Адміністративний_процес_України

Правовідносини - це урегульовані нормами права та забезпечені державою суспільні зв'язки, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Одним із різновидів відносин є адміністративно-процесуальні правовідносини. Будь яка норма адміністративно-процесуального права містить модель конкретних суспільних відносин, що складається в ході розгляду органами публічної влади конкретних справ. При цьому вона не просто відображає відповідні соціальні зв'язки, а суворо їх детермінує: окреслює їхній зміст та умови фактичної реалізації, визначає коло учасників, надає їм обов'язкового характеру, наділяє державним захистом.

Основними передумовами виникнення правовідносин між учасниками адміністративного процесу є:

а) юридична - наявність норми адміністративнопроцесуального права.

б) соціально-правова - наявність кореспондуючих матеріальних правовідносин.

6.Порядок складання та зміст протоколу про адміністративне правопорушення.

7.Суб’єкти та учасники адміністративного процесу.

Бути суб'єктом адміністративного права означає мати права та обов'язки у сфері державного управління. На коло суб'єктів впливають такі фактори, як: політичні, економічні, ідеологічні. Коло суб'єктів адміністративного права досить багаточисельне і різноманітне. Суб'єктів адміністративного права можна поділити на два види: індивідуальні та колективні. В адміністративній науці їх часто називають фізичні та юридичні особи.

До індивідуальних суб'єктів належать: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці; до колективних — органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; підприємства, установи, організації незалежно від форми власності; громадські організації, релігійні організації та ін.

Серед колективних суб'єктів адміністративного права слід, у першу чергу, виділити органи виконавчої влади, їх можна класифікувати на різні види в залежності від критерію класифікації, а саме:

а) від обсягу і характеру компетенції: загальної компетенції (КМУ, РМ АРК, місцеві державні адміністрації), галузевої компетенції (Міністерство оборони, Міністерство освіти і науки та ін.), спеціальної компетенції (Міністерство економіки, Міністерство фінансів та ін.); б) від порядку вирішення питань: єдиноначальні

(міністерства, комітети та ін.) та колегіальні (КМУ, РМ АРК та ін.); в) від предмета спрямованості компетенції:

органи управління економічною сферою; органи управління соціально-культурною сферою;

органи управління адміністративно-політичною сферою; г) від обсягу повноважень по території:

центральні (КМУ, міністерства, комітети) та місцеві (державні адміністрації); д) від характеру повноважень: міністерства;

державні комітети (державні служби), центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

8. Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення.

КУпАП Стаття 247. Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення

Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин:

1)відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

2)недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

3)неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

4)вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

5)видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

6)скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

7)закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;

8)наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;

9)смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі. ( Стаття 247 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001 )

9.Органи внутрішніх справ, як суб’єкти адміністративного процесу.

10.Оскарження і опротестування постанови в справі про адміністративне правопорушення.

Стаття 287. Право оскарження постанови по

справі про адміністративне правопорушення

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Стаття 288. Порядок оскарження постанови по

справі про адміністративне правопорушення

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено:

1)постанову адміністративної комісії - у виконавчий комітет відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом;

2)рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради - у відповідну раду або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом;

3)постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміністративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення.

Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб надсилається разом із справою органу (посадовій особі), правомочному відповідно до цієї статті її розглядати. Постанову уповноваженого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути скасовано або змінено за протестом прокурора керівником відповідного органу, а також незалежно від наявності протесту прокурора - керівником вищестоящого органу. Особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Стаття 289. Строк оскарження постанови по

справі про адміністративне правопорушення

Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути

поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Стаття 290. Опротестування постанови по

справі про адміністративне правопорушення

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Стаття 291. Набрання постановою

адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення законної сили

Постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження (опротестування) цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Стаття 292. Строк розгляду скарги і протесту

на постанову по справі про адміністративне правопорушення

Скарга і протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законами України.

Стаття 293. Розгляд скарги і протесту на

постанову по справі про адміністративне правопорушення

Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1)залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення;

2)скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3)скасовує постанову і закриває справу;

4)змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи). Стаття 294. Набрання постановою судді у

справі про адміністративне правопорушення законної сили та перегляд постанови

Постанова судді у справах про адміністративне

правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги чи протесту прокурора, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником або

на неї може бути внесено протест прокурора протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, протест прокурора, подані після закінчення цього строку, повертаються апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Апеляційна скарга, протест прокурора подаються до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову. Місцевий суд протягом трьох днів надсилає апеляційну скаргу, протест прокурора разом із справою у відповідний апеляційний суд.

Апеляційний перегляд здійснюється суддею судової палати апеляційного суду в кримінальних справах протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

Апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, прокурора, який приніс протест, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання.

Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, прокурора, який вніс протест, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

За наслідками розгляду апеляційної скарги, протесту прокурора суд апеляційної інстанції має право:

1)залишити апеляційну скаргу чи протест прокурора без задоволення, а постанову без змін;

2)скасувати постанову та закрити провадження у справі;

3)скасувати постанову та прийняти нову постанову;

4)змінити постанову.

У разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах, передбачених санкцією статті цього Кодексу, воно не може бути посилено.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Після закінчення апеляційного провадження справа не пізніше ніж у п'ятиденний строк направляється до місцевого суду, який її розглядав.

Стаття 295. Надіслання копії рішення по скарзі

або протесту на постанову

Копія рішення по скарзі або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її винесено. В той же строк копія постанови надсилається потерпілому на його прохання.

Про результати розгляду протесту повідомляється прокуророві.

Стаття 296. Наслідки скасування постанови із

закриттям справи про адміністративне правопорушення

Скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість. Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт, провадиться в порядку, встановленому законом.

Стаття 297. Опротестування рішення по скарзі

Рішення по скарзі на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором.

Протест на рішення по скарзі вноситься у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який прийняв рішення по скарзі.

11. Основні напрямки розвитку адміністративно-процесуального права на сучасному етапі.

Адміністративно-процесуальне право на сучасному етапі свого розвитку є повноправною юридичною галуззю. У системі вітчизняного права воно посідає одне з чільних місць, поряд з такими профілюючими галузями, як конституційне, кримінальне, цивільне, адміністративне право та ін.

12. Суть, мета, порядок організації адміністративно-юрисдикційної діяльності.

У процесі такої діяльності вирішується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених або оспорюваних інтересів, виноситься юридично-владне рішення щодо застосування відповідної правової санкції, відновлення порушеного права. Ця діяльність має назву

«адміністративна юрисдикція», яка характерна для адміністративного процесу.

Тому частина проваджень у структурі адміністративного процесу характеризується як

юрисдикційні адміністративні (адміністративно-юрисдикційні) провадження.

До них належать:

18. Поняття, особливості та види дисциплінарних проваджень.

Порядок здійснення регламентується нормативними актами:

-Верховної Ради України ("Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" та ін.);

-Кабінету Міністрів України ( № 1540 "Про затвердження Статуту про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійнорятувальних служб")

Чинні дисциплінарні статути та положення про дисцципліну встановлюють такі заходи дисципл. відповідальності:

-усне зауваження;

-зауваження;

-позбавлення чергового звільнення;

-призначення поза чергою в наряд на роботу;

-догана;

-сувора догана;

-позбавлення раніше застосованого заохочення;

-попередження про неповну посадову відповідальність;

-затримання присвоєння чергового спеціального звання;

-пониження в в спеціальному званні;

-пониження в посаді;

-позбавлення спец.звання;

-звільнення (розірвання контракту);

-звільнення з позбавленням спеціального звання (класного чину).

19. Структура адміністративного процесу.

