42. Поняття та види відповідальності за порушення норм цивільного процесуального права.

Однією із гарантій принципу законності у цивільному про­цесі с встановлення санкцій, тобто нсіативних наслідків неви­конання чи неналежного виконання обов'язків учасниками ци­вільного процесу. Відповідальність за порушення норм цивіль­ного процесуального права маг ряд функцій:

каральну, тобто покарання винної особи за невчинення дії, яку вона повинна була вчинити, чи навпаки, за вчинення дії, яку особі було заборонено вчиняти, що може полягати у позбавленні певного права, стягненні ірошових коштів чи застосуванні інших санкцій; покарання також виявляється у тому, що притягнення винної особи до відповідальності не звільняє її від обов'язку вчинити дію, яку вимагає закон, або припинити порушення права іншого учасника цивільного процесу (наприклад, щодо невиконання обов'язку з подання доказів на підставі судового витребування, ст. 137 ЦПК);

компенсаційну (фіскальну), тобто відновлення стану потер­ пілої особи, який існував до порушення права (відшкодування завданої шкоди, примушення до виконання обов'язку

та ін.);

стимулюючу, адже встановлення відповідальності сприяє належному виконанню учасниками своїх обов'язків у ци­ вільному процесі;

виховну (дисциплінуючу), тобто формування в учасників ци­ вільного процесу сумлінного ставлення до виконання своїх обов'язків при розгляді та вирішенні цивільних справ.

Залежно від форми участі особи у цивільному процесі, відповідальність можна поділити на такі види:

відповідальність суду (судді) за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків;

відповідальність сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

відповідальність учасників цивільного процесу, які сприя­ ють розгляду та вирішенню справи;

відповідальність осіб, які не визначені законом як учасники цивільного процесу (наприклад, особи, які порушують ви­ моги із забезпечення позову, ст. 153 ЦПК).

Виходячи із класифікації видів юридичної відповідальності залежно від правової природи правопорушення, норми, які їх закріплюють, слід поділити на такі, що встановлюють:

кримінальну відповідальність;

адміністративну відповідальність;

дисциплінарну або матеріальну відповідальність;

цивільно-правову відповідальність;

• відповідальність, підстави та порядок застосування якої ви­ значені цивільним процесуальним законом.

43. Цивільна юрисдикція суду, її види.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція суду по­ширюється на усі правовідносини, які виникають у державі, але постає питання щодо розмежування компетенції з ви­рішення цивільних справ. При цьому, зважаючи на конститу­ційний принцип спеціалізації, слід вирізняти поняття цивіль­ної юрисдикції, під якою розуміємо нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку цивільного судо­чинства, адже суд, як уже було зазначено, може захистити ци­вільні права у порядку різних процесів (кримінального, ад­міністративного, господарського).

До справ цивільної юрисдикції ст. IS ЦПК відносить: спра­ви про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи Інтересів, шо виникають із цивільних, житлових, земсльних, сімейних, трудових відносин, а також з інших право­відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводить­ся за правилами іншого судочинства. Законом може бути та­кож передбачено розгляд інших справ за правилами цивільно­го судочинства. Формою розгляду справ цивільної юрисдикції с провадження (позовне, наказне та окреме). Сирами, икі окре­мо віднесені до юрисдикції суду, вирішуються за правилами, визначеними законами України.

Залежно від того, чи належить вирішення спорів до відання судових чи інших органів, цивільну юрисдикцію поділяють на:

виключну;

альтернативну;

договірну;

імперативну (умовну);

за зв'язком справ.

В основу загальних правил визначення цивільної юрисди­кції суду покладено:

глобальність цивільної юрисдикції суду;

наявність та характер спірних правовідносин;

необхідність захисту порушених, невизнаних або оспорюва­ них прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, за наявності трьох критеріїв (неналежність до інших видів судочинства, характер спірних правовідносин, необхідність захисту суб'єктивного права та інтересу) справу слід вважати такою, що належить до цивільної юрисдикції суду.

Справи, де відсутній спір про право, законодавець виклю­чає із судової підвідомчості, або ж для них встановлено спро­щений порядок розгляду.

Питання про юрисдикцію суддя вирішує при відкритті про­вадження у справі. При встаношіснні того, шо справа не піл лягас розгляду у порядку цивільного судочинства, суддя за за­гальним правилом відмовляє у відкритті провадження у спра­ві, постановляючи про це ухвалу.