8.4. Управління державним боргом

Ефективне управління державним боргом є одним із визначальних факторів забезпечення макроекономічної стабільності в державі. Від налагодженості системи управління державним боргом залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів фінансового ринку. Тому управління державним боргом має бути зорієнтоване на застосування ефективної боргової стратегії, а не базуватися на короткострокових ситуативних орієнтирах.

У широкому розумінні управління державним боргом передбачає формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов’язаної з її діяльністю у ролі позичальника і гаранта, що потребує комплексного підходу до її розробки та координації з грошово-кредитною (монетарною) і фіскальною політикою; узгодження взаємовідносин між урядом і Національним банком у питаннях боргової політики; розроблення ефективних форм і методів зниження боргового тягаря у контексті переходу від антикризового менеджменту (реструктуризації боргових зобов’язань) до стратегічного боргового менеджменту із застосуванням інструментів активного управління державним боргом.

Управління боргом у вузькому розумінні – комплекс заходів, що здійснюються державою в особі її уповноважених органів щодо реалізації таких видів діяльності:

• визначення обсягів та умов залучення нових позик;

• розміщення нових емісій і зміна умов раніше випущених позик;

• здійснення моніторингу показників динаміки та рівня заборгованості, їх співставлення з показниками державних фінансів;

• проведення операцій з обслуговування боргових зобов’язань (йдеться про виплату відсотків кредиторам) і погашення основної суми боргу;

• налагодження взаємовідносин з кредиторами з приводу врегулювання проблеми заборгованості за раніше залученими позиками і кредитами;

• проведення переговорів і реалізація процедур щодо реструктуризації та рефінансування боргів.

Відповідно до зазначеного вище державну політику у сфері управління державним боргом можна поділити на боргову стратегію і боргову тактику. Під борговою стратегією у світовій теорії та практиці розуміють систему дій і заходів щодо уникнення (або врегулювання) боргових проблем держави та забезпечення (чи відновлення) її платоспроможності. Боргова стратегія окреслює кінцеву мету політики управління державним боргом, яка зводиться до отримання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів та забезпечення платоспроможності держави. Боргова тактика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу. Відповідно боргова тактика акцентує увагу на врегулюванні поточних проблем, зумовлених труднощами щодо обслуговування боргових зобов’язань (іншими словами, на вирішенні проблем тимчасової ліквідності) і визначає основні завдання, які вирішуються у процесі управління державним боргом.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

– пошук ефективних умов запозичання коштів з погляду мінімізації вартості боргу;

• недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

• забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

• визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження макрофінансової рівноваги;

• забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку.

Управління державним боргом включає декілька напрямів:

• мобілізацію коштів з метою забезпечення фінансування видатків і програм, не профінансованих іншими (крім пов’язаних з державним боргом) джерелами;

• організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів;

• проведення своєчасного (за строками і умовами) і в повному обсязі погашення одержаних в борг коштів;

• організацію обслуговування державного боргу;

• врегулювання боргу.

У світовій практиці сформувалася загальноприйнята структура системи управління державним боргом, що включає сукупність правил і процедур щодо акумулювання, використання, обслуговування і погашення державних внутрішніх і зовнішніх позик. Управління державним боргом, як багаторівнева система, складається із певних підсистем, що відображені на рис. 8.7.

Рис. 8.7. Основні підсистеми системи управління державним боргом

Охарактеризуємо детальніше кожну із підсистем системи управління державним боргом. Типова структура інституційної підсистеми включає таких основних суб’єктів:

• емітентів державних цінних паперів чи реципієнтів несек’юритизованих позик;

• агентів держави на ринку цінних паперів;

• фінансових консультантів, гарантів і страховиків;

• організаторів торгівлі і торгові площадки;

• органи контролю, регулювання і нагляду;

• реєстраторів і депозитаріїв;

• професійних учасників ринку цінних паперів та інших торгових агентів.