Дихотомічний поділ адміністративного процесу за ознакою наявності конфлікту між учасниками правовідносин, регламентованих відповідною галуззю права:

Група 1 - Неконфліктні провадження -

предметом цієї групи є адміністративні провадження неконфліктного характеру. Вона існує, як одна з умов задоволення тих чи інших клопотань, причому предметом правового оцінювання є відповідні документи. Ця група не має на меті застосування примусових заходів. Ії результат - задоволення законних інтересів фізичних чо юридичних осіб, а також забезпечення ефективної роботи публічної адміністрації.

Група 2 - Конфліктні провадження - в основі змісту цієї групи адміністративного процесу покладено конфлікт між учасниками кореспондуючих матеріальних правовідносин. Окрім наявності конфлікту, є змагальність сторін при розгляді справи; обов'язкова наявність рішення у вигляді правового акта; специфічне коло суб'єктів, уповноважених розглядати відповідну категорію справ; більш конкретизована нормативна регламентація порядку процесуальної діяльності останніх.

Ці групи амін. процесу обєднують адмін. провадження, які є видами адмін. процесу та співвідносяться як загальне та особливе. Провадження - це якісно однорідна група процесуально-процедурних дій з владної

реалізації будь яких відособлених матеріальноправових норм. Такі дії об'єднуються єдністю кінцевої мети, потребами професійної спеціалізації праці щодо правозастосування, міркуваннями щодо підвищення ефективності правового регулювання.

Адміністративне провадження - це вид адмін.процесу, який об'єднує послідовно здійснювані уповноваженим суб'єктом (публічною адміністрацією) процесуальні дії щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ.

Класифікація В.Д.Сорокіна:

-з прийняття нормативних актів держ.управління;

-з пропозицій та заяв громадян і звернень організацій про реалізацію наданих їм прав у сфері держ. управління;

-щодо організаційних справ у апараті

держ.управління;

-у справах про застосування примусових заходів у сфері держ.управління; Класифікація В.Д.Сорокіна:

-в органах адмін. юрисдикції першої інстанції;

-прискорене;

-в органах адмін. юрисдикції другої інстанції;

Адмін. процесуальна стадія - відносно відокремлені частини адмін. провадження, які являють собою сукупність процесуальних етапів, спрямованих на досягнення локального завдання в рамках загальної мети вирішення індивідуально-конкретної справи.

Спільними для адмін.процесу є такі стадії:

-аналіз ситуації, в ході якого збирається, досліджується інформація про фактичне становище справи, реальні факти, існуючі проблеми;

-прийняття рішення у справі, в якій фіксується воля суб'єкта публічної адміністрації;

-виконання рішення.

Етапи адміністративного провадження - це сукупність послідовних процесуальних дій, об'єднаних єдиною проміжною метою на певному відтинку конкретного адміністративного провадження.

20. Порядок здійснення дисциплінарного провадження в системі МВС України.

Порядок здійснення регламентується нормативними актами:

-Верховної Ради України ("Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" та ін.);

-Кабінету Міністрів України ( № 1540 "Про затвердження Статуту про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійнорятувальних служб")

Чинні дисциплінарні статути та положення про дисцципліну встановлюють такі заходи дисципл. відповідальності:

-усне зауваження;

-зауваження;

-позбавлення чергового звільнення;

-призначення поза чергою в наряд на роботу;

-догана;

-сувора догана;

-позбавлення раніше застосованого заохочення;

-попередження про неповну посадову відповідальність;

-затримання присвоєння чергового спеціального звання;

-пониження в в спеціальному званні;

-пониження в посаді;

-позбавлення спец.звання;

-звільнення (розірвання контракту);

-звільнення з позбавленням спеціального звання (класного чину).

За кожне порушення служб. дісципл. накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення кількома особами стягнення накладається на кожного окремо. Заборонено поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб тощо.

Правом накладання дисципл. стягнень користуються тільки прямі начальники осіб, на яких поширюється дія дисципл. статутів. Загалом, у дисципл. провадженні з розгляду справ про адмін. делікти можна виділити чотири стадії:

1) Службове розслідування;

2) Прийняття рішення у справі;

3) Оскарження прийнятого рішення;

4) Виконання рішення у справі.

21. Поняття та види проваджень в адміністративному процесі.

Однією з найважливіших особливостей адміністративного процесу є значно ширше порівняно з кримінальним та цивільним процесом коло охоплюваних суспільних відносин. Це зумовлює структуру адміністративного процесу як сукупність окремих проваджень, кожне з яких становить певну єдність послідовно здійснюваних дій і процедур, спрямованих на розгляд і вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ. Вони мають назву адміністративних

проваджень.

Поділ адміністративного процесу на окремі адміністративні провадження (далі в цій главі — провадження) відображає об'єктивну потребу суспільного поділу праці й спеціалізації діяльності суб'єктів, уповноважених здійснювати таку діяльність. При цьому виділення конкретних проваджень у рамках адміністративного процесу пов'язане з необхідністю регулювання певних, якісно однорідних адміністративнопроцесуальних правовідносин.

Класифікація проваджень можлива за різними критеріями (підставами). Залежно від характеру індивідуально-конкретної (адміністративної) справи можна виділити:

- неюрисдикційні адміністративні провадження;

- юрисдикційні адміністративні провадження. Кожен з цих видів проваджень окремо розглядається нижче. Залежно від ступеня врегульованості процесуальної форми можна виділити звичайне и спрощене (прискорене) провадження. Прискорене (провадження, наприклад, у справі про адміністративне правопорушення у випадках, коли штраф стягується на місці здійснення правопорушення) характеризується спрощеною процесуальною регламентацією, мінімальною кількістю процесуальних актів, певною «спресованістю» стадій.

Можлива класифікація проваджень і з точки зору інстанційності розгляду справ.

22. Види дисциплінарних стягнень та їх характеристика.

Дисциплінарне стягнення має за мету поновлювати порушені державно-службові відносини та уникати негативних наслідків вчинення правопорушення, виховання службовця в дусі дотримання законності, належного виконання службових повноважень, а також запобігання правопорушенням. У чинному законодавстві дисциплінарні стягнення, які накладаються на службовців, передбачені в КЗпП та Законі України «Про державну службу»:

-догана;

-попередження про неповну службову відповідальність;

-затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду;

-звільнення.

Дисциплінарно-деліктна практика в органах виконавчої влади побудована на застосуванні заходів дисциплінарного впливу щодо службовців виключно на розсуд їх керівників. Причому межі цього розсуду сягають від такого незначного дисциплінарного стягнення, як зауваження, і до найсерйознішого — звільнення з посади. Нерідко при накладенні стягнення керівники органів припускаються необ'єктивності.

З огляду на це доцільно було б законодавчо запровадити такий перелік стягнень:

-догана;

-сувора догана;

-затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу;

-виключення з кадрового резерву на заміщення вищої посади;

-попередження про неповну службову відповідність;

-звільнення з посади.

Важливою проблемою є законодавче врегулювання провадження в справах про дисциплінарні проступки державних службовців, тобто дисциплінарного провадження. Так, відсутній законодавчий акт, що регламентував би цей вид адміністративних проваджень щодо державних службовців, на яких поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Завданням даного провадження є своєчасне і всебічне з'ясування обставин вчинення дисциплінарного проступку, виявлення причин та умов, що призводять до порушень службової дисципліни, незабезпечення належного виконання державним службовцем своїх повноважень.

Як і інші види проваджень, що утворюють структуру адміністративного процесу, дисциплінарне провадження має відповідні стадії:

-порушення дисциплінарної справи;

-її розслідування;

-розгляд справи компетентною посадовою особою;

-винесення рішення по справі та його виконання. Це — основні стадії. Є ще дві факультативні стадії — перегляд справи в порядку оскарження та прийняття відповідного рішення по ній. Чинним законодавством у деяких випадках передбачено проведення службового розслідування (ст. 11, 22 Закону України «Про державну службу»):

-на вимогу самого державного службовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри;

-у випадку невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян.

