4. Курс реформ Ден Сяопіна
Грудневий (1978) пленум ЦК КПК став етапним в історії КНР. Його рішення поклали початок реформам, скерованим на побудову в країні «соціалізму з китайською специфікою». І хоча Ден Сяопін постійно повторював китайську приказку, що «не має значення, якого кольору кішка - чорного чи білого, аби лише вона добре ловила мишей», все ж комуністична ідеологія залишалась основою проведення реформ.
У 1979 р. Ден Сяопін сформулював «чотири принципи», які згодом увійшли до оновленої конституції КНР 1982 р.: 1) дотримуватися соціалістичного шляху; 2) дотримуватися диктатури пролетаріату; 3) дотримуватися керівної ролі Компартії; 4) дотримуватися марксизму-ленінізму та ідей Мао Цзедуна.
Першою серед реформ стала перебудова сільського господарства. Найбільших показників досягнув його приватний сектор. Поширеним методом реформи була передача землі селянським родинам у довгострокову оренду. Селяни продавали основну частку врожаю за вільними цінами і лише певну частину здавали на держзамовлення. Прибутки селян зросли. Заможність уже не вважалася злочином. Держава стимулювала сільськогосподарську реформу, піднявши, зокрема, державні закупівельні ціни на 18 видів сільськогосподарської продукції, у тому числі на пшеницю. У 1984 р. урожай зернових у Китаї досяг 400 млн. т — вдвічі більше, ніж у 1958 р. і майже наполовину більше, ніж у 1975 р.
З 1979 р. китайські комуністи приступили до пошуків нетрадиційних для них шляхів економічного розвитку. Розпочався експеримент зі створення підприємств із змішаним капіталом. Для заохочення іноземних вкладень на китайському узбережжі створювали спеціальні економічні зони. Найбільшою з них стала Тяньцзінська. Там збудовано 40 важливих промислових об'єктів. Такі зони мають суворий прикордонний контроль, робота в них надається на конкурсній основі.
З 1984 р. розпочалася реформа системи управління державною промисловістю, мета якої - відмовитися від централізованого директивного плану і впровадити ринкові відносини. Разом з тим, уряд не відважився на закриття збиткових підприємств. Як і раніше, перевага у фінансуванні надавалася оборонній промисловості, космічним програмам. Китай має у цих галузях певні досягнення: володіє ядерною зброєю, запускає власні супутники.
Закликаючи до збагачення, Ден переконував: «Бідність — не соціалізм», не може бути багатої і сильної держави, де народ живе бідно. За роки реформ більш як у чотири рази збільшився валовий національний продукт і значно підвищився життєвий рівень народу. Це не означає, що розбагатіли усі китайці. За офіційними даними, 80 млн. чол. не можуть забезпечити свої потреби в харчуванні та одязі. Незважаючи на високі темпи економічного розвитку, соціалістична економіка є серйозною перепоною на шляху до модернізації країни. Зберігається величезна кількість збиткових підприємств, невисока продуктивність праці.
Сільське господарство - важлива проблема сучасного Китаю. За оцінками демографів, у 2000 р. в країні буде понад 1,3 млрд. населення. Уже нині у Китаї проживає понад 20 % населення планети, яке обробляє лише 7 % світових орних земель. Проблема забезпечення населення продуктами харчування, а разом з тим підвищення агротехнічної культури, землекористування посідає головне місце у стратегії китайських політиків на XXI століття, її можна реалізувати шляхом поглиблення економічних реформ, демократизації політичної системи, проведення миролюбного зовнішньополітичного курсу.
Формула Ден Сяопіна — «соціалізм із китайською специфікою» — майже не торкнулася партійної системи. Партійний контроль і надалі пронизує усі сфери суспільства.
Розвал «світової системи соціалізму» вселив у народи Китаю надію на послаблення тоталітаризму всередині країни. У березні 1989 р. посилився широкий демократичний рух молоді за права людини. На центральній площі Пекіна відбувались демонстрації, мітинги, сотні студентів голодували на знак протесту проти репресивної політики влади.
У травні 1989 р. у Пекіні було запроваджено воєнний стан. У ніч з З на 4 червня 1989 р. проти демонстрантів на площі Тяньаньмень направили танки і бронемашини. Пролилася кров. За офіційними даними, серед мирного населення було 20 вбитих та 3 тис. поранених. Однак, за оцінками західних засобів масової інформації, кількість жертв була значно більшою (близько 35 тис. осіб). Пленум ЦК КПК, який відбувся того ж місяця, розцінив демократичні виступи як «контрреволюційний заколот» і звинуватив лідера КПК Чжао Цзияна у проведенні буржуазної антисоціалістичної політики. Його замінив Цзян Цземін, колишній керівник шанхайської партійної організації. Він поступово зайняв три найвищі посади — в державі, партії та армії. 19 лютого 1997 р. на 93-му році життя помер Ден Сяопін. На відміну від обстановки, що склалася після смерті Мао, розпочалася боротьба у вищих ешелонах влади. У сьогоднішньому Китаї зберігається стабільність і далі проводиться курс реформ, започаткований Деном. У вересні 1997 р. відбувся XV з'їзд КПК, який підтвердив єдність вищого партійного керівництва. Лідер партії Цзян Цземін закликав дотримуватися ідей марксизму-ленінізму, ідей Мао Цзедуна і теоретичної спадщини Ден Сяопіна.