприємницької діяльності можуть впливати торговельне та валютне регулювання, квотування, ліцензування зміна мита тощо, що здійснюються державою.
На даний час існує низка організацій, які на підставі систематизованих і чітко нормованих принципів, прийомів та операцій (методик) регулярно аналізують рівень ризику країн. До найбільш відомих систем оцінки рівня ризику країн можна віднести рейтинги Institutional Investor, Business Environment Risk Index (BERI), Euromoney.
Рис.5.2 Схеми “каналізації” негативних наслідків природно-кліматичних та техніко-технологічних ризиків
Рейтинг Institutional Investor оцінює, насамперед, кредитоздатність країн та складається за участю експертів провідних міжнародних банків.
Одним із рекомендованих способів аналізу рівня ризику країн є індекс BERI. Його визначенням займається майже 100 експертів, які чотири рази на рік за допомогою різних методів експертного оцінювання здійснюють аналіз, який дозволяє отримати уяву щодо усіх сторонах політичної та економічної ситуації у країні – партнера щодо зовнішньоекономічної діяльності.
У рейтингу BERI оцінюється політична стабільність, відношення до зарубіжних інвестицій, націоналізація, девальвація, платіжний баланс, темпи економічного зростання, витрати на заробітну плату, продуктивність праці, умови кредитування тощо.
Подібний аналіз, два рази на рік, здійснює журнал Euromoney. До складу показників, що аналізуються, входять:
ефективність економіки, яка розраховується на підставі середньорічної зміни ВНП за прогнозом;
рівень політичного ризику;
рівень заборгованості, який розраховується за даними Світового банку з урахуванням розміру заборгованості, якості її обслуговування, обсягу експорту, балансу зовнішньоторговельного обороту тощо;
доступність банківських кредитів;
доступність короткотермінового фінансування;
доступність довготермінового позикового капіталу;
рівень кредитоспроможності країни;
обсяг зобов’язань щодо сплати зовнішнього боргу, що не сплачений тощо.
Таким чином аналізуються усі боки політичної та економічної ситуації у країні партнера. Результати аналізу надаються у вигляді бази даних, що характеризує оцінку рівня ризику інвестування та надійності ділових стосунків різних країн, наданої у вигляді ранжованого переліку країн з інтегральними баловими оцінками та поодинокими оцінками ризику.
Валютний ризик полягає в можливості фінансових збитків суб’єктів валютного ринку внаслідок довгострокових і короткострокових коливань валютних курсів, які залежать від попиту та пропозиції на валюту на національних і міжнародних валютних ринках.
У довгостроковому періоді на коливання валютних курсів впливають загальний економічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість основних макроекономічних пропорцій, обсяг зовнішньої торгівлі тощо. У короткостроковому періоді – збалансованість окремих ринків та загальний стан ринкового та конкурентного середовища. Коливання кількісних показників окремих чинників та їх певне співвідношення грає вирішальну роль у зміні валютних курсів і тому можуть істотно впливати на ступінь валютного ризику.
Окрім перелічених чинників причиною коливань валютних курсів і, як наслідок, валютного ризику можуть стати цілеспрямовані валютні спекуляції.
В залежності від характеру прояву та місця виникнення валютні ризики поділяються на: операційні, трансляційні (бухгалтерські), економічні.
Операційний валютний ризик пов’язаний із торговельними операціями, а також грошовими угодами щодо фінансовому інвестуванню та виплатою дивідендів. Оскільки величина валютного ризику пов’язана із втратою купівельної спроможності валюти, тому вона знаходиться у прямій залежності від розриву у часі між терміном складання угоди та моментом сплати. Курсові втрати у експортера виникають у разі складання угоди до падіння курсу валюти сплати, тому що за отриману валюту експортер отримує менше національних грошових коштів. Імпортер має збитки у разі підвищення курсу валюти сплати, оскільки для її отримання необхідно витратити більше національних грошових коштів. Операційний валютний ризик може привести до зменшення надходження коштів, прибутку та доходів на одну акцію, а також до скорочення ринків збуту.