Загалом норми, що встановлюють порядок дисциплінарного провадження, мають за мету максимально захистити державного службовця від сваволі адміністрації, що має велике значення в боротьбі з можливими у таких випадках зловживаннями, у тому числі корупцією.

Щодо окремих видів державних службовців, правове становище яких регулюється спеціальними законами (працівники органів прокуратури, судів і т. ін.), інститут дисциплінарної відповідальності набуває певних особливостей. Вони відображені у відповідних нормативних актах (насамперед у дисциплінарних статутах). З урахуванням цього стислий розгляд питань дисциплінарної відповідальності щодо зазначених видів державних службовців наведено у наступному параграфі.

23. Нормотворчі, установчі, правозастосовчі провадження в адміністративному процесі.

Нормотворчі провадження становлять специфічну діяльність уповноважених суб'єктів щодо підготовки, затвердження, офіційного оголошення нормативно-правових актів. У цьому блоці виділяють:

а) провадження з упорядкування нормотворчості; б) провадження з упорядкування нормативного матеріалу;

в) провадження із внесення змін до нормативного матеріалу тощо.

Установчі провадження — це специфічна діяльність уповноважених суб'єктів з реалізаціїї норм матеріального адміністративного права щодо створення, реоганізації, ліквідації організаційних структур і комплектуванню їх персоналом. У цьому блоці виділяють:

а) провадження щодо створення організаційних структур; б) провадження щодо реорганізації

організаційних структур; в) провадження щодо ліквідації організаційних структур;

г) провадження щодо комплектування організаційних структур персоналом.

Правозастосовні провадження становлять специфічну діяльність уповноважених суб'єктів із застосування норм матеріального адміністративного права щодо розгляду та вирішення індівідуальніх управлінських справ. Серед них виділяють кілька груп проваджень, що у свою чергу складаються з конкретних видів проваджень.

По-перше, це група проваджень із застосування заходів адміністративного примусу. До неї належать:

а) дисциплінарні провадження; б) провадження у справах щодо

адміністративних правопорушень; в) виконавчі провадження, г) провадження із вжиття заходів

адміністративного примусу до юридичних осіб. По-друге, це група проваджень із вжиття в адміністративному порядку заходів заохочення і стимулювання. До неї належать:

а) провадження у справах щодо нагородження державними нагородами, відзнаками Президента, грамотами тощо; б) провадження у справах щодо присвоєння

почесних та інших звань; в) провадження у справах щодо преміювання;

г) провадження у справах щодо зняття стягнення тощо.

По-третє, це група проваджень з реалізації громадянами своїх прав та обов'язків. До неї належать:

а) провадження за зверненням громадян;

б) провадження з одержання громадянами дипломів, авторських свідоцтв, патентів і т. ін.; в) провадження з виконання громадянами військового обов'язку; г) провадження з виконання громадянами обов'язку мати паспорт;

д) провадження з надання громадянам спеціальних прав тощо.

По-четверте, це група проваджень з реалізації юридичними особами своїх прав та обов'язків. До неї належать:

а) провадження з легалізації юридичних осіб; б) провадження з оформлення та видачі юридичним особам ліцензії; в) провадження з надання юридичним особам

пільг тощо. Контрольно-надзорні провадження становлять специфічну діяльність

уповноважених суб'єктів щодо здійснення моніторингу, отримання інформації та перевірки відповідності діяльності органів управління, а також фізичних осіб вимогам нормативних актів і режиму законності. У цій групі виділяють:

а) провадження з контролю за виконавчорозпорядчою діяльністю органів управління; б) провадження з контролю за правоохоронною діяльністю; в) провадження з контролю за установчою

дяльністю органів управління; в) провадження з контролю за нормотворчою діяльністю органів управління;

г) провадження щодо прокурорського нагляду; д) провадження щодо адміністративного нагляду тощо.

24. Стадійність в провадженнях адміністративного процесу.

Будь-яке провадження з адміністративних справ складається з низки окремих операцій, наприклад, складання протоколу; прийом заяви; опитування свідків; вивчення документів; прийняття рішення; винесення постанови; оскарження дій посадових осіб; опублікування акта управління тощо.

Уважне вивчення таких операцій у різних видах адміністративних проваджень свідчить, принаймні, про чотири ознаки, які вони мають.

По-перше, вони здійснюються послідовно, тобто одна операція змінює другу, утворюючи своєрідний ланцюг дій.

По-друге, розташування операцій у цьому ланцюгу має не випадковий характер, їх послідовність логічно визначена. Так, винесення постанови у справі не може передувати такій операції, як складання протоколу про адміністративні правопорушення.

По-третє, різним видам адміністративних проваджень притаманні різні за характером і призначенням операції. Відрізняються вони і за ступенем врегульованості адміністративнопроцесуальними нормами.

По-четверте, здійснення тієї чи іншої операції у тому чи іншому провадженні визначається адміністративно-процесуальними нормами і виступає як момент реалізації матеріальних норм адміністративного права.

Ці логічні та послідовно змінюючі одна одну операції прийнято називати стадіями адміністративного провадження.

Стадії існують у будь-якому адміністративному провадженні. Кожному виду адміністративних проваджень притаманні свої стадії, зміст яких не повторюється в інших видах. Саме тому через стадії, їх аналіз характеризується адміністративне провадження. Тобто розглянути або дати характеристику тому чи іншому адміністративному провадженню здебільшого означає проаналізувати кожну з його стадій.

Стадії одних видів проваджень зафіксовані в нормативному порядку, інших — не зафіксовані, але становлять специфічний результат узагальнення чинних у тій чи іншій сфері правил. У другому випадку вирішення цієї проблеми залежить не лише від характеру адміністративного провадження і ступеня його врегульованості адміністративнопроцесуальними нормами, а й від позиції того чи іншого дослідника.

25. Поняття та види заходів заохочення в державному управління.

Останнім часом у правовій науці більше уваги приділяється такому методу, як заохочення правомірної поведінки громадян.

Заохочення - спосіб впливу, що через інтерес, свідомість направляє волю людей на здійснення корисних, з погляду заохочуючого, справ. Заохочувальний вплив сприяє виникненню інтересу до здійснення визначених справ, одержанню матеріального, морального, іншого схвалення.

В залежності від основ заохочення розрізняють:

•абсолютне заохочення, зумовлене абсолютними підставами заохочення. Такими підставами є: сумлінне виконання трудових і службових обов'язків; виконання громадянського обов'язку (допомога в затримці злочинця, порятунок потопаючого і т.п.); заохочення матерів, що народили і виховали більш п'яти дітей; ювілеї, заслуги іноземних громадян перед Україною в розвитку науки і т.п.;

•відносне. Відносне заохочення регламентоване КпАП України, дисциплінарними статутами. Норми зазначених актів зобов'язують заохочувати добровільне відмовлення від неправомірної діяльності, щире розкаяння, добровільне усунення заподіяної шкоди. Статтею 34 КпАП України визначено, що щире розкаяння винного, відвернення Шинним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди є обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення погляду правової основи розрізняють:

•формальне заохочення - заохочення, регламентоване правовими нормами (відповідні міри оформляються спеціальними правозастосовчими актами і, як правило, заносяться в трудову книжку, службову картку);

•неформальне заохочення - застосування різноманітних заходів впливу, не передбачених юридичними нормами (наприклад, публічна похвала).

За змістом заохочення може бути:

•моральним (подяка, грамота);

•матеріальним (премія, коштовний подарунок);

•статусне (змінює правовий статус громадянина, наприклад, присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України");

•змішане (часто одна міра містить моральне, матеріальне і статутне заохочення).

