^{1.Поняття науки кримінології.} Основні елементи предмету кримінології.Етимологічно поняття "кримінологія" означає вчення про злочин (від лат. "сгітеп" - злочин та грецьк. "Іогос" - знання, вчення). Кримінологія - це комплексна наука, що вивчає злочинність як соціальне явище, особу злочинця, причини й умови виник­нення злочинності, шляхи та засоби запобігання їй.Предметом кримінології є дослідження закономірностей, законів, принципів, властивостей, проявів розвитку суспільних відносин, які становлять об'єкт кримінології; ці явища певною мірою вивчені, але належать до подальшого дослідження.Предмет кримінології характеризує загальний зміст науки кримінології, визначає напрями та завдання наукового до­слідження. При цьому проблеми, що вивчаються кримінологією, із погляду їх значущості для науки та практики, нерівнозначні. Одні з них є центральні, створюють власне предмет криміно­логії, інші мають прикладне, допоміжне значення, стають умовою чи засобом глибокого й усебічного пізнання цього предмета. У процесі свого розвитку кримінологія окреслила власний пред­мет, до якого нині входять чотири основні елементи:1Головним елементом предмета кримінології є власне зло­чинність як історично мінливе, соціальне та кримінально-правове явище, яке становить сукупність усіх злочинів, скоє­них у державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показниками, як рівень, структура, динамі­ка, характер і географія. Явища, що не є злочинами, але тісно пов'язані з ними (пияцтво, проституція, наркоманія), розгляда­ються кримінологією як "фонові" явища.2Особа злочинця постає як система демографічних, соціаль­но-рольових, психологічних та інших властивостей особи, що вчинили суспільно-небезпечне кримінально-каране діяння. Зазначимо, що злочин - це акт вольовий, свідомо обраний; це результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочинності, потрібно розкрити механізм зло­чинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочинця, вплив її індивідуальних властивостей на характер скоєння злочину.

Причини й умови злочинності, об'єднані родовим понят­тям "детермінанти", чи "криміногенні фактори", є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, психологічних, правових, організаційно-управлінських та інших обставин, які зумовлюють (детермінують) злочинність як свій наслідок. Причини й умови (детермінанти) злочинності вивчаються на різних рівнях: злочин­ності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.4. Запобігання злочинності є системою державних і громад­ських заходів, спрямованих на усунення чи нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схиль­них до правопорушень.

2. Функції, задачі кримінології. Система науки кримінології.Мета кримінології полягає у виробленні наукових і практич­них рекомендацій, положень та висновків щодо підвищення ефективності запобігання злочинності. Практичні цілі форму­люються, беручи до уваги професійну підготовленість кадрів, їхнє матеріально-технічне, фінансове забезпечення й реальний час щодо проведення відповідних заходів.Мета та предмет кримінології визначають її завдання.Основні завдання кримінології:1)отримання достовірних даних про елементи, що є пред­метом кримінології;2)вивчення об'єктивних і суб'єктивних факторів, які вплива­ють на рівень, структуру, динаміку, характер злочинності, її регіональні особливості;3)соціально-кримінологічне дослідження деяких видів зло­чинності для визначення способів боротьби з ними;4)вивчення особи злочинця, дослідження механізму вчинення конкретного злочину, класифікація видів злочинних проявів і типів особи злочинця;5)розробка наукових рекомендацій щодо усунення чи ней­тралізації явищ, які спричиняють антисоціальну злочинну по­ведінку;6)наукова розробка заходів, пов'язаних із виявленням осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, вивчення цих осіб і вжиття дієвих профілактичних заходів упливу на них;7)вивчення особи потерпілого від злочинів, взаємозв'язку між жертвою та злочинцем;8)визначення основних напрямків і заходів протидії зло­чинності, правове регулювання профілактичної діяльності.Виходячи із завдань, які стоять перед кримінологією, ви­діляють функції кримінології:1Описова: кримінологія виявляє та фіксує певні факти соціальної дійсності, пов'язані зі злочинністю, відображає їхні властивості й ознаки, дає їхній науковий опис.2.Пояснювальна: розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних об’єктів, кримінологія дає їм наукове пояснення.3. Прогностична: вивчаючи тенденції розвитку кримінологічно значущих процесів і явищ, кримінологія прогнозує їхній майбутній стан.4. Практично-перетворювальна: кримінологічні опис, по­яснення та прогнозування так чи так підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов'язаними з протидією злочинності. Тож, боротьба зі злочинністю в значенні розуміння фокусує решту проблем, які вивчаються криміно­логією.

За видами впливу практично-прикладні функції можна поділити на економічні, правові, соціально-психологічні, організаційно-управлінські та ін.Кримінологія, як і будь-яка наука, має свою систему. Система кримінології перебуває у прямій залежності від її предмета, відображає його структуру, оскільки особливістю наукових знань є їх логічно впорядкований систематизований виклад. Система науки кримінології базується на двох підставах: предметі дослідження і рівні узагальнення науково-практичної інформації.

За предметом дослідження кримінологія складається з чотирьох частин: а) вчення про злочинність; б) вчення про детермінацію злочинів; в) вчення про особу злочинця та жертву злочинів; г) вчення про засоби протидії злочинності.За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кримінологія поділяється на Загальну і Особливу (спеціальну) частини.Загальна частина вивчає загальнотеоретичні проблеми злочинності. Це – поняття кримінології як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія і методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій. Центральне місце в Загальній частині Центральне місце в Загальній частині посідають проблеми злочинності, особи злочинця, детермінант злочинності, віктимології і суїциду, організації та методики досліджень, кримінологічного планування та прогнозування, протидії злочинності.Особлива частина кримінології вивчає окремі види злочинності, їх детермінанти та заходи боротьби з ними.Кримінологія має як загальнотеоретичний, так і прикладний аспекти. Загальнотеоретичний аспект полягає у розробці наукових основ злочинності як соціально-правового явища та його подолання, прикладний має своїм завданням розробку конкретних заходів, спрямованих на запобігання окремим видам злочинів.

3.Взаємозв'язок кримінології з юридичними та іншими суспільними науками.Кримінологія пов'язана з багатьма юридичними науками, а особливо тісно з кримінальним правом. Кримінально-правова теорія та заснований на ній кримі­нальний закон дають юридичну характеристику злочинам і злочинцям (суб'єктам злочину), що необхідне кримінології. Своєю чергою, кримінологія надає кримінальному праву, законодавцю і правозастосовній практиці інформацію про рівень злочинності, її структуру, динаміку, ефективність профілактики злочинів, розробляє прогнози щодо майбутніх змін цього негативного явища. Це дає змогу вчасно реалізову­вати нормотворчу діяльність з визнання діянь злочинними чи переведення їх зі злочинів до розряду інших правопорушень Зв'язок кримінології та кримінального процесу полягає в тому, що суспільні відносини, які регулюються кримінально-процесуальними нормами, націлені на недопущення реально можливої та припинення розпочатої злочинної діяльності. Криміналістика розробляє методику виявлення та фіксації фактичних даних про причини й умови вчинення злочинів, типо­логічні характеристики ситуацій вчинення злочинних проявів, способів дій злочинців, а також організаційно-технічні й тактичні засоби захисту особи та майна від злочинів, що ускладнює вчинення останніх. Кримінологія ж указує основні напрямки для їхньої розробки, що випливають із даних про структуру й ди­наміку злочинності, та типові криміногенні ситуації, а також роз­глядає ці рекомендації як складову частину системи профі­лактичних заходів й аналізує ефективність їх застосування.Кримінально-правова статистика, як і кримінологія, вивчає масові суспільні явища: сукупність (систему) злочинів, учинених за певний час на певній території; осіб, які їх учиня­ють; допомагає з'ясувати причини й умови вчинення злочинів, а також намітити систему заходів профілактики злочинів тощо. Взаємодія з педагогікою особливо важлива при до­слідженні злочинів неповнолітніх, жінок, побутових і рецидив­них злочинів. Знання педагогіки застосовуються також у про­цесі розробки й аналізу ефективності індивідуальних заходів запобігання злочинам.

4. Зародження кримінологічної думки. Примітивно-раціоналістична концепція причин злочинності.Протягом тривалого часу кримінологію вважали частиною науки кримінального права, тому що латинське слово crimen означає злочин. При подальшому розгляді виявилося, що межі кримінології ширші за межі кримінального права. Вона містить у собі і низку рис соціології, карної політики, кримінально-правової статистики, психології, психіатрії, френології та інших наук. Це, власне, і сприяло виділенню кримінології в самостійну практичну науку. Проте історію виникнення кримінології варто розглядати в контексті розвитку науки кримінального права, яка у той час багатьма вченими ототожнювалася з соціологією чи карною політикою.Зупинимося на основних напрямах розвитку кримінально-правової думки, які тісно пов'язані з історією кримінології. Корені її – ще у працях Платона й Аристотеля. З XVI ст., коли проблеми злочину і покарання стали займати чільне місце в ідеях передових мислителів того часу, з'являються цілісні су, з'являються цілісні доктрини з цих питань.Формування кримінально-правових теорій пройшло три ступені свого розвитку: класичний, антропологічний і соціологічний, в основі яких лежали погляди деяких видатних учених того часу.Одна з найпоширеніших класифікацій кримінологічної думки відокремлює три основних періоди розвитку науки:1класичний (із другої половини XVIII ст. до останньої третини XIX ст.);2позитивістський (з останньої третини XIX ст. до 20-х рр. XX ст.);3сучасний від 30-х рр. XX ст. дотепер⁷.

Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвітництва періоду переходу від феодалізму до капіталізму (ХУІІ-ХУШ століть). Він передував, а потім су­проводжував перетворення в державному, суспільному та духов­ному житті, що зумовлювалися буржуазно-демократичними революціями в Європі. Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах, так званої, класичної школи криміналь­ного права, котру заснував Ч. Беккаріа з Мілана. Основні по­ложення свого вчення він сформулював у вже згадуваній праці "Про злочини і покарання".Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини. Позитивістська криміно­логія розвивалась у двох основних напрямах – біологічному й соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, що про­явилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба у ґрунтовних кримінологіч­них теоріях та побудовах виявляється дуже гостро, оскільки зло­чин є одним із крайніх проявів зла та потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.Насамкінець варто підкреслити, що ще до виникнення криміно­логії як науки питання запобігання злочинам були об'єктом за­цікавленості багатьох вчених, починаючи від античних часів.

5. Біологічні концепції причин злочинності. Позитивізм у кримінології (Ч. Ломброзо, Е. Феррі).Методологічною основою кримінологічних учень позитивіст­ського періоду була філософія позитивізму, що виникла в першій третині XIX ст. і намагалася зібрати позитивний, кількісно визначений матеріал про різні аспекти життя суспіль­ства. Своєю назвою ця школа вказує на бажання замінити абстрактні та філософські роздуми юридичними висновками і спостереженнями, що ґрунтуються на серйозних доказах. Засновником позитивізму в кримінології взагалі та біологіч­ному напрямку, зокрема, є Чезаре Ломброзо (1835-1909), який у 1876 р. надрукував свою працю "Злочинна людина". Ч. Ломброзо під час своїх спостережень дійшов висновку, що злочинна поведінка причиново зумовлена, що типового злочинця можна ідентифікувати за безпосередніми фізичними характеристи­ками, такими, наприклад, як скошене чоло, витягнуті чи, навпаки, нерозвинуті вуха, масивне підборіддя, зморшки на обличчі, великі надбрівні дуги, глибоко посаджені очі тощо. Він роз­робив класифікацію злочинців:природжені злочинці;душевнохворі злочинці;

злочинці за пристрастю, до яких належать і політичні маніяки;випадкові злочинці²⁹.За Ч. Ломброзо, виходило, що одна третина засуджених -це особи, що володіють атавістичними ознаками, які зближують їх з дикунами чи тваринами, друга третина - це прикордонний біологічний вид, і остання третина - це випадкові правопоруш­ники, котрі в майбутньому більше ніколи не скоять злочинів.Ще за життя Ч. Ломброзо висунуті ним теоретичні по­ложення уточнили й доповнили його учні Е. Феррі й Р. Гарофало.Енріко Феррі (1856-1928), який надрукував свою працю "Теорія неосудності і заперечення вільної волі", заперечував вільну волю та підтримував теорію причиновості. Е. Феррі розрізняв три види факторів схильності до злочинів: антропо­логічні (фізична будова тіла, психічний стан, особливості статі, віку, сімейного становища, виховання, освіти); фізичні (клімат, особливості ґрунту, температуру повітря, сезонні коливання); соціальні (щільність населення, мораль, релігію, стан промисло­вості, політичний устрій тощо).Біологічні причини він поєднав із соціальними, економіч­ними та політичними факторами. Вважав, що держава має стати тим основним інструментом, за допомогою якого можна досягти поліпшення умов життя людей.

6. Соціологічні концепції причин злочинності: загальна характеристика.Соціологічний напрямок з'явився внаслідок розчарування, втрати інтересу до суто біологічних аспектів вивчення злочинності.Кримінологи-соціологи цікавилися, передусім, залежністю між злочинним і соціальним середовищем. Серед причин зло­чинності вони називали, передовсім, соціальні обставини, що коре­няться не стільки в порочному індивіді, скільки в порочному суспільстві. Основні принципи соціологічного напрямку: злочин - явище соціальне; злочинцями не народжуються, ними стають під упливом несприятливого середовища.Соціологічний напрям на початкових етапах був репрезентований теоріями соціальної дезорганізації та диференціального зв'язку.Теорія соціальної дезорганізації пояснює злочинність на соціальному рівні та ставить психологію злочинця в за­лежність від процесу функціонування суспільства загалом. Цю теорію заснував французький соціолог Е. Дюркгейм, ідеї якого розвинув і доповнив американський вчений Р. Мертон. Методологічною основою цієї теорії є соціологія. Зокрема, соціальна дезорганізація виявляється в явищі аномії. Цей запозичений з теологічного лексикону термін буквально перекладається як "безнормативність". Під аномією Е. Дюрк­гейм розумів соціальний факт як такий стан суспільства, за якого значно послаблюється стримувальна дія моралі та су­спільство на деякий час втрачає вплив на людину.Теорію диференціального зв'язку розробив французький учений ГабмельТард (1843-1904). На відміну від Ч. Ломброзо,упраці "Закони наслідування" Г. Тард пояснює звикання до злочинної поведінки дією психологічних механізмів навчання та насліду­вання. Злочинців він на­зивав своєрідним "соціальним експериментом" і висловлювався, що юридичні диспозиції мають будуватися на психологічній основі, а не на ршних покараннях за однакові злочини, що вважав несправедливим і спрощеним. Функція суду, на його думку, має зводитися до встановлення винуватості чи невинуватості обвину­ваченого, а ступінь його відповідальності має визначати спеціальна медична комісія.Методологічною базою цієї теорії є соціальна психологія як наука про малі соціальні групи. Теорія Е. Сатерленда спрямована на пояснення індивідуальної злочинної поведінки. Згідно з цією теорією, злочинна поведінка виникає в результаті зв'язку окремих людей або груп з моделями злочинної поведінки. Злочинній по­ведінці вчаться у процесі спілкування, здебільшого в групах; при цьому багато що залежить від тривалості й інтенсивності контактів.

7. Інтеракціонізм у кримінології. Теорія конфлікту.На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба в глибоких кримінологіч­них дослідженнях виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним із крайніх проявів зла й потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм та стигматизація.Концепція стратифікації з'явилася під упливом соціології, що поглиблює уявлення про структуру сучасного суспільства. Суспільство складається не тільки з класів, а й з інших соціаль­них груп, які створюються на різноаспектній основі (про­фесійній, національній, віковій, ідейній, статевій та ін.). Між цими групами (стратами) існують суперечності, виникають конфлікти, що стають джерелом невдоволення, а іноді й поштовхом до по­рушення закону. Окремим (частковим) випадком є конфлікт культур. Яскравим прикладом прояву конфлікту культур є міг­ранти, котрим важко адаптуватися в умовах життя, що склались у корінного населення. Інтеракціонізм (учення про взаємодію). Згідно з цією концепцією, причини злочинності можна подати схематично. Ядром концепції є постулат про те, що злочинна поведінка -це результат взаємодії особи та середовища. Зауважимо, що радянська кримшологія свого часу значно збагатилась ідеями штеракціонісгів, насамперед, щодо пояснення механізму вчинення конкретного злочину, що є наслідком зіткнення особи, котра має негативні нахили, із несприятливою життєвою ситуацією.

8. Теорія^:аномії (Е. Дюркгейм, Р, Мертон) та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.Теорія соціальної дезорганізації пояснює злочинність на соціальному рівні та ставить психологію злочинця в за­лежність від процесу функціонування суспільства загалом. Цю теорію заснував французький соціолог Е. Дюркгейм, ідеї якого розвинув і доповнив американський вчений Р. Мертон. Методологічною основою цієї теорії є соціологія.Еміль Дюркгейм (1858-1917) стверджував, що на індивіда впливають "соціальні фактори", до яких належать зовнішні щодо нього образи мислення, дій. Учений виходив з того, що колективні схильності не є сумою схильностей окремих індивідів, а становлять щось інше, ніж суму поглядів окремих людей. На його думку, суспільна мораль завжди суворіша й безкомпромісніша, ніж індивідуальна. Мораль суспільства диктує конкретним людям правила поведінки.Суспільству, що функціонує нормально, завжди притаман­ний високий рівень згуртованості. Він виявляється в тому, що більшість людей солідарні в ідеалах, уявленнях щодо по­зитивного й негативного. Періодично в разі порушення суспіль­ної рівноваги, що може статись як через економічне лихо, так і через стрімке підвищення рівня достатку в державі, згурто­ваність людей послаблюється та суспільство дезорганізується. Зокрема, соціальна дезорганізація виявляється в явищі аномії. Цей запозичений з теологічного лексикону термін буквально перекладається як "безнормативність". Під аномією Е. Дюрк­гейм розумів соціальний факт як такий стан суспільства, за якого значно послаблюється стримувальна дія моралі та су­спільство на деякий час втрачає вплив на людину.Роберт Мертон у 1938 р. опублікував статтю під назвою „Соціальна структура та аномія", в якій доповнив вчення Е. Дюркгейма тезою про те, що причиною аномії може бути суперечність між цінностями, до яких прагне суспільство та можливостями окремих членів суспільства досягти їх за правилами, що встанов­лені в суспільстві. Це призводить до того, що особа, яка не має можливості отримати цілі блага за усталеними правилами, на­магається їх отримати без правил.Так, пропаганді загальноприйнятим в американському суспільстві цілям досягнення особистого успіху й добробуту протистоїть обмеженість доступу до соціально схвалених каналів здобуття освіти, професії, багатства, майна, статусу. Для нижчих прошарків залишається тільки один шлях до успіху порушення правових норм. Особливо це стосується молоді, коли вона після "ідеального" виховання, потрапляє в "доросле" життя й зазнає розчарування.