Трансляційний (бухгалтерській) валютний ризик пов’язаний із переоцінюванням активів і пасивів, а також прибутків зарубіжних філій у національну валюту. Він може також виникати при експорті або імпорті інвестицій. Він впливає на показники балансу, які відображують звіт щодо отриманих прибутках і збитках при перерахуванні їх у національну грошову одиницю. Трансляційний валютний ризик може призвести до зменшення вартості зарубіжних активів (або до збільшення вартості пасивів) у зарубіжній валюті, що стане причиною зниження загальної вартості підприємства (уставного капіталу), а також зниження курсової вартості акцій та їх прибутковості.
Економічний валютний ризик пов’язаний з можливістю втрати доходів за майбутніми контрактами. Зміна валютних курсів впливає на конкурентоспромож-ність товарів. Здешевлення національної валюти призводить до того, що товари, які вироблені у цій країні на зарубіжних ринках стануть дешевшими, а іноземні товари на національному ринку – дорожчими. Це означає, що здешевлення національної валюти сприяє збільшенню обсягів експорту та зниженню обсягів імпорту, а подорожчання національної валюти, навпаки, сприяє збільшенню обсягу імпорту та скороченню обсягів експорту. Оскільки після підпису угоди економічний валютний ризик трансформується в операційний, цей ризик не включений до розглянутої вище схеми класифікації підприємницького ризику.
Валютні ризики відносяться до спекулятивних ризиків, тому у разі збитків однієї з сторін внаслідок зміни валютних курсів, інша сторона, як правило, отримує додатковий прибуток та навпаки.
Податковий ризик слід розглядати з двох позицій – підприємця та держави. Податковий ризик підприємця полягає у можливої появи додаткових витрат, а держави – у можливому скороченні надходжень у бюджет внаслідок зміни податкової політики та/або величини податкових ставок.
Слід відзначити, що рівень підприємницького ризику збільшують не тільки високі податкові ставки, але й нестабільність податкового законодавства, коли існує велика ймовірність того, що податкові ставки можуть бути змінені, як правило, в бік їх збільшення. Постійні зміни та доповнення є джерелом ризику, позбавляють підприємців у надійності своєї діяльності.
Податкова політика та розмір податкових ставок є предметом постійних дискусій, жорсткої передвиборної боротьби урядів в усіх країнах, оскільки їх зміна безпосередньо впливає на особисті доходи та фінансові активи підприємств, а також торкаються життєвих інтересів усіх верств населення.
Як показує практика, держава зацікавлена у встановленні таких податкових ставках, які б:
з одного боку, не заважали розвитку підприємництва;
з другого боку, забезпечували максимальні надходження в бюджет.
Найпростішим прикладом, який ілюструє залежність надходження коштів у бюджет від розміру податкових ставок, є так звана, крива Лаффера, яку надано на рис. 3.10.
Вона наочно свідчить про те, що в міру зростання податкових ставок (К) загальна сума надходжень у бюджет (R) зростає. При цьому значенню ставки Ко відповідає максимальний обсяг коштів, що надходять до бюджету Ro = Q.
Після проходження значення Q = f (Ko) наступне збільшення ставок К веде не до зростання податкових надходжень, а до їх скорочення.
Рис. 3.10 Залежність надходжень до бюджету від величини ставок оподаткування
Це відбувається тому, що подальше збільшення податків підриває зацікавленість підприємців у нарощувані обсягів виробництва, збільшує факти прямого або побічного ухилення від сплати податків (приховування факту підприємницької діяльності, заниження розміру доходів та прибутку тощо). Високий рівень податкових ставок сприяє також прагненню підприємців переносити свій бізнес у країни з більш ліберальним податковим законодавством.
Для виключення таких небажаних для держави наслідків в усіх розвинених країнах законодавство встановлює граничні ставки податків на доходи підприємців.
Слід відзначити, що модель наслідків збільшення розміру ставок оподаткування, яку наведено на рис. 3.10, є в достатній мірі спрощеною. У практичній діяльності при здійсненні політики оподаткування та розробки оптимальних ставок податку державним органам приходиться стикатися з різними окремими і складними випадками, які враховуються при розробці податкової сітки.
