Становлення та зовнішня політика кнр
Проголошення КНР і побудова “Основ соціалізму”
Китайський народ під час війни з японськими агресорами (1937 - 1945) зазнав величезних людських і матеріальних втрат. Загинули численні культурні цінності, було зруйновано міста, країна фактично розпалась на самостійні райони. У Китайській Республіці запанували голод, епідемії, злидні.
На завершальному етапі Другої світової війни війська СРСР провели успішні операції, розгромивши японців на суходолі. Величезна територія Північне-Східного Китаю— Маньчжурія з населенням понад 40 млн. чол. стала зоною тимчасової окупації радянської армії.
У сталінських планах побудови «соціалістичного табору» Китаю відводилась важлива роль. Ще з 1935 р. Компартія Китаю (КПК) контролювала невелику територію — північ провінції Шеньсі — і мала власні збройні сили у 20 тис. бійців. Цей так званий «особливий район» Москва щедро постачала зброєю і грішми.
Після окупації Маньчжурії радянська військова адміністрація почала прискорено формувати комуністичну армію з місцевого населення. До середини грудня 1945 р. її чисельність досягла 300 тис, бійців і продовжувала зростати. Із «особливого району» до Маньчжурії було перекинуто партійних активістів та армійські підрозділи. Армії КПК озброювались радянськими літаками, танками, гарматами. В їхніх лавах служили тисячі радянських «воєнспеців», зокрема пілотів. Навесні 1947 р. комуністичні формування досягли чисельності урядових військ — понад 2 млн. бійців.
Радянська військова адміністрація перетворила Маньчжурію на зону, закриту для представників законного уряду лідера партії Гоміндан (Національна партія) Чан Кайші. Це було розцінено урядом Китайської Республіки як втручання СРСР у внутрішні справи країни, спрямоване на провокування громадянської війни, як грубе порушення Договору про дружбу і союз між Радянським Союзом та Китаєм, укладеного у серпні 1945 р.
Протягом 1946 р. між комуністичними та урядовими військовими підрозділами тривали локальні збройні сутички. Навесні 1947 р. наступом армій КПК з Маньчжурії розпочалась громадянська війна. У другій половині 1947 р. війська Китайської Республіки змушені були перейти до позиційної оборони вздовж р. Хуанхе. Вирішальні бої розгорнулися восени 1948 р. і тривали до січня 1949 р. Однією з кровопролитних битв громадянської війни, фронт якої становив 800 км, була Пекін-Тяньцзінська. Наприкінці січня 1949 р. війська 4-ої комуністичної армії під командуванням Лінь Бяо захопили Пекін. Згодом було взято Нанкін, а в травні 1949 р. — Шанхай. Залишки військ Чан Кайші евакуювались на о. Тайвань.
1 жовтня 1949 р. на центральній площі Пекіна Тяньаньмень було проголошено Китайську Народну Республіку. У континентальному Китаї утвердився комуністичний тоталітарний режим.
У грудні 1949 р^ лідер КПК Мао Цзедун прибув до Москви на святкування ювілею Й. Сталіна. Під час його тривалого візиту у лютому 1950 р. було підписано Договір про дружбу, союз та взаємну допомогу між СРСР та КНР строком на ЗО років.
У ході виконання першого п'ятирічного плану (1953-1957) за допомогою СРСР у Китаї було побудовано понад 250 великих промислових підприємств і важливих господарських об'єктів. Радянський Союз безоплатно передав Китаєві науково-технічну документацію, надав велику пільгову фінансову позику.
Китайські комуністи за радянським зразком швидкими темпами проводили індустріалізацію, колективізацію сільського господарства, докорінну перебудову в галузі культури та освіти. У листопаді 1955 р. політбюро ЦК КПК прийняло рішення підпорядкувати державі підприємства приватного сектора промисловості та торгівлі. У 1956 р. протягом 8-9 місяців було проведено суцільне кооперування сільського господарства.
Як і в СРСР, ці заходи супроводжувалися масовими репресіями. Відповідно до «Положення про покарання за контрреволюційну діяльність», за ідеологічні та політичні «злочини», серед яких найстрашнішим була критика КПК, передбачались смертні вироки та тривалі строки ув'язнення. З того часу на площах великих міст КНР проводилися показові суди. Довгі списки страчених «контрреволюціонерів» постійно публікувалися у місцевих газетах. Кількість жертв сягала сотень тисяч.
На пленумі ЦК КПК (жовтень 1955 р.) Мао Цзедун заявив, що всі, хто припускається ідеологічних помилок, є ворогами революції. Якщо зважити, що у статуті КПК, чинному між VII (1945) та VIII (1956) з'їздами КПК, відзначалося, що «китайські комуністи у своїй діяльності керуються ідеями Мао Цзедуна», то зрозуміло, що за критику вождя будь-кого чекав найсуворіший вирок. Запозичення досвіду КПРС виявилося у створенні китайськими комуністами культу вождя партії.