9. Теорія диференційного зв'язку. Е. Сатерленд та теорія злочинності "білих комірців".Теорію диференціального зв'язку розробив французький учений ГабмельТард.Власне теорію диференціального зв'язку сформулював американський учений Едвін Сатерленд (1883-1950) у праці "Прин­ципи кримінології". Теорія диференцшованих асоціацій полягає в тому, що особа засвоює злочинну поведінку не тому, що має до цього схильність, а тому що бачить більше прикладів кримшаль-ної поведінки. Відтак вона запозичує негативні моделі поведінки. Якби неповнолітній з дитинства мав інше коло спілкування, він став би іншою особою. Злочинні погляди та навички засвою­ються дитиною здебільшого при безпосередньому неформаль­ному спілкуванні (цьому також сприяє виховання в школі, відсутність психологічного контакту з батьками тощо).Методологічною базою цієї теорії є соціальна психологія як наука про малі соціальні групи. Теорія Е. Сатерленда спрямована на пояснення індивідуальної злочинної поведінки. Згідно з цією теорією, злочинна поведінка виникає в результаті зв'язку окремих людей або груп з моделями злочинної поведінки. Злочинній по­ведінці вчаться у процесі спілкування, здебільшого в групах; при цьому багато що залежить від тривалості й інтенсивності контактів. Навчання злочинній поведінці не відрізняється від звичайного навчання. Теорія диференціального зв'язку високо оцінюється у світовій, а особливо в американській кримі­нології. Водночас розглядувана теорія не позбавлена недоліків. Ґрунтуючись на положеннях цієї теорії, неможливо пояснити, чому окремі люди, котрі все життя прожили серед злочинців, ніколи не вчинили злочину та, навпаки, людина із законослухня­ного середовища вчиняє злочин. Теза про навчання злочинній поведінці не застосовна до ситуативних злочинців. Теорія диференціального зв'язку не бере до уваги індивідуальних особ­ливостей особи та притаманну їй вибірковість поведінки.Від початку 60-х рр. XX ст. у західних країнах та США знач­ного поширення набули прикладні кримінологічні дослідження. Так, виникло кілька напрямів, які вивчають злочинність молоді, злочини, що вчиняються в сім'ї, організовану та "білокомірцеву" злочинність. Відповідні дослідження організовує та фінансує не лише держава, а й бізнесові структури, благодійні та інші організації. Це свідчить Не тільки про збільшення масштабу злочинності, що примушує залучати до боротьби з нею нетра­диційні сили, а й про все відчутнішу свідомість суспільства, що бажає вдосконалюватися.

10. Теорія стигматизації (Ф.Танненбаум, Е. Лемерт) та її значення для .розуміння причинзлочинності.Стигматизація (таврування) - це психологічні й соціальні наслідки оголошення людини злочинцем. У результаті за­судження людини (особливо, коли їй призначено покарання у виді позбавлення волі) їй немов би ставиться ганебне "тавро" особи другого сорту, що до того ж є небезпечною для суспільства. Тавру­вання виявляється в негативному ставленні довколишніх до раніше засудженого, а також у внутрішньому засвоєнні людиною ролі злочинця. Особливе значення надається психо­логічній переорієнтації особи, що зазнала відчуження законо­слухняних громадян і зблизилась зі стилем життя інших зло-чинців. Концепція стигматизації має важливе значення не тількидля теорії, а й для формування кримінальної політики, та особливо для виправлення правової свідомості значної частини громадян.У нашому суспільстві ідея помсти помітно поширена. Люди звикли бачити у злочинцеві не члена суспільства, що зробив помилковий крок, а ворога. Пояснення, що такі погляди при­множують злочинність, повинні стати невіддільною складо­вою правової пропаганди.

13. Психологічні теорії причин злочинності. Фрейдизм. Психиатрічні концепції причин злочинності.У межах позитивістського напряму кримінології розвива­лись і психологічні підходи. Безперечно, психологія озброїла кримінологію методикою, а також психодіагностичними та психометричними методами. Важливе значення має спеціальне тестування злочинців, яке широко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалі­стами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопорушника, уможливлюють порівняння останніх із законослухняними громадянами, запровадженню індивідуаль­них заходів запобігання повторній злочинній поведінці. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходів поетапної корекції поведінки засуджених.Теорія небезпечного стану. Перевірена часом, ця теорія надає для практичного використання теоретично обґрунтовану комплексну методику клінічної роботи з метою запобіганнязлочинам. Першу працю в цьому напрямі "Критерії небез­печного стану" написав у 1880 р. Р. Гарофало. Після Другої світо­вої війни видатним представником цієї теорії був відомий кримінолог Ж. Пінатель. Ця теорія значно поширена в США й називається клінічною кримінологією.Згідно з цією теорією, у конкретних випадках злочин ви­никає на ґрунті певного психічного стану, що схиляє людину до конфлікту із соціальними нормами. Зазвичай, небезпечний стан є тимчасовим і відповідає внутрішній кризі, що змінюється емоційною байдужістю, після якої настає егоцентризм, а потім лабільність (нестійкість), яка може знову перерости в кризу.Робота спеціалістів з переборювання небезпечного стану полягає в тому, щоб консультаційно допомогти людині, яка пере­живає стрес, спрямувати її поведінку в певні соціальні межі, до­помогти їй у розв'язанні проблем, відчути безпеку, проявити повагу до людини й надати їй підтримку. Важливе значення надається усуненню зайвих емоцій.

14. Виникнення та розвиток вітчизняної кримінології як самостійної науки (СРСР Україна).Наприкінці 60-х рр. XX ст. в Україні кримінологія почала відроджуватися в Київській вищій школі МВС СРСР (нині Національна академія внутрішніх справ України) та значною мірою це було пов'язано з ім'ям професора П. Михайленка. Тоді при Київській вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабораторію, значну частку серед тематики якої стано­вили кримінологічні проблеми. Нині на базі цієї лабораторії при Національній академії внутрішніх справ України функціо­нує НДІ, який уперше опублікував у відкритому виданні кримі­нальну статистику України з 1972 по 1993 рр.Координацію кримінологічних досліджень здійснював відділ кримінально-правових та кримінологічних проблем Інституту держави і права Академії наук УРСР. Наукові співробітники цього відділу наприкінці 60-х - початку 70-х рр. проводили широкі кримінологічні дослідження в різних містах України. У результаті цього були підготовлені та видані колективні монографії: "Попередження правопорушень неповнолітніх" (1967 р., відп. ред. М. Міхеєнко); "Боротьба з правопорушеннями і злочинністю" (1969 р., відп. ред. І. Лановенко). Кафедри кримінології створено в Харківському юридич­ному інституті (нині Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого), Національній академії внутрішніх справ України, Одеській юридичній академії.В Україні з 1991 р. відбулися суттєві соціально-економічні зміни. Почався перехід від командно-адміністративної системи господарювання до ринкової, від тоталітарної держави до право­вої. Нині реорганізується система кримінологічних закладів, які дісталися в спадок від радянських часів, створюються нові дослідницькі центри. Уже на початку 90-х рр. XX ст. почали функціонувати спеціалізовані науково-дослідні установи. При Академії правових наук України в 1995 р. створено Науково-дослідний інститут вивчення злочинності. Один із трьох його відділів проводить власні кримінологічні дослідження. В Інституті держави і права НАН України роботу в цьому напрямку про­довжує відділ кримінально-правових і кримінологічних проб­лем. Крім того, на відповідних кафедрах юридичних вишів країни працюють групи науковців, планові дослідження яких теж мають кримінологічне спрямування.Функції координації в цій сфері покладені на Координаційне бюро з проблем кримінології, що створене при Академії право­вих наук України в 1995 р. У1998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої- об'єднання та координація зусиль ученихі практич­них працівників задля розвитку кримінології.

17. Сучасний стан науки кримінології.За ініціативою Кримінологічної асоціації України, Академії правових наук України та Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяль­ності, за участю національних кримінологічних асоціацій країн СНД та Східної Європи ЗО листопада 2000 р. в м. Києві про­йшов 1-й з'їзд кримінологів України. Констатуючи істотні зрушення в організаційному забезпеченні кримінологічних досліджень в Україні після створення в травні 1998 р. Криміно­логічної асоціації України, з'їзд визнав за необхідне:підвищити рівень координації наукових досліджень кримі­нологічного напрямку, вдосконалити їхній зміст і посилити практичну спрямованість подальшого розвитку міжнародного співробітництва в галузі кримінологічних досліджень, здійснити заходи щодо впровадження їхніх результатів у практику;визначити перспективи розвитку кримінологічних до­сліджень та їхнього організаційного, інформаційного та методич­ного забезпечення;визнати, що головною метою є проведення кримінологіч­них досліджень в Україні та впровадження їхніх результатів у практику, забезпечення прав і свобод людини, інтересів органі­зованого на демократичних засадах суспільства, сприяння становленню правової держави.В Україні нині проводиться низка кримінологічних до­сліджень, які охоплюють такі важливі проблеми, як:теорія та практика профілактики злочинів;значення "фонових" явищ у генезі злочинності;аналіз кількісних і якісних показників злочинності;удосконалення організації та методики кримінологічних досліджень;вивчення суб'єктивних детермінантів суспільно небезпеч­них діянь;узагальнення позитивного досвіду запобігання злочинам у зарубіжних країнах тощо.У цьому напрямку плідно працюють відомі вітчизняні кримінологи - Ю. Александров, В. Борисов, В. Голіна, В. Глушков, І.Даньшин, О. Джужа, А. Закалюк, О.Костенко, Ф.Лопушан-ський, П. Михайленко, С. Тарарухін, І. Туркевич та ін.Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми органі­зованої та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання запобігання зло­чинності, запобігання та прогнозування рецидивної злочин­ності, кримінальної психології. Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповідне місце в системі право­охоронних органів.

18. Поняття злочинності. ЇЇ істотні ознаки.Злочинність - соціально зумовлене, історично мінливе, порівняно масове та кримінологічне явище, що проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території за певний період часу, а також осіб, які їх вчинили.

Виникнення злочинності було пов'язане з розпадом первіс­ного суспільства та створенням держави. Це явище зумовлю­валося розпадом суспільства на класи, появою приватної влас­ності та виникненням пов'язаних іх цим соціально-економіч­них суперечностей.Беручи визначення злочинності за основу, необхідно роз­глянути ознаки злочинності з метою більш детального розкрит­тя змісту поняття "злочинність".1Злочинність явище негативне, що завдає шкоди суспіль­ству загалом, так і конкретним його членам зокрема. Одночасно деякими мислителями ставилося під сумнів таке потрактування. Проте біди, що їх злочинність несе людям, навряд чи дозволяють говорити про неї інакше, ніж як про негативне явище³⁷.

2.Злочинність є соціальним явищем, наслідком причин й умов, що мають соціальний характер. Злочинність - це дзеркальне відбиття тих негативних суперечностей, що існують в нашому суспільстві. Вона соціальна тому, що складається з дій, скоєних людьми в суспільстві проти інтересів всього суспільства чи певної його частини.Неможливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, які її породжують. Якщо в основі злочин­ності лежать об'єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство не зможуть радикально вплинути на стан злочинності.3. Злочинність є історично мінливим явищем. Це означає, що вона з'явилася на визначеному етапі розвитку людства та разом із суспільними відносинами змінювались поняття злочинного та незлочинного.Стан злочинності неоднаковий у різних соціально-економіч­них формаціях. її рівень і структура змінюються й на певних етапах розвитку визначеної формації залежно від змісту й тен­денцій, причин та умов злочинів, а також від визначення держа­вами кола діянь, які є злочинними. Мінливість злочинності чітко відображена в історії кримінального законодавства всіх держав.4.Злочинність є перехідним явищем. Необхідно пам'ятати, що злочинність - це система, яка має свою внутрішню логіку розвитку, а тому революційна зміна одного суспільного ладу на інший не знищує її. Змінити психологію та поведінку людини раптово неможливо, для цього необхідний певний час. У такому аспекті злочинність завжди є перехідним явищем.5.Злочинність має кримінально-правову характеристику. Поняття злочину - базового елемента поняття "злочинність" -дає кримінальне право. Коло злочинів, що її складають, визначає кримінальне законодавство. Тож декриміналізація чи криміна-лізація тих або тих діянь впливає на всі її показники.Кримінологія, вивчаючи злочинність та її причини, керу­ється поняттям протиправності, трактуючи його як юридич­ний вияв суспільної небезпеки. Якщо в діях людини немає складу злочину, передбаченого кримінальним правом, то вона не може бути об'єктом кримінального переслідування.6. Злочинність - не статистична сукупність злочинів, а власне явище. Як будь-яке явище, воно закономірне за причиново-наслідковою залежністю та зв'язком, за взаємодією з іншими соціальними явищами - економікою, політикою, ідеологією, психологією суспільства та соціальних спільнот, управлінням, правом тощо. Інтенсивність і характер злочинності визначаються суперечностями взаємодії соціальних процесів і явищ криміногенного, антикриміногенного та мішаного характеру.7.Злочинність - це не механічна сукупність, а цілісна сукупність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усередині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними явищами. Крім цього, її елементи - окремі злочини та їх групи (підси­стеми) - перебувають у визначених статистично вимірюваних взаємозалежностях і взаємодіях.8.Злочинності притаманна ознака самодетерміпувального явища, тобто самовідтворення, що характерне для злочинності неповнолітніх, рецидивістів та ін.

9.Злочинність складається з конкретних злочинів, вчине­них на певній території у відповідний період часу.10.Злочинності притаманна іррегулярність. Іррегуляриість стосовно злочинів проявляється в тому, що індивідуальні акти поведінки (крім співучасті), належні до масової сукупності, здійснюються незалежно один від одного. Неможливо сказати заздалегідь, ким безпосередньо, коли та як буде вчинено злочин. Ця незалежність окремих актів поведінки, їх іррегулярність і надає правопорушенням загалом статистичного характеру.11.Злочинність має масовий характер. Стосовно злочин­ності це означає, що вона проявляється не в окремих злочинах, а в постійно наявній (тій, що зростає чи зменшується) сукуп­ності дій.

Злочинність характеризується стійкістю. Стійкість зло­чинності означає, що не можна чекати різких змін у її структурі за рівні короткі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі по­рівняно масові явища не можуть змінюватися дуже швидко. Різкі коливання деяких показників швидше свідчать про недо­ліки обліку, ніж про реальні зміни в стані певного явища.

19. Співвідношення між злочинністю, окремими видами злочинності та конкретним злочином.Пояснення взаємозв'язку ґрунтується на філософських категоріях "одиничного", "окремого" та "загального". Відношення між ними мають діалектичний характер. Співвідношення злочинності та конкретних злочинів є співвідношенням цілого й частини, загального й одиничного. Злочинність – це сукупність злочинів. Злочинність охоплює не тільки злочини як такі, але й одно­рідні групи злочинів, у зв'язку з чим виділяють види злочинності.

На відміну від окремо взятих злочинів, злочинність -це явище закономірне. Це проявляється в тому, що в будь-якій державі вона існує незалежно від суспільного ладу.

20. Характеристики злочинності. Стан злочинності як інтегрований кількісно-якісний показник.Злочинність як соціальне явище містить низку рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, зокрема й у злочині я к іі іди відуальному акті поведінки та формі прояву злочинності.Злочинність, як і будь-яке інше соціальне явище, можна оцінювати за допомогою якісних та кількісних критеріїв, основними з яких є:рівень злочинності;коефіцієнти злочинності;динаміка злочинності;географія злочинності;структура злочинності;характер злочинності;"ціна" злочинності;стан злочинності.Стан злочинності - це сукупність усіх показників, які ха­рактеризують рівень, структуру, динаміку злочинності.Такі основні елементи, що характеризують злочинність у її кількісному та якісному аспектах.Стан злочинності — це кількісно-якісна характеристика злочинності, що має комплексний характер і визначається рівнем, структурою, динамікою, коефіцієнтом та іншими показниками злочинності і дозволяє комплексно характеризувати злочинність як у абсолютних, так і у відносних одиницях виміру у визначений період часу і на відомій території у певному регіоні або державі.

21.Кількісні показники злочинності: загальна характеристика.Кількісні показники вимірюються числами, які визначають розміри злочинності1. Рівень злочинності — це загальна кількість злочинів, вчинених на певній території в тій чи іншій державі або регіоні за визначений період часу і загальна кількість злочинців, які визнані такими, згідно з законом, за вчинення злочинів на тій самій території у тому самому регіоні чи державі за той самий (визначений) період часу.2. Другим показником злочинності є коефіцієнт злочинності (у кримінологічній літературі цей показник відомий також як відносний рівень, або індекс злочинності).Коефіцієнт злочинності — це рівень злочинності, обчислений з розрахунку на попередньо чи заздалегідь зумовлену кількість населення.Коефіцієнт злочинної активності — це кількість злочинців, що визнані такими, згідно з законом, за вчинення злочину на певній території (чи на певній адміністративно-територіальній одиниці) за визначений період часу з розрахунку на заздалегідь зумовлену кількість населення, яке мешкає на тій самій території.

Коефіцієнт інтенсивності злочинності — це кількість злочинів, вчинених на певній території чи на певній адміністративно-територіальній одиниці за визначений період часу з розрахунку на заздалегідь зумовлену кількість населення, яке мешкає на тій самій території.3. Динаміка злочинності — це зміни її рівня, коефіцієнта та структури за певний відтинок часу. Слід зазначити що цей проміжок часу у загальному випадку може бути будь-яким. Якщо він дорівнює якійсь одиниці часу, наприклад, одному місяцю, одному року або одній хвилині, одній годині, одній добі тощо, то в цих випадках можна говорити вже не лише про динаміку якогось показника, але й про швидкість динаміки, або швидкість зміни цього показника за часом.

4. Структура злочинності — визначається питомною вагою чи процентним вираженням окремих груп чи видів злочинів, що складають злочинність і класифікуються на кримінально-правових або кримінологічних підставах відповідно до предметів кримінального права і кримінології.

22. Коефіцієнти злочинності. їх визначення і техніка аналізу.Рівень злочинності - це її кількісна характеристика, що вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених зло­чинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визна­ченій території.Виходячи з того, що на будь-якій визначеній території про­живає кількість людей, відмінна від населення такої ж за площею іншої території, з метою їх зіставлення між собою застосову­ють коефіцієнти.При цьому використовуються два види основних ко­ефіцієнтів злочинності.По-перше, коефіцієнт злочинної інтенсивності, що розраховується на все населення певного регіону, включаючи неповнолітніх:З - кількість зареєстрованих злочинів на певній території за визначений період часу;Н - кількість мешканців, які проживають на цій території;Е - визначена кількість мешканців (єдина розрахункова база 1000,10 000,100 000), відповідно до якої проводиться розрахунок.По-друге, коефіцієнт злочинної активності, що роз­раховується на населення за віком з 14 років, тобто особи, котрі досягли мінімального віку кримінальної відповідальності:К=—хЕ

з.а. Ц

О - кількість осіб, які вчинили злочини;Н — кількість мешканців, які проживають на певній тери­торії віком від 14 років.Ці коефіцієнти розраховуються не тільки на злочин­ність загалом, але й на кожний окремий вид злочинності, що входить у її структуру. Крім того, зазначені коефіцієнти можуть застосовуватися для виявлення чи порівняння кримі­нальної активності різних категорій населення (чоловіків, жінок, молоді, рецидивістів тощо).

23. Рівень і питома вага злочинності. їх визначення і техніка аналізу.

