Питання 2. Види покарань у країнах дальнього зарубіжжя

Згідно з КК Швейцарії різновидами позбавлення волі як основного покарання є:

1) каторжна тюрма (на строк від одного року до 20 років, а у передбачених законом випадках – довічно) (ст. 35);

2) тюремне ув’язнення (на строк від 3 місяців і до – якщо закон не передбачає іншого – 3 років) (ст. 36);

3) арешт (на строк від 3 днів до 3 місяців) (статті 37-bis і 39).

Штраф – це покарання, яке може застосовуватись як основне чи як додаткове (статті 48–50, 106). Його максимальний розмір за вчинені злочини і проступки – якщо закон не передбачає іншого – становить 40 тис. франків (при вчиненні порушень – 5 тис. франків); суддя не зв’язаний цим розміром, якщо особа діяла з корисливих мотивів. Загалом розмір штрафу у статтях Особливої частини (Книги 2) цього КК не встановлюється і визначається судом з урахуванням того, щоб майнові невигоди для винного відповідали його вині, а також даних про його доходи і майно, сімейний стан і сімейні обов’язки, професію і заробіток, вік і стан здоров’я.

Додатковими покараннями визнаються:

1) звільнення з посади члена виборного органу або чиновника (на строк від 2 до 10 років) (ч. 1 ст. 51);

2) позбавлення права бути обраним (на строк до 10 років. Застосовується тільки до "звичних" злочинців) (ч. 2 ст. 51);

3) позбавлення батьківської чи опікунської влади (ст. 53);

4) заборона займатися певною професією, ремеслом чи укладати торговельні угоди (на строк від 6 місяців до 5 років. Застосовується до осіб, яким призначено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 3 місяці) (ст. 54);

5) вислання за межі країни (ст. 55);

6) заборона відвідувати конкретний ресторан або ресторани, які знаходяться у певній місцевості (ст. 56).

Згідно з КК Франції кримінальним покаранням по суті є лише одне – «кримінальне ув’язнення», яке має різновиди: довічне і на певний строк (не більше 30, не більше 20 і не більше 15 років). Мінімальна його тривалість не може бути меншою 10 років (ст. 131-1). Відповідно до ст. 131-2 це покарання не виключає одночасного застосування штрафу та одного чи кількох додаткових покарань.

Виправними покараннями визнаються:

1) тюремне ув’язнення (на строки не більше: 10, 7, 5, 3, 2 років, одного року чи 6 місяців);

2) штраф;

3) штрафо-дні (щодня протягом певного періоду – не більше 365 днів – засуджений зобов’язаний вносити до держбюджету певну суму);

4) робота в суспільних інтересах (від 40 до 240 годин);

5) покарання, які позбавляють прав чи обмежують у правах.

Щодо останніх, то різновидів таких покарань ціла низка – одинадцять, але їх можна поділити на три групи.

Перша – це покарання, які пов’язані з обмеженням певних прав на строк до 5 років: а) позбавлення водійських прав; б) заборона керувати деякими транспортними засобами; в) анулювання водійських прав із забороною клопотати про видачу нових прав; г) заборона зберігання чи носіння зброї; д) вилучення дозволу на полювання із забороною клопотати про видачу нового; е) заборона пускати в обіг деякі чеки або користуватися кредитними картками (тягне обов’язок засудженого повернути зі свого власного володіння або володіння своїх уповноважених бланки (картки) банкіру, що їх видав); є) заборона здійснювати певну професійну чи громадську діяльність, крім виборної та профспілкової (застосовується у випадках, коли можливості, які надає така діяльність, були свідомо використані для підготовки чи вчинення злочинного діяння, крім проступків у галузі засобів масової інформації, але може застосовуватись і в інших випадках).

Друга група – це конфіскація: а) одного чи кількох транспортних засобів; б) однієї чи кількох одиниць зброї; в) речі, яка була призначена чи слугувала для вчинення злочинного діяння або одержана в результаті його вчинення, крім проступків у галузі засобів масової інформації. Загальна ж конфіскація має винятковий характер і передбачається лише за злочини проти людства, а також незаконні виробництво, ввезення чи вивезення наркотиків.

