54. Забезпечення доказів.

Належні докази по справі не завжди знаходяться у заінтересо­ваних осіб, на яких покладений обов'язок із доказування пев­них обставин, а у їхніх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу, і їх подання, якщо не вжи­ти необхідних заходів, згодом стане утрудненим або неможли­вим, вони можуть зникнути або загинути. З мстою залобіїанпм таким наслідкам ЦПК передбачений інститут забезпечення до­казів, тобто вжиття судом невідкладних заходів до закріплення у визначеному процесуальному порядку фактичних даних з мстою використання їх як доказів при розгляді цивільних справ.

Забезпечення доказів — це їх процесуальна фіксація судом з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подання стане неможливий або утрудненим. Забезпечення до­казів здійснюється судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що вони будуть втраче­ні або їх подання стане неможливим. Відповідно до ст. 133 ЦПК способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за місцем їх знаходження. Судом можуть також бути застосовані інші способи забезпечення доказів.

У заяві про забезпечення доказів має бути зазначено:

докази, які необхідно забезпечити;

обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами:

обставини, які свідчать про те, що подання потрібних дока­ зів може згодом стати неможливим або ускладненим;

справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою пот­ рібно їх забезпечити.

Заява про забезпечення доказів може бути подана протягом усього періоду розгляду справи. Також суд за заявою заінте­ресованої особи може забезпечити докази до пред'явлення нею позову. У цьому випадку заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановления ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви в за­значений строк особа, яка подала заяву про забезпечення до-каив, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збит­ки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.

Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'я­ти днів судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено, — місцевим загальним судом, у межах терито­ріальної підсудності якого можуть бутн вчинені процесуальні ли щодо забезпечення доказів, з повідомленням сторін та ін­ших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 135 ЦПК питання про забезпечення дока­зів вирішується ухвалою, яка може бути оскаржена. Оскаржен­ня ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву по­дано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забез­печення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

55. Судові доручення щодо збирання доказів.

56. Висновок експерта як засіб доказування.

Відповідно до ст. 66 ЦПК під висновком експерта слід ро­зуміти докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у їх результаті висновки та обгрунтовані відповіді на запитання, поставлені судом.

Експертиза здійснюється у визначеному процесуальному порядку з додержанням встановлених процесуальним законом правил і являє собою дослідження, виявлення і пізнання фак­тичних обставин, тобто науковий, дослідницький шлях до вис­новків про фактичні обставини у справі, наявність (відсут­ність) яких фіксується у висновках експертів. Підставою для проведення експертній є необхідність застосування спеціаль них знань у галузі науки, техніки чи ремесла. Під спеціаль­ними знаннями, необхідними для призначення експертизи в цивільному процесі, розуміють такі, що перебувають за межа­ми правових знань, загальновідомих уявлень, які випливають з досвіду людей, тобто якими володіє вузьке коло фахівців. На вирішення експертизи не повинні ставитись піплння права.

Необхідність проведення експертизи визначається з огляду на матеріали конкретної справи, однак для певних випадків за­коном встановлено обов'язок суду призначити експертизу. Наприклад, відповідно до ст. 145 ЦПК експертиза повинна бу-пі призначена, якщо заявлено відповідне клопотання обома сторонами спору, або хоча б однією у разі встановлення ха­рактеру та ступеня ушкодження здоров'я, психічного стану особи, віку особи, якщо про це немає відповідних документів і одержати їх неможливо.

В якості експерта може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експер­тизу", і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів. Тобто, експертом с особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань (ст. 55 ЦПК).

Для забезпечення об'гктивності оцінки експерта експертизу пс може виконувані особа, щодо якої є підстави для її відво­ду, а також якщо:

вона перебувала або перебуває у службовій або іншій залеж­ ності від осіб, які беруть участь у справі;

з'ясування обставин, які мають значення для справи, вихо­ дить за межі сфери її спеціальних знань (сі. 22 ЦПК).

Особа, яку призначено експертом, зобов'язана з'явитися на виклик суду і дати правдивий письмовий висновок щодо пос­тавлених запитань. Для цього експерт мас право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у її розгляді судом, проси­ти суд про надання додаткових матеріалів.

Згідно зі ст. 53 ЦПК експерт має право:

знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предме­ та дослідження;

заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріа­ лів і зразків;

викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з при­ воду яких йому не були поставлені питання;

бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;

ставити питання особам, які беруть участь у справі, та свід­ кам;

користуватися іншими правами, встановленими Законом України "Про судову експертизу".

Експерт може відмовитися від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не мас необхідних знань, чи потребує залучення інших експертів (п. 6 ст. 53 ЦПК).

Експерт, який злісно ухиляється від явки до суду, або від­мовляється без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, або дасть завідомо неправдивий висновок, несе відповідальність.

Експертами можна призначати кількох осіб у разі прове­дення комісійної чи комплексної експертизи. Комісійна екс­пертиза проводиться не менш як двома експертами одного на­пряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висно­вок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експер­тів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які вик­ликали розбіжності (ст. 148 ЦПК). Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. Загаль­ний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отрима­них результатів і формулюванні єдиного висновку або декіль­кох залежно від того, чи є розбіжності між експертами (ст. 149 ЦПК).

Експертиза може бути призначена за заявою осіб, які бе­руть участь у справі на стадіях підготовки справи до розгляду і під час її судового розгляду. Експертиза призначається ухва­лою суду, в якій згідно зі ст. 143 ЦПК зазначаються:

підстави та строк для проведення експертизи;

з яких питань потрібні висновки експертів;

ім'я експерта або найменування експертної установи, екс­ пертам якої доручається проведення експертизи, об'єкти, які мають бути досліджені;

перелік матеріалів (об'єкти експертного дослідження, пред­ мети, документи, зразки для порівняльного дослідження і документи, шо стосуються предмета експертизи, а також інші матеріали, які мають значення для її проведення, що передаються для дослідження);

попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

При призначенні експертизи і визначенні кола питань, які належить поставити перед експертами, суддя або суд мають врахувати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При визначенні об'єктів та матеріалів, шо підлягають направленню на експертизу, суд вирішує питання щодо відіб­рання відповідних зразків. У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, зважаючи на те, хто із цих осіб ухиляється, а також яке значения маг для них ця екс­пертиза, може визнати факт, для з'ясування якого експертизу було призначено, або відмовити у його визнанні. Ст. 146 ЦІІК уможливлює застосування заходів процесуального примусу до відповідача у разі його ухилення від проведення судово-біоло­гічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства. Таким заходом є примусовий привід на проведення експертизи.

Суд може заслухати думку експерта щодо формулювання питання, яке потребує з'ясування, проінструктувати його про доручене завдання і, за ного клопотанням, дати відповідні роз'яснення щодо сформульованих питань. Про вчинення цих дій повідомляються особи, які беруть участь у справі і які ма­ють право брати участь у їх вчиненні (ст. 144 ЦПК).

Експертиза проводиться в суді або поза судом, якщо це по­трібно з огляду на характер досліджень або якщо об'єкт дос­ліджень неможливо доставити до суду. Експерт дає у письмо­вій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи. Суд мас право за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи заііропонуваїи експерту дати усне пояснення свого висновку, яке заноситься до журналу су­дового засідання.

У висновку експерта мас бути зазначено: