Тема 7. Управління активами

План

1. Зміст і задачі управління оборотними активами

2. Управління виробничими запасами та запасами готової продукції

3. Управління дебіторською заборгованістю

1. Зміст і задачі управління оборотними активами.

В процесі здійснення господарської діяльності підприємству необхідне визначена сума грошових коштів для закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів та інших матеріальних цінностей. Зазначені вище матеріальні цінності призначенні для забеспечення процесу виробництва і реалізації продукції і постійно знаходитися в кругообороті коштів.

Період, на протязі якого матеріальні цінності, необхідні для організації процесу виробництва, здійснюють один оборот являють собою цикл оборотного капіталу.

Основними задачами управління оборотними активами є: забезпечення бесперервності процесу виробництва; прискорення оборотності оборотних активів; підвищення рентабельності оборотних активів; мінімізація ризиків і витрат, пов”язаних з формуванням і використанням оборотних активів.

Для забеспечення безперервності процесу виробництва необхідно сформувати окремі види активів у відповідності з обсягами господарської діяльності підприємства і тривалістю його операційного циклу, оскільки операційний цикл суттєво впливає на обсяг, структуру і ефективність використання оборотних активів.

В процесі управління оборотними активами в межах операційного циклу необхідно виділити виробничий цикл і фінансовий цикл. Тривалість виробничого циклу включає: період обертання середнього запасу сировини, матеріалів, напівфабрикатів; період обертання середнього обсягу незавершеного виробництва; період обертання середнього запасу готової продукції. Фінансовий цикл підприємства являє собою період обертання грошових коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за сировину, матеріали і закінчуючи інкасацією дебіторської заборгованості за відвантажену готову продукцію.

Пискорення обертання загальної суми оборотних активів досягається шляхом збільшення частки оборотних активів з високою оборотністю (запаси сировини і матеріалів, готової продукції, грошові кошти, які постійно знаходяться в постійному обороті) і зниження частки активів, що обертаються повільно (сезонні запаси сировини і матеріалів; запаси готової продукції, що користується зниженим попитом; довгострокова та короткострокова дебіторська заборгованість; поточні фінансові інвестиції строком більше шісти місяців).

Задача забезпечення ліквідності оборотних активів досягається за допомогою постійного контролю за розміром оборотних активів в грошовій ліквідній формі, а також шляхом забезпечення відповідної частини високоліквідних активів у вигляді поточних фінансових інвестицій та інших активів, які при необхідності можуть швидко трансформуватися у грошові кошти.

Задача забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів досягається шляхом своєчасного використання тимчасових вільних залишків грошових активів для формування ефективного портфелю поточних фінансових інвестицій, що можуть принести підприємству прямий дохід у формі процентів або дивідендів, розміщення коштів на депозит.

2. Управління виробничими запасами та запасами готової продукції

Метою управління виробничими запасами є забезпечення безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції за дотримання оптимального запасу матеріальних цінностей.

Управління виробничими запасами являє собою частину загальної політики управління оборотними активами підприємства, яка полягає в оптимізації розміру і структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат щодо їх обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.

Виходячи з мети управління виробничими запасами перед фінансовим менеджером ставляться такі завдання: 1. Провести аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у минулому періоді; 2. Обчислити оптимальні розміри основних груп поточних запасів; 3. Оптимізувати загальну суму запасів товарно-матеріальних цінностей, які включаються в оборотні активи; 4. Побудувати ефективну систему контролю за рухом запасів на підприємстві; 5. Відображати у фінансовому обліку вартість запасів матеріальних цінностей в умовах інфляції.

Слід зазначити, що в сучасних умовах господарювання підприємствам не встановлюються нормативи формування оборотних активів і вони можуть утримувати на своєму балансі запаси на таку суму, на яку у підприємства є тимчасово вільні грошові кошти.

Оптимальний розмір замовлень матеріальних цінностей можна визначити за допомогою такої формули:

2 × 3 × Р

ОРЗ = √ ----------- , (7.1)

В

де: ОРЗ – оптимальний розмір замовлень матеріальних цінностей у натуральному виразі;

З – затрати на підготовку замовлень (розміщення, доставка, приймання) у розрахунку на одне замовлення, грн.;

Р – річна потреба в одиницях матеріальних цінностей (у натуральному виразі);

В – витрати на зберігання запасів та складування в розрахунку на одиницю запасів, грн.

У зв’язку зі зміною номінального рівня цін на матеріальні цінності в умовах інфляційної економіки сформовані їх запаси потребують відповідного коригування до моменту використання матеріальних цінностей у виробництві або в процесі їх реалізації.

У практиці фінансового менеджменту для відображення реальної вартості виробничих запасів можна застосувати метод LIFO, який полягає у використанні в обліку ціни за принципом «остання партія матеріальних цінностей до прибутку – перша партія до витрат». Другий метод (FIFO) передбачає оцінку виробничих запасів за принципом «перша партія матеріальних цінностей до прибутку – перша партія до витрат».

У процесі господарської діяльності підприємству необхідно визначити короткострокові потреби в грошових коштах для забезпечення поточної діяльності підприємства з урахуванням відстрочення платежу покупцям.

Короткострокові потреби в грошових коштах являють собою поточні фінансові потреби і визначаються за формулою:

ПФП = З_о + Д_з – К_з, (7.2)

де: ПФП – поточні фінансові потреби;

З_о – оптимальний запас матеріальних цінностей;

Д_з – дебіторська заборгованість;

К_з – кредиторська заборгованість.

Розглядаючи наведену формулу, необхідно визначити період, який потрібен для перетворення виробничих запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості в готівку. Для цього використовують таку формулу:

О_о.а = О_в.а + О_д.з – О_к.з , (7.3)

де: О_о.а – середній період обороту оборотних активів;

О_в.а – середній період обороту виробничих активів;

О_д.з – середній період обороту дебіторської заборгованості;

О_к.з – середній строк сплати кредиторської заборгованості.

Середній період обороту виробничих запасів визначається за формулою:

З_в

О_з = ----- , (7.4)

В_д

де: О_з – середній період обороту виробничих запасів;

З_в – обсяг виробничих запасів;

В_д – середньоденна виручка від реалізації продукції.

Аналогічно визначається середній період обороту дебіторської заборгованості:

Д_з

О_д.з = ----- , (7.5)

В_д

де: О_д.з – середній період обороту дебіторської заборгованості;

Д_з – дебіторська заборгованість.

3. Управління дебіторською заборгованістю

Метою управління дебіторською заборгованістю є визначення оптимального її розміру і забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська заборгованість за товари, строк яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебіторська заборгованість за векселями отриманими; дебіторська заборгованість за рахунками та інша поточна дебіторська заборгованість.

Найбільшу частку становить дебіторська заборгованість за відвантажену продукцію (понад 80% загального обсягу дебіторської заборгованості підприємства).Тому управління дебіторською заборгованістю на підприємстві пов’язано з оптимізацією дебіторської заборгованості за розрахунками за реалізовану продукцію.

З метою управління дебіторською заборгованістю розраховуються показники, які характеризують її стан:

Д_з

К_в.о.а. = ----- , (7.6)

З_а

де: К_в.о.а. – коефіцієнт відволікання оборотних активів;

Д_з – дебіторська заборгованість за товарними операціями за минулий період;

З_а – загальна сума оборотних активів підприємства.

Другий показник це – середній період інкасації дебіторської заборгованості, який визначається за формулою:

Д_з.с

П_і.д.з. = ----- , (7.7)

В_д

де: П_і.д.з. – середній період інкасації дебіторської заборгованості;

Д_з.с – середній залишок дебіторської заборгованості у звітному періоді;

В_д – одноденна виручка від реалізації продукції у звітному періоді.

Третій показник – кількість оборотів дебіторської заборгованості за відповідний період – визначається за формулою:

ВР

К_о.д.з = ----- . (7.8)

Д_з

ВР – виручка від реалізації продукції за звітний період.

Зазначений показник також розраховується за кілька періодів і порівнюється між собою. Збільшення кількості оборотів дебіторської заборгованості є позитивним, а зменшення – негативним чинником у роботі підприємства.

Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку уможливлює використання в практиці фінансового менеджменту ряду нових форм управління дебіторською заборгованістю, тобто її рефінансування.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг (фінансову операцію, за якої підприємство-продавець передає право отримання грошей за платіжними документами за відвантажену продукцію комерційному банку), облік векселів, які видані покупцям продукції, або їх продаж на фінансовому ринку, форфейтинг (фінансову операцію щодо рефінансування дебіторської заборгованості з експортного товарного кредиту шляхом передання (індосаменту) переказного векселя на користь банку зі сплатою йому комісійної винагороди), спонтанне рефінансування.

Література [3,4,5,11,14,19,20,24]

Питання для самоперевірки

1. Активи, як об’єкт фінансового менеджменту

2. Задачі управління активами підприємства

3. Принципи управління виробничими запасами

4. Управління дебіторською заборгованістю: факторинг