Організаційно-управлінський ризик – ризик, що обумовлений помилковими рішеннями керівництва підприємства (фірми) з питань безпеки, організації, планування та управління.
Наслідком цих прорахунків та помилок є виникнення збитків та додаткових виробничих витрат, зниження прибутку та погіршення кінцевих результатів діяльності підприємця (фірми).
Маркетинговий ризик – це ризик виводу продукції на ринок. Він пов’язаний головним чином із такими елементами ринку як: конкуренти, постачальники, споживачі, посередники, а також із такими елементами маркетингової політики як ціноутворення, та просування товару на ринок. Його поява обумовлена недоліками в організації маркетингової діяльності та помилками при проведенні маркетингових досліджень. Основними з таких помилок є:
помилковий вибір продукції;
помилкове визначення вимог до якості продукції;
помилковий вибір ринку збуту;
помилкове визначення місткості ринку;
помилкова цінова політика;
помилкові висновки щодо конкурентного оточення та можливої реакції конкурентів тощо.
Наслідком вказаних прорахунків та помилок може бути погіршення положення продукту даного підприємства на ринку, зниження прибутку та погіршення кінцевих результатів його діяльності. Максимальним негативним наслідком таких прорахунків в умовах недиверсифікованого виробництва може бути повна зупинка виробництва та вихід із ринку.
Кредитний ризик, або ризик не повернення боргу – це ризик несплати позичальником основного боргу та процентів по ньому у відповідності з терміном та умовами кредитного договору. Цей ризик може бути пов’язаний із сумнівами щодо обґрунтованості виказаної довіри, тобто із несумлінністю позичальника – його спроб навмисного банкрутства або інших спроб позичальника ухилитися від виконання обов’язків, а також з можливою нестачею розмірів забезпечення, тобто з небезпекою непередбаченого банкрутства внаслідок того, що розрахунки боржника на отримання доходу не виправдалися.
Причинами непередбаченого банкрутства можуть бути:
падіння виробництва та (або) попиту на продукцію певного виду;
невиконання за якимось причинами договірних обов’язків;
трансформація ресурсів (частіше за усе у часі);
форс-мажорні обставини.
Основним методом зниження кредитного ризику є аналіз фінансової спроможності та платоспроможності позичальника, а також отримання застави або інших гарантій виконання умов кредитної угоди. С цих позицій розрізняють кредитний ризик щодо позичальника та кредитний ризик щодо способу забезпечення боргу.
Кредитний ризик щодо позичальника характеризує можливість прорахунків у процесі аналізу кредитної угоди. Особисто, мова йде про помилки при оцінюванні фінансової спроможності та платоспроможності, а також добросовісності позичальника.
Кредитний ризик щодо способу забезпечення боргу характеризує можливість прорахунків у процесі вибору та реалізації способів забезпечення боргу.
Як бачимо, у процесі якісного аналізу може бути виділена велика група ризиків, з якими змушений зіткнутися підприємець при реалізації проекту (здійснення підприємницької діяльності): від пожеж і землетрусів, страйків і міжнаціональних конфліктів, змін у податковому регулюванні та коливань валютного курсу, до несумлінної конкуренції, корупції, рекету та зловживань з боку персоналу. При цьому, ймовірність наступу кожного типу ризику різна, як і величина збитків, до яких вони можуть призвести. Попередня кількісна оцінка ймовірності наступу окремих ризиків та можливі збитки, до яких вони можуть призвести, у процесі якісного аналізу дозволяють виділити найбільш імовірні щодо виникнення та вагомі щодо розміру збитків ризики, які повинні стати обектом подальшого, більш ґрунтовного, кількісного аналізу для прийняття рішення щодо доцільності реалізації проекту.
Методи кількісного аналізу ризиків, а також методи прийняття управлінських рішень на основі використання отриманих кількісних оцінок ризику будуть розглянуті нами у другому розділі “Конспекту лекцій”.