До третьої групи слід віднести тільки один вид покарання – приведення транспортних засобів у нерухомий стан (на строк до одного року).

Відповідно до ст. 131-10 КК Франції додатковими покараннями є:

1) заборона, позбавлення, неправоздатність або вилучення певного права;

2) припис щодо певного догляду чи обов’язку діяти;

3) приведення у нерухомий стан або конфіскація певної речі;

4) закриття якого-небудь закладу;

5) афішування винесеного судового вироку чи його поширення у засобах масової інформації.

Відповідно до КК ФРН покараннями є:

1) довічне позбавлення волі (§ 38);

2) позбавлення волі на певний строк – від одного місяця до 15 років (§ 38). Перші два названі покарання є основними. Покарання у виді позбавлення волі на певний строк, що призначається у разі сукупності злочинних діянь, також не може перевищувати 15 років (§ 54). Згідно з § 47 призначення короткострокового позбавлення волі є можливим лише у виняткових випадках, «коли особливі обставини, що стосуються діяння й особистості того, хто вчинив діяння, роблять неминучим призначення позбавлення волі для впливу на цю особу або для захисту правопорядку»;

3) грошовий штраф (може застосовуватись як основне або – у справах про корисливі злочини – як додаткове покарання) (§ 40).

4) заборона керувати транспортним засобом того чи іншого виду в умовах вуличного руху (може застосовуватись як додаткове покарання до позбавлення волі чи до грошового штрафу на строк від одного до трьох місяців) (§ 44). Ця заборона застосовується у випадках вчинення кримінально караного діяння під час керування автотранспортним засобом і лише тоді, коли з певних причин судом не був застосований такий захід виправлення і безпеки, як позбавлення водійських прав (§ 69).

У КК Швеції (ст. 3 глави 1) поняттям «санкції» охоплюються (і розглядаються як самостійні види покарань) такі:

1) штраф;

2) тюремне ув’язнення (глава 26) може бути довічним або призначатися на строк від 14 діб і, за деякими винятками, до 10 років. Цікаво, що, за загальним правилом, особа повинна бути умовно звільнена від відбування цього покарання після відбуття 2/3 його строку, але не менше ніж через один місяць. Умовне звільнення не застосовується лише, якщо тюремне ув’язнення замінює несплачений штраф або якщо поряд з ним застосовано пробацію. Перешкодити умовному звільненню може серйозне порушення умов відбування покарання у тюрмі, але і в цьому випадку відстрочення зі звільненням з в’язниці не повинно перевищувати 15 діб. Після умовного звільнення особа піддається пробації або нагляду;

3) пробація (глава 28);

4) умовне покарання (глава 27). Умовне покарання і пробація застосовуються за злочини, за які «санкція у виді штрафу є недостатньою». Вони можуть поєднуватися зі штрафо-днями (не більше 200) або з безоплатними громадськими роботами (від 40 до 240 годин). Умовне покарання, крім того, може супроводжуватися примушуванням правопорушника до відшкодування шкоди, заподіяної злочином, у т.ч. шляхом надання сприяння потерпілому, за його згодою, у роботі, яка може «відновити чи поправити шкоду» чи іншій «підходящій» роботі. Пробація ж може також сполучатися із тюремним ув’язненням на строк від 14 діб до 3 місяців. У цьому випадку штрафо-дні і громадські роботи не призначаються;

5) передача на спеціальне піклування.

Стаття 4 глави 20 «Про зловживання службовим становищем» КК Швеції передбачає ще один вид додаткового покарання, яке може бути застосовано лише до певних засуджених, – звільнення від посади особи, обраної до національного чи місцевого уряду або призначеної на іншу посаду у державних чи громадських органах. Це покарання застосовується за злочин, шляхом вчинення якого особа продемонструвала свою невідповідність цій посаді, і якщо санкція за злочин передбачає можливість тюремного ув’язнення на строк понад 2 роки.

Надзвичайно простою є система покарань у КК Данії.