В залежності від кола осіб, до яких застосовуються заходи заохочення, розрізняють:

•заходи заохочення, що застосовуються до колективних суб’єктів (наприклад, оголошення подяки

Президента України колективу Академії ДПС України за заслуги по підготовці висококваліфікованих фахівців);

•заходи заохочення, що застосовуються до індивідуальних суб'єктів (наприклад, для іноземних громадян і осіб без громадянства встановлене застосування такого заохочувального засобу, як надання особі почесного громадянства

26. Поняття стадій та їх характеристика.

Уструктурі кожного окремого провадження можна виділити стадії провадження відносно відмежовані, виділені в часі й логічно пов'язані сукупності процесуальних дій (процедур), які відрізняються колом суб'єктів і закріплюються відповідними процесуальними актами.

До основних стадій провадження, котрі властиві в цілому адміністративно-процесуальній діяльності, належать:

- стадія аналізу ситуації, в ході якої збирається і фіксується інформація про фактичний стан справ, реальні факти, оцінюється перспектива подальшого руху справи, ухвалюється рішення про необхідність такого руху. Цю стадію можна також назвати стадією порушення адміністративної справи; - стадія прийняття (ухвалення) рішення в справі,

в ході якої: а) дається юридична оцінка зібраної інформації; б) повно й всебічно досліджуються Матеріали справи з метою встановлення об'єктивної істини, ухвалюється конкретне рішення; - стадія виконання (або звернення до виконання)

ухваленого рішення, в ході якої дістає логічне завершення вся діяльність щодо адміністративної справи (підкреслимо важливість цієї стадії, оскільки без неї все провадження в справі практично втрачає сенс, стає пустою формальністю); - стадія оскарження, або опротестування, рішення

в справі (ця стадія має факультативний характер).

Устадіях адміністративно-процесуальної діяльності можна виокремити ще простіші складові — етапи процесуальної діяльності і процесуальні дії. Наприклад, у стадії порушення провадження в справі про адміністративне правопорушення можна виділити етапи припинення правопорушення і застосування заходів, які забезпечують провадження в справі (наприклад, адміністративне затримання), складання протоколу про правопорушення і т. ін. Етапи процесуальної діяльності характеризуються визначеними безпосередніми

цілями і завданнями, а також колом суб'єктів їх здійснення. Результати етапів процесуальної діяльності дістають своє відображення в окремому процесуальному оформленні. Так, застосування забезпечувальних заходів у провадженні в справах про адміністративні правопорушення може фіксуватися в окремих протоколах поряд із фіксацією в протоколі адміністративного правопорушення.

Серед видів процесуальних дій доцільно виділити попередні, проміжні й завершальні процесуальні дії. Наприклад, до попередніх процесуальних дій можна віднести медичний огляд з метою встановлення наявності та ступеня алкогольного сп'яніння громадянина при розв'язанні питання про можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Проміжною процесуальною дією може бути призначення необхідної експертизи в ході розгляду адміністративної справи. Завершальною є, наприклад, процесуальна дія, спрямована на виконання винесеної в справі постанови.

Отже, структуру адміністративних проваджень, як і в цілому адміністративно-процесуальної діяльності, утворюють процесуальні стадії, їх етапи, а також процесуальні дії, що в сукупності виступають первинними складовими адміністративного процесу.

27.Провадження в справах про нагородження державними нагородами, відзнаками Президента України, про присвоєння почесних та інших звань.

28.Критерії класифікації проваджень на види.

Поділ адміністративного процесу на окремі адміністративні провадження (далі в цій главі — провадження) відображає об'єктивну потребу суспільного поділу праці й спеціалізації діяльності суб'єктів, уповноважених здійснювати таку діяльність. При цьому виділення конкретних проваджень у рамках адміністративного процесу пов'язане з необхідністю регулювання певних, якісно однорідних адміністративнопроцесуальних правовідносин.

Класифікація проваджень можлива за різними критеріями (підставами). Залежно від характеру індивідуально-конкретної (адміністративної)

справи можна виділити:

-неюрисдикційні адміністративні провадження;

-юрисдикційні адміністративні провадження. Кожен з цих видів проваджень окремо розглядається нижче. Залежно від ступеня врегульованості процесуальної форми можна виділити звичайне и спрощене (прискорене)

провадження. Прискорене (провадження, наприклад, у справі про адміністративне правопорушення у випадках, коли штраф стягується на місці здійснення правопорушення) характеризується спрощеною процесуальною регламентацією, мінімальною кількістю процесуальних актів, певною «спресованістю» стадій.

Можлива класифікація проваджень і з точки зору інстанційності розгляду справ.

У структурі кожного окремого провадження можна виділити стадії провадження відносно відмежовані, виділені в часі й логічно пов'язані сукупності процесуальних дій (процедур), які відрізняються колом суб'єктів і закріплюються відповідними процесуальними актами.

29. Поняття та види заходів адміністративного примусу.

Адміністративний примус є одним з видів державного примусу - його слід розглядати як одну з невід'ємних складових здійснення державної влади, як її метод. З іншого боку, цей примус — не самоціль, він є наслідком певної поведінки різних соціальних суб'єктів, поведінки, яка відхиляється від вимог правових норм, становить загрозу відносинам, що цими нормами регулюються і охороняються, і застосовується з метою усунення («зняття») такої поведінки. Державний примус — це застосування до певних осіб спеціальних заходів впливу з метою спонукати, змусити їх виконувати вимоги правових норм.

Адміністративний примус застосовується з потрійною метою. Відповідно до цього заходи адміністративного примусу поділяються на три види (групи):

1)адміністративно-запобіжні заходи;

2)заходи адміністративного припинення;

3)заходи адміністративної відповідальності. Такий поділ найбільш чітко відображає правоохоронне призначення адміністративного примусу.

Окремі вчені-адміністративісти висловили думку про відсутність адміністративно-запобіжних заходів й існування так званих відновлювальних заходів2. Запобіжні заходи прихильники цієї точки зору зараховують до норм права, оскільки вони нібито звернені не до окремої особи, а до всіх (або багатьох) громадян. Таку позицію не можна визнати безспірною, оскільки адміністративно-запобіжні заходи можуть застосовуватися як до груп громадян, так і до окремих осіб (наприклад, перевірка документів, адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі тощо).

У науковій літературі висловлено аргументовані заперечення також проти віднесення зазначених заходів до правовідновлювальних.

Переконливішою є позиція вчених, котрі вважають, що адміністративному примусу правовідновлення, як основна мета, не властиве.

Аналіз цих заходів показує, що до них віднесено різногалузеві заходи примусу — цивільноправові, фінансово-правові, кримінально-правові. Деякі вчені-адміністративісти висловлюють думку про існування ще однієї самостійної групи заходів адміністративного примусу — адміністративно-процесуального забезпечення (примусу)1. Така група заходів примусу реально існує, але вона є одним з видів заходів припинення, а не примусу взагалі, тобто це не вид примусу, а його підвид.

Було висловлено також певною мірою спільну думку щодо класифікації заходів адміністративного примусу: запобіжні заходи (контрольно-профілактичні, спрямовані на виявлення правопорушень, і особливі, які мають за мету забезпечити особливу, виняткову державну або громадську необхідність) і правові санкції (заходи припинення, процесуального забезпечення, поновлювальні заходи і заходи покарання, або стягнення)2.

Проте більшість вітчизняних адміністративістів підтримує поділ адміністративного примусу на заходи запобігання, припинення та адміністративної відповідальності. Водночас наведена класифікація, як і будь-яка інша, дещо умовна, відтак час від часу піддається критиці, її головна мета — якнайповніше з'ясувати сутність заходів адміністративного примусу, підстави та порядок їх застосування.

30. Різновиди проваджень в адміністративному процесі в наукових працях як вітчизняних так і зарубіжних вчених адміністративістів.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення - це особливий вид процесуальної діяльності, врегульована нормами адміністративно-процесуального права діяльність уповноважених органів, яка спрямована на притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили адміністративні правопорушення.

