Роль прийняття християнства
Прийняття християнства сприяло широкому поширенню на Русі грамотності, насолоди освіти, появі багатої, перекладеної з грецької мови літератури, виникнення власної російської літератури, розвитку церковного зодчества та іконопису. З'явилися з часів Володимира Святого і Ярослава Мудрого школи і бібліотеки стали найважливішим засобом поширення освіти на Русі. Крім Софійській бібліотеки Ярослава Мудрого, в Києві та інших містах виникають нові бібліотеки, в тому числі монастирські і приватні. Безсумнівно, багату бібліотеку мав Києво-Печерський монастир, як відомо виростив цілу плеяду російських церковних письменників; прийнятий у цьому монастирі Студійський статут зобов'язував кожного ченця читання книг з монастирської бібліотеки. Житіє преподобного Феодосія Печерського, писаний преподобним Нестором Літописцем, свідчить, що в келії преподобного Феодосія йшла напружена робота зі складання та виготовлення книг. Чернець Іларіон вдень і вночі писав книги, великий Никон оправляв їх, і сам Феодосій пряв нитки, необхідні для плетіння. Багато книг мав постриженик цього монастиря князь-чернець Микола Святоша - він передав їх монастирю. Великі бібліотеки мали князь Чернігівський Святослав Ярославич, який "різними дорогоцінними священними книгами наповнив свої кліті", князь Ростовський Костянтин Всеволодович, постачав "книгами церкви Божі"; "багатий був ... книгами" єпископ Ростовський Кирило I (XIII століття).
Рукописні книги були дуже дорогі, купувати їх у великій кількості могли тільки заможні люди (князі, єпископи) і монастирі. Зміст російських книг було переважно духовним. Це пояснюється впливом перекладної літератури і живим інтересом новопросвещенного російського суспільства до питань християнської віри та моральності і тим, що російськими письменниками в той час були в основному особи духовні.
Митрополит Іларіон, будучи в сані пресвітера, написав "Слово про Закон і Благодать", що отримало високу оцінку його сучасників і нащадків.
"Не можна не здивуватися зрілості розуму, глибині почуттів, великої кількості богословських відомостей і тому ораторському одушевлению і мистецтва, якими відображено це зразкове слово", - пише історик Митрополит Московський Макарій. "Слово про Закон і Благодать" в Сербії в XIII столітті було використано ієромонахом Дометіаном при складанні житій сербських святих Симеона і Сави.
Преподобний Нестор, чернець Києво-Печерського монастиря, написав житія святих князів Бориса і Гліба (вбиті Святополком у 1015 році) і преподобного Феодосія Печерського, поклавши початок російської житійної літератури.
Преподобний Нестор склав новий літописний звід - "Повість временних літ", яка, за визначенням академіка Д. С. Лихачова, є "цілісної літературно викладеною історією Русі". "Повість временних літ" переведена на мови: німецька (у 1812 році), чеський (1864 рік), датський (1869 рік), латинський (1884 рік), угорський (1916 рік).
Ці пам'ятники російської канонічної думки вражають м'якістю і терпимістю, поблажливістю до людської природи. Так, поряд з суворою вимогливістю до чернецтву, в Російській Церкві вже на початковому етапі її розвитку з'явилося милосердя до її пасом.
Оскільки християнізація давньоруського суспільства була ідеологічною акцією, розпочатої великокнязівської владою з метою висвітлення феодальних відносин, то прилучення Київської Русі до християнства стимулювало соціально-культурний розвиток наших предків не прямо, а опосередковано. Розвиток процесом християнізації одних видів соціально-культурної діяльності супроводжувалося одночасним протидією по відношенню до інших. Наприклад, заохочуючи живопис (фрески та ікони потрібні були для культових цілей), ново утверджена церква засуджувала ліпка (скульптурі в православному храмі місця немає). Культивуючи спів а капела, яким супроводжується православне богослужіння, вона засуджувала інструментальну музику, якої не знаходилося богослужбового застосування. Переслідувався народний театр, (скомороство), піддавалося осуду усна народна творчість, винищувалися як "язичницьке спадщина" пам'ятники дохристиянської слов'янської культури. Отже, підіб'ємо підсумки. Завдяки зусиллям християнського князя не лише появилися у степових та напівстепових районах Лівобережжя заселенні варязькими дружинниками мі ста-форпости: саме в цей час на Лівобережжі постають такі важливі в недалекому майбутньому давньоруські центри, як Переяслав та Чернігів.
Наприкінці X ст. була створена величезна за розмахом розгалужена система валів, укріплених міст і форпостів, що простяглася майже на тисячу кілометрів, відомими фрагментами якої є так звані "змієві вали".