Рівень злочинності — це загальна кількість злочинів, вчинених на відомій (певній) території, в тій чи іншій державі або регіоні за визначений період часу, а також загальна кількість злочинців, визнаних такими, згідно з законом, за вчинення злочинів на тій самій території й у тому самому регіоні чи державі за означений період часу.

Таким чином, рівень злочинності фактично виражений або може бути вираженим у двох одиницях виміру: з одного боку, в злочинах і, з іншого, — в особах, які вчинили злочини, тобто кількісно рівень злочинності репрезентується двома числами. У загальному випадку ці числа (кількість злочинів і кількість осіб, які їх вчинили) не збігаються, бо один злочин може бути вчинений кількома особами або ж одна особа може вчинити кілька злочинів. Структура злочинності визначається питомою вагою чи процентним виразом окремих груп чи видів злочинів, що становлять злочинність і класифікуються ні кримінально-правових або кримінологічних підставах відповідно до предметів кримінального права і кримінології.Основним показником структури злочинності є питома вага. Питома вага - це співвідношення частини злочинності до її за­гальної кількості:

ПВ = З^в- х 100% Ззаг

З_в - кількість злочинів певного виду;З_заг - загальна кількість зареєстрованих злочинів

24. Динаміка злочинності: поняття, визначення і аналіз.Динаміка злочинності - показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.).До основних показників динаміки відносять:Рівень ряду - це показник абсолютної величини, рівня певного періоду, що відображений у конкретному ряді.Абсолютний приріст (зниження) - це різниця між рівнями минулого та попереднього періодів, відображена в абсолют­них показниках.Темп росту (зниження) - відсотковий показник рівня мину­лого періоду до рівня попереднього, що береться як базовий (ланцюговий спосіб).Темп приросту (зниження) - відсотковий показник відношен­ня приросту (зниження) всіх наступних рівнів ряду до першого, що визначений як нерухомий базовий (базовий спосіб).

Динаміка основних показників злочинності як зміна їх за якийсь проміжок часу може, згідно з наявними літературними даними, визначатися двома способами: з одного боку, я різниця між значеннями досліджуваних показників, узяти відповідно в кінці та на початку означеного проміжку часу, вимірюватися в цьому випадку у тих самих одиницях виміру, що й досліджувані показники, тобто це зміна (зростання чи зменшення) досліджуваних показників на якесь число конкретних одиниць виміру, які потім, якщо з'явиться бажання, можна додатково перевести у відсотки відносно початкових значень досліджуваних показників.З іншого боку, динаміку будь-яких показників злочинності можна визначити ще й як частку від ділення значень цих показників під кінець означеного проміжку часу на значення тих самих показників на початку цього ж проміжку часу. У цьому випадку динаміка — це зміна (збільшення чи зменшення) досліджувані показників порівняно з їх початковими значеннями в яку кількість разів, тобто безрозмірна величина. Якщо помножити на 100%, то одержимо вираз кінцевих значень досліджуваних показників у відсотках стосовно їх початкових значень.

25. Якісні показники злочинності: загальна характеристика.Якісні (структура, характер, ціна, латентність).Структура злочинності - це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову, окремі складові частини в за­гальній їх сукупності за визначений відрізок часу та на ви­значеній території. Від того, яка структура злочинності, залежить і "напрямок головного удару" в боротьбі з нею. Структура ви­разно показує, що таке злочинність у безпосередніх конкретних умовах, яка визначаюча якість цього явища.Аналізуючи структуру злочинності, необхідно виходити із суті та змісту самого соціального явища; розглядати злочинність у всій її різнобарвності, беручи до уваги той факт, що злочинність пере­буває в постійному русі та зміні, котрі зумовлюють і змінюють деякі аспекти; розкрити зв'язки та зумовленості різних видів структури як між собою, так і з іншими базовими й надбудов­ними суспільними явищами; досліджувати не тільки теоретичну, але й практичну значущість відповідного виду структури, зважаючи на поліпшення боротьби зі злочинністю.

Основним показником структури злочинності є питома вага. Питома вага - це співвідношення частини злочинності до її за­гальної кількості:ПВ = З^в- х 100% Ззаг З_в - кількість злочинів певного видуЗ_заі загальна кількість зареєстрованих злочинівХарактер злочинності зумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли.Отже, виходячи з наведеного визначення, характер злочин­ності проявляється через її структуру. Тому можна зробити висновок, що характер злочинності є одним з важливих по­казників її структури.Характеристика злочинності як негативного соціально-правового явища була б неповною без розгляду її наслідків, основним критерієм яких є "ціна" злочинності, що склада­ється з: кримінально-правових наслідків злочинів, які є в багатьох випадках обов'язковим елементом їхнього складу (матеріальна, моральна, фізична шкода конкретним громадянам);шкода, що заподіюється злочинами за межами їхнього складу (прямі та непрямі наслідки);соціальна реакція на злочинність, боротьба з нею (витрати на утримання правоохоронних органів, на заходи боротьби зі зло­чинністю тощо).Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом.

26.Структура і характер злочинності: поняття, визначення, аналіз.

Структура злочинності - це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову, окремі складові частини в за­гальній їх сукупності за визначений відрізок часу та на ви­значеній території. Від того, яка структура злочинності, залежить і "напрямок головного удару" в боротьбі з нею. Структура ви­разно показує, що таке злочинність у безпосередніх конкретних умовах, яка визначаюча якість цього явища.Аналізуючи структуру злочинності, необхідно виходити із суті та змісту самого соціального явища; розглядати злочинність у всій її різнобарвності, беручи до уваги той факт, що злочинність пере­буває в постійному русі та зміні, котрі зумовлюють і змінюють деякі аспекти; розкрити зв'язки та зумовленості різних видів структури як між собою, так і з іншими базовими й надбудов­ними суспільними явищами; досліджувати не тільки теоретичну, але й практичну значущість відповідного виду структури, зважаючи на поліпшення боротьби зі злочинністю.Основним показником структури злочинності є питома вага. Питома вага - це співвідношення частини злочинності до її за­гальної кількості:ПВ = З^в- х 100% Ззаг.; З_в - кількість злочинів певного виду; З_заі - загальна кількість зареєстрованих злочинівХарактер злочинності зумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли.

Отже, виходячи з наведеного визначення, характер злочин­ності проявляється через її структуру. Тому можна зробити висновок, що характер злочинності є одним з важливих по­казників її структури.

Характеристика злочинності як негативного соціально-правового явища була б неповною без розгляду її наслідків, основним критерієм яких є "ціна" злочинності, що склада­ється з:кримінально-правових наслідків злочинів, які є в багатьох випадках обов'язковим елементом їхнього складу (матеріальна, моральна, фізична шкода конкретним громадянам);шкода, що заподіюється злочинами за межами їхнього складу (прямі та непрямі наслідки);соціальна реакція на злочинність, боротьба з нею (витрати на утримання правоохоронних органів, на заходи боротьби зі зло­чинністю тощо).

27.Ціна злочинності: фактори і техніка визначення.Характеристика злочинності як негативного соціально-правового явища була б неповною без розгляду її наслідків, основним критерієм яких є "ціна" злочинності, що склада­ється з:кримінально-правових наслідків злочинів, які є в багатьох випадках обов'язковим елементом їхнього складу (матеріальна, моральна, фізична шкода конкретним громадянам);шкода, що заподіюється злочинами за межами їхнього складу (прямі та непрямі наслідки);соціальна реакція на злочинність, боротьба з нею (витрати на утримання правоохоронних органів, на заходи боротьби зі зло­чинністю тощо).На жаль, методика повного виміру реальної "ціни" злочин­ності поки що розроблена недостатньо. Водночас, такі показ­ники, безумовно, є конче необхідними.

28.Географія злочинності. Фактори розподілу злочинності на території України.Географія злочинності - це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах.

Досвід роботи правоохоронних органів свідчить, що нерів­номірність у стані, динаміці та структурі розподілу злочин­ності пояснюється:конкретними соціальними умовами певного регіону;економічною його характеристикою;національним складом і структурою населення;послабленням соціального контролю за поведінкою людей;рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля та побуту населення;рівнем організації роботи в боротьбі зі злочинністю тощо.Виявлення та взяття до уваги територіальної різниці в гео­графії злочинності - ключ до ефективних заходів щодо запо­бігання злочинам. При цьому стають більш видимими й конк­ретні причини злочинів, умови їх скоєння, що має не тільки пізнавальне значення, але і слугує основою для організації конк­ретної практичної діяльності.Поряд з поняттям "географія злочинності" існує і "топогра­фія злочинності", котре ввів у науковий обіг німецький учений Г. Шнайдер. Топографія злочинності - це безпосереднє місце вчинення злочину (магазини, вокзали, квартири, парки тощо)^.

29.Латентна злочинність і її види. Залежність рівня латентності від виду злочину.Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом.У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.1.Природна латентність — це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним орга­нам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.2.Штучна латентність - факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоби створити враження успішності боротьби зі злочинністю.3.Погранична латентність - факт злочину стався, але по­терпілий не усвідомлює цього (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:1)низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);2)середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття зло­чину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);3)високий—злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпшому, крім того останній зацікав­лений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'яз­ливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабар­ництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично "нульову" активність з боку по­терпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.

30.Визначення латентної злочинності. Для виявлення латентної злочинності використовують за­гальні та спеціальні методи.До загальних методів належать: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка при опиту­ванні спеціалістів; вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів та ін.Спеціальні методи - це, зокрема, такі: аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до роз­криття та прийняття санкцій; екстраполяція; системно-структур­ний аналіз тощо.Чітке виявлення об'єктивних і суб'єктивних обставин по кож­ному злочину сприяє здійсненню необхідних заходів щодо ослаблення"їаких явищ у майбутньому. Латентну злочинність необхідно виявляти, щоб:володіти інформацією про реальний стан злочинності на території обслуговування,визначати справжню структуру злочинності;мати чітке уявлення про тенденції в динаміці злочинності;визначати розмір збитків, заподіяних державі та громадянам;виявляти обставини, що породжують злочинність, і ви­значати шляхи їх усунення;-прогнозувати та планувати боротьбу зі злочинністю.Традиційно боротьба зі злочинністю будується без взяттядо уваги латентної злочинності, а щоб досягти певних успіхів, необхідно зважати на її стан.