У порівнянні з іншими адміністративними провадженнями воно більш детально регламентовано в законодавстві України. Основні положення зазначеного провадження зосереджені в розділах 4 (―Провадження в справах про адміністративні правопорушення‖) та 5 (―Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень‖) розділах Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі-КУпАП). Але, крім зазначеного нормативного акту процедури провадження в справах про адміністративні проступки врегульовуються Митного кодексу України (даліМКУ )(розділ 19 ―Провадження в справах про порушення митних правил‖) та іншими актами, як правило підзаконними, які врегульовують питання притягнення до відповідальності юридичних осіб.

Йому притаманні наступні особливості:

1)виникає у зв’язку із вчиненням проступку та необхідністю проведення адміністративного розслідування;

2)реалізується тільки визначеним колом

суб’єктів особливе місце серед яких посідають органи виконавчої влади;

3)процесуальні акти цього провадження мають певну специфіку;

4)за допомогою даного провадження реалізуються норми адміністративної відповідальності;

5)здійснюється, як правило, у позасудовому порядку;

6)з усіх видів адміністративного процесу воно найбільш подібне до юрисдикційних проваджень в інших галузях права (зокрема, кримінальнопроцесуального).

Законодавче визначення поняття має місце у ст.356 МКУ в якій зазначається, що провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій (при проведенні митного обстеження), розгляд справи та винесення по ній постанови. Разом з тим в теорії митної справи під зазначеним провадженням можна зустріти й наступні визначення:

«це особливий різновид процедур, який здійснюється посадовими особами митних органів із метою виявлення, об’єктивної оцінки, припинення й боротьби з порушеннями митних правил‖, ―це система процесуальних дій щодо фіксації, установлення, правильної оцінки скоєного порушення митних правил‖.

Як можна побачити однозначна точка зору серед науковців, яка б поєднувала всі їх погляди стосовно цього поняття відсутня.

Загальний аналіз законодавства України дає змогу виділити два види провадження в справах про адміністративні правопорушення: звичайне та спрощене.

Звичайне здійснюється у більшості справ і детально регламентовано чинним законодавством. Воно передбачає складання протоколу, визначає зміст, запобіжні заходи та порядок їх застосування, права та обов'язки учасників провадження, порядок розгляду справ, факти, обставини, що є доказами.

Спрощене провадження застосовується щодо невеликої кількості правопорушень. Таке провадження характеризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю. Протокол

правопорушення не складається, посадова особа, що виявила правопорушення, приймає і виконує рішення про накладення стягнення (штрафу або попередження) на місці вчинення правопорушення. Спрощена процедура не застосовуються при провадженні у справах про порушення митних правил (ч.1 ст. 363 МКУ).

Залежно від виду органів, які здійснюють адміністративне провадження, розрізняють три види провадження:

- адміністративне;

-судове;

-таке, що здійснюється громадськими організаціями.

31. Порядок застосування заходів адміністративного примусу в діяльності міліції.

Класифікація засобів адміністративного примуса:

а) міри адміністративного попередження (адміністративно-попереджувальні); б) запобіжного заходу правопорушень; в)адміністративні стягнення

Найбільш широку компетенцію в використанні заходів адміністративного примусу мають органи внутрішніх справ (міліція). Примусовий вплив при використанні цих мір може проявлятися у фізичному або психічному впливі, сугубо примусових діях.

Міри адміністративного попередження.

Застосування цих мір законодавчо регламентовано. Так, Законом України "Про міліцію" (ст. 11) міліції для виконання покладених на неї обов'язків надане право жадати від громадян і посадових осіб, що порушують громадський порядок, припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню її повноважень; перевіряти в громадян при підозрі в здійсненні правопорушень документи, що засвідчують особистість; у встановлених законом випадках проводити огляд осіб, речей, транспортних засобів; входити безперешкодно в будь-який час доби на територію й у приміщення підприємств, установ і організацій, на земельні ділянки, у житлові й інші приміщення громадян; виявляти й вести облік осіб, що підлягають профілактичному впливу на підставі й у порядку, установленому законодавством, виносити їм офіційне попередження про неприпустимість протиправного поводження. Законом України від 1 грудня 1994 р. "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" передбачено, що адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Працівники міліції проводять систематичний контроль поводження осіб, у відношенні яких установлений адміністративний нагляд, з метою запобігання порушень ними громадського порядку. Іншими виконавчими органами застосовуються й інші міри адміністративно-попереджувального характеру, наприклад, введення карантину, примусовий медичний огляд, закриття окремих ділянок державного кордону, огляд і переогляд транспортних засобів, товарів і інших предметів.

Запобіжного заходу правопорушень - це примусове припинення протиправних дій, що мають ознаки адміністративної провини (у деяких випадках вони можуть мати й карний характер), спрямоване на недопущення

негативних наслідків і забезпечення застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виняткових випадках - і карного покарання Застосування цих мір регулюється рядом законів. Так, адміністративна затримка, застосовувана з метою припинення адміністративних порушень, установлення особистості, забезпечення своєчасного й правильного розгляду справ і виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення, проведення особистого огляду, огляду речей і вилучення речей і документів, регламентується КУпАП (ст. ст. 260-263,267), Законом України "Про міліцію" (ст. 11)

До запобіжних заходів спеціального призначення ставляться:

а) заходу фізичного впливу; б) спеціальні засоби;

в) використання вогнепальної зброї

Заходу фізичного впливу застосовуються міліцією й працівниками інших органів внутрішніх справ з метою охорони громадського порядку, суспільної безпеки й боротьби зі злочинністю на підставі Закону України "Про міліцію". У розділі 3 цього Закону наведений перелік спеціальних засобів, визначені умови й межі застосування засобів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї. Насамперед застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинне передувати попередження про намір їх використати, якщо дозволяють обставини. У випадку неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на міліцію обов'язків, і повинна зводитися до мінімуму можливості заподіяння шкоди здоров'ю правопорушників і інших громадян. Забороняється застосовувати заходу фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальна зброя до жінок з явними ознаками вагітності, особам літнього віку або з вираженими ознаками інвалідності, малолітнім, крім випадків здійснення ними групового нападу, що загрожує життю й здоров'ю людей, працівників міліції, або збройного нападу або збройного опору

32. Поняття та зміст провадження по пропозиціях, скаргах, заявах громадян.

Провадження у справах за пропозиціями, заявами та скаргами громадян урегульоване нормами Закону України «Про звернення громадян» від

02.10.96.

Цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб,

державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Усі види заяв, скарг, пропозицій громадян, які надходять до органів виконавчої влади, мають загальну назву — звернення.

Стаття 1. Звернення громадян.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової

зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

33.Провадження в справах про преміювання, зняття дисциплінарного стягнення тощо.

34.Стадії розгляду скарг, пропозицій, та інших звернень громадян.

До початку розгляду справи особа, яка подала скаргу, має право заявити відвід члену проводу, якщо вона вважає, що він особисто або його родичі заінтересовані в результатах розгляду скарги, чи має сумнів у його об'єктивності з інших причин.

Питання про заявлений відвід вирішується іншими членами проводу без участі члена, якому заявлено відвід, відкритим голосуванням більшістю голосів. У разі рівності голосів членів комісії вважається відведеним. Член комісії, якому заявлено відвід, має право дати пояснення з приводу заявленого відводу.

Член проводу, який брав участь у розгляді заяви чи справи і прийнятті рішення у складі проводу при розгляді заяви, не може брати участь у розгляді цієї справи, якщо це рішення оскаржено. При провадженні по скарзі можливе розслідування тих обставин, які послужили підставою прийняття первісного рішення, що оскаржується. Так, генеральний прокурор України вправі призначити службове розслідування по справі про застосування стягнення до працівника прокуратури. Зацікавлені особи мають право брати участь у перевірці поданої скарги на підприємстві, установі, організації. При цьому виникає питання, чому зацікавлена особа не має можливості взяти участь у перевірці, яка проводиться у підпорядкованому органі, діяння якого оскаржуються.