З 988 р. християнство стало державною релігією Київської Русі. Прийняття нової релігії мало свої передумови. Східні слов'яни були язичниками - шанували бога неба Сварога, бога родючості Рода, бога сонця Даждьбога, бога багатства і скотарства Белеса, бога грому і блискавки Перуна, приносили їм жертви, зводили ідолів - кам'яні та дерев'яні статуї божеств, молилися у священних гаях, будували святилища , де здійснювали релігійні обряди. Історики називають язичництво релігією родового ладу. Багатобожжя, обожнювання сил природи, уявлення про рівність богів відповідали особливостям суспільного життя племені або племінного союзу. До кінця X ст. в житті давньоруського суспільства відбулися серйозні зміни: піднеслася великокнязівська влада, підсилилося майнове і соціальне розшарування, київські князі налагодили інтенсивні контакти (військові, торговельні, дипломатичні) з сусідніми державами. Збереження язичництва заважало успішному розвитку всіх цих процесів. Багатобожжя суперечило прагненню київських князів до зміцнення їх влади та авторитету. Нові відносини, що складаються в суспільстві, не отримували в язичництві необхідного ідейного осмислення. Зовнішньополітичні інтереси Київської Русі вимагали відмови від старовинної віри і прийняття однієї з релігій, що затвердилися в її західних, північних чи східних сусідів. Спочатку була зроблена спроба реформувати язичництво. Перша релігійна реформа (980), проведена великим київським князем Володимиром, успіху не мала. Покровитель великокнязівської дружини бог Перун був проголошений верховним богом Русі. Князь заснував пантеон з шести головних богів, їх ідолів спорудили в Києві поблизу княжого терема. Реформа була половинчастою за характером і серйозних позитивних наслідків не мала. У «Повісті временних літ» міститься легендарного оповідання про вибір князем Володимиром нової віри. Відкинувши західне християнство, іслам, іудаїзм, князь віддав перевагу візантійському (східному) варіанту християнства - православ'я. За цим рішенням стояли давні торгові, культурні і династичні зв'язки Русі з Візантією. Першою християнкою на Русі вважається княгиня Ольга, бабка князя Володимира. Літопис свідчить про зведення в ще язичницькому Києві християнського храму Іллі Пророка. Хрещенню Русі передувало укладення шлюбу князя Володимира і візантійської принцеси Анни у місті Корсуні. Скинувши ідоли Перуна та інших язичницьких богів, охрестившись сам і охрестив дружину, дітей, киян, князь Володимир здійснив найважливішу за значенням і наслідками реформу. З Києва нова релігія - мирно чи насильно - протягом багатьох десятиліть і навіть століть поширювалася по всій території Давньоруської держави. Київ став центром російської митрополії, яка підпорядковувалася константинопольському патріарху, засновувалися церковні округи-єпископства, будувалися церкви, створювалися монастирі. Прийняття християнства як державної релігії є одним з найбільш важливих подій в історії Русі-України. Княжа влада отримала в новій релігії і сповідувала її церкви надійну опору-духовну і політичну. Держава зміцнювалася, а разом з ним долалися міжплемінні відмінності. Єдина віра давала підданим держави нове відчуття єдності та спільності. Поступово складалося загальноросійське самосвідомість - важливий елемент єдності давньоруської народності. Християнство з його єдинобожжям, визнанням Бога джерелом влади і порядку в суспільстві внесло серйозний внесок у закріплення складалися в Київській Русі феодальних відносин. Хрещення Русі перетворило її в рівного партнера середньовічних християнських держав і тим самим посилило зовнішньополітичне, становище в тодішньому світі. Духовне і культурне значення прийняття християнства величезна. На Русь з Болгарії та Візантії прийшли богослужбові книги слов'янською мовою, зросла кількість тих, хто володів слов'янської писемністю і грамотою. Безпосереднім наслідком хрещення Русі став розвиток живопису, іконопису, кам'яного і дерев'яного зодчества, церковної та світської літератури, системи освіти. Православ'я, залучивши Русь до давньої греко-римської та християнської традиції, стала водночас одним з факторів, що визначили особливості економічної, соціальної, політичної, релігійної, культурної, духовної історії нашої країни серед християнських держав і тим самим посилило зовнішньополітичне, становище в тодішньому світі . Духовне і культурне значення прийняття християнства величезна. На Русь з Болгарії та Візантії прийшли богослужбові книги слов'янською мовою, зросла кількість тих, хто володів слов'янської писемністю і грамотою. Безпосереднім наслідком хрещення Русі став розвиток живопису, іконопису, кам'яного і дерев'яного зодчества, церковної та світської літератури, системи освіти. Православ'я, залучивши Русь до давньої греко-римської та християнської традиції, стала водночас одним з факторів, що визначили особливості економічної, соціальної, політичної, релігійної, культурної, духовної історії нашої країни. З введенням християнства зміцнюються міжнародні зв'язки Київської Русі, вона рівноправним партнером входить до числа держав християнської Європи, починає широко черпати із загального для всієї Європи джерела культури: візантійського христианизированного спадщини Древньої Еллади і цивілізацій Сходу. На Русь приходить спільнослов'янська кирилична писемність - з літописного зерна Візантії в колі книжників київської митрополії виростає могутнє багатовікове дерево російського літописання. Тут витоки російської літератури, професійної архітектури, живопису, музичного мистецтва. Сприйняте, «трансплантоване», зливалося християнство з народною культурою слов'янства, його традиціями, міфологією, історичною пам'яттю, створюючи той грунт, на якій зійдуть перші паростки не тільки російської, але, в тій же мірі і ступені, української, білоруської культур. В історичній перспективі ми бачимо, і нам слід це бачити, що християнська нива давала не тільки зерно. Вона, якщо вдатися до євангельських образів, вирощувала і кукіль: людина повинен був усвідомлювати себе гріховним і нікчемним, приреченим на «коловороті», в якому земні турботи визнавалися марними в своїй істоті. Церква, злита з державою, авторитетом Євангелія однозначно виправдовувала соціальну нерівність, порядки феодального суспільства. Так і в наші дні релігійне світорозуміння ставить здійснення вищих ідеалів і надій людства в залежність від волі надприродних сил, Провидіння, а вищі істини ставить поза сферою людського розуму. І разом з тим і, незважаючи на це, християни - реальна і велика сила сучасного світу, своїм, євангельським шляхом йде по шляху соціального прогресу, виступає нині проти війн, проти расових і національних забобонів.
З приводу прийняття християнства на Стародавньої Русі можна сказати однозначно тільки одне: вона стала новим витком у розвитку суспільних відносинах східних слов'ян.