31.Обливості сучасної злочинності в Україні і в світі.З 1990 року почалося зростання злочинності. Так, злочинність неповнолітніх збільшилась майже втричі, а молодіжна - в 2,5 ра­зи. Таке становище характерне й для жіночої злочинності. За ос­танні 10 років її питома вага в загальній масі злочинності зросла з 12 до 17%. У посадових і економічних злочинах частка жінок ста­новить 35-40%. Кількість виявлених злочинів у сфері економіки за останні 10 років зросла на 39%. Значно збільшилась питома вага крадіжок, 75% з них складають розкрадання індивідуального май­на громадян, причому майже третина припадає на квартирні кра­діжки. Триває зростання злочинів вчинених з необережності, по­в'язаних з використанням технічних засобів, а також злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних речовин.

У найближчому майбутньому серйозною проблемою буде орга­нізована і професійна злочинність, яка перебудовує свої ряди. Цей висновок ґрунтується на тому, що По-перше, реформування економічних і соціально-політичних відносин упродовж усього періоду становлення України відбувається на тлі постійного зростання тіньового економічного сектора, нелегальної та кримінальної економічної діяльності, корупції. По-друге, сучасні кризові умови створили надзвичайно сприятливе середовище для активізації кримінально-тіньової діяльності. Організована злочинність формує не тільки "паралельну" економіку, а й відповідні владні кримінальні структури, які все більше загрожують існуванню держави як такої. Аналіз кримінального законодавства та сучасного стану діяльності правоохоронних органів свідчить як про відсутність у державі ефективних, науково обґрунтованих програм впливу на тенденції розвитку криміногенної ситуації, так і про необхідність пошуку нових форм, засобів і методів протидії злочинності, зменшення її суспільної небезпечності, а головне – реального захисту прав і свобод громадян. А тому сьогодні необхідне вживання комплексних, науково обґрунтованих і зорієнтованих на сучасність заходів протидії злочинності. При цьому комплексність слід розуміти не лише як об'єднання (узгодження) зусиль гілок влади, міністерств і відомств, а й визначення місця та можливостей, розмежування функцій та відповідальності кожного державного органу за виконання поставлених завдань.

По-третє, подальші завдання стосовно зменшення нелегального сектора економіки повинні бути передусім пов'язані з витісненням криміналітету з найприбутковіших галузей господарства, зокрема транспорту, сфери використання надр, спиртогорілчаної промисловості, з обмеженням можливостей фінансово-кредитної та банківської систем щодо легалізації "брудних" грошей, боротьбою з масштабними шахрайствами в розрахунках за зовнішньоекономічними контрактами.

Зрештою, саме політична воля керівництва держави в послідовній реалізації заявленого курсу на боротьбу з корупцією й організованою злочинністю є головною умовою ефективності діяльності всіх органів влади на шляху розбудови України як демократичної, соціальної, правової держави.

32. Елементи процесу детермінації. Специфіка причинних зв'язків в суспільному житті.Детермінація (від лат. йеіегтіпаге - визначати, зумовлю­вати) - найбільш загальна категорія, що характеризує залежність одних явищ, процесів і станів від інших, свідчить про зв'язок між речами та явищами.Процес детермінації злочинності є складною взаємодією різних форм зв'язків:функціональних;статистичних;зв'язків стану;- причинових тощо.Функціональна залежність показує об'єктивну відповід­ність, зіставність і зміну двох факторів. Наприклад, збільшення безробіття в регіоні одночасно породжує і зростання кількості крадіжок з метою задоволення необхідних потреб, і зниження купівельного попиту. Звісно, що таке зниження купівельного попиту та зростання крадіжок пов'язані між собою не на­стільки, що одне з цих явищ породжує інше. Зв'язок тут не причиновий, а функціональний, тому що обидва ці явища походять від безробіття.Статистичний зв'язок полягає в зміні характеру розподілу одного фактора залежно від зміни іншого. Скажімо, збільшення кількості злочинів зі збільшенням кількості населення.Окремий випадок статистичного зв'язку - кореляційна за­лежність. При цьому за основу береться середнє значення фактора, явища.Якщо виявляється, що розподіл одного явища прямо про­порційний розподілові іншого, кореляція має більш тісний характер, коли ж навпаки, то говорять, що зв'язок між цими двома явищами малоймовірний. Коефіцієнт кореляції має значення від 0 до 1, і чим він ближчий до 1, тим сильніший зв'язок між явищами.Зв'язок станів характеризується тим, що один стан якогось явища в певний момент при конкретних умовах завжди визначає стан цього явища в інший момент. Зв'язок стану ви­значається як відношення різних станів однієї і тієї ж речі, си­стеми, цілого. У кримінології такий зв'язок можна прослідку­вати між станом, структурою та динамікою злочинності. Зміна стану одного з них веде до зміни іншого.

33. Поняття причин злочинності та умов злочинності. Комплексний підхід у вивченні причин і умов злочинності.Під причиновістю розуміють генетичний зв'язок між окремими станами видів і форм матерії у процесах її руху й розвитку. Сутністю причиновості є породження причиною наслідку. Причиновість завжди має об'єктивний характер.Однією з найчастіше використовуваних у кримінології категорій є поняття "причини". Етимологічно слово "причина" пов'язане з дієсловом "чинити", "учинити" та вважається сино­німом (як дієслово) слова "робити", "творити", "виробляти".Причина злочинності - це соціально-психологічні об­ставини, що безпосередньо породжують і відтворюють зло­чинність та злочини як свій закономірний наслідок. Причина як основа та сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв'язку явищ.Отже, якщо причини злочинності - це негативні явища, які породжують її, то умови злочинності - це явища, котрі без­посередньо не породжують злочинності (наслідку), але слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існу­ванню, тобто в певний спосіб упливають на розвиток причино­вого зв'язку, сприяючи чи не перешкоджаючи породженню злочинності.Під профілактикою злочинів розуміється діяльність державних органів, громадських організацій, формувань і окремих громадян з виявлення і усунення причин злочинів та умов, які їм сприяють, а також вжиття відповідних заходів до конкретних осіб для подолання або нейтралізації їх негативних поглядів, звичок, нахилів.

36.Соціальні процеси розвитку та їх роль у детермінації злочинності (урбанізація, міграція, маргіналізація).

Найбільш тісний зв’язок правопорушень з демографічними процесами, тісно пов’язаними з чисельністю населення, його міграцією, урбанізацією, статево-віковою структурою. Не підлягає сумніву пряма залежність злочинності від ступеня урбанізації території. Так, у найменшурбанізованих західних областях злочинність в розрахунку на 100 тис. осіб (600-800) приблизно в два рази менша, ніж в цілому в Україні. В найурбанізованіших областях південного-сходу цей показник досягає 1600-1800. Припускають наявність зв’язку між злочинністю, зокрема хуліганськими проявами, розбоями, грабунками і крадіжками, вбивствами та питомою вагою корінного і некорінного населення. Важко стверджувати, що злочинність залежить від етнічного складу населення території, однак відомо, що переважна більшість злочинів здійснюється особами неукраїнської національності. Мігранти складають специфічну соціальну групу, представники якої досить часто стають як суб'єктами (контрабанда, розповсюдження наркотиків), так і жертвами вчинення злочинів (бізнес, пов'язаний з нелегальною міграцією, розкрадання, вчинені у різних формах).Перш ніж говорити про відмінності в структурі злочинності в регіонах, слід мати на увазі структуру злочинності у країні в цілому.

Перше місце тут займають злочини проти власності громадян і держави.

37.Соціальні протиріччя та їх роль у детермінації злочинностіВивчення процесу детерміації злочинності припускає облік відносності, умовності ділення явищ і процесів на причини і умови. Багато хто з них в окремих випадках виступає як причина, в інших як умова злочинності. В той же час загальним для всіх детерминант злочинності є те, що в їх основі завжди лежать об'єктивні соціальні протиріччяДо таких протиріч, зокрема, відносяться: невідповідність між зростанням потреб і можливостями суспільства по їх задоволенню; порушення соціальної справедливості у сфері розподілу і обміну; відмінності в умовах, видах і формах праці соціально-професійних груп населення; відмінності в культурно-побутових умовах життя в окремих регіонах країни; майнові і інші відмінності; політичні розбіжності і соціальна нестабільність суспільства, недоліки ідеологічної, культурно-виховної роботи; недоліки в господарському механізмі, торгівлі і обслуговуванні населення; низька ефективність профілактики злочинів.Ці і інші протиріччя служать джерелом загострення криміногенної обстановки, і саме вони дають первинний імпульс розвитку і існуванню злочинності. Конкретно це виражається в тому, що вони, з одного боку, несприятливо впливають на етично-правове формування особи, соціально-психологічний настрій окремих верств населення, внаслідок чого у деяких осіб зміцнюються і загострюються антигромадські погляди і бажання, які лежать в основі різних злочинів, з іншої — сприяють створенню криміногенної ситуації, що викликає скоювання злочинів. При цьому причини злочинності слід розглядати в тісному взаємозв'язку з причинами існування інших негативних явищ, таких, як пияцтво, соціальний паразитизм, наркоманія, проституція і ін.

41.Співвідношення біологічного і соціального в особі злочинця.Питання про співвідношення соціального й біологічного в особі злочинця дискутується протягом усього розвитку науки кримінології. Вирішення цього питання полягає у визначенні, що саме впливає на злочинну поведінку особи — якості, що були набуті особою протягом життя або які вона успадкувала.Це питання для кримінології має принципове значення, оскільки від його вирішення залежать рекомендації щодо обрання шляхів і засобів впливу на злочинність.

Злочинець, як і будь-яка інша людина, є істотою, у котрій поєднуються певним чином і біологічне, і соціальне начало. Для кримінології надзвичайно важливою є проблема визначення ролі кожного з цих начал соціального і біологічного начала людини у народженні злочинності. Це має значення для розробки засобів протидії злочинності.Існує три підходи до розв'язання проблеми співвідношення соціального і біологічного у механізмі породження злочинності: 1) соціологічний; 2) біологічний; 3) соціально-біологічний.Соціологічний підхід полягає у наданні вирішального значення у породженні злочинності соціальним властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується соціальними факторами, в середовищі яких знаходиться людина. Отже, злочинець це витвір середовища, в якому він живе.Такого підходу, зокрема, довгий час притримувалась радянська кримінологічна наука. Таким чином перебільшувалась роль соціальних факторів і заперечувалась роль біологічних факторів у механізмі породження злочинності.Біологічний підхід полягає у наданні вирішального значення біологічним (тобто фізіологічним і психологічним) властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується виключно біологічними факторами.Цей підхід започаткував італійський судовий психіатр і криміналіст Чезаре Ломброзо, родоначальник антропологічного напряму у кримінології (ломброзіанства). Він намагався обґрунтувати положення про існування особливого типу людини, схильної до вчинення злочинів в силу природжених біологічних властивостей.Соціально-біологічний підхід полягає у визнанні того факту, що і соціальні властивості і біологічні властивості відіграють певну роль у породженні злочинності. Однак, на сьогодні прибічники цього підходу ще не визначились яку саме криміногенну роль і в яких межах відіграють соціальні і біологічні властивості людини.Досвід і розвиток кримінологічної науки засвідчили, що як соціологічний, так біологічний підходи є безперспективними. Плідним може бути соціальне – біологічний підхід за умови пізнання ролей і меж дії соціального і біологічного чинників в структурі людини, у тому числі і злочинця.

43.Генезис особи злочинця.Особа злочинця — це складне інтегруюче поняття, що включає в себе і біологічні, і психологічні, і соціальні сторони людини. До набору біологічних якостей людини включаються анатомо-фізіологічні, генетичні, нервово-мозкові та інші властивості організму, а також про­яви складного механізму успадкування.Кримінологічна характеристика такої особи теж нерозривно пов'язана зі злочином, який вона скоїла. Та кримінологів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення та розвитку, що розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли ця особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Отож, антисуспільні властивості, що характеризують особу злочинця, існують до злочину й зумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після та у зв'язку з вчиненням нею злочину. Отже, початковий момент появи "особи злочинця" збігається з фактом вчинення злочину. Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за вчинений злочин, а саме після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпечності.На процес формування особистості визначальним чином впливає спосіб життя відповідних соціальних прошарків, соціальних груп, суспільства у цілому. Поняття "спосіб життя" складається з: 1) матеріального середовища; 2) систе¬ми суспільних стосунків і зв'язків; 3) соціально-психологічної атмосфери, що сприяє виникненню та закріпленню позитив¬них чи негативних рис особистості та відповідних форм по¬ведінки. Дефектність навіть одного з чинників способу життя створює передумови формування антисуспільної спрямова¬ності (наприклад, матеріальні труднощі в поєднанні зі спри¬ятливими психологічними відносинами; відсутність соціаль¬но-психологічної спільності при повному матеріальному до¬статку; негативний вплив економічних, соціально-політичних та інших умов у суспільстві).

44Структура особи злочинця, основні ознаки кримінологічної характеристики.Людина, яка скоїла злочин, є об'єктом активного вивчення юриспруденції та психології. Обидві науки спираються на спільне вихідне розуміння людини як особи, котра поєднує в собі біологічне, природне та соціальне.Стосовно до злочину юриспруденція вирізняє в особі два пріоритетні аспекти, які виступають предметом вивчення відповідно кримінального права і кримінології. У першому випадку — це особа, яка підлягає кримінальній відповідальності, у другому — особа злочинця.Особа злочинця у кримінологічному вимірі являє собою сукупність соціально значимих властивостей, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з неособистими умовами та обставинами, що впливають на злочинну поведінку.Характеризуючи особу злочинця, кримінологи традиційно класифікують чотири групи ознак:1) соціально-демографічні;2) кримінально-правові;3) статусно-рольові;4) морально-психологічні.Статусно-рольові характеристики репрезентують реальне місце та суб'єктивні переваги особи у психологічно структурованому середовищі, її ставлення до різних ролей та індивідуальний стиль виконання ролей. Фактично йдеться про соціально-психологічну характеристику особистості, яка вчинила злочин.Морально-психологічні ознаки представлені переконаннями, установками, ціннісними орієнтаціями особи, особливостями її інтелектуальної, емоційної, вольової сфер.Для юридичної психології, зокрема кримінальної, суб'єкт злочину — це завжди особистість. Відомий вітчизняний кримінолог А. Ф. Зелінський образно зазначає, що «особистість злочинця — альфа і омега кримінальної психології, її наріжний камінь».Особистість — це певний рівень соціального, психічного розвитку людини, який забезпечує її становище у суспільстві та стосунки з іншими людьми. Це обов'язково індивідуальність, себто наявна своєрідність поєднання між собою окремих психологічних якостей та їх прояву у поведінці та діяльності.

Загальними, нормативними ознаками особистості є такі: свідомість, активність, рольова поведінка, система стосунків і наявність певної психологічної структури. Отже, особистість — активний суб'єкт свідомості, який має індивідуально-типову структуру якостей, виконує соціальні ролі на основі вибіркового ставлення до них і навколишньої дійсності в цілому.

45.Кримінально-правові та соціально-демографічні ознаки особи злочинця.Кримінально-правові ознаки особи злочинця. Зазначені ознаки зна­ходять свій вияв у деяких формах дозлочинної поведінки особи і най­більш повно виражені в учиненому нею злочині. Серед ознак, які на­лежать до вчиненого злочину, слід назвати ті, що характеризують: спрямованість злочинної поведінки суб'єкта на конкретні суспільні відносини, взяті під охорону закону (безпосередній об'єкт посягання); ступінь і характер суспільної небезпечності вчиненого злочину; спо­соби, обрані для досягнення злочинної мети; мотив, яким керувався суб'єкт злочину; ставлення винного до вчиненого (визнав себе винним чи ні, розкаявся чи ні) та ін. Перелічені ознаки мають і кримінально-правове, і кримінологічне значення. їх виявлення і аналіз дають мож­ливість всебічно міркувати про вчинений злочин і особу злочинця.Соціально-демографічні ознаки. Вони містять відомості про стать, вік, рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце про­живання та інші дані про соціальний статус осіб. Перелічені ознаки самі по собі не є криміногенними; відокремлена ними конкретна осо­ба не характеризується як злочинець.Разом з тим вони, взяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі або на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній об­робці у порівнянні з даними офіційної демографічної статистики, містять цінну кримінологічну інформацію про особу злочинців. При такому зіставленні встановлюються зв'язки особи злочинця з типови­ми характеристиками усього суспільства.Порівнюючи, наприклад, частку чоловічого і жіночого населення, втягнутого в орбіту злочинності, дослідники доходять висновку, що злочини вчиняють переважно чоловіки. Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності показує, що найбільша кримінальна активність притаманна особам віком 25-29 років, потім йдуть 18-24-річні. Вза­галі поширеність злочинності серед осіб, які мають сім'ю, нижча, ніж серед холостяків і розлучених. У більшості випадків, як показують спостереження, сім'я стимулює позитивну поведінку. Аналіз злочин­ності за останні роки виявляє підвищення кількості злочинців за раху­нок осіб без певних занять, безробітних і мігрантів.Наведені приклади свідчать, що соціально-демографічні ознаки дають істотну інформацію про особу злочинців, котра може бути ви­користана як з науковою, так і прикладною метою, зокрема, при роз­робці та реалізації заходів запобігання злочинам.

46Морально-психологічні ознаки особи злочинця: загальна характеристика.Морально-психологічні ознаки представлені переконаннями, установками, ціннісними орієнтаціями особи, особливостями її інтелектуальної, емоційної, вольової сфер.Злочинці, вступаючи у кон­флікт із законом, припускаються правового свавілля. Ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обов'язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтвер­джують істотну специфіку їх правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявляють (приховану або явну) неповагу до закону; вони впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам, розраховуючи (іно­ді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.Життя людей у суспільстві регламентується не тільки правами, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утри­мують їх від негідних вчинків, служать стримуючим фактором на шля­ху можливого вчинення злочинів. Проте це не стосується злочинців. їх моральна свідомість значно спотворена. її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички і переконання. Аморальні вчинки серед них більш поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідальності за свої неправомірні дії, вони не дорожать власною честю і гідністю, зате нехтують гідністю інших, іг­норують громадську думку про свою негідну поведінку. Для багатьох з них характерним є роздвоєння особистості — на словах вони говорять одне, а насправді поводяться аморально. У системі їх ціннісних орієн­тацій перше місце посідають егоїстичні і корисливі спрямування, ви­года, кар'єризм, власне благополуччя, самолюбство і свавілля.На індивідуальному рівні можна говорити про певний вплив пси­хічних аномалій, таких як: психопатія, психопатичний стан, хронічний алкоголізм, наркоманія та ін., на поведінку людини. Причому злочин­ній поведінці сприяють не самі психічні аномалії, а ті психологічні особливості, які формуються під їх впливом.

