Питання 3. Умовне засудження до покарання (пробація)

5 квітня 2001 р. Верховна Рада України прийняла новий КК Кримінальний кодекс України, який набрав чинності 1 вересня 2001 р. В цьому Кодексі вже на новій правовій основі вирішується питання сутності покарання, його мети та передбачається нова система видів покарань. Так, КК України запровадив низку нових, альтернативних позбавленню волі, видів покарань, а також інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Саме в перекладі з англійської мови термін «пробація» (probation) і означає «випробування», «система випробування (вид умовного засудження)», «умовне звільнення (від покарання, з ув’язнення)». Служба ж, на яку покладено завдання виконання пробації, має на Заході відповідну назву – «probation service» – «служба пробації».

Якщо звернутися до західних джерел, то під терміном «пробація» варто розуміти:

1) систему, за якою покарання засудженого злочинця умовно відстрочене ;

2) систему виправного впливу, за якою засуджений злочинець з відстроченим вироком передається під нагляд замість того, щоб бути засудженим до тюремного ув’язнення ;

3) судове рішення в кримінальних справах, яке застосовується замість тюремного ув’язнення .

Протягом тривалого часу своєї діяльності англо-американські суди в певних випадках відстрочували виконання вироків, проте в сучасному її розумінні пробація виникла в 1841 р. , коли Джон Августус, чоботар з американського міста Бостон (штат Массачусетс), погодився наглядати за поведінкою одного із злочинців замість обрання до останнього тюремного ув’язнення. На час своєї смерті в 1859 р. Августус ніс відповідальність приблизно за 2000 особами. Перший законодавчий акт, що передбачав створення оплачуваної посади офіцера пробації, який здійснював нагляд за повнолітніми злочинцями, був виданий в Массачусетсі в 1878 р. У подальшому цей приклад наслідували й інші штати, і вже в 1925 р. було видано федеральний закон, котрий регламентував діяльність служби пробації . У Великобританії закони, що регламентували діяльність служби пробації, видавалися, починаючи з 1861 р., а вже в Законі 1907 р. була передбачена оплачувана посада офіцера пробації.

Пробація, за визначенням О. Г. Кулика, – вид кримінального покарання, яке застосовується у США та Великій Британії і полягає у накладенні певних обмежень на здійснення засудженим своїх прав і свобод, встановленні спеціального нагляду за його поведінкою. О. Г. Кулик не правий у тому, що пробація як вид покарання застосовується лише у США та Великій Британії. Ще у 1979 р. в СРСР вийшла книга шведського професора Улли Бундесон, в якій ретельно характеризувався інститут пробації у Швеції. Нині пробація існує у багатьох державах Європи. Цілком права Д. Т. Зайцева, яка зазначає, що у сучасному зарубіжному кримінальному законодавстві інститут умовного засудження відрегульований у різних видах – пробація, пробація з короткочасним арештом, відстрочка виконання покарання, умовне незастосування покарання тощо. Вона ж, проаналізувавши зарубіжний досвід законодавчого регулювання пробації, небезпідставно пропонує російському законодавцю: розширити перелік обов’язків, які можуть бути покладені на умовно засудженого; встановити в законі обов’язок суду одержувати згоду засудженого на проходження курсу лікування від алкоголізму чи наркоманії; покласти на засудженого обов’язок здійснювати реституцію щодо потерпілого . У цілому з цими пропозиціями слід погодитись і зазначити, що рівною мірою вони стосуються і українського законодавця.

Зміст пробації як кримінально-правового інституту ретельно визначено у книзі англійського дослідника Діка Вітфілда «Вступ до служби пробації». Місце пробації за цією книгою – серед так званих «покарань у громаді» (поряд з громадськими роботами, обмеженням волі тощо) і між штрафом як покаранням за відносно незначні правопорушення та позбавленням волі, яке призначається за правопорушення, які є «настільки тяжкими», або у випадках неможливості призначення «покарання у громаді» чи порушення умов відбування «покарання у громаді» .

КК України передбачає аналог пробації – звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75–78). Воно застосовується у випадках, коли суд, зважаючи на певні обставини, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання. КК України передбачає зазначену можливість лише у випадках засудження особи до таких видів покарань, як виправні роботи, службове обмеження для військовослужбовців, обмеження волі і позбавлення волі. Суд визначає іспитовий строк, покладає на винного певні особисті обов’язки, а на відповідні державні органи – обов’язки з контролю. Не виключається призначення при цьому додаткових покарань. Невиконання засудженим покладених на нього обов’язків, систематичне вчинення адміністративних правопорушень тягне припинення випробування і направлення засудженого для відбування призначеного покарання.

Як справедливо зазначає М. І. Хавронюк, звільнення від відбування покарання з випробуванням, так само як і пробація, є певним проміжним кримінально-правовим заходом між покаранням та звільненням від покарання. З одного боку, воно має ознаки покарання (зокрема, це примусовий захід, який застосовується від імені держави за вироком суду і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого), і закони деяких країн прямо відносять його до видів покарань. З іншого, воно не є у власному розумінні покаранням, оскільки як покарання не передбачене у списку видів покарань, визначеному, наприклад, у ст. 51 КК України, та прямо віднесене КК України (ст. 75 та ін.) до видів звільнення від покарання. Останню позицію також підтримує А. В. Савченко.

На сьогодні в Європі та світі перед службою пробації постають такі основні завдання:

1. Забезпечувати судові та інші органи високоякісною інформацією та оцінкою особистості злочинця з метою допомогти їм у призначенні покарання та прийнятті інших рішень.

2. Забезпечувати клієнтів практичною, соціальною, психологічною допомогою, а також піклуванням після звільнення на будь-якій стадії, поки вони можуть контактувати з судовою системою.

3. Сприяти розвитку програм, які максимально обмежили б обвинуваченого від судового переслідування.

4. Запобігати повторному вчиненню злочинів особами, які перебувають під наглядом служби пробації.

5. Сприяти розвитку безпеки у суспільстві шляхом стимулювання клієнтів ставати правослухняними членами суспільства, здійснення ефективного нагляду за злочинцями з метою скорочення ризику вчинення повторних злочинів, а також шляхом розвитку тих умінь і навичок, що допоможуть вести правослухняний спосіб життя та сприятимуть соціальній інтеграції/реінтеграції.

6. Надавати допомогу ув’язненим протягом їхньої підготовки до звільнення.

7. Здійснювати контроль і нагляд за будь-якими програмами, що застосовуються до клієнтів.

8. Залучати урядові та неурядові організації, компанії та місцеві організації у планування та керування пробаційними проектами з метою посилення виправного впливу заходів, не пов’язаних з позбавленням волі.

9. Надавати допомогу сім’ям клієнтів з метою підтримання та поліпшення відносин (зв’язків) останніх з ними, а також усувати складнощі, що можуть перешкоджати соціальній інтеграції .

Отже, основні завдання служби пробації наповнені глибоко соціальним змістом і спрямовані, головним чином, не на досягнення мети покарання у виді кари, а передусім на ресоціалізацію клієнтів, тобто на їхню реабілітацію (свідоме відновлення клієнтів в соціальному статусі повноправного члена суспільства) та реінтеграцію (повернення клієнтів до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві), а також на запобігання вчиненню ними нових злочинів .

Порівняльно-правовий аналіз досвіду застосування пробації та діяльності служби пробації в зарубіжних країнах дозволить об’єктивно оцінити норми національного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства, що регулюють особливості призначення і виконання покарань, альтернативних позбавленню волі. Подальше вивчення зарубіжного досвіду може надати важливу інформацію про можливі шляхи формування та успішного функціонування служби пробації в Україні.