До них віднесені лише:

1) тюремне ув’язнення, яке застосовується довічно або на певний строк – від 30 днів до 16 років, а за особливих умов – до 20 років (§ 31–33);

2) просте ув’язнення під варту – на строк від 7 днів до 6 місяців (§31, 44);

3) штраф (§ 31, 50–55). Штраф є основним покаранням, але його може бути застосовано як додаткове у разі вчинення злочинів корисливого характеру («якщо порушник одержав чи мав намір одержати вигоду шляхом вчинення злочину»). Штраф як основне покарання встановлюється у виді штрафо-днів і має бути сплачений протягом трьох місяців. Допускається сплата штрафу у розстрочку.

Як додатковий вид покарання можуть розглядатись і громадські роботи (§ 62). Але вони призначаються лише у разі, «якщо відстрочка виконання вироку розглядається як недостатня». Іншими словами, громадські роботи призначаються лише під час такої відстрочки.

Так само простою є система покарань, визначена главою 2 КК Фінляндії. Її становлять:

1) загальні покарання для фізичних осіб: а) ув’язнення – довічне або на фіксований строк (від 14 днів до 12 років, а якщо покарання призначається за сукупністю злочинів – до 15 років) (ст. 2); б) грошовий штраф – від одного до 120 штрафо-днів;

2) спеціальні покарання для державних службовців – звільнення і попередження. Звільнення включає втрату публічної служби, у зв’язку з якою злочин було вчинено (ст. 7). Попередження застосовується тільки як покарання за службові злочини, вчинені через недбалість (ст. 21 глави 40);

3) покарання для військовослужбовців та прирівняних до них осіб (їх перелік визначено у главі 45), – спеціальний арешт, ув’язнення до бараків, спеціальний штраф і попередження (ст. 1);

4) додаткове покарання – конфіскація: а) фінансової вигоди, отриманої внаслідок вчинення злочину; б) предметів, які використовувались при вчиненні злочину; в) усіх копій публікації, документа або ілюстрованого твору, які перебувають у володінні автора, видавця, редактора, виробника, розповсюджувача, експонента чи продавця, пластин і зразків, призначених для їх виробництва (така конфіскація здійснюється, якщо відповідна публікація вчинена з метою образи) (статті 16 і 17 глави 2).

«Звичайними» видами покарань, передбаченими КК Норвегії, визнаються:

1) тюремне ув’язнення (на строк від 14 днів до 15 років, у разі сукупності злочинів (§ 62) – до 20 років, а у деяких прямо передбачених законом випадках – до 21 року);

2) утримання під вартою (на строк від 14 днів до 20 років). При цьому два дні утримання під вартою прирівнюються до одного дня у тюрмі (§ 22). Зазначені два види покарань позначаються одним терміном «позбавлення волі»;

3) громадські роботи (на строк від 30 до 420 годин). Це покарання може бути застосовано за діяння, які можуть за законом каратися тюремним ув’язненням на строк до 6 років, якщо порушник закону згоден з цим і мета покарання не суперечить його здійсненню без позбавлення волі. Громадські роботи можуть бути застосовані лише до особи, яка проживає у Норвегії. Одночасно з громадськими роботами суд може застосувати штрафи, навіть якщо останні прямо не передбачені законом, або тюремне ув’язнення на строк до 30 днів (§ 28-a і 28-b);

4) штрафи. Згідно з § 26-а суд може призначити штрафи поряд з тюремним ув’язненням, незважаючи на те, що в решті штрафи не встановлені як покарання; при обчисленні строку тюремного ув’язнення враховується те, що також призначаються і штрафи. При накладенні штрафів має враховуватися характер злочину і фінансовий стан засудженого (§ 27).

«Особливим» покаранням, тобто таким, що може застосовуватись окрім або замість іншого покарання, є позбавлення громадянських прав у вигляді: зняття з офіційної посади; втрати на строк до 5 років або назавжди права обіймати посаду або здійснювати діяльність чи роботу (§ 29). Утім, воно не може застосовуватися замість іншого покарання, якщо законом пропонується покарання в одному з видів позбавлення волі на строк понад один рік.

Додатковими покараннями за КК Норвегії є:

1) позбавлення громадянських прав (права назавжди чи на певний строк служити в армії Королівства; права голосування з суспільних питань на строк до 10 років) (§ 30 і 31);

2) заборона на перебування у певних районах (§ 33). При цьому строк втрати права не починає обчислюватися, доки засуджений відбуває покарання шляхом позбавлення волі або уникає відбування цього покарання (§ 32).

КК Голландії (ст. 9) визначає такі основні покарання:

1) тюремне ув’язнення (на строк від одного дня до 15, а у певних випадках – до 20 років, а також довічно (ст. 10);

2) ув’язнення;

3) громадські роботи (на строк до 240 годин. Призначаються тільки за згодою засудженого) (ст. 22-с);

4) штраф.

Додатковими покараннями визнаються:

1) позбавлення певних прав (обіймати державну чи іншу посаду; служити у збройних силах; бути радником у судах; права займатися певною діяльністю; виборчих прав) (ст. 28);

2) поміщення у державний виправний будинок (на строк від 3 місяців до 3 років) (ст. 32);

3) конфіскація. Відповідно до ст. 33-а конфісковані можуть бути предмети (речі чи майнові права): одержані виключно шляхом кримінального правопорушення; щодо яких було вчинене таке правопорушення; які були засобом чи знаряддям його вчинення; які були використані для перешкоджання розслідуванню злочинів; виготовлені і призначені для вчинення злочинів;

4) опублікування вироку.

Фактично штраф може бути і додатковим покаранням до тюремного ув’язнення чи ув’язнення, а усі додаткові покарання можуть застосовуватись і самостійно, тобто як основні.

Стосовно питання про покарання в США слід зазначити таке: у цій країні система покарань переважно має каральний характер. Це, зокрема, виявляється в наявності такого виду покарання, як смертна кара, великих строків тюремного ув’язнення та низці інших не менш важливих чинників – кількості спеціального контингенту в тюремних установах, обсягу фінансування пенітенціарних програм, розгалуженої системи заходів виправлення й безпеки тощо. Так, тільки в 2005 р. понад 7 млн. осіб у США (як на рівні федерації, так і на рівні окремих штатів) відбували призначені їм судами заходи кримінально-правового впливу.

Аналізуючи покарання в федеральному кримінальному законодавстві США, можна виокремити їх основні та додаткові види.

Основними видами покарань вважаються:

1) штраф;

2) тюремне ув’язнення в усіх його різновидах (приміром, довічне чи на певний строк);

3) смертна кара.

Усі основні покарання можуть бути не тільки передбачені в законі як альтернативи одне одному, а й різним чином поєднуватися (приміром, поряд зі смертною карою чи тюремним ув’язненням може бути також призначений і штраф, однак можливо, щоб смертна кара чи позбавлення волі виконувалися й без застосування штрафу). Специфічним кримінально-правовим заходом є пробація, яка більш тяжіє не до основного покарання, як подекуди намагаються її представити окремі дослідники, а до окремого виду звільнення від покарання та його відбування.

Серед додаткових покарань розрізняють такі:

1) конфіскація майна;

2) покладення обов’язку відшкодувати спричинену шкоду (реституція);

3) дії щодо повідомлення потерпілих;

4) позбавлення різних прав тощо.

Деякі з додаткових видів покарань можуть часом розглядатися в аспекті застосування заходів виправлення та безпеки (приміром, дії щодо повідомлення потерпілих чи позбавлення певних прав).

Основними покараннями в Англії є позбавлення волі, в тому числі довічне, пробація, штраф. 1965 року Законом «Про вбивство (скасування смертної кари)» – «Murder (Abolition оf the Death Penalty) Act» – смертна кара була тимчасово скасована, а в 1969 р. британський парламент проголосував за остаточне скасування цього виду покарання, оскільки з’ясувалося, що за 4 роки так і не відбулося прогнозованого зростання кількості тяжких насильницьких злочинів. При цьому пріоритет надається покаранням, не пов’язаним із позбавленням волі, зокрема пробації.