47Роль фізичних та психічних відхилень у формуванні особи злочинця.

Як представляється, в людині в діалектичній єдності поєднується соціальне і біологічне. Людині притаманні біологічні потреби, інстинкти, що впливають на її поведінку, проходячи соціальний фільтр і видозмінюючи її. Кожна людина має визначену структуру характеру, яка визначає її вчинки, думки й ідеї. Отже, ряд злочинів мають під собою біолого-психологічний ґрунт, хоча прояв тих чи інших індивідуальних особливостей характеру, закладених з народження, регулюється так чи інакше соціальними умовами, у яких знаходиться даний індивід. Зі зміною умов змінюється і регулювання. Людині з народження притаманні ті чи інші похилості, а соціальне середовище виступає їх регулятором.Проведене дослідження кримінальних справ свідчить про те, що у більшості випадків вчинення злочинів особами з психічними аномаліями є прямим результатом тісної взаємодії соціального та біологічного в особі злочинця, тобто психофізичних якостей і соціальних умов, в яких знаходиться особа, яка вчиняє злочин.Аналіз судово-слідчої практики дозволяє зробити висновок про те, що особи, які мають психічні аномалії у межах осудності набагато легше втягуються в кримінальні ситуації, а також частіше за психічно здорових осіб мають конфлікти із законом. Емоційна нестійкість, нерідко раптова збудливість, схильність до афективних реакцій даної категорії осіб можуть бути причиною вчинення ними злочинів.Сьогодні в Україні ані в психіатричних, ані в юридичних установах немає офіційної статистичної звітності за такими показниками, як стан, структура, динаміка злочинності осіб із психічними аномаліями. Кримінальна статистика у зв’язку із цим має лише поодинокі дані щодо особливості злочинної поведінки таких осіб.Результати проведеного нами дослідження дають змогу стверджувати, що в Україні особи із психічними аномаліями в межах осудності становлять близько 37% від загальної кількості засуджених за вчинення злочинів. Але можна з упевненістю стверджувати, що питома вага осіб із психічними аномаліями серед насильницьких злочинців у дійсності є набагато більшою, оскільки далеко не в усіх випадках при вчиненні такими особами злочинів в процесі досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ таких осіб проводяться судово-психіатричні експертизи.Психічна аномалія може відігравати важливу роль при вчиненні злочину, але якщо вона є основною причиною суспільно небезпечних дій, то немає складу злочину і розглядати ці дії необхідно з медичної, психіатричної точки зору, а не кримінально-правової. Безсумнівно, що патологія психіки — це своєрідний каталізатор вчинення злочину, але тільки при наявності визначених соціальних умов, якими можуть бути і несприятливе середовище, відсутність корисних контактів і т. д.

48. -Соціалізація та її роль у формуванні особи злочинця.Відомо, що соціалізація людини здійснюється через засвоєння нею певних законів, моральних вимог, системи цінностей. Перекоси в економічній, соціальній, політичній сферах впливають на людей, нерідко деформуючи їх уявлення про добро і зло, стираючи межу між дозволеним і порушенням закону. В основу певної системи цінностей, з якою зіштовхнулась сучасна людина, покладені гроші, особиста вигода, ідея збагачення за будь-яку ціну. Хабарництво, розкрадання, ухилення від сплати податків, приховування валютної виручки, шахрайство з фінансовими ресурсами, корупція стали нормою життя. В цих несприятливих соціально-економічних і психологічних умовах виникає безліч криміногенних ситуацій, в яких — з своєї чи чужої волі — опиняються працюючі на різних посадах жінки. Орієнтація на егоїстично-споживацькі цінності, скрутне матеріальне становище, тривога за майбутнє сім'ї, мінливі перипетії бізнесу, мотиви престижу, бажання розбагатіти, позбавитися обов'язків породжує і сприяє зростанню корисливої, корисливо-насильницької і насильницької злочинності.

48. Дискусія про співвідношення природнього та соціального в особі злочинця.Питання про співвідношення соціального й біологічного в особі злочинця дискутується протягом усього розвитку науки кримінології. Вирішення цього питання полягає у визначенні, що саме впливає на злочинну поведінку особи — якості, що були набуті особою протягом життя або які вона успадкувала.Це питання для кримінології має принципове значення, оскільки від його вирішення залежать рекомендації щодо обрання шляхів і засобів впливу на злочинність.Злочинець, як і будь-яка інша людина, є істотою, у котрій поєднуються певним чином і біологічне, і соціальне начало. Для кримінології надзвичайно важливою є проблема визначення ролі кожного з цих начал соціального і біологічного начала людини у народженні злочинності. Це має значення для розробки засобів протидії злочинності.Існує три підходи до розв'язання проблеми співвідношення соціального і біологічного у механізмі породження злочинності: 1) соціологічний; 2) біологічний; 3) соціально-біологічний.Соціологічний підхід полягає у наданні вирішального значення у породженні злочинності соціальним властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується соціальними факторами, в середовищі яких знаходиться людина. Отже, злочинець це витвір середовища, в якому він живе.Такого підходу, зокрема, довгий час притримувалась радянська кримінологічна наука. Таким чином перебільшувалась роль соціальних факторів і заперечувалась роль біологічних факторів у механізмі породження злочинності.Біологічний підхід полягає у наданні вирішального значення біологічним (тобто фізіологічним і психологічним) властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується виключно біологічними факторами.Цей підхід започаткував італійський судовий психіатр і криміналіст Чезаре Ломброзо, родоначальник антропологічного напряму у кримінології (ломброзіанства). Він намагався обґрунтувати положення про існування особливого типу людини, схильної до вчинення злочинів в силу природжених біологічних властивостей.Соціально-біологічний підхід полягає у визнанні того факту, що і соціальні властивості і біологічні властивості відіграють певну роль у породженні злочинності. Однак, на сьогодні прибічники цього підходу ще не визначились яку саме криміногенну роль і в яких межах відіграють соціальні і біологічні властивості людини.Досвід і розвиток кримінологічної науки засвідчили, що як соціологічний, так біологічний підходи є безперспективними. Плідним може бути соціальне – біологічний підхід за умови пізнання ролей і меж дії соціального і біологічного чинників в структурі людини, у тому числі і злочинця.

50 Класифікація і типологія злочинців.Класифікація - це розподіл статистичної сукупності на групи за певними чітко визначеними ознаками. У межах класифікації фактично вивчається не особа в комплексі її ха­рактеристик, а сукупності злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи тих ознак.У кримінології найчастіше використовують класифі­каційні групування за такими критеріями:за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта): чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, зокрема 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою та вищою освітою;за ознаками соціального становища й роду занять: робіт­ники, службовці, працівники сільського господарства, військо­вослужбовці, приватні підприємці, студенти, безробітні, пенсіонери;за ознаками місця проживання та тривалості проживання: мешканець міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;за інтенсивністю й характером злочинної діяльності: по­вторність, рецидив (спеціальний або загальний), у складі групи, організованого злочинного угруповання;

за даними про стан особи в момент вчинення злочину: у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час від­бування покарання у виправно-трудовій установі;за видами вчиненого злочину: грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.Значна більшість кримінологів вважають, що підставами (критерія­ми) побудови типології особи злочинців повинні бути: 1) характер анти-суспільної спрямованості особи злочинців; 2) ступінь глибини цієї анти-суспільної спрямованості. Названі два типологічні критерії, доповнюючи один одного, становлять підґрунтя типології особи злочинців.За першим критерієм усіх злочинців слід поділити на такі чотири типи.Перший тип — це насильницький тип особи злочинця. Для нього характерне явне негативно-зневажливе ставлення до іншої особи та її найважливіших благ: до життя, здоров'я, тілесної та статевої недо­торканості, суспільного спокою. Сюди належать злочинці, які вчиняють злочини проти особи та інші злочини, пов'язані з посяганням на особу (наприклад, бандитизм).Другий тип — це так званий корисливий тип злочинця, у поведінці якого виявляються корисливі, з метою наживи, тенденції, неповага до всіх форм власності, ігнорування встановлених у державі правил роз­поділу матеріальних цінностей (майна, капіталів, прибутків).Третій тип — злісний соціально дезорганізований тип злочинця, якому притаманне індивідуалістично-зневажливе ставлення до різних соціальних настанов і вимог, свого громадянського обов'язку, а також до будь-якого роду інших заборон (наприклад, порушення правил без­пеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою; хуліганство; дезертирство та ін.).Четвертий тип — необережні злочинці. Злочини з їх боку є на­слідком прояву легковажно-безвідповідального і недбалого ставлення до своїх обов'язків і можливих наслідків своєї поведінки. Сюди на­лежать усі злочини, вчинені з необережності.

За другим типологічним критерієм, тобто залежно від ступеня глибини антисуспільної спрямованості особи злочинців у перелічених вище трьох перших типах слід виділити:а) випадкових злочинців — осіб, які вперше вчинили злочин вна-слідок випадкового збігу обставин у суперечності із загальною пози-тивною характеристикою їх попередньої поведінки;б) ситуаційних злочинців — осіб, які вперше вчинили злочин, невстоявши перед впливом несприятливих зовнішніх умов формуванняі життєдіяльності особи, однак взагалі характеризуються більш пози-тивно, ніж негативно;в) нестійких злочинців — осіб, які скоїли злочин вперше, але допус-кали раніше правопорушення і в цілому характеризуються негативно;г) злісних злочинців — осіб, що скоїли декілька злочинів і які пере-бувають у стійкій опозиції до суспільства;ґ) особливо злісних злочинців — осіб, які вчиняють тяжкі й осо­бливо тяжкі злочини (передусім ті, що вчиняють злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).