Рішення за результатами розгляду скарги. Провід перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень, і приймає одне з рішень щодо:

1) залишення рішення, яке оскаржується, без змін, а скарги без задоволення;

2)скасування рішення, яке оскаржується, з одночасним винесенням нового рішення або без нього;

3)внесення до рішення, в частині, що не відповідає чинному законодавству, змін. При цьому провід у провадженні по скарзі дає вказівки проводу, що прийняв первісне рішення, вчинити відповідні дії;

4)припинення незаконної дії (бездіяльності) посадових осіб органу;

5)скасування акта;

6)скасування рішення і направлення справи на новий розгляд. Підставами для цього є неправильна фіксація процесуальних дій, порушення порядку вирішення справи, порушення процесуальних строків. Це є порушення порядку провадження. А матеріально-правовими підставами направлення справи на новий розгляд є відсутність оцінки проводом, що прийняв оскаржуване рішення, всіх обставин, які були заявлені у зверненні. Провід у провадженні за скаргою не займається встановленням обставин, які не були виявлені чи розглянуті, чи по яких не було винесене рішення, при розгляді звернення". Але провід у провадженні по апеляції уповноважений на це;

7)закриття провадження по справі. Та загального правила не існує, навіть по якійсь одній категорії справ (по юрисдикційних справах, до прикладу). Законодавство не передбачає прийняття рішення про закриття провадження по справі при оскарженні рішення про накладення стягнення за порушення законодавства про рекламу. За загальним правилом, прийняття добровільного поновлення публічного правопорядку є підставою для рішення про закриття провадження. Хоча не виключено, що рішення про прийняття поновлення публічного правопорядку може бути самостійним різновидом рішення за скаргою.

Прикладом добровільного поновлення публічного правопорядку є податковий

компроміс. Так, працівник органу державної податкової служби, який уповноважений розглядати скаргу платника податків, має право в установленому Державною податковою адміністрацією України порядку пропонувати такому платнику податків компромісне рішення спору, яке полягає у задоволенні частини скарги платника податків під зобов'язання останнього погодитись з рештою податкових зобов'язань, нарахованих органом державної податкової служби.

Підставою для прийняття рішення щодо податкового компромісу є наявність в органі державної податкової служби таких наявних фактів і доказів по суті скарги платника податків, які дають підстави вважати, що запропонований податковий компроміс приведе до більш швидкого та/або більш повного погашення податкового зобов'язання порівняно з результатами, які можуть бути отримані внаслідок передання такого спору на вирішення суду.

Податковий компроміс не може бути запропоновано платнику податків до того, як працівник органу державної податкової служби, уповноважений розглядати скаргу такого платника податків, не складе письмове обґрунтування доцільності податкового компромісу, що має бути розглянуте посадовою особою органу державної податкової служби, яка нарахувала оскаржуване податкове зобов'язання, а також посадовою особою, якій безпосередньо підпорядковується такий працівник. Якщо ж платник податків погоджується на укладення податкового компромісу, зазначене рішення набирає чинності з моменту отримання письмової згоди керівника органу державної податкової служби вищого рівня, а сума податкового зобов'язання, яка визначена умовами податкового компромісу, вважається узгодженою.

Підставами для зміни, скасування первісних адміністративних рішень є:

-неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

-недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

-невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

-порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. У провадженні за скаргами чітко проявляється принцип добросовісності об'єкта управління. Якщо норма закону чи іншого нормативноправового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативноправових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або органів державної податкової служби, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника

податків, так і органу державної податкової служби, рішення у межах апеляційного узгодження приймається на користь платника податків.

35. Атестаційне провадження: поняття, зміст та процесуальний порядок здійснення.

Правовими засадами проведення атестаційного провадження щодо державних службовців є Положення про порядок проведення атестації державних службовців органів виконавчої влади (далі – Положення)4 та Типове положення про проведення атестації посадових осіб місцевого самоврядування (далі – типове Положення)5. Найчастіше в адміністративно-правовій науці атестація визначається як державна перевірка ділової кваліфікації службовця з метою підвищення ефективності його діяльності та відповідальності за доручену справу, в ході якої оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, виявлені під час виконання службових обов’язків, та відповідність займаній посаді, а також вирішується питання про присвоєння йому категорії та рангу. Такий підхід можна вважати визначенням атестації у вузькому розумінні. Широке розуміння атестації передбача розв’язання наступних завдань: дотримання на практиці принципів державної служби; забезпечення законності в системі функціонування державної служби; формування професійного кадрового персоналу; застосування до державних службовців заходів відповідальності тощо.

В атестаційному провадженні можна виділити наступні стадії:

•підготовка справи про атестацію державного службовця;

•розгляд атестаційної справи;

•прийняття рішення щодо атестації державного службовця;

•оскарження прийнятого рішення;

•виконання прийнятого рішення.

Підготовка справи про атестацію -

здійснюється збирання, вивчення, аналіз та узагальнення інформації про державного службовця, який атестується.

Розгляд атестаційної справи. Учасниками розгляду справи про атестацію державного службовця виступають: атестаційна комісія і державний службовець, який підлягає атестації.

Прийняття рішення щодо атестації державного службовця. На підставі всебічного аналізу виконання основних обов’язків, складності виконуваної роботи та її результативності комісія приймає рішення.

Оскарження прийнятого рішення. Згідно з Положенням, рішення керівника, прийняте за результатами атестації, може бути оскаржене державним службовцем у суді.

На сьогодні загальні питання провадження з розгляду звернень громадян регулюються Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України "Про звернення громадян". Свою подальшу конкретизацію вони знаходять у підзаконних нормативних актах Президента України, Каб.Мін. України, центральних органів виконавчої влади.

Стадії розгляду звернень:

1)Порушення справи за зверненням;

2)Розгляд справи;

3)Оскарження рішення у справі;

4)Виконання рішення у справі.

39. Види адміністративно-запобіжних заходів, які застосовуються міліцією, підстави та порядок їх застосування.

адміністративно-запобіжними заходами, які застосовує в своїй правоохоронній діяльності міліція:

1)перевірку документів;

2)взяття на облік і офіційне застереження осіб про неприпустимість протиправної поведінки;

3)огляд - особистий огляд і огляд речей, вантажів, багажу, транспортних засобів, зброї і боєприпасів, різних об'єктів;

4)відвідування підприємств, установ і організацій;

5)входження на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян;

6)внесення подань в державні органи, підприємства, установи, організації, посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушень;

7)тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості та об'єкти (блокування районів місцевості, окремих споруд та об'єктів);

8)обмеження (заборону) руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів;

9)адміністративний нагляд за особами, звільненими із місць позбавлення волі;

10)використання транспортних засобів, а також засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам, організаціям.

Залежно від мети застосування адміністративнозапобіжні заходи можна поділити на дві групи: а) заходи, які застосовуються для попередження чи виявлення конкретних правопорушень або правопорушень з боку конкретних осіб; б) заходи, які застосовуються для забезпечення

громадського порядку і громадської безпеки за різних надзвичайних обставин.

Більшість заходів адміністративно-запобіжного характеру, які застосовують працівники міліції, належить до першої групи. Завдяки їм або створюються умови для виявлення певних правопорушень і наступного їх припинення, а також встановлення особи порушника і притягнення його до відповідальності (перевірка документів, особистий огляд і огляд речей,

обстеження (огляд) вантажів, багажу, транспортних засобів, зброї і боєприпасів, інших об'єктів, відвідування підприємств, установ і організацій, входження на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян), або попереджується вчинення правопорушень конкретними особами (взяття на облік і офіційне застереження осіб про неприпустимість протиправної поведінки, внесення подання до державних органів, підприємств, установ, організацій, посадовим особам про необхідність усунення причин та умов, які сприяли вчиненню правопорушень, адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі). До другої групи належать тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки місцевості (блокування районів місцевості, окремих споруд і об'єктів), обмеження (заборона) руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів, використання транспортних засобів і засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам та організаціям). Ці заходи можуть застосовуватися як у зв'язку з правопорушеннями (наприклад, блокування ділянок місцевості в разі втечі осіб з- під варти), але застосовуються вони в цих випадках не до самих правопорушників, а до інших осіб з метою забезпечення їх безпеки, так і за відсутності правопорушень (наприклад, в разі виявлення якихось небезпечних предметів), що буває значно частіше.

Застосування цих мір законодавчо регламентовано.

40. Порядок оскарження результатів розгляду звернень громадян, що здійснювався органами внутрішніх справ.

В органах внутрішніх справ діяльність з розгляду скарг грунтується на Законі України «Про міліцію», Положенні про Міністерство внутрішніх справ України (затвердженому Указом Президента України від 17.10.2000 р.) і детально врегульована Інструкцією про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організацію особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України (затвердженою наказом МВС України від

10.06.1998 р.) (далі — Інструкція).

Предметом оскарження можуть бути рішення, дії та бездіяльність посадових осіб та органів внутрішніх справ. Оскарженню підлягають рішення, дії (бездіяльність), внаслідок яких:

—порушено права, свободи і законні інтереси громадянина (групи громадян);

—створено перешкоди для здійснення громадянином його прав, свобод і законних інтересів;

—незаконно притягнено органами внутрішніх справ того чи іншого громадянина до відповідальності.

Особливістю Інструкції є те, що в ній визначено перелік скарг, які вважаються повторними. Хоча вони називаються повторними зверненнями, по суті, мають характер скарг. Повторними вважаються звернення, в яких: а) оскаржується рішення, прийняте за попереднім зверненням, що надійшло до органу внутрішніх справ; б) повідомлення про несвоєчасне вирішення попереднього звернення, якщо з часу його надходження не минув установлений законодавством термін розгляду; в) звертається увага на інші недоліки, допущені при вирішенні попереднього звернення. ї Громадянин, який звернувся зі скаргою до органів внутрішніх справ, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву; брати участь у перевірці поданої скарги; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає скаргу; бути присутнім при розгляді скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це повноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду скарг.

За результатами перевірки обставин за скаргою складається вмотивований висновок, який має містити об'єктивний аналіз зібраних матеріалів. Якщо під час перевірки виявлені порушення прав громадян, недоліки в діяльності органів внутрішніх справ, зловживання посадових осіб владою або службовим становищем, то у висновку повинно бути зазначено, яких конкретно заходів вжито щодо усунення цих порушень і покарання винних.

Скарга вважається вирішеною, якщо розглянуті всі поставлені питання, вжиті необхідні заходи і заявникам дані вичерпні відповіді. Відповідь за результатами розгляду скарги в обов'язковому порядку дається тим органом, який її отримав і до компетенції якого належить розв'язання порушених питань.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у скарзі, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються вжиті заходи або наводиться причина відмови в задоволенні скарги. На прохання громадян їм роз'яснюється порядок оскарження прийнятого рішення.

Отже, існуючий порядок адміністративного оскарження в органах внутрішніх справ більш деталізований та формалізований, ніж у податковій сфері. До того ж сфера суспільних відносин, охорона яких знаходиться в компетенції органів внутрішніх справ, значно ширша порівняно з податковими органами.

41. Поняття та зміст контролю у сфері державного управління.

Загалом контроль використовується для перевірки відповідності діяльності учасників суспільних відносин встановленим приписам, в рамках і межах яких вони мають діяти. Мета контрою полягає у встановленні результатів діяльності певних суб'єктів, допущених відхилень від прийнятих вимог, принципів організації, виявленні причин цих відхилень, а також у визначенні шляхів подолання перешкод для ефективного функціонування всієї системи. З допомогою контролю, який у науці управління називають «зворотним зв'язком», суб'єкт управління отримує інформацію про результати діяльності, а також про ті помилки та зміни ситуації, що можуть призвести до невиконання поставлених завдань чи отримання зовсім інших результатів. Маючи таку інформацію, можна оперативно втрутитися, привести важелі управління у відповідність з умовами, що виникають, та попередити небажані наслідки. Держава є одним з головних су'єктів здійснення контрольної функції у суспільстві. Адже вона наділена реальними повноваженнями для впливу на суспільство, при здійсненні якого вона покладається і на засоби контролю. Отже, державний контроль є важливим видом діяльності держави, що здійснюється уповноваженими державними органами, посадовими особами і спрямований на забезпечення законності й дисципліни.

Сутність державного контролю полягає у спостереженні та перевірці розвитку суспільної системи йусіх ЇЇ елементів відповідно до визначених напрямів, а також у попередженні та виправленні можливих помилок і неправомірних дій, що перешкоджають такому розвитку. Контроль тісно пов'язаний з іншими видами державної діяльності й може входити до їх складу як певна частина. Водночас як самостійна функція управління контроль має специфічний характер. Тому контроль як певний вид діяльності можна розглядати як самостійне явище або як складову інших видів діяльності держави та функцій її органів.

42. Поняття, завдання та принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення.

1. Принцип законності.

Процедура здійснення адміністративного принципу повинна реалізуватися відповідно до букви закону. Необхідно довести винність особи, притягнутої до адміністративної відповідальності. Адміністративне стягнення може бути накладено тільки компетентними на те органами (посадовими особами). Існують можливість оскарження рішення у справах про адміністративні правопорушення і ціла система

наглядових органів, що стежать за дотриманням законності. Необхідно дотримувати як матеріальної, так і процесуальної норми законодавства.

2. Принцип оперативності.

Необхідно дотримувати стислість матеріальноправових і процесуально-правових термінів у сфері адміністративної відповідальності, принцип невідворотності адміністративної відповідальності в сполученні зі швидким реагуванням на зроблені правопорушення і своєчасне застосування до винних засобів адміністративного стягнення.

3. Принцип безпосередності.

Він складається у вимозі присутності особи, що скоїла адміністративне правопорушення, на розгляді своєї справи, його законних представників, усного провадження компетентним органом, оголошення винесеної постанови по закінченні процесу.

4. Принцип рівності сторін.

Перед законом і органом, що розглядає справа, усі громадяни, незалежно від походження, соціального і майнового положення, расової, національної приналежності, статі, освіти, мови, відносин до релігії, роду і характеру занять, місця проживання, віку рівні.

5. Принцип публічності.

Складається в тому, що провадження у справах про адміністративні правопорушення від імені держави, що делегує повноваження відповідним органам. Всі справи про адміністративні правопорушення розглядаються офіційно, провадження по них носить публічний характер.

6. Принцип гласності.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються відкрито, можуть залучатися представники громадськості, трудових колективів.

7. Принцип змагальності.

Змагальність виявляється в поділі функцій захисту й обвинувачення. І той і інший елементи процесу можуть характеризувати як сторону притягнутої до адміністративної відповідальності особи, так і сторону потерпілого. Органи, що розглядають справа, зобов'язані враховувати позицію учасників процесу і мотивувати в постанові прийняте рішення в справі з урахуванням думки учасників процесу.

8. Принцип національної мови.

На території України офіційне діловодство ведеться українською мовою. Громадянин України, що не володіють українською мовою, має право виступити при розгляді справ про адміністративні правопорушення тією мовою, якою він володіє.

9. Принцип об'єктивності істини.