Покарання, пов’язані з позбавленням волі. Тюремне ув’язнення. До 1948 р. тюремне ув’язнення поділялося на два види – каторжні роботи або кримінальну рабство (penal servitude) строком від 3 років до довічного і тюремне ув’язнення, яке залежно від режиму поділялося на три розряди, включаючи тяжкі роботи.

Нині в Англії існує лише один вид тюремного ув’язнення. Якщо в статуті строк тюремного ув’язнення чітко не визначений, то він не може перевищувати 2 років. У разі вчинення злочину загального права, строк тюремного ув’язнення призначається на розсуд суду.

Відсутність чітких критеріїв у кримінальному законодавстві Англії при визначенні міри покарання призвело до того, що судовою практикою були вироблені певні стандарти (так звана система «тарифів»), які дозволяють судам при призначенні покарань, у тому числі й тюремного ув’язнення, більш гнучко здійснювати каральну політику. «Тарифи» дозволяли суду обирати міру покарання з урахуванням серйозності злочинів і ступеня вини правопорушників .

Закон про злочин (покарання) 1997 р. містить засадничі положення, на які повинен орієнтуватися суд при призначенні довічного тюремного ув’язнення. Так, у Законі зазначено, що при визначенні необхідності призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, суд повинен брати до уваги обставини, пов’язані або зі злочинами, або з правопорушником.

Згідно зі ст. 2 Закону суд може призначити покарання у виді довічного тюремного ув’язнення особі, яка досягла 21 року, і особі, яка не досягла 21 року (покарання у виді довічного позбавлення волі згідно зі ст. 8 (2) Закону про кримінальну юстицію 1982 р.), якщо тільки не прийде до висновку, що існують виняткові обставини, пов’язані або зі злочином або з підсудним, що дозволяють не робити цього. Якщо ж суд не призначає довічного позбавлення волі, він повинен констатувати у відкритому судовому засіданні існування такого висновку і виняткових обставин.

У Законі встановлено, що довічне тюремне ув’язнення може бути призначено особі у віці до 21 року, визнаної винною у вчиненні серйозного злочину, вчиненого після набрання чинності цього Закону, яку раніше вже було засуджено в будь-якій частині Великобританії за інший серйозний злочин.

Відповідно до п. (5) ст. 2 Закону 1997 р. в Англії та Уельсі серйозним злочином визнається одне з таких діянь:

– замах, змова або підбурювання до тяжкого вбивства;

– злочин, передбачений ст. 4 Закону про злочини проти особи 1861 р. (підбурювання до тяжкого вбивства);

– просте вбивство;

– злочин, передбачений ст. 18 Закону про злочини проти особи 1861 р. (умисне поранення або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень);

– зґвалтування або замах на зґвалтування;

– злочин, передбачений ст. 5 Закону про статеві злочини 1956 р. (статеві зносини з дівчиною у віці до 13 років);

– злочин, передбачений ст. 16 (володіння вогнепальною зброєю з наміром заподіяти шкоду), ст. 17 (опір арешту) або ст. 18 (носіння вогнепальної зброї зі злочинним наміром) Закону про вогнепальну зброю 1968 р.;

– пограбування, якщо під час вчинення злочину злочинець володів вогнепальною зброєю або її імітацією. Перераховані вище правила, однак, не застосовуються до осіб, які вчинили злочини, покарання за які точно визначені в законі (наприклад, за тяжке вбивство) .

Слід зазначити, що наказ про пробацію, який іноді розглядається континентальними юристами як форма умовного засудження, кримінально-правова доктрина загального права відносить до такої міри кримінально-правового впливу, якій властиві всі ознаки покарання. Суть цієї міри кримінально-правового впливу полягає у встановленні певних обмежень, що накладаються на засудженого з метою його реабілітації, відшкодування заподіяної злочином шкоди, а також запобігання вчиненню нового діяння в майбутньому. Обмеження, що накладаються, можуть полягати у забороні відвідувати зазначені у вироку місця, спілкуватися з певними людьми, вживати алкоголь, в обов’язку матеріально підтримувати осіб, які перебувають на утриманні, отримати спеціальну освіту і т. д. .