В Україні інституційна підсистема управління державним боргом представлена діяльністю органів державної влади і управління, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової політики держави та забезпечують стратегічне і оперативне управління державним боргом. Згідно з Конституцією України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні й уповноважена затверджувати:

– державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині внутрішнього та зовнішнього боргів;

– рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Законом України "Про Державний бюджет України", здійснення контролю за їх використанням.

В управлінні державним боргом беруть також участь:

1. Кабінет Міністрів України (згідно статті 16 Бюджетного кодексу України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення);

2. Міністерство фінансів України (зокрема, Департамент боргової та міжнародної фінансової політики (рис. 8.8);

3. Національний банк України (виконує операції, пов’язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик; організовує та обслуговує розрахунки за результатами розміщення облігацій; здійснює облік та зберігання глобальних сертифікатів, якими оформляються випуски облігацій внутрішніх державних позик);

4. Державне казначейство України (виконує функцію погашення та обслуговування державного боргу);

5. Рахункова палата України (здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України в розрізі доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, в тому числі видатків з обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу України).

Рис. 8.8. Організаційна структура Департаменту боргової та міжнародної фінансової політики

На Департамент боргової та міжнародної фінансової політики Міністерства фінансів України покладено такі функції:

• розроблення та забезпечення реалізації стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичень держави, погашення та обслуговування державного боргу;

• розрахунок планових показників державного боргу, організацію проведення розрахунків за державним боргом та операціями, пов’язаними із державним боргом, а також забезпечення обліку і моніторингу таких операцій;

• проведення фінансової експертизи кредитних проектів, реалізація яких передбачається за рахунок залучених державою або під державні гарантії коштів; аналіз і супроводження кредитних проектів та визначення доцільності укладення гарантійних угод;

• забезпечення кредитування юридичних осіб-резидентів України за рахунок залучених державою або під державні гарантії кредитів відповідно до укладених угод;

• забезпечення погашення позичальниками простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії (крім кредитів міжнародних фінансових організацій) у межах повноважень, наданих Міністерству фінансів чинним законодавством;

• організації здійснення в установленому порядку випуску державних цінних паперів, визначення обсягів емісії облігацій державних позик за строками погашення у межах загального обсягу запозичень, встановленого державним бюджетом;

• здійснення інформаційної підтримки проведення державних запозичень, в тому числі в контексті співпраці з міжнародними рейтинговими агентствами.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов’язаних з ним" від 22 січня 2001 р. № 42 Управління боргової політики відповідає за:

– оперативний облік та надання оперативної звітності щодо стану державного боргу;

– підготовку та обґрунтування розрахунків до проекту державного бюджету за операціями, пов’язаними з державним боргом.

Підсистема правового забезпечення. Підсистему правового забезпечен­ня управління державним боргом охарактеризуємо на прикладі України.

Фінансово-правові і бюджетно-процедурні засади управління державним боргом регламентуються чинним законодавством України і, зокрема:

• Конституцією України, в якій передбачено, що лише законами України встановлюються порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та типи; Конституцією також визначені права та обов’язки органів управління державною заборго­ваністю;

• Бюджетним кодексом України;

• Законами України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та ін.;

• іншими нормативними актами (наказами, постановами, положеннями державних регулюючих органів), що регламентують порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов’язаних з ним; встановлюють порядок проведення операцій, пов’язаних з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик тощо.

Підсистема оперативного регулювання (регулювання параметрів державного боргу). Оперативне управління державним боргом варто розглядати як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає три стадії: управління на етапі залучення позик – управління в процесі використання позик і кредитів – управління борговими зобов’язаннями на етапі їх погашення. Підсистема регулювання параметрів державного боргу включає:

1) регулювання обсягу боргу і його співвідношення з основними макроекономічними показниками;

2) визначення вартості залучення і обслуговування боргу і його складових;

3) моніторинг структурних характеристик державного боргу (розподіл між внутрішніми і зовнішніми ринками, розподіл боргу між різними борговими інструментами, строкова структура боргових зобов’язань).

Державний борг в умовах ринкових відносин є важливим макроекономіч­ним фактором, що здійснює значний вплив на стан національної економіки. Разом з тим, ринок державних запозичень реагує на зміну макроекономічної динаміки в країні і на кон’юнктурні тенденції міжнародних фінансових ринків. Тому регулювання обсягу державного боргу і його співвідношення з основними макроекономічними показниками є одним із важливих завдань управління ним.

В Україні облік, контроль та аналіз показників статистичної звітності щодо державного боргу забезпечує відділ обліку та моніторингу державного боргу Департаменту боргової та міжнародної фінансової політики Міністерства фінансів України. Відділ узагальнює статистичну звітність за всіма операціями, пов’язаними із управлінням державним боргом, забезпечує функціонування інформаційно-аналітичної системи щодо обліку та аналізу державного боргу, в т.ч. реєстру державних прямих і гарантійних боргових зобов’язань.

У процесі оперативного управління державним боргом уряд оперує такими кількісними і якісними показниками як: обсяг сукупного державного боргу; обсяг зовнішнього державного боргу; обсяг внутрішнього державного боргу; темп росту державного боргу; обсяг бюджетних ресурсів, що використовуються на обслуговування державного боргу, співвідношення державного боргу і ВВП та ін.

У міжнародній практиці з метою прогнозування та здійснення оперативного моніторингу показників платоспроможності держави та її ліквідної позиції використовується розроблена Світовим банком Мінімальна стандартна модель (табл. 8.4).

Таблиця 8.4. Мінімальна стандартна модель Світового банку для оцінки платоспроможності держави та її ліквідної позиції

Назва	Формула, %	Економічний зміст
Відношення валового зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг	EDT / XGS	Демонструє відносну довгострокову спроможність держави акумулювати валютні надходження без додаткового пресингу на сальдо платіжного балансу
Відношення валового зовнішнього боргу до ВНП	EDT/GNP	Показує загальний рівень боргової складової економіки
Відношення загальних платежів щодо обслуговування боргу до експорту товарів і послуг	TDS / XGS	Коефіцієнт обслуговування боргу, що показує, яка частина валютних надходжень спрямовується у сферу погашення боргу
Відношення відсоткових платежів до ВНП	INT / GNP	Визначає можливість обслуговування зовнішнього боргу
Відношення відсоткових платежів до експорту товарів і послуг	INT / XGS	Визначає частину валютних надходжень, які використовуються на обслуговування боргу
Відношення міжнародних резервів до валового зовнішнього боргу	RES/EDT	Показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку їх частину) для погашення зовнішнього боргу)
Відношення міжнародних резервів до імпорту товарів і послуг	RES / MGS	Відображає запас фінансової міцності держави
Відношення короткострокового боргу до валового зовнішнього боргу	Short-term / EDT	Показує, яку частку становить короткостроковий борг у загальній сумі зовнішнього боргу
Відношення боргу міжнародним організаціям до валового зовнішнього боргу	Multilateral / EDT	Відображає частку заборгованості міжнародним фінансовим організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу або свого роду залежність держави від фінансування цими організаціями

Важливе значення серед методів оперативного управління державним боргом відводиться моніторингу його структурних характеристик. Управління структурними характеристиками державного боргу проводиться з метою його оптимізації, досягнення балансу між розмірами боргу та джерелами його погашення, мінімізації ризиків та вартості обслуговування боргу. Структурно-балансові характеристики боргу відображають взаємозв’язки між основними параметрами державного боргу (його загальним обсягом, співвідношенням між внутрішнім і зовнішнім боргом, його вартісною, валютною та строковою структурою) і макроекономічними показниками (відсотковими ставками на внутрішньому та міжнародному фінансових ринках; обсягом грошової маси в національній економіці; темпами інфляції; обсягом податкових надходжень до бюджету; реальним обмінним курсом національної валюти). Збалансована структура державного боргу створює підґрунтя для зниження вразливості фінансової системи держави до дії ризиків, пов’язаних із державним боргом.

В більшості країн з розвиненими ринками управління ризиками державних боргових зобов’язань є окремою підсистемою управління державним боргом. В Україні управління ризиками державного боргу перебуває на стадії становлення. Методологічні і організаційні питання процесу управління ризиками державного боргу визначені Положенням про управління ризиками, пов’язаними з державним боргом від 16 червня 2010 року № 461 (надалі Положення). Відповідно до Положення ризик, пов’язаний із державним боргом – це можливість настання події (обставини) імовірнісного характеру, що призведе до:

• збільшення витрат державного бюджету, пов’язаних із збільшенням сум погашення і обслуговування державного боргу;

• зменшення можливостей фінансування державного бюджету за рахунок боргових джерел.

Відповідно управління ризиками державного боргу – це складова управління державним боргом щодо визначення бажаного співвідношення між очікуваними витратами та ризиками і досягнення цього співвідношення.

Однією із початкових стадій управління ризиками є їх ідентифікація і класифікація (табл. 8.5).

Таблиця 8.5. Ідентифікація і класифікація ризиків, пов’язаних із державним боргом

Вид ризику	Економічний зміст
Відсотковий ризик	ризик зростання плаваючих відсоткових ставок, передбачених умовами діючих зобов’язань за державним боргом.
Валютний ризик	ризик знецінення національної валюти відносно іноземних валют, у яких номіновано зобов’язання за державним боргом.
Ризик рефінансування	ризик зменшення ємності відповідних ринків, що унеможливлює запозичення в обсягах, достатніх для рефінансування боргу за прийнятною ціною.
Кредитний ризик	ризик невиконання контрагентами зобов’язань перед державою.
Ризик ліквідності	ризик тимчасової нестачі коштів державного бюджету на вико­нан­ня зобов’язань за державним боргом.
Бюджетний ризик	ризик значного недовиконання дохідної частини державного бюд­жету порівняно з планом, що може призвести до збільшення дер­жав­них запозичень та/або невиконання боргових зобов’язань з обслуговування державного боргу.
Рейтинговий ризик	ризик зниження суверенного рейтингу.
Операційний ризик	ризик дії людського, технічного факторів і обставин непереборної сили.

Управління ризиками державного боргу забезпечує Департамент боргової та міжнародної фінансової політики Міністерства фінансів України. З метою зменшення ризиків державного боргу та/або отримання економії коштів державного бюджету Департамент в межах наданих повноважень здійснює заходи, пов’язані із запровадженням на практиці та здійсненням операцій з активного управління державним боргом.

Операції з активного управління державним боргом включають:

• зворотний викуп зобов’язань за державним боргом;

• обмін державних цінних паперів на державні цінні папери з більшим строком обігу;

• дострокове погашення державних цінних паперів;

• розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунку та коштів валютних рахунків шляхом придбання державних цінних паперів з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду;

• операції з деривативами.

Торговельна підсистема і технології управління державним боргом. Торговельна підсистема включає біржовий та позабіржовий сегменти торгівлі державними цінними паперами, механізми торгівлі, стандарти і правила, системи допуску і учасників. В більшості європейських країн (Австрія, Бельгія, Італія, Нідерланди, Іспанія та ін.) функціонує переважно позабіржовий сектор. Проте є країни (наприклад, Франція, Німеччина, Великобританія), де повністю функціонує біржовий ринок. На біржовому ринку використовуються такі механізми торгівлі державними зобов’язаннями як аукціон (відбір кращих цін пропозиції чи попиту), маклерський механізм (використовуються посередники між учасниками торгівлі), котирувальний механізм (маркет-мейкери виставляють котировки) та ін.

Підсистема інформаційного забезпечення. Значною мірою ефективність системи управління державним боргом залежить від її інформаційного забезпечення. Підсистема інформаційного забезпечення управління державним боргом сприяє процесу неперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформативних показників, необхідних для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних оперативних управлінських рішень щодо залучення позик, їх використання, обслуговування і погашення. При цьому інформаційна база конкретних показників цієї підсистеми формується за рахунок таких джерел інформації:

• зовнішніх (показники, що характеризують кон’юнктуру міжнародного валютного, кредитного і фондового ринків; умови синдикованого кредитування та кредитування на двох- і багатосторонній основі; нормативно-регламентуючі показники окремих сегментів міжнародного фінансового ринку тощо);

• внутрішніх (показники макроекономічного розвитку; показники, що характеризують кон’юнктуру окремих сегментів національного фінансового ринку; показники, що характеризують стан державних фінансів; нормативно-регулюючі показники загальної платоспроможності і тимчасової ліквідності).

Разом з тим, для іноземного кредитора (інвестора) важливим інформаційним індикатором прийняття стратегічних рішень є суверенний рейтинг країни-боржника і рейтинг облігацій, що розміщуються нею на міжнародному фінансовому ринку. Суверенні кредитні рейтинги дають можливість оцінити політичні і економічні ризики, притаманні країні-боржнику, а рейтинги цінних паперів (як правило довгострокових облігацій) – здатність країни-емітента своєчасно виплачувати відсотки впродовж усього терміну обігу облігації і вчасно її погасити. Кожній країні-боржнику притаманний певний рівень ризику, кваліфікувати який допомагає оцінка рівня суверенного ризику, що проводиться відомими аналітичними рейтинговими агентствами: Moody’s Investors Service, Standard and Poor’s Corporation, Fitch Investors Service, Duff and Phelps. Для визначення суверенного ризику використовуються такі базові параметри, як національні політичні ризики, економічна структура і доходи, платіжний баланс, стан внутрішнього і зовнішнього боргу (табл. 8.6).

Таблиця 8.6. Базові параметри оцінки суверенного ризику країни-емітента

Базові параметри	Критерії оцінки
Політичні ризики	форма правління і політичні інститути
	здатність досягнення консенсусу в економічній політиці
	рівень інтеграції у глобальну торгівлю і фінансову систему
	зовнішня і внутрішня безпека
Економічна структура і доходи	рівень «ринковості» економіки
	рівень забезпеченості природними ресурсами
	податкова система і її здатність до змін
	рівень інфляції
	валютно-курсова політика
	рівень зростання грошової маси і доступність кредитів
	рівень життя, доходів і розподілу благ
Платіжний баланс	структура поточного рахунку
	склад капітальних вкладень
	залежність рахунків зовнішньоекономічної діяльності від фіскальної і грошової політики
Стан зовнішнього боргу і між­на­­родної ліквідності	обсяг зовнішнього боргу
	валютний склад і структура боргу
	строкова структура і тягар обслуговування зовнішнього боргу
	рівень і склад міжнародної ліквідності

Кожне агентство має власну розроблену систему визначення кредитного рейтингу, але результати оцінки в цілому, як правило, співпадають. На міжнародному фінансовому ринку оцінка рейтингових агентств використовується суверенними і корпоративними інвесторами як орієнтир для прийняття стратегічних рішень, оскільки вона враховує кредитний ризик не лише країни-емітента, але й фінансового інструмента (зокрема, рівень ризиків за довгостроковими облігаціями і їхнє умовне позначення наведено в табл. 8.7).

Таблиця 8.7. Міжнародні рейтинги довгострокових облігацій

Moody Section 1s	Standard and Poor’s	Fitch – IBCA	Рівень ризику
Aaa	AAA	AAA	Максимально захищені з мінімальним ризиком
Aa	AA	AA	З високим рівнем захисту, але присутні елементи довго­строкового ризику
A	A	A	Привабливі, але мають ризик у довгостроковій перспективі
Baa	BBB	BBB	Із середнім на даний момент рівнем захисту, але не надійні в довгостроковій перспективі
Ba	BB	BB	Із середнім рівнем захисту; мають місце спекулятив­ні елементами, тому майбутнє не гарановане
B	B	B	Низький рівень захисту в довгостроковій перспективі, не можуть розглядатися як привабливі для інвестицій
Caa	CCC	CCC	У поточному періоді є ризик непогашення чи несплати відсотків за боргом
Ca	CC	CC	Дуже високий рівень ймовірності неплатежів
C	C	C	Найнижчий рівень захисту від ризиків

Підсистема врегулювання боргу. З метою ефективного управління державним боргом, розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов’язань, а також забезпечення платоспроможності держави використовують ринкові і неринкові методи врегулювання державної заборгованості (рис 8.9.).

Рис. 8.9. Методи врегулювання державного боргу

До ринкових методів відносяться, зокрема, операції з цінними паперами: сек’юритизація, конверсія, уніфікація, консолідація, викуп боргу із дисконтом на вторинному ринку.

Сек’юритизація – обмін несек’юритизованого боргу на облігації країни-боржника (тобто переоформлення боргу в знову випущені облігації).

Конверсія/обмін боргу – одна із найпоширеніших у сучасній світовій практиці ринкових схем врегулювання державного боргу. Передбачає безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності та опосередкований обмін боргів на національну валюту за номіналом, яку в результаті можна інвестувати в загальнодержавні проекти чи акції національних компаній. У результаті конверсії найчастіше змінюється іноземний кредитор, але не змінюються умови погашення боргу. Разом з тим, конверсія передбачає також можливу корекцію початкових умов позики (найчастіше зниження рівня номінального відсотка).

Уніфікація боргу – скорочення кількості випущених позик шляхом об’єднання кількох державних позик попередніх років і обміну їх на одну знову випущену позику.

Консолідація боргу – зміна початкових умов державної позики. Найчастіше це зміна часу її чинності (тривалості) (йдеться про перетворення короткострокових державних позик у довгострокові) та величини позикового відсотка.

Викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку – скорочення обсягу державного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку. Такий метод врегулювання державної заборгованості можуть собі дозволити країни-боржники, які мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів.

До неринкових методів прийнято відносити: мораторій на виплату боргу (тобто тимчасове призупинення платежів); пролонгація боргу; списання/ анулювання частини державного боргу; оголошення дефолту (відмова від обслуговування заборгованості).

Тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного боргу – відстрочення сплати внутрішніх або зовнішніх боргових зобов’язань, що оголошується спеціальними актами державної влади на певний строк чи до закінчення певних надзвичайних подій.

Пролонгація боргу – форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов’язаннями боржника. Як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик на обслуговування раніше випущених є фінансово недоцільним.

Списання/анулювання частини боргу – відмова уряду від погашення боргу. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, її банкрутством або політичними мотивами. Найчастіше подібний механізм застосовується до найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобов’язання навіть у віддаленій перспективі. За певних умов часткове списання боргу економічно вигідне і кредиторам.

У світовій практиці зовнішню заборгованість прийнято врегульовувати шляхом реструктуризації боргу, тобто через укладання угоди між кредитором і позичальником, який має труднощі з погашенням своїх фінансових зобов’язань, про нову схему їх погашення і зниження боргового тягаря.

Міжнародною фінансовою практикою напрацьовані загальні правила реструктуризації заборгованості, що передбачають реалізацію таких основних етапів:

1. країна-боржник зобов’язана прийняти узгоджену з МВФ і Світовим банком програму стабілізації економіки і структурних перетворень, яка передбачає заходи з впорядкування економічної ситуації в країні-боржнику;

2. країна-боржник має отримати згоду Паризького клубу кредиторів на реструктуризацію боргових платежів на пільгових умовах;

3. проводяться двосторонні переговори країни-боржника з країнами, які не входять в Паризький клуб кредиторів, а також з приватними кредиторами про надання їй аналогічних умов реструктуризації боргу;

4. проводиться часткове списання на дохсторонній основі боргів у рамках офіційної допомоги розвитку;

5. надаються нові пільгові кредити країні-боржнику.

Реструктуризація зовнішнього боргу проводиться у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів (реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом та Лондонського клубу приватних кредиторів (реструктуризація боргу перед банками за синдикованими кредитами і заборгованості перед юридичними і фізичними особами за випущеними урядовими єврооблігаціями). Борг перед МВФ і Світовим банком реструктуризації не підлягає.

Як правило, однозначного способу розв’язання проблеми заборгованості немає. Будь-яка програма реструктуризації потребує проведення відповідних розрахунків стосовно кожного випадку. При цьому аналіз можливих варіантів має враховувати не лише економічні, а й політичні наслідки певних дій щодо суверенного боргу.