При здійсненні провадження по адміністративних правопорушеннях доведенню й оцінці підлягають:

-факт здійснення правопорушення;

-винність (чи невинність) особи, притягнутої до адміністративної відповідальності;

-пом якшуючі й обтяжуючі відповідальність обставини;

-підстави для стягнення майнового збитку і його розмір;

-підстави для припинення провадження в справі. Доказу в справі оцінюються відповідним органом (посадовою особою) за внутрішнім переконанням, заснованому на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні обставин справи в їхній сукупності.

10. Принцип двоступеневості.

Потерпілий і особа, притягнута до адміністративної відповідальності, мають право оскарження постанови по конкретній справі. Дана постанова може бути переглянута в органі другої інстанції.

11. Принцип диспозитивності.

Учасники адміністративно-юрисдикційного провадження за власним розсудом можуть розпоряджатися своїми правами: звертатися чи не звертатися зі скаргами в органи адміністративної юстиції, знайомитися чи не знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, користатися послугами перекладача, оскаржити постанови по справах про адміністративні правопорушення.

12. Принцип усності.

Учасники процесу по справах про адміністративні правопорушення дають усні пояснення, що записуються у відповідні протоколи.

Таким чином, у провадженні у справах про адміністративні правопорушення уповноваженими на те органами адміністративної юрисдикції реалізуються загальноюрисдикційні принципи, що мають свою специфіку, обумовлену адміністративно-правовою природою виникаючих правовідносин, регульованих за допомогою застосування адміністративнопроцесуальних норм.

Відповідно до статті 245 КпАП, завданнями

провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Іншими словами, тут зважуються дві пов'язані між собою задачі: юрисдикційна (справедливе рішення справ) і профілактична (попередження нових правопорушень).

43. Види контролю в діяльності ОВС України.

Види контролю в управлінській діяльності органів внутрішніх справ також можуть бути дуже різні. Вони визначаються критеріями, які покладені в основу їх класифікації.

Залежно від кола контрольованих видів діяльності розрізняють загальний та спеціальний контроль.

При загальному контролі здійснюється перевірка органів внутрішніх справ по всіх напрямах та сферах їх діяльності. Такий контроль

здійснюється, як правило, у формі інспекторських перевірок.

Під час спеціального контролю здійснюються перевірки, спрямовані на вивчення якогось конкретного питання або ділянки роботи (наприклад, перевірка повноти обліку скарг, заяв та повідомлень про злочини).

Залежно від стадій розгляду контрольного питання контроль може бути попереднім, поточним і подальшим.

Під попереднім (превентивним) розуміється контроль за правильністю та доцільністю підготовки управлінського рішення. Він .має профілактичне значення, оскільки при цьому ставиться мета попередити прийняття підконтрольним органом неправильних і недостатньо обгрунтованих рішень. У той же час попередньому контролю притаманні й хиби: він може призвести до надлишкової опіки та підміни керівників і співробітників підконтрольних органів, до зниження їхньої ініціативи та активності, здатен викликати необхідність у додаткових погодженнях, що, у свою чергу, породжує зволікання в прийнятті рішень. Поточний (активний) контроль проводиться на етапі реалізації управлінського рішення і не тільки під час відповідної стадії контролю та обліку, але й паралельно з іншими стадіями, наприклад, з добором, розстановкою та інструктажем виконавців, забезпеченням діяльності виконавців, організацією взаємодії між виконавцями. Поточний контроль відіграє велику організуючу роль. Він допомагає виявляти досягнення та прорахунки в процесі реалізації рішення, добиватися його повного'та своєчасного виконання. Поточним є, наприклад, періодичний контроль за процесом виконання заходів плану роботи органу чи структурного підрозділу, контроль начальника за виконанням власних рішень, а також наказів, вказівок, планів МВС України та ін.

Подальший (пасивний) контроль включає перевірку реалізованих управлінських рішень. У результаті цього контролю аналізуються допущені помилки, виявляються їхні причини, а також узагальнюється, поширюється позитивний досвід службової діяльності кращих підрозділів та органів внутрішніх справ.

Контрольні повноваження перевіряючих визначають ступінь доступу до інформації про управлінську діяльність органів внутрішніх справ і залежать від становища контролюючих органів у загальній системі державних органів. Тому за характером взаємовідносин. що складаються між підконтрольними та контролюючим органами,

контроль може бути зовнішній та внутрішній.

Під зовнішнім контролем заведено розуміти контроль, який здійснюється органом, що не входить у систему контрольованого апарату. Коло державних органів, які уповноважені здійснювати контроль за діяльністю органів внутрішніх справ, суворо обмежений. Цей вид

контролю відносно органів внутрішніх справ можуть, наприклад, здійснювати представницькі органи відповідного рівня, прокуратура, суд, відповідні державні фінансові органи і деякі ін.

Незважаючи на безумовну важливість та значущість для органів внутрішніх справ зовнішнього контролю, основним видом контролю, в якому найбільш повно реалізується контрольна функція є внутрішній, або внутрівідомчий контроль, котрий проводиться відповідними апаратами даного відомства виключно щодо підрозділів та органів даного відомства.

44. Особи, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні правопорушення, їх основні права та обов'язки.

Стаття 268. Права особи, яка притягається до

адміністративної відповідальності

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про

адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 160-2, 173,

частиною третьою статті 178, статтями 185, 185- 1, частиною першою статті 185-3, статтями 185-7 і 187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. У разі ухилення її від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу.

Законами України може бути передбачено й інші випадки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в орган (до посадової особи), який вирішує справу, є обов'язковою.

Стаття 269. Потерпілий

Потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати

постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Потерпілого може бути опитано як свідка відповідно до статті 272 цього Кодексу.

Стаття 270. Законні представники

Інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).

Законні представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.

Стаття 271. Захисник

У розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.

Повноваження адвоката на участь у розгляді справи посвідчуються ордером, що його видає адвокатське об'єднання, або відповідною довіреністю на ведення справи.

Стаття 272. Свідок Як свідок у справі про адміністративне

правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі.

На виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, свідок зобов'язаний з'явитися в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання.

Стаття 273. Експерт

Експерт призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, у разі, коли виникає потреба в спеціальних знаннях. Експерт зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і дати об'єктивний висновок у поставлених перед ним питаннях.

Експерт має право знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета експертизи, заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу органу (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, ставити особі, яка притягається до відповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи; бути присутнім при розгляді справи.

Стаття 274. Перекладач

Перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.

Перекладач зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад.

Стаття 275. Відшкодування витрат потерпілим,

свідкам, експертам і перекладачам

Потерпілим, свідкам, експертам і перекладачам відшкодовуються у встановленому порядку витрати, що їх вони зазнали у зв'язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.

За особами, яких викликають як потерпілих, свідків, експертів і перекладачів, зберігається у встановленому порядку середній заробіток за місцем роботи за час їх відсутності у зв'язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.

45.Порядок проведення контрольних заходів.

46.Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Діяльність учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення розвивається у часі як послідовний ряд пов'язаних між особою процесуальних дій щодо реалізації прав та взаємних обов'язків. Весь процес складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну. Їх прийнято називати стадіями.

Під стадією треба розуміти таку порівняно самостійну частину провадження, яка поряд з його загальними завданнями має властиві тільки їй завдання й особливості. Стадії відрізняються одна від одної і колом учасників провадження, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю.

Розв'язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність. Після прийняття такого акта розпочинається нова стадія. Стадії органічно пов'язані між собою; наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те, що було зроблено раніше. Провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю структурою схоже на кримінальний процес, проте, воно значно простіше і містить менше процесуальних дій. Таке провадження має чотири стадії: адміністративне розслідування; розгляд справи; перегляд постанови; виконання постанови.

На першій стадії з'ясовується факт вчинення та обставини правопорушення; дані про винуватця; складається протокол. На другій — компетентний орган розглядає матеріали і приймає постанову. На третій (це факультативна, необов'язкова стадія, її може і не бути) постанова може бути оскаржена громадянином, опротестована прокурором, переглянута за